Волинка К.Г. Теорія держави і права

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 10

СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ ДЕРЖАВИ.

СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ДЕРЖАВА

10.1. Соціологічні та політологічні

концепції держави

Як уже згадувалось, держава знаходиться в центрі дослідження

багатьох суспільних наук. Тому слід розглянути не лише юридичні

концепції держави, але й зупинитись на окремих соціологічних та по-

літологічних теоріях, що має на меті збагатити уявлення про це

складне і багатогранне явище.

Теорія солідаризму розглядає державу як засіб забезпечення соці-

альної солідарності, досягнення консенсусу на основі узгодження ін-

тересів і потреб всіх соціальних верств. Відкидається ідея класової

боротьби, революційного шляху розвитку суспільства.

Ідея держави загального благоденства передбачає активний дер-

жавний вплив на економічне і соціальне життя, стабілізацію госпо-

дарських, виробничих і політичних процесів. У другій половині

ХХ ст. ця ідея набула широкого розповсюдження на Заході. Згідно з

цією концепцією панування приватної власності та вільної конку-

ренції призводить до різкого майнового і соціального розмежування

населення. Держава повинна брати активну участь в регулюванні

економічних процесів з метою забезпечення кожному достатнього

життєвого рівня.

Теорія плюралістичної демократії. Сучасне розуміння плюраліс-

тичної демократії включає в себе права людини, вільну конкуренцію

в політичному середовищі, розподіл влади, федералізм. Такі принци-

пи надають гарантії кожній політичній силі, кожному угрупованню

спиратися на різні важелі влади. При цьому забезпечується воля біль-

шості при обов’язковому врахуванні інтересів меншості, можливість

доведення громадянами своїх потреб до влади з метою їх найповні-

шого задоволення. Всебічно гарантується право кожного на свободу

думки і вільного вибору, свобода створення організацій, існування

альтернативних джерел інформації, гарантується опозиція і зма-

гальність у політичній сфері.

Теорія еліт. Прибічники теорії еліт вважають, що народні маси не

здатні здійснювати владу, управляти суспільними справами. Ця фун-

кція покладається на еліту. Еліта розглядається як меншість суспіль-

ства, що являє собою привілейовану групу, наділену особливими

психологічними, розумовими, соціальними і політичними якостями,

яка безпосередньо бере участь у використанні державної влади або

активно впливає на її здійснення. Еліта утворюється в трьох голов-

них сферах суспільного життя — політичній, економічній та інтелек-

туальній — шляхом висування індивідів, які досягли у своїй справі

найбільших успіхів.

Теорія конвергенції — (від лат. convergo — зближуватись)— одна

із соціологічних концепцій, висунутих у 50–60 роках ХХ ст., яка об-

стоювала ідею неминучості зближення у вік НТР двох соціальних

систем — капіталізму і соціалізму та створення на цій основі зміша-

ного суспільства із змішаним типом держави.

Технократична доктрина заснована на ідеї влади, що спирається

на знання, компетентність. В індустріальному суспільстві в умовах

великого механізованого виробництва з’являється прошарок техніч-

них спеціалістів. Згідно з цією доктриною цей процес переноситься

на державне управління, яке має здійснюватись на основі технічних

засобів особливою верствою вищих функціонерів, які володіють спе-

ціальними знаннями.

Теорія модернізації (модернізм) — сукупність розповсюджених в

західній політології і соціології концепцій суспільно-політичного і

економічного розвитку, які пояснюють процес переходу від стабіль-

ного традиційного до сучасного індустріального і постіндустріаль-

ного суспільства, яке безперервно змінюється.

Теорія національної держави в сучасній науці розцінюється неод-

нозначно. Найчастіше вона асоціюється з досить небезпечними ідея-

ми націоналізму, національної винятковості одних націй на протива-

гу іншим. В умовах багатонаціональних держав необхідно обов’язко-

во враховувати інтереси не лише титульної нації, але й національних

меншостей.

10.2. Теорія соціально-правової держави

Правова держава — це держава, діяльність якої заснована на

праві, що виражає ідеї гуманізму, справедливості, формальної рів-

ності та свободи, вищою соціальною цінністю в якій визнаються

права людини.

