Васильєв О.В., Фісун К.А. (ред.) Менеджмент регіонального розвитку

Подождите немного. Документ загружается.

Рис. 1.3.1 – Склад та взаємозв’язки підсистем регіонального менеджменту в

загальній системі завдань регіонального інноваційного розвитку

* Розроблено автором

Інноваційний менеджмент як система є сукупністю дій, які

стосуються обґрунтування, прийняття, реалізації управлінських рішень

щодо створення та впровадження новацій і спрямовані на визначення

стратегічних інноваційних цілей, адекватних обраній стратегії розвитку;

формування інноваційної стратегії та інноваційної політики; оптимізацію

організаційно- структурних форм управління інноваціями; розроблення

технології обґрунтування і прийняття інноваційних рішень; вибір методів

впливу на поведінку учасників інноваційного процесу з метою формування

взаємовигідних економічних відносин.

Систему інноваційного менеджменту регіону зображено на рис. 1.3.2.

І Н Н О В А Ц І Й Н И Й М Е Н Е Д Ж М Е Н Т

Управління регіональним інноваційним

розвитком

Операційний

(виробничий)

менеджмент

Менеджмент

персоналу

Фінансовий

менеджмент

Маркетинговий

менеджмент

Визначення регіональної інноваційної стратегії

Механізм управління інноваційним розвитком регіону

(сукупність економічних, мотиваційних, організаційних і правових

засобів, методів і форм управління)

Рис. 1.3.2 – Система інноваційного менеджменту регіону

* Розроблено автором

Закон України «Про інноваційну діяльність» трактує інновацію таким

чином: «Це новостворені і вдосконалені конкурентноздатні технології,

продукція чи послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого,

адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують

структуру та якість виробництва і соціальної сфери.» У зазначеному Законі

сказано, що об’єктами інноваційної діяльності є:

- інноваційні програми і проекти;

- нові знання та інтелектуальні продукти;

Р Е Г І О Н

Суб’єкт регіонального управління

Спеціалісти:

новатори,

експерти,

аналітики,

консультанти

Менеджери:

регіональні,

проектні,

лінійні,

функціональні

Механізм регіонального управління

стратегія

цілі

методи функції

структура

технологія

Об’єкт регіонального управління

Інновації

Інноваційні

процеси

Інноваційна

діяльність

Економічні відносини між

учасниками регіонального

інноваційного ринку

Інформація про стан

зовніш

нього середовища

Інформація про стан об’єкта

управління

Регіональний

інноваційний

продукт

- виробниче обладнання та процеси;

- інфраструктура виробництва і підприємництва;

- організаційно - технічні рішення виробничого, адміністративного,

комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість

виробництва і соціальної сфери;

- сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

- товарна продукція;

- механізм формування споживчого ринку і збуту товарної продукції [7].

Основним об’єктом регіонального інноваційного менеджменту є

регіональні інноваційні програми та проекти, що здатні істотно підвищити

ефективність регіонального виробництва та рівень соціально-економічного

розвитку регіону на основі впровадження інновацій, що дозволяють

оптимізувати витрати регіональних ресурсів та підвищити ефективність їх

використання, а також інновацій, спрямованих на виведення на ринок нового

конкурентоздатного регіонального продукту.

Виходячи з вищевикладеного, можна сформулювати основні завдання, що

покликана вирішувати система регіонального інноваційного менеджменту для

забезпечення кадрами реалізації ефективних регіональних інноваційних

проектів (див. рис.1.3.3).

На вирішення основних завдань інноваційного розвитку регіону

спрямовані функції регіонального інноваційного менеджменту: планування,

організація, управління, стимулювання та контроль інноваційної діяльності в

регіоні.

Рис. 1.3.3 – Завдання регіонального інноваційного менеджменту для

забезпечення кадрами реалізації ефективних регіональних інноваційних

проектів

* Розроблено автором

Завдання, що покликана вирішувати система регіонального

інноваційного менеджменту для забезпечення кадрами реалізації

ефективних регіональних інноваційних проектів

створення та розвиток

багаторівневої системи

інноваційного управління

кадрами на рівні регіону,

регіональних структур та

окремих суб’єктів регіо-

нальної економіки та

ефективного викорис-

тання якісно нового

кадрового потенціалу

формування

інноваційного

потенціалу ринка

праці та ринка

освітянських

послуг

збереження елітної

частини наукового

кадрового

потенціалу

В контексті вирішення завдань щодо інноваційного розвитку регіону

регіональна система інноваційного менеджменту повинна охоплювати:

