Тронько П.Т. (ред.) Краєзнавство. 2008

Подождите немного. Документ загружается.

КРАЄЗНАВСТВО

Науковий журНал

Заснований 1927 року Українським комітетом

краєзнавства, репресований у 1930 році.

Відроджений 1993 року з ініціативи

Всеукраїнської спілки краєзнавців.

Зміст

Літопис українського краєЗнавства

Ольга Кашаба (м. Харків)

Методика викладаННя краєзНавства

в школах харківщиНи в 20-ті роки хх ст. ............................. 5

Олена Костюкова (м. Черкаси)

осНовНі НапряМи стаНовлеННя і розвитку

краєзНавчо-екскурсійНої справи

в 20-х роках XX ст. ...................................................................15

Наталя Кінд-Войтюк (м. Луцьк)

Наукові товариства другої речі посполитої

у досліджеННі історії та паМ’яток

волиНського воєводства (1921–1939 рр.) ................................22

Алла Алєксєєнко (м. Харків)

розвиток історичНого краєзНавства

у вищій школі в радяНську добу:

осНовНі НапряМки діяльНості вНз харкова

(1950-і — 1980-і рр.) ......................................................................28

Надія Щербина (м. Одеса)

роль державНих культурНо-освітНіх закладів

і архівНих устаНов у розвитку

історичНого краєзНавства На одещиНі

у другій половиНі хх ст. ........................................................36

Олег Бажан (м. Київ)

україНозНавчі досліджеННя під пресоМ

ідеологічНих репресій в 1970–1980-х роках .........................45

Валентина Ярошик (м. Харків)

краєзНавство — улюблеНа справа

(до 30-річчя клубу “краєзнавець”) ..................................................56

історія міст і сіЛ україни:

історико-теоретичні пробЛеми вивчення

о. Юрій Мицик (м. Київ)

призабута історико-краєзНавча спадщиНа .....................61

Олег Іванюк (м. Київ)

етНічНий склад Міського НаселеННя

київської губерНії за МатеріалаМи переписНих

докуМеНтів російської іМперії 1897 року .............................71

1–4 2008

Головний редактор

Петро Тронько

Редакційна колегія

Володимир Адамовський —

відповідальний секретар

Олег Бажан —

заступник

головного редактора

Лев Баженов

Леонід Місінкевич

Олександр Завальнюк

Неля Ничкало

Віктор Прокопчук

Олександр Реєнт

Олександр Лисенко

Віктор Даниленко

В’ячеслав Горбик

Юрій Пінчук

Григорій Клепак

Руслана Маньковська

Андрій Непомнящий

Віктор Савчук —

перший заступник голо-

вного редактора

Анатолій Ситник —

заступник

головного редактора

Євген Скляренко

Ганна Швидько

Засновники:

Всеукраїнська спілка

краєзнавців,

Інститут історії

України НАН України

Поштова адреса:

01001, м. Київ-1,

вул. Грушевського, 4, кім. 212

тел. 278-53-05,

279-13-88

1–4

2008

Краєзнавство, 1–4, 2008

Затверджено

на засіданні

Вченої ради

Інституту

історії України

НАН України,

протокол № 7

від 24 червня 2008 р.

Усі права

застережені.

Передрук

дозволено тільки

за згодою редколегії.

Журнал

зареєстровано

6.12. 1995.

Свідоцтво про

державну

реєєстрацію

КВ № 1722.

кримоЗнавство в системі української

історичної науки

Антон Савочка (м. Сімферополь)

стаНовлеННя та розвиток благодійНих товариств

загальНого типу таврійської губерНії

(сер. хіх — поч. хх ст.) .............................................................78

Андрій Непомнящий (м. Сімферополь)

Нові Матеріали з історії криМозНавства 20-х років

хх століття в листуваННі г. ю. крачковського

та в. й. ФилоНеНка ..................................................................85

Олександр Севастьянов (м. Сімферополь)

керчеНська коМплексНа експедиція Московської

Філії товариства з вивчеННя криМу (1928–1929 рр.):

Мета, заходи, результати .....................................................