Теорія правової держави бере свій початок з античності. Хоча в

самій античній державно-правовій практиці й політичних вченнях

відсутні системні теоретичні концепції правової держави, але в той

же час ідейні передумови правової державності, досвід демократії,

республіканізму та правопорядку, що були започатковані в античну

епоху, безумовно, вплинули на подальше формування теоретичних

уявлень та практику правової державності.

Перші теоретично розвинені концепції правової держави виника-

ють в період переходу суспільства від феодального ладу до капіталіз-

му. Історично це відбувається в загальному руслі виникнення прогре-

сивних течій буржуазної політичної та правової думки, становлення

і розвитку нового юридичного світогляду, критики феодального сва-

вілля і беззаконня, абсолютистського режиму, утвердження ідей гу-

манізму, принципів свободи і рівності всіх людей, невідчужуваних

прав людини, пошуків різних державно-правових заходів, конструк-

цій і форм (розподіл державних влад, конституціоналізм, верховенс-

тво права і закону та ін.), спрямованих проти узурпації публічної по-

літичної влади та її безвідповідальності перед суспільством. Почина-

ючи з Нового часу, теорія правової держави була суттєво доповнена

завдяки безпосередньому звертанню до ідеї прав людини.

Правова держава, до побудови якої ми прагнемо, виступає най-

досконалішою формою організації і функціонування державної вла-

ди. Розвиток правової держави невіддільний від становлення прав

людини, які власне і виступили тією ключовою категорією, навколо

якої розвивались головні її характеристики. Лише правова держава

може виступати як об’єктивний виразник інтересів внутрішньо неод-

норідного і суперечливого громадянського суспільства.

На найвищому законодавчому рівні в Конституції України прого-

лошено, що наша держава є демократичною, правовою і соціальною.

Це важливе положення закріплює напрям подальшого розвитку на-

шої держави. Які ж характеристики дозволяють назвати ту чи іншу

державу демократичною, правовою і соціальною? В сучасних умовах

вона має відповідати принаймні наступним ознакам: визнання прин-

ципів панування права, верховенства Конституції і правових законів;

визнання народу єдиним джерелом державної влади; демократичних

способів формування органів державної влади; пріоритетності прав

людини; гарантії прав меншості на власну думку і її вільне вислов-

лення; поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову; ідейного і

політичного та економічного плюралізму; соціальних гарантій і ста-

більності.

Провідними принципами правової держави є принципи панування

права і верховенства правового закону. Сутністю права є свобода лю-

дини, але свобода не будь-яка, а певним чином визначена та забезпе-

чена. Розмежування права і закону має велике гуманістичне значення,

бо саме право служить критерієм якості закону, дозволяє оцінити, на-

скільки закон відповідає правам людини, її інтересам та потребам, іде-

ям соціальної справедливості, формальної рівності. Закони прийма-

ються на основі Конституції, а підзаконні акти — на основі законів та

на їх виконання.

Зв’язаність держави правами і свободами особи передбачає юри-

дичну рівність громадянина і держави і їх взаємну відповідальність,

стабільний правовий статус особи і наявність ефективного механізму

забезпечення прав і свобод особи.

Принцип поділу влади передбачає правове розмежування сфер ді-

яльності гілок державної влади, розподіл владних повноважень між

державними органами, їх взаємну підконтрольність, що зменшує ри-

зик узурпації державної влади та її свавілля.

У сучасних умовах суспільного розвитку до основних характери-

стик правової держави додається соціальний характер держави. Пра-

вова і соціальна держава — це не антитези, а діалектика розвитку

держави, що визнає пріоритет прав людини і визначає відповідно до

них форми і методи своєї діяльності. Соціально-економічні, культур-

ні, екологічні права громадян можуть забезпечуватись лише за учас-

тю держави, яка повинна здійснювати активну соціально-економіч-

ну політику, спрямовану на перерозподіл коштів на користь найнеза-

хищеніших верств населення, забезпечення зайнятості, соціальне

страхування, розвиток доступної освіти, охорони здоров’я тощо.

У соціальній державі права і свободи людини і громадянина не

тільки проголошуються, а й всебічно гарантуються. Не перебільшу-

ючи, державу соціальну можна визначити як вищий рівень правової

держави. Правова держава проголошує права і свободи, в тому чи-

слі свободу підприємництва і конкуренції, які є основою вільної

ринкової економіки. Проте ринок нездатний сам розв’язувати чис-

ленні соціальні проблеми, і ця функція покладається на державу.

