Щетинін А.І. Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

241

релом збагачення буржуазії та держави в цілому. Поряд із цим

формувався потужний внутрішній ринок і зовнішня торгівля від-

ходила на другий план. Новий етап у розвитку товарно-грошових

відносин вимагав і посилення еластичності грошової системи, а

металеві системи були маломобільними. На противагу цьому кі-

лькісна теорія грошей ставала ідеологічним підґрунтям для

розв’язання цієї суперечності та об’єктивно сприяла подальшому

розвиткові товарного виробництва. Це добре відчував Дж. Локк,

який виступив проти меркантилізму. Він доводив, що нагрома-

дження золота і срібла призводить до зростання цін і не сприяє

розвитку промисловості та збільшенню багатства нації.

Засновники кількісної теорії грошей сконцентрували основну

увагу саме

на залежності цін від кількості грошей, але розглядали

її трохи спрощено. Вони виходили з таких постулатів:

• купівельна сила грошей, тобто їх функція як засобу визна-

чення ціни, установлюється на ринку. Отже, представники цього

напрямку кількісної теорії грошей зводили зміну товарних цін

тільки до одного чинника — кількості грошей;

• сама зміна

цін характеризується як явище, котре стосується

всіх без винятку товарів;

• зміна цін відбувається пропорційно до зміни грошової маси.

Представники класичного напрямку кількісної теорії грошей

вважали, що всі гроші знаходяться у сфері обігу. По суті, вони не

враховували функцію грошей як засобу нагромадження й ігнору-

вали той факт, що на

кількість грошей в обігу впливають такі

чинники, як швидкість руху грошей, наявність безготівкових

платежів і кредиту.

Особливу позицію в тлумаченні кількісної теорії грошей за-

йняв Д. Рікардо. Він зробив спробу пов’язати цю теорію з теорі-

єю трудової вартості, доводячи, що гроші — це товар і вони ма-

ють свою внутрішню вартість

. При цьому він висунув ідею

автоматичного регулювання кількості золота, а відтак, і її впливу

на ціни. За уявленнями Д. Рікардо, при збільшенні кількості зо-

лота в країні вартість грошей падає, що створює умови для його

вивозу з країни. Цей відтік золота призводить до автоматичного

падіння цін на товари і, відповідно,

зростання ціни золота.

Ідеї Д. Рікардо цікаві й відбивають реальні явища та залежно-

сті, хоча говорити про автоматичне регулювання цін шляхом вво-

зу або вивозу золота можна тільки з певними застереженнями.

Справа в тому, що в реальній ситуації рух золота, який впливає

на ціни, не обмежується його ввозом чи вивозом за

межі країни.

Частина золота в певних межах його кількісного надлишку над

242

товарною масою переходить у стан скарбу, тобто тезаврується,

що пояснюється дією закону грошового обігу.

Отже, класична кількісна теорія грошей приблизно в кінці

ХІХ ст. вичерпала себе. Її головні вади були пов’язані з певним

догматизмом у тлумаченні взаємозв’язку між грішми і цінами та

в ігноруванні впливу на ціни багатьох інших

чинників. Подаль-

ший розвиток цієї теорії полягав у подоланні вказаних недоліків і

в більш повному пристосуванні кількісної теорії до реалій по-

стійного ускладнення товарного виробництва й усіх пов’язаних з

ним явищ.

7.3 НЕОКЛАСИЧНИЙ ВАРІАНТ РОЗВИТКУ КІЛЬКІСНОЇ ТЕОРІЇ

Новим кроком у розвитку кількісної теорії грошей стала

теорія, яка отримала назву трансакційного варіанта кількісної те-

орії. Серед її прихильників слід назвати таких учених, як

А. Маршалл, І. Фішер, Б. Хансен та ін. Особливо відомою стала

теорія американського вченого І. Фішера (1867—1947 рр.), яка

отримала назву трансакційної (лат. трансакція — означає угоду,

що супроводжується взаємними поступками) — варіанта кількіс-

ної теорії грошей. У суто практичному значенні цей термін вико-

ристовується для визначення грошей, які не приносять доходу і

витрачаються тільки для поточних операцій, тобто для купівлі

товарів та на оплату послуг). І. Фішер підійшов до аналізу взає-

мозв’язку між грішми і цінами більш

широко, ніж попередники,

ураховуючи вплив на цей взаємозв’язок і чинників з боку ринку.