краєЗнавство в особах

Юрій Пінчук, Світлана Батуріна (м. Київ)

краєзНавство в творчості україНського історика

Федора павловича шевчеНка (1914–1995) ........................... 102

До 50-річчя з дня народження Юрія Данилюка

Петро Тронько (м. Київ)

слово про учНя ...................................................................... 110

Роман Подкур (м. Київ)

юрій даНилюк: людиНа, вчеНий, учитель ....................... 112

муЗейництво в україні: історія та пробЛеми

сучасного роЗвитку

Людмила Дідух (м. Київ)

Микола біляшівський і розвиток Місцевих Музеїв

в україНі ................................................................................. 120

Олександр Крук (м. Чернігів)

участь гроМадськості у розвитку україНського

МузейНицтва у 1960-х — 1980-х роках ................................. 128

Руслана Маньковська (м. Київ)

НародНе МузейНицтво в гроМадяНськоМу

суспільстві: історія і перспективи розвитку ................... 138

вітчиЗняне пам’яткоЗнавство:

традиції, досвід, перспективи

Тетяна Григор’єва (м. Київ)

з історії створеННя закоНу про збережеННя

паМ’яток старовиНи ............................................................ 146

Галина Денисенко (м. Київ)

збережеННя паМ’яток воєННої історії в україНі

і за кордоНоМ в 20-ті роки хх ст. .......................................... 153

регіонаЛьні аспекти історичної демографії

Олександр Сакало (м. Полтава)

доМогосподарства сільського НаселеННя гетьМаНщиНи

другої половиНи XVIII ст.: деякі історико-деМограФічНі

аспекти (На прикладі села ведМеже роМеНської сотНі

лубеНського полку) ............................................................. 168

Ігор Сердюк (м. Полтава)

вдівці і вдови у руМяНцевськоМу описі переяслава

(історико-деМограФічНий аНаліз) ...................................... 175

історія україни у світЛі регіонаЛьних

досЛіджень

Юрій Гузенко, Анатолій Войтенко (м. Миколаїв)

деякі аспекти використаННя ручНої вогНепальНої

зброї україНськиМ козацтвоМ у середиНі XVII ст. ............ 183

Олена Жам (м. Переяслав-Хмельницький)

торгівля зерНоМ і продуктаМи його переробки

На правобережНій україНі у хіх столітті .......................... 190

Геннадій Єфіменко (м. Київ)

НапередодНі суцільНої колективізації:

хлібозаготівлі по-більшовицьки

в старобільській окрузі ....................................................... 196

Людмила Бабенко (м. Полтава)

стаН релігйНості НаселеННя полтавщиНи

у повоєННий період .............................................................. 203

огЛяди

Віталій Щербак (м. Київ)

перша резидеНція правителя козацької україНи .......... 211

Рецензія на книгу: О. Юрія Мицика. ЧИГИРИН —

ГЕТЬМАНСЬКА СТОЛИЦЯ. — К., 2007. — 391 с.

Сергій Зозуля (м. Ніжин)

десять кНиг уНікальНої краєзНавчої серії

“БІОБІБЛІОГРАфІЯ КРИМОЗНАВСТВА” .................................... 213

Семен Цвілюк (м. Одеса)

образ одеси першої чверті хх століття ............................. 216

Рецензія на книгу: файтельберга — Бланка В., Савченка В.

“Одесса в эпоху войн и революций. 1914–1920”. — Одесса:

Оптимум, 2008. — 336 с. рус. яз.

Віктор Савченко (м. Одеса)

НевідоМиМи шляхаМи “півдеННого-заходу” ................... 217

Сергій Куделко (м. Харків)

деякі питаННя сучасНого історичНого краєзНавства ... 219



Краєзнавство, 1–4, 2008

Літопис

українського

краєЗнавства



удк 908 (477)+930.1

Ольга Кашаба (м. Харків)

методика викЛадання краєЗнавства

в ШкоЛах харківЩини в 20-ті роки хх ст.

У статті досліджується процес формування та становлення історико-краєзнавчих знань

на Харківщині. На підставі опрацювання широкого кола джерел всебічно вивчається істори-

ко-краєзнавча діяльність освітян краю, яка була підґрунтям для локальних досліджень.

Ключові слова: освітяни, історичне краєзнавство, науково-методична робота, навчальний

заклад, краєзнавчі видання.

20-ті роки хх століття стали часом пошуку

нових ефективних форм і методів організації

навчального процесу, це був період, коли за-

проваджувалися експериментальні принципи

функціонування системи освіти. відбувались

формаційні зміни, тобто ліквідація політико-

економічних інститутів попередніх владних

структур, становлення економічних та органі-

заційно-політичних основ радянської влади,

відтак необхідність модернізації освіти, куль-

тури і духовного життя взагалі була очевид-

ною. школі в цьому процесі відводилася

визначна роль. зауважимо, що в 1917–1921

роках, коли в україні точилась національно-

визвольна боротьба, майже вся система почат-

кової й середньої освіти перебувала на стадії

радикальної руйнації, а в сільських районах

просто була відсутня

. отже, нова влада нама-

галася побудувати власну освітню систему,

впроваджувала модерні концепції побудови

школи, якісно нові програми. саме в цей пе-

ріод спостерігається введення краєзнавства в

шкільні програми. значущість цієї навчаль-

ної дисципліни не випадкова. процес впровад-

ження краєзнавства в навчальний процес тіс-

но пов’язаний із розвитком історичної освіти

в школах в 20-ті роки хх ст.