- розробку довгострокового (до 20 років) регіонального прогнозу

розвитку науки, виходячи з оцінки пріоритетних її напрямків, що

відповідають сучасним інноваційним тенденціям;

- механізми фінансування та стимулювання розробки визначених

наукових та технологічних пріоритетів інноваційного спрямування;

- заходи щодо адаптації діяльності наукових інститутів до умов і

вимог ринку, враховуючи світові тенденції в організації діяльності наукових

установ у відповідних умовах;

- політику формування кадрів науки і освіти в контексті більш глибокої

інтеграції науки і освіти в нових умовах;

- оновлення матеріальної бази наукових і науково-дослідних установ;

- перспективи захисту інтелектуальної праці вчених, що базується на

світовому досвіді трансферту наукових надбань у практику;

- розробку сценарного прогнозу розвитку пріоритетних технологій

інноваційного спрямування та постійне його оновлення;

- визначення та постійне оновлення критичних технологій для

підтримки функціонування та забезпечення розвитку економіки регіону;

- політику підтримки конкурентоспроможності нових виробництв на

внутрішньорегіональному та зовнішньому ринках;

- розробку масштабних інноваційних проектів, що мають

«підштовхуючий» ефект для розробки і реалізації інших інноваційних

проектів;

- розробку довгострокової стратегії соціально-економічного розвитку на

основі стратегії випереджаючого розвитку;

- визначення базових їнфраструктурних та інноваційних рішень, що

будуть покладені в основу довгострокової стратегії розвитку;

- формування і підтримку функціонування нових організаційних структур,

основним завданням яких є діяльність інноваційного характеру. [8]

Інноваційний процес охоплює три основних етапи створення

інноваційної продукції: науково-дослідні розробки, що включають до себе

теоретичні та прикладні дослідження; проектно-конструкторські розробки та

комерціалізацію інновації, тобто впровадження її в виробництво та комерційну

реалізацію. Для прискорення інноваційного процесу інноваційний менеджмент

використовує низьку організаційних заходів та використовує певний

інструментарій, до яких відносяться: створення регіональних інноваційних

структур підтримки інноваційної діяльності, розбудова на їх основі

регіональної інноваційної інфраструктури, стимулювання та мотивування

регіональних структур для заохочення інноваційної діяльності.

1.3.3. Регіональна інноваційна система як основа підвищення

конкурентоспроможності регіону

Сучасний етап еволюції світового господарства характеризується

активізацією процесу локалізації інноваційної діяльності, а саме:

концентрацією її в окремих національних регіонах, містах, локальних

утвореннях. Так, скандинавський економіст Б. Лундвалл, твердить, що нині

регіони виконують ключову генеруючу функцію на мезорівні, створюючи

високотехнологічні продукти через регіональні інноваційні мережі, локальні

кластери та використовуючи ефект інформаційного взаємозбагачення науково-

дослідних інститутів, що співпрацюють.[9]

Сучасні дослідження інноваційних процесів дозволяють зробити

висновок, що технологічна щільність та гетерогенність є радше властивістю

окремих національних регіонів, ніж країн. Даний феномен, з одного боку, є

проявом дії загального закону нерівномірності економічного розвитку, а з

іншого - зумовлений такими трьома чинниками:

1. Переходом від лінійної до інтерактивної інноваційної моделі

суспільного розвитку, де знання виступають ключовим ресурсом, а навчання -

ключовим процесом. Передача знань є ефективнішою в процесі

безпосереднього спілкування («face-to-face»), ніж за допомогою застосування

довгих каналів зв’язку, оскільки деякі форми нових знань поширюються

виключно в межах локального соціального середовища (наприклад, результати

наукових досліджень, які не мали очікуваного ефекту, дуже рідко виносяться

«на люди» або взагалі не публікуються). Дане явище локальної циркуляції

знань дістало назву «ефект гудіння» («buzz effect») та детально проаналізовано

в праці американського економіста А. Венебла [10];

2. Високою концентрацією високоосвіченої та кваліфікованої робочої

сили в окремих центрах економічної активності, що пропонують найкращі

умови працевлаштування, а саме: столичних регіонах і великих мегаполісах.

Отже, якщо регіон приваблює високоосвічених і талановитих

працівників, то, відповідно, активізується його інноваційна активність та

підвищуються темпи економічного зростання і рівень

конкурентоспроможності, що в свою чергу, сприяє залученню додаткової

кількості висококваліфікованої робочої сили. Таким чином, виникає замкнене

коло: привабливі умови працевлаштування - високоосвічені працівники -

підвищення конкурентоспроможності регіону - привабливі умови

працевлаштування.