Такий підхід був виправданий тим, що розвиток товарного виро-

бництва призводив до суттєвого ускладнення як самого обміну

товарів, так і всього процесу ціноутворення. У цих умовах немо-

жливо розглядати залежність між грішми і цінами в межах

тільки

їхньої взаємодії, спрощеної до рівноважності грошей і товарів як

це робили представники класичної кількісної теорії грошей. Це

по-перше.

По-друге, усе помітнішим ставав процес трансформації това-

рної природи грошей у нетоварну, що робило грошовий обіг і

емісію грошей надто еластичними й відносно незалежними від

тієї товарної маси, яку вони

обслуговують.

У праці «Купівельна спроможність грошей» І. Фішер розгля-

дає залежність між цінами та грішми не тільки з погляду на масу

243

грошей, що обслуговують обіг товарів, а й з урахуванням швид-

кості їх обігу і фізичного обсягу товарної маси. Залежність між

цими факторами він виразив формулою, яка отримала назву зага-

льного рівняння обміну:

MV = PQ,

де M — грошова маса; V — швидкість обігу грошей; P — ціна

індивідуального товару; Q — кількість товарів, що

знаходяться в

обігу. Слід зауважити, що сама формула, відображаючи реальні,

об’єктивні, повторювані причинно-наслідкові зв’язки між масою

грошей, швидкістю обігу однойменної грошової одиниці і товар-

ною масою, помноженою на рівень цін, уже була виведена К.

Марксом, і І. Фішер тут нічого нового не вніс. Але принципова

відмінність підходу цього

дослідника полягала в тому, що він

виходив не з трудової теорії вартості й товарної природи грошей,

а з позицій номіналістичної теорії.

Зробивши нескладні перетворення наведеного рівняння обмі-

ну, І. Фішер виводить формулу ціни:

Отже, ціна товару, за його уявленням, прямопропорційна масі

грошей, помноженій на швидкість їх обігу і поділеній на кіль-

кість товарів. Отже, на відміну від своїх попередників, Фішер

уважає, що на рівень цін впливає не один фактор (кількість гро-

шей), а декілька факторів.

Проте розглядаючи взаємозалежність між цінами й кількістю

грошей

у довгостроковому періоді, І. Фішер уважав швидкість

руху грошей і товарну масу умовно стабільними. Це не відпові-

дає дійсному розвитку економіки, який характеризується цикліч-

ністю.

І. Фішер зробив спробу на цій підставі знайти засіб боротьби з

кризами. Він пропонував в умовах підвищення цін збільшувати

золотий вміст валюти, що, на його думку

, мало забезпечити ста-

білізацію цін і запобігання кризі. Ця теорія отримала назву теорії

стабілізації купівельної спроможності грошей.

Розвиток товарного виробництва постійно ускладнював об-

мін, а це, у свою чергу, вимагало подальшого вдосконалення тео-

ретичних поглядів на гроші та грошовий обіг. Цей процес торк-

нувся й кількісної теорії грошей, яка в

трансакційному варіанті

І. Фішера вже не відповідала на запитання, котрі ставила практи-

ка товарно-грошового обігу. Так, ця теорія виходила з поступової

244

зміни швидкості обігу грошей. Але виявилось, що швидкість ру-

ху грошей може різко змінюватись. Окрім цього, на ціноутворю-

вання суттєво впливають монополії, що теж не враховувалось

трансакційним варіантом кількісної теорії. Недоліком трансак-

ційного варіанта було й те, що взаємозв’язок цін і грошової маси

розглядався на макрорівні, що не давало змоги

з’ясувати мотиви

поведінки господарюючих суб’єктів в умовах зміни певних гро-

шових параметрів. Певну частку цих недоліків було подолано з

появою тієї течії кількісної теорії грошей, яка отримала назву

кембриджської версії. Її ще називають теорією касових залишків,

які А. Пігу пов’язує з кількістю касової наявності у населення і

підприємств (це готівка та залишки на поточних рахунках).