політика більшовиків в галузі шкільної іс-

торичної освіти мала свої особливості. голо-

вна її мета зводилася до виховання людей, від-

даних інтересам і політиці радянської влади.

школа з її чіткою організаційно-системною

структурою була найбільш ефективним засо-

бом такого впливу. крім цього, вона мала

справу з підростаючим поколінням, і цей

вплив починався, так би мовити, з “чистого

аркуша”, що само по собі виключало неприєм-

ні моменти “ламання” або “ігнорування” у сві-

домості людей старих цінностей. таким чи-

ном, історична освіта перш за все повинна

була виконувати виховні та соціальні функ-

ції

слід зазначити, що Народний комісаріат

освіти (далі — Нко) україни в той час багато

в чому копіював російську систему освіти

. це

призвело до ряду помилок, яких припускався

й Наркомпрос рсФрр. зумовлені вони були

тим, що нарком освіти а. в. луначарський і

провідний радянський історик М. М. пок-

ровський, які безпосередньо керували перебу-

довою історичної освіти, виступали проти

впровадження системних програм з історії в

школах. вони вважали, що ця навчальна дис-

ципліна має включати цілий ряд складових —

історію праці, історію культури, соціологію

тощо. а колишні дореволюційні курси (іс-

торія стародавнього світу, історія середніх

віків) нібито відвертають увагу від актуаль-

них проблем суспільства, тому вивчати іс-

торію слід на прикладі сучасного життя

у вересні 1918 року а. в. луначарський,

виступаючи на педагогічних курсах в петрог-

раді з лекцією “про викладання історії в ко-

муністичній школі”, чітко сформулював ос-

новні принципи викладання історії в новій

школі:

- метою школи мусить стати виховання

будівників нового суспільства. викладання іс-

торії в старій школі не створювало умов для

розвитку дитини. отже, зараз воно має розви-

вати творчі здібності учнів;

- якщо раніше формування свідомості від-

бувалося на основі ідеї еволюціонізму в роз-

витку суспільства, то зараз треба їх виховува-

ти в революційному руслі;

- замість “квасного патріотизму” треба при-

щеплювати інтернаціоналізм, замість індиві-

дуалізму — почуття колективізму;

- унаслідок вивчення історії в підлітків му-

сить бути вихована історична свідомість, тоб-



Краєзнавство, 1–4, 2008

то вони повинні відчувати себе солдатами сві-

тового пролетаріату

таким чином, із наведених тез бачимо чіт-

ко окреслені завдання історичної освіти в

школах “нового” зразка. до речі, за організа-

ційну основу було обрано єдину трудову шко-

лу соціального виховання, орієнтовану на

політичне та професійне навчання. поділ

школи на початкові, вищі початкові учили-

ща, гімназії, реальні училища, ремісничі, тех-

нічні комерційні училища та інші види нав-

чальних закладів дореволюційної доби скасо-

вувався

. 25 листопада 1924 року рНк усрр

ухвалила постанову “про шкільну мережу за-

гального навчання”, започаткувавши в такий

спосіб історично відому семирічну трудову

школу двох концентрів: першого — початко

вого (чотирирічка) і другого (основного) —

трирічка

щоб привести зміст історичної освіти у від-

повідність з цілями й завданнями часу, необ-

хідно було докорінно перебудувати навчальні

плани, створити нові програми й підручники.

єдиного централізованого навчального плану

не існувало, тому місцеві органи народної ос-

віти в україні отримали право створювати са-

мостійні навчальні плани та програми

. це

спричиняло низку ускладнень, наприклад, іс-

торія україни вивчалася лише в тих школах,

де це вважалося за необхідне

. помилки були

неминучими, мабуть, і тому, що на початку

20-х років хх ст. радянська історична наука і

педагогіка ще переживали період свого ста-

новлення

. вони були не в змозі за короткий

строк вирішити складні питання шкільної іс-

торичної освіти. відчувалася також гостра

потреба в нових педагогічних кадрах.