3. Специфічним соціокультурним середовищем, яке існує в окремих

містах, що приваблюють висококваліфікованих працівників не лише

кар’єрними перспективами, а й високими стандартами життя. Так, Р. Флорида

вважа, що дані міста характеризуються наявністю широкого спектра різних

видів креативної діяльності та, відповідно, талановитих працівників;

соціальною неоднорідністю суспільства (що виявляється в наявності серед

місцевого населення представників різних етнічних і національних груп);

толерантністю (підтверджується присутністю значної кількості сексуальних

меншин) та різноманітністю культурного життя. [11] Крім того, в містах з

вищенаведеними характеристиками для представників креативного класу

зазвичай існують низькі вхідні бар’єри на ринок працевлаштування та локальне

соціальне середовище. Як правило, в межах країни є один або два, рідко — три

чи більше таких центрів тяжіння для високоосвічених працівників.

Тож можна стверджувати, що інноваційна активність характеризується

високим рівнем географічної концентрації, що принципово змінює статус

окремих національних регіонів, міст і локалітетів на міжнародному ринку

високотехнологічної продукції, перетворюючи їх на вузлові точки глобальної

інноваційної мережі. Саме в даному контексті особливої актуальності набуває

концепція регіональної інноваційної системи (РІС) як теоретична основа

розробки та ефективної імплементації стратегії підвищення міжнародної

конкурентоспроможності регіону [11].

Дослідження теоретичних основ функціонування регіональних

інноваційних систем переважно в контексті аналізу сутності, структури та

механізмів дії національних інноваційних систем на прикладі окремих держав

здійснено у працях зарубіжних і вітчизняних науковців: Б. Ашейма [12], А.

Ісаксена, Ф. Тьодлінга, К. Фрімена [13], Дж. Хауельса, В. Чужикова [14], З.

Варналія [15] та ін.

Концепція регіональної інноваційної системи виникає на початку 90-х рр.

ХХ століття як окремий напрям теорії інноваційних систем. Вона інтегрує дві

основні ідеї: системний характер інноваційної діяльності та регіональний вимір

інноваційного процесу. Перша ідея — системна та взаємопов’язана природа ін-

новаційної активності — відображена у працях багатьох економістів [13, 14,

15], які досліджували принципи функціонування національних інноваційних

систем.

Друга базова ідея концепції РІС — регіональний характер інноваційного

процесу — базується на твердженні, що саме мезорівень (регіональний)

економічної діяльності є ключовим для забезпечення стійких інноваційних

конкурентних переваг країни на глобальному ринку в довгостроковій

перспективі. На початку 90-х років ХХ століття виникла течія нової регіона-

льної науки, прихильники якої наголошували на необхідності співпрацювати

локально для того, щоб конкурувати глобально (Ф. Кук, К. Сейбл [16]).

Регіональна інноваційна система (РІС) - це сукупність приватних фірм,

державних компаній, громадських організацій, органів влади та центрів

створення нових знань і їх подальшої дифузії (таких, як університети,

дослідницькі інститути, експериментальні лабораторії, агенції інноваційного

розвитку тощо), які поєднані між собою специфічними партнерськими

взаємовідносинами, що сприяють інтенсифікації інноваційної діяльності та, як

наслідок, підвищенню рівня конкурентоспроможності регіону. [14]

Базуючись на дослідженнях Б. Ашейма [12], можна виокремити три типи

РІС: територіально вбудовані інноваційні системи, регіональні сітьові

інноваційні системи, регіоналізовані національні інноваційні системи.

В таблиці 1.3.1 наведена порівняльна характеристика трьох типів РІС.

Табл. 1.3.1 - Порівняльна характеристика типів РІС

Тип РІС Розташування

інноваційних

підприємств

Базова

інноваційна

модель

Основні

стимули

взаємодії

Приклади

Територіально

вбудована РІС

Локальне з

незначним

ступенем

інноваційної

взаємодії

Інтерактивна

Географічна,

соціальна та

культурна

спорідненість

Індустріальні

дистрикти

Реґіональна

сітьова

інноваційна

система

Локальне зі

значним ступенем

інноваційної

взаємодії

Інтерактивна

Планомірне та

систематизоване

створення

інноваційних

мереж

Інноваційні

кластери

Реґіоналізовані

національні

інноваційні

системи

Здебільшого поза

межами певного

регіону

Лінійна

Окремі інди-

відууми з

аналогічним

рівнем освіти та

спільними

інтересами

Технополіси,

технопарки

* Складено за даними матеріалу [12]