Кембриджська версія виникла на початку ХХ ст. Її засновни-

ками і прихильниками стали такі відомі англійські економісти, як

А. Маршалл, А. Пігу, Д. Робертсон та ін. Відмінності цього на-

прямку кількісної теорії від трансакційного варіанта полягають у

такому:

⎯ проблеми взаємозв’язку між зміною грошової маси і рівнем

цін розглянуто на мікрорівні;

⎯ деталізація цього мікроекономічного процесу досягається

за рахунок аналізу суб’єктивної поведінки господарюючого

суб’єкта щодо використання готівки, яка перебуває в розпоря-

дженні господарюючих суб’єктів і утворює так звані касові за-

лишки. Їх використання визначається певною мотивацією з боку

учасників господарського обороту, тобто фізичних і юридичних

осіб. При цьому загальна реакція

господарюючого суб’єкта

пов’язується з тим, що певну частку грошей він витрачає як

трансакційні гроші, тобто використовує їх для забезпечення осо-

бистого і виробничого споживання. Другу ж частину грошей їх

власники витрачають для нагромадження. Отже, кембриджський

варіант кількісної теорії грошей базується на врахуванні трьох

функцій грошей: засобу обігу, засобу

платежу і засобу нагрома-

дження та утворення скарбів.

Важливим моментом цього варіанта кількісної теорії грошей є

те, що мотивація дій господарюючого суб’єкта щодо розподілу

касового залишку на трансакційну його частину і на частину, що

нагромаджується, визначається на основі так званого «портфель-

ного» підходу. Суть цього підходу полягає в тому, що

гроші як

найліквідніший актив у розпорядженні господарюючого суб’єкта

діляться на ці дві частини в пропорції, яка залежить від рівня до-

хідності тих грошей, що нагромаджуються. Чим вище дохідність,

тим відносно менша частка трансакційних грошей. Що ж стосу-

245

ється рівня цієї дохідності, то він визначається нормою відсотка,

який, у свою чергу, встановлюється за межами сфери обігу.

Представники цього напрямку кількісної теорії грошей під-

креслюють, що попит на гроші для трансакцій дуже чутливий до

втрат від зберігання грошей в альтернативних формах активів.

Якщо доходи від активів (акцій, облігацій тощо), у

які розміщені

гроші фізичних і юридичних осіб, зростають або досить високі,

тоді власники грошей зменшують суму своїх грошових заоща-

джень і збільшують ту частку касових залишків, яка йде на при-

дбання активів. Зрозуміло, що коли цей процес стає масовим, то

це певною мірою стримує розвиток виробництва, бо відволікає

гроші на

фінансовий ринок. Це дійсно так, особливо тоді, коли

гроші переважно перетворюються в державні облігації, а держа-

ва, як правило, випускає їх для покриття дефіциту свого бюджету

або використовує на невиробничі витрати.

При формуванні портфеля активів інвестори (власники гро-

шей) користуються певними правилами, найважливішими з яких

є такі:

• необхідність диверсифікації портфеля

. Тобто потрібно роз-

міщувати гроші в різні за прибутковістю й надійністю активи.

Американці говорять, що не слід тримати всі яйця в одному ко-

шику;

• ризикове розміщення грошей інвестори здійснюють тільки

тоді, коли за цими активами передбачається дуже високий рівень

прибутковості.

З огляду на ці підходи представники кембриджського варіанта

кількісної

теорії грошей пропонують свій варіант загального рів-

няння обміну:

M =K × PQ,

де K — коефіцієнт заощадження. Він за своєю величиною і зна-

ченням дорівнює зворотному значенню показника V в рівнянні

І. Фішера, а саме K =1/V. Але показник K визначається на відміну

від V дією значно ширшого кола чинників. Так, на

нього впливає

норма відсотка (r). Якщо норма відсотка зростає, то значення K

падає, і навпаки. При умові зростання відсотка прискорюється

обіг грошей.

Кембриджська версія кількісної теорії грошей має ту особли-

вість, що вона виходить з примусового характеру емісії грошей.

Емісія є екзогенною, тобто незалежною від господарюючого

суб’єкта, і здійснюється державою

автономно у вигляді довго-

строкової емісії та продажу державних цінних паперів. На думку

246

представників означеної вище теорії, це призводить до двох

принципово важливих моментів:

1. Маса грошей (М) визначає ціну (Р).