отже, нова школа була поки що не готова

повністю відмовитися від викладання історії,

але й прийняти старі програми за основу та-

кож не наважувалася. виходячи з цього, осві-

тяни намагалися знайти такий варіант, який

би задовольняв більшість. компромісним ви-

ходом із ситуації було впровадження предме-

та, який би зміг поєднати як історичні знан-

ня, так і знання про сьогодення, тобто втілити

прогресивну ідею “нової школи”, яка поляга-

ла у зближенні її із суспільним життям.

це завдання намагалася виконати і дер-

жавна вчена рада (далі — двр) Наркомпросу

рсФрр, яка була створена в січні 1919 року.

до її складу увійшли як професійні револю

ціонери, так і відомі історики. очолював двр

М. М. покровський. цей орган розробив так

званий комплексний метод створення програм

шкільних курсів. головний принцип цього

методу містився в такій тезі: “система знань,

а не система предметів”

згідно з комплексним методом в основу

навчального процесу були покладені не нав-

чальні предмети, а явища, які вивчалися ком-

плексно в трьох основних розділах: природа,

праця, суспільство. Наприклад, перше трав-

ня — Міжнародний день трудящих — розгля-

далося в комплексі з появою перших квітів, з

розвитком сільського господарства в місце-

вості, де проживає учень

. так встановлюва-

лися штучні, неприродні зв’язки. за своєю

суттю комплексний метод антиісторичний,

тому що розглядає наукові знання поза основ-

ними закономірностями розвитку природи та

суспільства, а це порушує послідовність і сис-

темність знань.

подальший пошук шляхів удосконалення

шкільної освіти привів до створення “схем

програм єдиної трудової школи”, прийнятих

колегією Нко рсФрр у березні 1923 року. їх

поклали в основу програм, які стали не пред-

метними, а комплексними

. керівництво із

соціального виховання (главсоцвих ук-

раїни) пропонувало власний підхід до комп-

лексності в навчанні: “Ми мусимо, нарешті,

звикнути і на процес навчання дивитися так,

щоб справжнім і педагогічно прийнятним він

був лише тоді, коли в центрі нашої уваги

стоїть дитина. дитина, яка пізнає світ, почи-

наючи з малого. підґрунтям навчання має

бути краєзнавчий принцип”

з переходом освітніх закладів до роботи за

комплексними програмами (1923/1924 нав-

чальний рік) самостійні курси історії в шко-

лах остаточно ліквідовувалися

. знання з іс-

торії та географії україни учні отримували за

лежно від тем комплексів, що вивчалися.

елементи краєзнавства входили до всіх час-

тин навчального плану

. краєзнавчий ма-

теріал знаходив місце у викладанні мови, лі-

тератури, географії, математики, праці, сус-

пільствознавства тощо. дані про кількість

населення, провідні галузі кустарної про-

мисловості регіонів, різні статистичні відо-

мості, історико-етнографічні матеріали вико-

ристовувалися при складанні прикладів для

граматичних правил і математичних задач

загальна атмосфера зацікавленості краєзнав-

чими дослідженнями відбилася на позитивно-

му ставленні до них учнівської молоді

. у той

же час спостерігаємо пожвавлення інтересу і з



боку вчителів, які розглядали краєзнавство

як один із чинників виховання дитини.

у програмах для шкільного краєзнавства

основний акцент робився на накопиченні точ-

них знань у галузі природних ресурсів, еконо-

міки. поступово головним мотивом краєзнав-

чої педагогіки стає соціально-економічне

краєзнавство.

На сторінках журналу “шлях освіти” за-

значалося: “...краєзнавчий рух поставив на

перший план вивчення ландшафту, крайового

спільного проживання людини і природи й

пов’язав географію з історичними процесами

в царині цього спільного життя, позначив-

шись на побудові планів і програм сучасної

школи”

. тому не випадково в пропонованих

програмах багато місця відводилося дослід-

женню економічних можливостей краю. На

першому плані були питання, пов’язані з вив-

ченням географічних умов, природних ба-

гатств, корисних копалин, статистики, то-

поніміки, демографії краю тощо.