Головною функцією соціальної держави в умовах розвитку віль-

них ринкових відносин має стати певне вирівнювання різкої поляри-

зації в соціальному становищі громадян, чого можна досягти через

забезпечення повної зайнятості населення, гарантування прожитко-

вого мінімуму, достатньої заробітної платні, регулювання розумно-

го рівня цін тощо. Соціальна держава реалізує свої функції шляхом

створення соціальних програм, покликаних забезпечити через бю-

джет і оподаткування справедливий перерозподіл доходів, заохочен-

ня благодійної діяльності, вплив на процес ціноутворення, ліквідації

монополії в галузі виробництва і торгівлі. Для виконання цих зав-

дань економіка в соціальній державі має бути певною мірою врегу-

льованою.

Отже, соціальна держава — це соціально орієнтована держава, що

всіляко допомагає незахищеним верствам населення, прагне вплину-

ти на розподіл економічних благ в дусі принципів справедливості,

щоб забезпечити кожному гідне людини існування. Серед основних

елементів соціальної держави — гарантований достатній прожитко-

вий мінімум, соціальна рівність і рівність можливостей для самореа-

лізації, загальне підвищення добробуту, наявність ефективної систе-

ми соціального забезпечення, тобто гарантованого права на отри-

мання громадянами нормативно встановленої допомоги в типових

ситуаціях. В соціальній державі суспільне багатство планомірно по-

множується водночас із зростанням кількості осіб, що ним користу-

ються.

Виходячи з усього наведеного, можна зробити висновок, що тіль-

ки соціально-правова держава забезпечує повноцінний захист та ре-

алізацію всього комплексу прав і свобод людини і громадянина. Це

держава, в якій на першому місці знаходиться право і закон, що від-

дає перевагу правам особистості, а не владі державного апарату. Ос-

новним ядром у правовій соціальній державі є універсальний меха-

нізм правового і соціального захисту.

10.3. Тенденції розвитку

соціально-правової держави в Україні

Тенденції розвитку правової соціальної державності проявляють-

ся, в першу чергу, через втілення в реальність головних принципів

правової держави — панування права і верховенства правового за-

кону, зв’язаності держави правами і свободами особи, поділу влад.

Останні роки в історії нашої країни стали переломним етапом,

який ознаменувався глибокими перетвореннями в усіх сферах сус-

пільної життєдіяльності — політичній організації, економіці, соці-

альній структурі, суспільній думці. Головними орієнтирами подаль-

шого розвитку обрано ідеали демократичної, соціальної правової

держави з усіма притаманними їй характеристиками та громадянсь-

кого суспільства, заснованого на вільних ринкових відносинах, різ-

номанітності й рівності всіх форм власності, свободі самовизначення

та ініціативності громадян, соціальній солідарності.

На найвищому законодавчому рівні в Конституції України зазна-

чається, що наша держава є демократичною, правовою і соціальною.

Це важливе положення закріплює напрям подальшого розвитку на-

шої держави і суспільства, але стверджувати, що у нас уже остаточно

побудовано правову державу, було б передчасно.

Принцип панування права і похідний від нього принцип верхо-

венства Конституції і закону в Україні поки що перебуває на почат-

ковій стадії втілення в життя. Подекуди закони приймаються без ура-

хування реальних суспільних потреб та навіть усупереч їм, закріплю-

ючи чиїсь кон’юнктурні інтереси.

На практиці принцип верховенства Конституції і закону нерідко

порушується, рішення виконавчої влади підмінюють або конкретизу-

ють їх, хоча повинні прийматись виключно на їх основі та на їх вико-

нання. Центральні й місцеві органи виконавчої влади повинні ухва-

лювати рішення, які б забезпечували ефективну реалізацію законів, а

не займатись їх “вдосконаленням”, як це часто буває.

Принцип поділу влади, закладений у Конституції, в Україні ще

остаточно не реалізований. Система стримувань і противаг як осно-

ва розподілу повноважень між гілками влади достатньо не відпра-

цьована. Ефективна взаємодія всіх гілок влади можлива лише за

умов тісного і наполегливого співробітництва між ними, а не різкої

конфронтації, адже жодна з гілок державної влади нездатна опти-

мально реалізовувати свої повноваження без співпраці з іншими.