2. Власник грошей при формуванні касових залишків і їх по-

ділу на трансакційну частину та заощадження виходить з прин-

ципу забезпечення для себе максимальної вигоди на основі аль-

тернативності вибору між різними формами (гроші

, що пере-

творюються в матеріальне багатство, яке не приносить доходу, і

гроші як ліквідний актив, здатний принести дохід, багатство).

Означений вище підхід ставить і проблему суб’єктивної реак-

ції власників грошей на загальну ситуацію в суспільному госпо-

дарстві. Вона є суб’єктивною за прийняттям рішення і

об’єктивною за своїми

економічними наслідками.

Представники кембриджської школи підняли й проблему гро-

шової рівноваги. Найбільш повне відображення це питання знай-

шло у формулі А. Пігу (кембриджське рівняння):

M = rRP,

де М — маса грошей; R — фізичний обсяг виробництва за певний

проміжок часу; Р — ціна виробленої продукції; r — частина ви-

робленої продукції (RP), яку населення зберігає

у грошовій фор-

мі.

Коли частина валового внутрішнього продукту, яку населен-

ня зберігає у грошовій формі (r), є незмінною і водночас не-

змінною є ціна виробленої продукції (Р), виникає обернено

пропорційний зв’язок між купівельною силою грошової одини-

ці і величиною касових залишків у народному господарстві.

Тобто касові залишки зростають,

а купівельна спроможність

грошей падає, і навпаки.

Ж. КЕЙНС І ЙОГО ВНЕСОК У КІЛЬКІСНУ ТЕОРІЮ ГРОШЕЙ.

ОНЕТАРИЗМ ЯК СУЧАСНИЙ НАПРЯМОК

РОЗВИТКУ КІЛЬКІСНОЇ ТЕОРІЇ

Вагомий внесок у розвиток кількісної теорії грошей вніс

Дж. Кейнс. На відміну від представників класичного напрямку

кількісної теорії грошей, для яких гроші були лише нейтральни-

ми посередниками в обміні і не відігравали самостійної ролі, для

Дж. Кейнса гроші виступають важливим елементом в організації

суспільного виробництва. Збільшення грошової маси спричиняє

7.4

247

збільшення кредитних ресурсів, що, у свою чергу, призводить до

зменшення відсотка і тим самим сприяє зростанню інвестицій та

зменшенню безробіття.

Це загальна система зв’язків у суспільному виробництві. Сам же

механізм їх реалізації значно складніший і залежить від поведінки

господарюючого суб’єкта, яка визначається його мотивацією.

Остання виступає у трьох формах

: формі трансакційного мотиву,

мотиву обачливості і спекулятивного мотиву. Трансакційний мотив

полягає в необхідності витрати грошей на поточні потреби як спо-

живчого, так і виробничого характеру. Мотив обачливості

пов’язаний з необхідністю мати наявний грошовий резерв на випа-

док зміни кон’юнктури ринку. Спекулятивний мотив реалізує намір

власника грошей заробити безпосередньо

на використанні самих

грошей. Виділення цієї мотивації є суттєвим внеском Дж. Кейнса в

розробку кількісної теорії грошей. Слід зазначити, що мотив обач-

ливості, по суті, є трансакційним мотивом, бо нагромадження пев-

ної суми грошей призначено бути резервом на випадок зміни

кон’юнктури ринку, коли, наприклад, сировина чи інші елементи

капіталу подорожчають

. Отже, трансакційний мотив, хіба що відо-

бражає непостійний стан ринку, в умовах якого він і реалізується.

Інша справа зі спекулятивним мотивом. Визначаючи нову форму

мотивації господарюючого суб’єкта, Дж. Кейнс пов’язує реалізацію

цього мотиву з ціною фінансових активів (акцій, облігацій тощо).

Зростання ціни фінансових активів посилює відповідну мотивацію

суб’

єкта і навпаки.

Таким чином, кожен із названих мотивів за умови їх зростан-

ня збільшує пропозицію грошей в обігу і натомість веде до зни-

ження відсоткової ставки за кредитами, що, у свою чергу, сприяє

посиленню інвестиційного процесу і врешті-решт веде до зрос-

тання масштабів суспільного виробництва і зменшення безробіт-

тя

. При зниженні мотивації з боку суб’єкта господарювання си-

туація змінюється на протилежну.