реалізація поставлених завдань в україні

набула динамічного розвитку, особливо після

проведення і всеукраїнського з’їзду з питань

вивчення продуктивних сил та народного гос-

подарства в україні. ряд доповідей також

було присвячено впровадженню краєзнавства

в шкільні програми, а також проведення

краєзнавчої роботи серед учнівської молоді за

допомогою використання позакласних форм і

методів навчання

у 1924 році відбулася іі всесоюзна

краєзнавча конференція, яка чіткіше окрес-

лила найближчі завдання в галузі шкільного

краєзнавства, зокрема в резолюціях секції

шкільного й екскурсійного краєзнавства наго-

лошувалося на таких першочергових завдан-

нях: “...а) конкретизація методичного розроб-

лення наявних краєзнавчих програм, які в

схематичному вигляді мало доступні педаго-

гу-масовику; б) накопичення й оброблення

спільного з науковими краєзнавчими органі-

заціями матеріалу щодо місцевого краю, необ-

хідного для роботи у школі. На місцях мають

бути видані такі посібники: короткі довідни-

ки про цей край з фактичним і цифровим ма-

теріалом, карта району і карти дрібних підроз-

ділів, путівники, виклад чергових завдань

культурного і господарського будівництва ра-

дянської влади в цьому районі, створення

книг для роботи чи інструкцій для краєзнав-

чих занять учнів; в) організація краєзнавчої

перепідготовки вчителів, встановлення пос-

тійних зв’язків між школою і краєзнавчими

установами (науковими товариствами, музея-

ми)”

різні періодичні видання, зокрема науко-

во-методичний бюлетень укк “краєзнавс-

тво”, орган Наркомату освіти “шлях освіти”

широко пропагували досвід викладання іс-

торії краю, шкільного краєзнавства. у часо-

писі “краєзнавство” містилася окрема рубри-

ка “шкільне краєзнавство”. На жаль, часопис

був більш популярним серед міських освітніх

закладів, до сільських шкіл він майже не пот-

рапляв. це в першу чергу було пов’язано з жа-

люгідним фінансуванням сільських шкіл, у

яких часто не вистачало коштів на необхідні

речі — підручники, меблі, навіть крейду

тому для звичайних шкіл часопис був розкіш

шю. учителі переважно користувалися осо-

бистим досвідом, який допомагав їм проводи-

ти уроки з краєзнавства. На свій страх і ризик

вони складали власні програми, у яких

краєзнавство як елемент був присутній в кож-

ному предметі. ці програми значно відрізня-

лися від тих, які пропонувалися в педагогіч-

ній пресі (наприклад, краєзнавчі програми,

надруковані в часописі “шлях освіти”, вима-

гали то значних транспортних витрат для про-

ведення багатоденних екскурсій, то певної

бази знань серед учнів і спеціальної підготов-

ки вчителя для вивчення геодезичних можли-

востей краю)

. вони були ближчі до реаль-

ності і враховували психологічний, віковий,

фізичний і феноменологічний розвиток дити-

ни.

пропоновані шкільні програми визначали

два головних принципи шкільного краєзнавс-

тва:

1. потрібно вивчати зв’язок між явищами

довкілля і виробничими силами. у програмах

двр ця теза окреслена достатньо чітко. саме

краєзнавство давало змогу об’єднати природу,

працю і суспільство. відзначалося, що немож-

ливо досконало вивчити економіку, якщо

ігнорувати природу, яка є основою для роз-

витку виробничих сил і виробничої діяльності

населення. у той же час, досліджуючи при-

родні умови певного краю, треба брати до ува-

ги й суспільно-економічний бік.

2. явища навколишнього середовища слід

вивчати в їх динаміці. краєзнавство — це на

ука про розвиток, постійні зміни, еволюцію

життєвих явищ певного краю. тому перед

учителями-краєзнавцями програми двр ста-

вили конкретне завдання: “логічно витікає



Краєзнавство, 1–4, 2008

для кожного краєзнавця забов’язання взяти

найактивнішу участь у цьому динамічному

процесі: допомогти своїми зусиллями скоріше

збудувати соціалістичну державу”

аналіз комплексних програм показав, що

всі теми зі шкільного краєзнавства можна

поділити на дві основні групи: а) орієнтуваль-

ні; б) спеціальні (поглиблені). Можливість от-

римати наукові результати давали тільки ос-

танні.

орієнтувальні теми мусили давати учням

лише початкові знання про край. пізніше

вони ставали основою для побудови світогля-

ду дитини. ці теми допомагали встановити

“дослідний апарат” дитини і створити необ-

хідні навички і вміння для більш поглибленої

дослідницької роботи.

програми двр перших трьох років навчан-

ня і рівня якраз складаються з таких (най-

більш простих і доступних) орієнтувальних

тем: “Наше село”, “Наша волость”, “Наш

край”.