Принцип зв’язаності держави правами і свободами особи — най-

важливіша характеристика правової держави (так само, як й інші

принципи) реалізований в Україні далеко не остаточно. Права і сво-

боди людини поки що не стали найвищою соціальною цінністю, зміс-

том і спрямованістю діяльності держави і суспільства, рівень забезпе-

ченості не лише соціально-економічних і культурних, але навіть дея-

ких громадянських та політичних прав і свобод є досить низьким.

Невпевненість більшої частини громадян у своєму майбутньому, зне-

віра в реальності проголошених прав і свобод призводить до деста-

білізації суспільних відносин, до падіння авторитету і легітимності

державної влади, а іноді до антисоціальних проявів.

Усі зазначені фактори негативно впливають на процес втілення

принципів правової соціальної державності. Цю проблему неможливо

вирішити без послідовного впровадження комплексу заходів правово-

го, соціально-економічного, політичного, організаційного і виховно-

го характеру. Особливу роль у процесі розбудови правової соціальної

державності мають відігравати юристи — як вчені-теоретики, так і

практичні працівники. Основним напрямом їхньої роботи має бути

всебічне забезпечення прав і свобод особистості, без чого побудова

правової і соціальної держави неможлива.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Розкрийте зміст соціологічних та політологічних концепцій дер-

жави.

2. Які причини різноманітності концепцій держави ви можете на-

звати?

3. Розкрийте поняття правової соціальної держави та її основні вла-

стивості.

4. Охарактеризуйте основні соціально-економічні та політико-пра-

вові передумови створення соціально-правової держави.

Розділ 11

ОСНОВНІ ПІДХОДИ

ДО РОЗКРИТТЯ СУТНОСТІ ПРАВА

11.1. Виникнення права

В юридичній науці питання виникнення права відносять до най-

більш дискусійних. Вивчення права та його сутності неможливе без

виявлення комплексу причин та передумов, що викликали його по-

яву. Вирішення цієї проблеми передбачає використання сучасних да-

них багатьох інших наук — історії, археології, антропології, етно-

графії тощо.

Причини й обставини, що обумовили появу держави, багато в чо-

му аналогічні причинам, що привели до появи права. Якщо при вив-

ченні процесів виникнення держави основна увага приділялася уза-

гальненню історії організаційних форм, що існували в первісному

суспільстві, то при вивченні походження права основна увага повин-

на приділятися його регулятивним началам.

Чим відрізняються регулятивні системи додержавного і державно

оформленого суспільства? Ці питання доводиться вирішувати теорії

держави і права, щоб виявити причини виникнення і сутність права.

Правила поведінки первісного суспільства ґрунтувалися на колек-

тивістських принципах. Вони носили характер мононорм, єдиних, не-

розділених правил поведінки. В них сполучалися звичаї, традиції, об-

ряди, норми первісної релігії, міфологія, первісна мораль. Це пояс-

нюється тим, що свідомість первісної людини, її життєдіяльність не

була достатньо структурованою. Ці мононорми відрізнялися змістом

(спрямованим на виживання людей як біологічного виду і їхню по-

дальшу соціалізацію), способами регулювання (табу, зобов’язання,

дозволи), формами вираження (міфологія, традиції, звичаї, ритуали,

обряди), процедурами (наприклад, розгляд спорів) і санкціями (як

реальними, так і “надприродними”).

Звичаї як основна форма вираження мононорм становили найра-

ціональніші варіанти поводження людей у соціально значущих ситу-

аціях, які склались стихійно і в результаті багаторазового повторен-

ня увійшли у звичку. Звичаї підтримувалися не тільки суспільною

думкою, але й авторитетом предків, усілякими табу. Велике значен-

ня мали також численні міфи і сказання, що відбивають зразки на-

лежного і забороненого поводження. Усі ці норми виражали колек-

тивістські начала в первісному суспільстві, в якому окрема осо-

бистість узагалі не мислилася у відриві від роду.