Проте Дж. Кейнс не спрощував ситуацію з дією тих чинників,

які впливають на норму відсотка. За його висновками, населення

частину багатства схильне втримувати у себе саме в грошовій

формі. Це найбільш динамічна й ліквідна форма багатства, тому

за певних умов суб’єкт намагається надати багатству грошової

форми і не розлучатися з нею. Адже гроші — це така форма ба-

гатства, що має суттєві переваги порівняно з іншими формами.

Головну з переваг Дж. Кейнс називає «перевагою ліквідності», а

сама ця особливість залежить перш за все від психології насе-

лення і

тому є психологічним феноменом. Зростання бажання

248

віддати перевагу ліквідності зменшує кількість грошей в обігу і

тим самим веде до зростання відсотка за кредитами. Останнє ви-

кликає низку певних дій господарюючого суб’єкта. Ці дії врешті-

решт приводять до зменшення інвестиційної активності в суспі-

льному виробництві.

Таким чином, Дж. Кейнс значно глибше, ніж його попередни-

ки, розглядає механізм

взаємозв’язку між грошовою масою і змі-

нами в суспільному виробництві. Головним елементом цього ме-

ханізму стає відсоток, при зменшенні якого інвестиційна

активність зростає і суспільне виробництво пожвавлюється. На

рівень відсотка, у свою чергу, впливає грошова маса: чим більша

ця маса, тим нижчий відсоток. Але просте збільшення грошової

маси може

й не спричиняти таких наслідків, бо на зменшення

відсотка впливає не тільки збільшення грошової маси в обігу.

Останнє, з одного боку, залежить від обумовленого психологією

населення бажання утримати готівку в себе. З другого боку, це

залежить від напрямку змін у мотивації суб’єкта господарювання

щодо конкретного використання своїх касових залишків. При

зростанні доходів його трансакційний мотив і мотив обачливості

посилюються. Те саме стосується і спекулятивного мотиву, але

він не є прямою функцією доходу, як перші два мотиви, а висту-

пає функцією від дохідності (відсотка) за фінансовими активами

(акціями, облігаціями тощо).

Дія названих вище чинників, які впливають (у протилежних

напрямках) на відсоток

за кредитами, веде до встановлення пев-

ної рівноваги на грошовому ринку, і вже вона врешті-решт ви-

значає певну спрямованість розвитку суспільного виробництва.

Становлення теорії державного регулювання Дж. Кейнса і її

складової — кейнсіанського варіанта кількісної теорії грошей —

відбулося в умовах падіння виробництва в розвинених країнах

Заходу, посилення кризових явищ і

безробіття. Головною метою

був пошук шляхів виходу з кризи, шляхів пожвавлення суспіль-

ного виробництва. Цей вихід, згідно з теорією Дж. Кейнса,

пов’язаний зі зменшенням відсотка за кредитами і посиленням на

цій основі інвестиційної активності в суспільстві. У свою чергу,

зменшення відсотка було наслідком здешевлення грошей у

зв’язку зі збільшенням

їх маси. Саме на цих основних принципо-

вих постулатах базувались практичні рекомендації великого анг-

лійського економіста і вони призвели до вагомих позитивних на-

слідків. Реалізація низки урядових програм, побудованих на

кейнсіанських постулатах, у таких країнах, як США, Німеччина,

Великобританія, Швеція і багатьох інших, призвела до суттєвого

249

піднесення суспільного виробництва і подолання або приборкан-

ня багатьох негативних явищ, що супроводжували суспільне ви-

робництво у першій половині минулого століття.

Але кейнсіанство в цілому і зокрема його тлумачення кількіс-

ної теорії грошей мали й певні негативні наслідки. Одним із них

стало неминуче зростання інфляції, бо масоване збільшення гро-

шової маси

не могло не призвести до цього наслідку. Однак це не

зменшує великого внеску Дж. Кейнса у розвиток кількісної тео-

рії, а також не відкидає того факту, що кейнсіанство стало чи не

першим напрямком розвитку економічної теорії, який було з ве-

ликим успіхом використано у практиці суспільного виробництва

багатьох країн.

Кейнсіанство

від самого початку зазнало гострої критики з

боку тих, хто виступив проти втручання держави в економіку. На

базі цих критичних виступів сформувалася нова течія в економі-

чній теорії — монетаризм. Свою назву ця теорія отримала через

те, що в основу всіх практичних дій щодо її застосування в прак-

тиці було покладено використання

кредитно-грошових важелів.