а вже для учнів іі рівня впроваджувалася

складніша тематика. треба відзначити, що

спеціальні теми не завжди входили до складу

шкільних програм, тому з ними пропонувало-

ся знайомитися під час гурткової роботи. спе-

цифіка опрацювання цих тем передбачала

тривалу розробку, а це не давало можливості

поєднувати їх із звичайною шкільною робо-

тою. усі теми мали відповідати рівневі роз-

витку учнів і бути цікавими для них.

Наведемо кілька прикладів спеціальних

тем, розроблених авторами комплексних про-

грам:

- “Місцеве фабрично-заводське й кустарне

виробництво”. під час вивчення цієї теми про-

понувалося ознайомлення не тільки із сучас-

ним станом виробництва, але й обов’язково

робився екскурс в минуле, простежувалося

виникнення і становлення фабрично-заводсь-

кого виробництва в краї.

- “погодні умови нашого краю”. у межах

цієї теми учні мусили робити метеорологічні і

фенологічні спостереження, а також укладати

місцевий календар природи й сільськогоспо-

дарських робіт.

- “сільськогосподарське виробництво”. ця

тема виділялася серед інших своєю масштаб-

ністю. під час її вивчення школярі досліджу-

вали господарство, промисли, кустарне вироб-

ництво (сьогоднішнє й минуле), проводили

порівняльний аналіз різних видів господарс-

тва

зауважимо, що виконання подібних за

вдань вимагало від шкіл і краєзнавчих гурт-

ків ґрунтовної підготовки, навичок, певного

досвіду дослідницької роботи.

у цьому плані цікавим є досвід липецької

школи № 2 на харківщині. На початку 20-х

років хх ст. школа під керівництвом дирек-

тора п. в. щепкіна проводила велику

краєзнавчу роботу. запропонована комплекс-

на програма пророблялася і на і, і на іі рівнях

семирічки, але з різним ступенем поглибле-

ності. для першого рівня навчальний матеріал

розподілявся за роками навчання, відрізнявся

територіальними масштабами і кількістю

об’єктів дослідження. учні другого рівня се-

мирічки вивчали краєзнавчий матеріал за

певною тематикою. Наприклад, знайомство з

працею селянина і ремісника в межах індиві-

дуального господарства проводили учні дру-

гих класів. програма третіх класів передбача-

ла вивчення праці селян, ремісників, робітни-

ків у масштабі цілого села. четверокласники

досліджували ремесло і фабричне виробниц-

тво округу. у п’ятому класі вивчали економі-

ку села і кустарних промислів. у шостому до-

сліджували край із поглибленим ознайомлен-

ням з окремими видами фабрично-заводського

виробництва

як вже відзначалося раніше, краєзнавство

за комплексними програмами двр було дина-

мічним. воно передбачало впровадження в

шкільну практику активних методів, розра-

хованих на виявлення дитячої ініціативи. для

того, щоб запобігти можливим педагогічним і

методичним помилкам, а також переванта-

женню дітей нецікавими, іноді сухими

краєзнавчими завданнями, указівками, пот-

рібно було заохочувати всіх дітей до спільного

планування тем із краєзнавства. це дозволяло

враховувати інтереси учнів, тобто спрямову-

вати їх на плідну, творчу працю і результатив-

не навчання.

застосування інноваційних методів давало

позитивні результати. діти із захопленням

займалися краєзнавчими дослідженнями. ре-

зультати своєї роботи вони намагалися опри-

люднити: у школах виникали музеї, вистав-

ки, рукописні часописи і збірники.

уже згадана липецька школа № 2 мала

природничий кабінет, чи музей природи, як

його з гордістю називав директор школи

п. в. щепкін. тут були зібрані різноманітні

експонати: екземпляри природного матеріа-

лу, опудала тварин, колекція метеликів, гер-



барії. цей кабінет обслуговував навчальні пот-

реби не тільки молодших, а й старших класів.

у щепкінській школі не уявляли, як можна

давати уроки з природознавства без наочності,

яка була зібрана самими учнями під час за-

нять із краєзнавства.

школярі з радістю долучалися до самостій-

ного виготовлення колекцій під час виконан-

ня домашнього завдання, а також під час

шкільних занять.

але, на наш погляд, найбільший інтерес

становить рукописний часопис школи “пче-

линый улей”, у якому містилися дитячі спос-

тереження за життям краю. “пчелиный улей”

організовував дітей, стимулював їх до поглиб-

леного дослідження краю, до спостережень і

власних літературних спроб.