Необхідно зазначити, що різні типи регіональний інноваційних систем

можуть паралельно існувати в межах національної інноваційної системи. Як

показують дослідження закордонного досвіду щодо розбудови регіональних

інноваційних систем та аналіз вітчизняних особливостей розвитку інноваційної

діяльності в межах національної та регіональних економік, в Україні доцільно

здійснювати управління інноваційною діяльністю в регіонах за допомогою

розбудови регіональних інноваційних систем на основі кластерів. В даному

контексті розрізнять три основних варіанти формування регіональної

інноваційної системи на основі кластерів:

1. «Згори-донизу» - ключову ролі відіграють місцеві органи влади, які

визначають стратегію кластеру, виділяють ресурси для його розвитку,

формують координаційний цент управління;

2. «Знизу-догори» - ініціатива належить суб’єктам господарювання і

кластер виникає в результаті об’єднання окремих проектів і програм, які

інтегрують окремих учасників інноваційного процесу;

3. Змішаний варіант, який сполучає обидва підходи. [17]

Вибір варіанту залежить від наявності об’єктивних факторів формування

кластерів на конкретній території, готовності органів влади к діалогу з бізнесом

на умовах партнерства, розвитку інфраструктури підтримки бізнесу та інших

факторів.

Основними аргументами на користь використання кластерного методу

розбудови регіональної інноваційної системи є такі:

1. Висока узгодженість із характером конкуренції та джерелами

конкурентних переваг;

2. Ефективне забезпечення функціонування міжгалузевих зв’язків,

розповсюдження технологій та інформації:

3. Можливість здійснення внутрішньої спеціалізації і стандартизації,

підвищення продуктивності праці:

4. Мінімізація витрат на впровадження інновацій, наявність гнучких

підприємницьких структур, які б сприяли формуванню інноваційних крапок

росту за рахунок високого ступеню спеціалізації при обслуговуванні

конкретного виробництва;

5. Можливості ефективного обміну ідеями між спеціалістами, тобто

формування конкурентного середовища.

Модель регіональної інноваційної системи на основі кластеру дозволяє

створити умови для інтеграції вищих навчальних закладів з промисловістю.

Схему моделі регіональної інноваційної системи на основі кластеру

відображено на рис. 1.3.4.

Рис. 1.3.4 - Схема регіональної інноваційної системи

* Розроблено автором

І Н Н О В А Ц І Й Н И Й К Л А С Т Е Р

КООРДІНАЦІЙНИЙ ЦЕНТ УПРАВЛІННЯ

ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ РЕГІОНА

УЧАСНИКИ ІННОВАЦІЙНОГО КЛАСТЕРА

ПІДПРИЄМСТВА

НАВЧАЛЬНІ УСТАНОВИ ТА

ВИЩІ НАВЧАЛЬНІ

ЗАКЛАДИ

РЕГІОНАЛЬНИЙ ІІННОВАЦІЙНИЙ ІНФРАСТРУКТУРНИЙ

КОМПЛЕКС

ФІНАНСОВА

ІНФРАСТРУКТУРА

ІНФОРМАЦІЙНА

ІНФРАСТРУКТУРА

ЕКСПЕРТНО-

АНАЛІТИЧНА

ІНФРАСТРУКТУРА

ТРАНСФЕРНА

ІНФРАСТРУКТУРА

Таким чином, регіональна інноваційна система стає найважливішим

фактором прискорення інноваційних процесів в регіоні, сприяє розвитку

інноваційних та технологічно орієнтованих окремих підприємств і

регіональних виробничих, науково-виробничих, фінансово-виробничих

структур. Надання регіональній економіці інноваційного напряму розвитку

значно підвищує рівень соціально-економічного розвитку регіону та його

конкурентоспроможність.

1.3.4. Сутність та значення регіональної інноваційної інфраструктури

Для забезпечення інноваційного розвитку регіональної економіки та

прискорення інноваційних процесів в регіоні як було викладено вище,

необхідна розбудова ефективної інноваційної інфраструктури.

Важливим фактором, що впливає на розвиток й ефективність

інноваційних процесів, є інноваційна інфраструктура. Це інституціональне

поле, у якому зароджуються, матеріалізуються й через комерційне

використання здобувають ознаки інноваційного продукту науково-технічні ідеї,

що виникають на тих або інших етапах суспільного розвитку.

Однак останнім часом на тлі посилення суспільної уваги до

інноваційності економіки помітно позначився дефіцит її інфраструктурного

забезпечення. Про це свідчать обмежена кількість підприємств інфраструктури,

нерозвиненість видової й організаційної структури, недостатня й нестабільна

законодавча база по їхньому створенню й функціонуванню.