Монетаризм з’явився на тлі кризи кейнсіанських концепцій

державного регулювання, а саме у США в середині минулого

століття. Найбільш відомими теоретиками його були М. Фрідмен

(народився в 1912 р.), А. Шварц, А. Мельцер. Саме вони започат-

кували цей напрямок у розвитку економічної теорії, який ще на-

зивають Чиказькою

школою, бо частина представників монета-

ризму, і зокрема М. Фрідмен, працювали в чиказькому

університеті. У 1956 р. вийшла книга М. Фрідмена «Вивчення кі-

лькісної теорії грошей».

Термін «монетаризм» не має однозначного тлумачення, але в

основі цього напрямку лежить кількісна теорія грошей. Сам

М. Фрідмен писав: «Те, що ми звикли називати кількісною

теорі-

єю грошей... тепер зветься монетаризмом» (Цит. по Гальчинський

А. Теорія грошей. — К., 1998. — С. 46).

Проте слід зазначити, що монетаризм як сучасна теорія нау-

кової думки не міг обмежитись тільки вузьким колом питань су-

то кількісної теорії грошей. У своєму розвитку він неминуче втя-

гнув до своєї орбіти і фундаментальні проблеми суспільного

виробництва. Отже, у сучасному вигляді монетаризм містить дві

визначальні та неодмінні ознаки: кількісну теорію грошей і спе-

цифічну теорію відтворення. Докорінну особливість відтворюва-

льного процесу представники монетаризму вбачають у тому, що

сучасна ринкова економіка є самодостатнім збалансованим гос-

подарством. Це принципово відрізняє монетаристів від тих же

250

кейнсіанців, для яких основним методологічним постулатом за-

лишається теза про наявність внутрішніх структурних супереч-

ностей, притаманних ринковій економіці як такій. Для монетари-

стів основним протиріччям у розвитку економіки є протиріччя

між динамікою розвитку виробництва і грошовою масою, що

знаходиться в обігу. Досягнення оптимального співвідношення

між виробництвом і грошовою масою, що його

обслуговує, — це

і є головна практична мета монетаризму, бо саме оптимізація

цього співвідношення виступає визначальним чинником забезпе-

чення розвитку суспільного виробництва.

Слід зауважити, що перші п’ятнадцять років монетаризм не

набув визнання. Причина в тому, що розвинені країни пережива-

ли період піднесення, і панівною була кейнсіанська теорія. Через

це теорія

монетаризму склалась як ідеологія невтручання держа-

ви в ринкові процеси. «Мінімум держави в економіці» — це про-

відне гасло М. Фрідмена відображає головну тезу цього напрям-

ку економічної думки.

Монетаристи виходять з того, що вільний ринок дає можли-

вість забезпечити макроекономічну стабільність. У цій площині

лежить головний недолік монетаризму, для якого сфера

утворення

додаткової вартості, тобто сфера виробничого відтворення, зали-

шається поза увагою. Вирішальним важелем забезпечення рівно-

ваги виступає гнучкість, а по суті максимальна свобода цін і заро-

бітної плати. На їх думку, кейнсіанство, заохочуючи втручання

держави в регулювання цін (наприклад у сільському господарстві),

установлення мінімальних ставок заробітної плати, антимонопо-

льне законодавство,

активну податкову політику тощо, створює

перепони для ефективної організації функціонування підприємств

і тим самим призводить до посилення циклічних коливань.

Монетаризм має певні особливості. Його основні постулати як

економічної теорії зводяться до такого:

• головним важелем, який впливає на такі макроекономічні

показники, як рівень виробництва, цін та зайнятості, є гроші;

• швидкість

обігу грошей монетаристи розглядають як вели-

чину змінну. Параметри цієї змінної, на їх думку, передбачувані,

а в ролі чинників, які впливають на швидкість обігу грошей, вони

називають ставку відсотка і темп інфляції;

• механізм взаємодії грошової маси й суспільного виробницт-

ва полягає в грошовій пропозиції. Збільшення грошей в обігу

призводить

до бажання населення витратити ці «зайві» гроші.

Отже, зростає сукупний попит населення на всі види активів (як