Вовк Х.К. Студії з української етнографії та антропології
Подождите немного. Документ загружается.
розстелює кожух вовною наверх, хрещений батько ножицями обстригає
кінчики волосся спереду, ззаду та з обох боків біля вухів, а батько кидає на
кожух трохи грошей, «щоб дитина була багата». Потебня каже, що церемо-
нія ця відбувалась, коли дитині кінчалось два роки, і дитину садовили для
цього на в'язку конопель або також на кожух. Дуже можливо, що цей обряд
пересунули на дитячий вік і його виконували замісць колишнього обряду
першого голення, що дуже детально описаний у відомому романі Квітки
«Пан Халявський». Але безперечно, що за давніх часів пострижини відбува-
лись у сім, а то й у п'ять років над синами руських князів одночасно з обря-
дом «всаженія на коня»; на це в літописах є досить багато вказівок (напр.,
наприкінці XII століття ці обряди були виконані над Ярославом, сином
великого князя Всеволода, та ин.). Взагалі, цей обряд ініціяції існував у всіх
слав'янських народів так само, як і в багатьох инших.
Весільні обряди незрівнянно численніші та складніші, ніж обряди
родильні; щоб познайомити з ними читача, нам прийдеться спочатку сказати
за організацію селянської молоді на Україні, організацію, яка не має в собі
нічого обрядового, але надзвичайно тісно зв'язана з розумінням весільних
звичаїв. Парубки та дівчата кожного села, що досягли шлюбного віку,
утворюють щось на кшталт товариства або двох товариств з отаманом
та ота манкою на чолі, з правильними внесками тощо. Зорганізував-
шись таким способом, молодь влаштовує вечірні збори: літом на вулиці,
похід із «звіздою», колядки — на Різдво та досвітки й вечорниці — з осени до
весни. На цих останніх зборах, що трохи нагадують великоруські «по-
сидЬлки», але й дуже од них відзначаються, молодь грає, співає, танцює,
частується, а на кінець приносять до хати достатню кількість соломи та
зговорені вже пари лягають спати,— як думають одні, цілком безгрішно,
а на думку инших — не завше й без гріха. Вибирають собі пару цілком
вільно, і це ні до чого не зобов'язує; пари сходяться й розходяться згідно
з взаємним нахилом. Збори, подібні до цих, ми знаходимо майже у всіх
народів, як найпримітивніших, так і досить високоцивілізованих. На Україні
вони і є місцем ближчої знайомости між молоддю, знайомости, що провадить
до шлюбу.
Сватання. Скоро питання про шлюб між молодими людьми вирішене,
наречений звертається до своїх батьків з проханням послати сватів до бать-
ків нареченої. У свати запрошують двох досить літніх та поважаних господа-
рів, і принаймні один з них мусить бути родичем нареченого, найчастіше його
дядько. В призначений час, майже завше ввечері, свати, чи старости, взявши
з собою хліб, пляшку горілки та конче палиці в руки— як знак своєї по-
сольської місії,— вирушають до хати нареченої. Дуже часто разом із ними
йде і наречений зі своїм дружком. Постукавши у вікно, вони просять, щоб їх
пустили до хати, посилаючись на пізню годину та на свою втому з дороги.
В хаті починається нарада, чи впускати, чи не пускати, і, звичайно, вирі-
шують питання позитивно. Жених з дружком зостаються завше в сінях та
починають розшукувати наречену, що її мати обачно вже вислала з хати,
а старости входять до хати та, після звичайного привітання, виймають з міш-
ка хліб, цілують його та віддають господареві. Той також цілує хліб та кладе
його на стіл і питається старостів, хто вони такі та куди йдуть. Тоді старости
починають оповідати небувалу історію, що ніби вони мисливці, гнали куницю
та запримітили, що вона сховалась у цій хаті, та що вони бажають знайти
її... їм одповідають висловом недовір'я та пропонують іти собі геть по-добро-
му... Тоді старости проголошують, що сила на їхньому боці, бо вони в запасі
15*
195