охайно оформлені зошити знайомлять нас

із тим, як маленькі діти, учні 3–4 класів,

виступали з оповіданнями, віршами. у руко-

писних виданнях липецької школи № 2 збе-

реглися спостереження учнів 6 і 7 класів на

тему “торгівля в місті”. діти відвідували рин-

ки міста. свої враження вони вмістили в “пче-

лином улье”: “в городе живут лавочники,

мясники, кулаки. тут редко встретишь поря-

дочного человека”. Негативне ставлення се-

лянських дітей до міського життя ми спос-

терігаємо в учнівських нотатках: “одежда в

городе мещанская, — зауважує учень т. чер-

нявський, — идет какая-нибудь толстая де-

вка, воображает из себя барышню, в белых ту-

фельках и обязательно на высоких каблуках,

а ножища огромная”. а учениця о. борисова

відмічала: “крестьяне не пудрятся и не ма-

жутся, а в городе мажутся, пудрятся и нави-

ваются”. На перший погляд здається, що ди-

тячі спостереження наївні, але саме вони мо-

жуть бути цінним матеріалом для дослідників

мікроісторії. констатуючи стилістичну не-

досконалість, скупість, а іноді й безпорадність

“дитячої” мови, неможливо залишити поза

увагою високий ступінь безпосередності, емо-

ційності і відкритості, уміння оригінально

сприймати навколишній світ, який діти в до-

ступній їм формі фіксували в текстах. “бід-

ність” мови повністю окупається достовірніс-

тю і навіть граничною чесністю дитини, ба-

жанням своїми спогадами відтворити все так,

як це було насправді. взагалі “дитячі тексти”,

які ми відносимо до наративних джерел, а та-

кож до матеріалів різного роду опитувань і ан-

кетувань, це, як правило, фіксація, інтерпре-

тація й актуалізація подій, явищ важливих

для дитини. у той же час у цих текстах знахо

дять відображення акценти, які на той момент

були актуальні і важливі для дорослих, які

працюють з дитиною. такі джерела потребу-

ють особливого ставлення з боку дослідників.

річ у тому, що в свідомості дитини знаходять

відбитки “дорослих” оцінок, але діти

обов’язково вносили і фіксували у власних

спостереженнях досвід своєї соціальної гру-

пи.

для знайомства з методикою роботи на уро-

ках краєзнавства доцільно дослідити розробку

теми “село взимку”. дітлахи ділилися на не-

величкі групи по 3–4 особи. за завчасно

розробленим планом вони проводили дослід-

ження селянських дворів. учні досить серйоз-

но готувалися до цієї роботи. заздалегідь ство

рювалися спеціальні анкети для опитування

населення. під час анкетування школярі на-

магалися дізнатися у господарів їх прізвище,

склад родини, кількість обробленої землі, уро-

жайність, чи вистачає хліба на потреби роди-

ни, чи займається селянин тваринництвом і

чи має з цього прибуток. дітей цікавили й

інші заняття селян, а також фольклорний ма-

теріал, спогади старих мешканців села.

запровадження такої форми роботи, безпо-

середнє спілкування з господарями селянсь-

ких дворів і їх родинами викликало у дітей

різні емоції. одна дівчинка, панкова тетяна,

під враженням збирання матеріалу написала

вірша, який помістила в збірці “пчелиный

улей” під назвою “исследование жизни крес-

тьян в селе”

органічне поєднання програмної і позак-

ласної краєзнавчої роботи було невід’ємною

складовою шкільного краєзнавства. “Ні в

чому іншому дитина не організовує так свого

мозку, не озброює себе методами саморозвит-

ку й наукової праці, як тільки під час дослід-

ження близьких їй явищ довкілля... Місцевий

край з усіма його життєвими подробицями —

ось де мусять починатися всі струмочки нашої

освіти”, — писав журнал “шлях освіти”

саме тому методистами і вчителями розробля-

лися науково-методичні засади позакласної

роботи.

як один із прикладів успішної та результа-

тивної діяльності шкільних краєзнавчих гур-

тків можна навести досвід великописарівсь-

кої семірічної школи на харківщині. крає-

знавчий осередок був заснований у 1922 році.

організатор і керівник гуртка вчитель

п. а. сапухін

висував високі вимоги до його

Краєзнавство, 1–4, 2008

учасників, піклувався про актуальність пору-

шених проблем. результати краєзнавчої робо-

ти учнями опрацьовувалися і систематизува-

лися у шкільному музеї. його колекція архео-

логічних знахідок була дуже різноманітною.