Основу інноваційної діяльності, її базисну субстанцію, на думку автора,

становить творча інтелектуальна праця інноваторів й їхніх колективів, що

реалізується завдяки творчим здатностям, кваліфікації й духовній харизмі

особистості. Все інше - інфраструктура, що створює необхідні матеріально-

технічні, ресурсні й загальносистемні умови для ефективної інноваційної

діяльності. Можуть бути інноваційні підприємства, які одночасно розробляють,

роблять і реалізують інноваційні продукти (продукцію), але можуть бути й

такі, які тільки розробляють, або роблять, або впроваджують її, як це

відбувається у випадку трансферу технологій, придбання авторських прав або

ліцензій на виготовлення інноваційної продукції.

Такі утворення, як технопарк, технополіс, інноваційний центр,

інноваційний бізнес-інкубатор, являють собою насамперед організаційно-

господарські структури, основною, а точніше, первинною місією яких є не

виробнича функція щодо обсягів інноваційної продукції (хоча це дуже

важливо), а створення сприятливих умов для розвитку й підвищення

ефективності інноваційної діяльності. Для ефективного функціонування

інноваційної інфраструктури повинна бути створена розгалужена система таких

науково-технологічних структур, у які входять наукові установи, вузи,

підприємства, фірми, інформаційно-виставочні комплекси й служби сервісу, які

спільно прискорюють процес виникнення, втілення й поширення нових видів

продукції, технологій, виробничих процесів, ідей і методів роботи.

Однією з найефективніших регіональних інноваційних структур є, на

думку автора, регіональний науково-промисловий комплекс. Ці комплекси

охоплюють промислові та науково-дослідні парки, окремі наукові центри,

корпорації, підприємства ризикового бізнесу, які зв'язані між собою не тільки

спільною науково-дослідною розробкою, випробуванням і виробництвом

інноваційної продукції, а й територіально (регіонально). Це сприяє розвитку

економіки певних географічних районів країни, зростанню зайнятості

населення, підвищенню його кваліфікації, ефективності інвестицій. Створені в

науково-промислових комплексах інновації сприяють переміщенню ресурсів у

сферу більш високої продуктивності та прибутку, розвитку наукоємних галузей

виробництва. Саме в наукоємних галузях зосереджений високодохідний

(венчурний) капітал.

Сенс створення регіональних науково-промислових комплексів полягає в

тому, щоб постійно забезпечувати регіону та країні в цілому лідируючі позиції

у світі з точки зору інновацій, зробити країну своєрідним науково-дослідним

полігоном і дослідним (стартовим) виробником, використовуючи при цьому

головну перевагу — науковий потенціал, аналогів якому немає поки що у світі.

У країнах ЄЕС спостерігається досить значна концентрація НДДКР у

територіальному (регіональному) плані. Практично в усіх великих

європейських державах існують регіони, на які припадає близько 20 % обсягів

досліджень і розробок. [14]

Регіональні науково-промислові комплекси – це основні засоби

формування і здійснення регіональної інноваційної політики, спрямованої на

забезпечення економічного розвитку регіону. До їх компетенції належать:

створення системи моніторингу інноваційного потенціалу регіону, створення

регіональної системи підтримки і розвитку інноваційної діяльності,

координування діяльності організацій, що здійснюють інноваційну

діяльність, сприяння розвитку інтелектуального і кваліфікаційного

потенціалу населення регіону. Вони вибудовують свою діяльність з огляду на

особливості регіону, цим зумовлена різноманітність регіональних центрів. [14]

Найпоширенішою формою інтеграції науки і виробництва у провідних

країнах, таких, як США, є університетсько-промислові центри та інженерні

центри при університетах. Університетсько-промислові центри створюють з

метою об'єднання ресурсів промислових фірм і наукового потенціалу

(кадрового і технічного) університетів. Вони здійснюють переважно

фундаментальні дослідження у тих сферах, якими зацікавилися фірми-

учасниці. Інженерні центри створюють на базі великих університетів за

фінансової підтримки уряду з метою стимулювання розроблення нових

технологій. Вони досліджують фундаментальні закономірності, на яких

ґрунтується інженерне проектування принципово нових штучних систем. Такі

дослідження дають промисловості не готову до впровадження розробку, а лише

теорію в межах певної сфери інженерної діяльності, яка може знайти

застосування на практиці. Вони також здійснюють підготовку нового

покоління інженерів з необхідним рівнем кваліфікації та широким науково-

технічним світоглядом.