З поступовим переходом від економіки, що привласнює, до від-

творюючої підвищується ефективність індивідуальної праці, посту-

пово змінюється вся система суспільних відносин, становище людини

в суспільстві. Безроздільна залежність особистості від суспільства

втрачає колишнє значення. Їй на зміну приходять відносини взаємної

залежності членів суспільства, в яких дуже важливий компроміс.

Розвиваються товарообмінні відносини, в яких має бути забезпече-

ний еквівалентний обмін. Зіткнення при цьому різних (іноді протилеж-

них) інтересів викликає необхідність їхнього узгодження. Забезпечен-

ня компромісу інтересів можливе через наділення сторін взаємопов’я-

заними правами й обов’язками, що набувають загальнообов’язкового

характеру.

Виникнення юридичного права, тобто такого, що забезпечується

державою і походить від неї,— це закономірний наслідок ускладнен-

ня суспільних зв’язків, поглиблення соціальних протиріч і конфлік-

тів. У класовому суспільстві звичаї вже не в змозі забезпечити поря-

док і стабільність у суспільстві й регулювати економіку через те, що

вони були недостатньо забезпечені.

Спочатку правителі ранніх держав продовжували забезпечення

цих звичаїв, формально закріплюючи їх в письмових джерелах зви-

чаєвого права, але поступово їх зміст переорієнтувався на інтереси

панівного класу. У міру посилення публічної влади і відокремлення

державного апарату від суспільства основна маса населення усува-

ється від формування змісту правових розпоряджень. Це стає преро-

гативою осіб, що здійснюють управління суспільством.

На відміну від звичаїв, правові норми фіксуються в письмовій

формі, закріплюють чітко визначені дозволи, зобов’язання, обмежен-

ня і заборони. Змінюється порядок забезпечення їхньої дії: якщо ра-

ніше контроль за їх виконанням покладався на суспільство в цілому,

то зараз це покладається на відповідні органи держави. Суперечки

вирішує спеціалізований орган — суд. У цілому ж виникнення пра-

ва — явище позитивне, адже саме право було і є найбільш ефектив-

ним регулятором суспільних відносин, засобом розв’язання соціаль-

них конфліктів і протиріч. Отже, виникнення права об’єктивно обу-

мовлене становленням класового суспільства, необхідністю регулю-

вання відтворюючого господарства через наділення суб’єктів права-

ми та обов’язками.

11.2. Поняття праворозуміння

та його основні напрями

Питання праворозуміння належать до основних у теорії держави

і права. У світі існує безліч наукових ідей і поглядів з приводу того,

що є право, в чому його суть. Праворозуміння — це процес і резуль-

тат розумової діяльності людини, спрямованої на пізнання права,

його сприйняття (оцінку) і відношення до нього як до цілісного соці-

ального явища.

При вивченні різних теорій і поглядів на право потрібно врахову-

вати наступні обставини: по-перше, історичні умови існування права,

у яких жив дослідник; по-друге, те, що результат праворозуміння зав-

жди залежить від його релігійної, ідеологічної, моральної позиції; по-

третє, яка сторона права береться в основу тієї чи іншої концепції.

Залежно від того, що розглядається як джерело правоутворення —

держава чи природа людини, розрізняють природно-правову і пози-

тивістську теорії права.

Природно-правова теорія. Ідея природного права виникла в Дав-

ній Греції і Давньому Римі й пов’язана з іменами Сократа, Аристо-

теля, грецьких і римських стоїків, Цицерона, Ульпіана й інших рим-

ських юристів. В епоху середньовіччя вона одержала поширення в

богословських творах Фоми Аквінського. Однак, як один з основ-

них напрямів праворозуміння і самостійної наукової школи, при-

родно-правова доктрина склалася в період буржуазних революцій

XVII–XVIII ст. у працях таких мислителів, як Г. Гроцій, Т. Гоббс,

Дж. Локк, Вольтер, Ш. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо та ін. Природно-

правова школа у своїх поглядах виходила з існування двох систем

права — природного і позитивного. Позитивне — це право, в яко-

му виражається державна воля. Піддаючи критиці феодальне право

в умовах абсолютизму, представники природно-правової школи

вказували на його несправедливість, на те, що закони закріплюють

пригноблення людей.

На відміну від позитивного природне право виникає з природи

суспільства і людини, людського розуму, загальних моральних прин-