тут зберігалися кам’яні молотки, стародавній

посуд, зброя, гарматні ядра, нумізматична ко-

лекція, прикраси тощо. вивчаючи історію

району, члени гуртка використовували опові-

дання й народні спогади про давнину, церков-

ні архівні матеріали, друковані видання та

інші джерела. школярі видавали рукописні

збірки, які потім використовували на уроках.

якщо подивитися на тематику, розроблену на

їх сторінках, можна з упевненістю сказати,

що вона могла б стати основою нарису про ве-

ликописарівський район, бо включала:

і. передісторичні часи.

іі. боротьба з татарами на наших землях та

будування білгородської лінії.

ііі. Місто вільний курган і села, що входи-

ли до складу його повіту у хуііі ст.

іV. сторінки з історії села велика писарів-

ка.

V. вулиці великої писарівки та походжен-

ня їх назв.

Vі. часи кріпацтва в нашому районі.

Vіі. поміщики нашого району.

Vііі. славетні діячі серед нашого населен-

ня

На наш погляд, найбільш вдало була

розроблена тема, присвячена кріпацтву. учні

збирали спогади про кріпаччину. у межах

комплексної програми відбувалося вивчення

кількох предметів: суспільствознавства, рід-

ної мови, історії. унаслідок опитувань був ук-

ладений альбом, який містив твори дітей, ма-

люнки, діаграми. іншій альбом давав яскраву

ілюстрацію кріпацтва. Матеріал був зібраний

під час бесід зі старими людьми, які пам’ятали

ті часи, і зафіксований у письмових роботах:

“втеча селян у солдати”, “самогубство пасту-

ха”, “історія нашого села”, “оповідання діду-

ся панкратова”, “важка праця жінок-селя-

нок”. великий інтерес викликають і інші на-

риси з історії краю, що були розроблені

учнями великописарівського краєзнавчого

гуртка. а саме: “вольновський монастир у

хуіі та хуііі ст.”, “Минувшина села ямно-

го”, “історіографія в.-писарівського райо-

ну”.

члени гуртка активно займалися лекцій-

ною практикою. з 1922 по 1928 роки для меш-

канців району було прочитано понад 50 лек-

цій краєзнавчого змісту; учні охоче проводи-

ли екскурсії у шкільному музеї.

позакласну краєзнавчу роботу організову-

вали і керівники краєзнавчих гуртків, праців-

ники музеїв на харківщині. скажімо, робота

шкіл ізюмщини гуртувалася навколо місцево-

го краєзнавчого музею. тут проводилися чис-

ленні екскурсії як в музеї, так і за його межа-

ми. завідувач музею М. с. сібільов читав по-

пулярні лекції перед дитячою та дорослою

аудиторією. у цій справі активну участь брав і

професор о. с. Федоровський, який, крім ме-

тодичних порад та зауважень, проводив екс-

курсії з учнями околицями ізюма

у другій половині 20-х років хх ст. вели-

кого поширення набуває така важлива форма

вивчення і пропаганди історії рідного краю,

як проведення навчальних екскурсій. екс-

курсія була визнана універсальним краєзнав-

чим методом. вивчення історії, природи, на-

родногосподарських об’єктів села чи міста до-

повнювалось візуальним спостереженням та

фіксацією важливих моментів, які не може

дати жодний підручник. адже для учнів отри-

мання інформації в такому вигляді є доступні-

шим. діти краще опановують матеріал, який

пояснюється на близьких і зрозумілих при-

кладах з близького для них середовища. зро-

зуміло, що екскурсія буде корисною в разі її

досконалої підготовки. учителю слід було за-

здалегідь розробити зміст і маршрути екс-

курсії. однак самостійно з цим завданням він

не завжди міг впоратися. вчителю часто-густо

не вистачало навичок екскурсійної роботи,

методичної підготовки, літератури краєзнав-

чого змісту, а іноді елементарних знань. отже,

для впровадження екскурсій потрібна була

відповідна допомога. у цьому напрямі заслу-

говує на увагу позитивний досвід науково-до-

слідної кафедри історії української культури

ім. д. і. багалія. викладачами кафедри було

розроблено типовий посібник з організації

проведення історичних екскурсій “слобожан-

щина в екскурсіях”, відредагований професо-

ром о. в. вєтуховим

. у ньому наводилися

сотні різних туристичних маршрутів по тери-

торії слобідської україни, багато цікавих ві-

домостей з історії рідного краю. цей посібник

був незамінним під час проведення позашкіль-

них форм роботи, він мав важливе значення в

навчальному процесі, а в окремих випадках

може використовуватись і сьогодні

екскурсії застосовувалися не тільки під

час уроків, але й були одним із позашкільних