Возняк В. Українські перекази

Подождите немного. Документ загружается.

КИЇВ

Ф ІРМА

1992

Книга українських переказів, зібраних та

упорядкованих львівським дослідником В.Возня-

ком, як на наш погляд, сприятиме щирому

зацікавленню, історією та культурою древнього

народу України.

Дотепна думка так званої простої людини,

своєрідна, а то й несподівана оцінка нею окремих

історичних подій, явищ, постатей, безумовно, бу

дуть до душі прискіпливому читачеві.

Зібрав та упорядкував В.Возняк

Художник В.П.Литвиненко

Редактор П.Ф. Кравчук

Друкується за виданням:

“Українське видавництво”

Краків -1 944- Львів

з окремими уточненнями

ка тексту. Фірма «Довіра», 1992

1992

ISBN 5-7707-2056-5

розділ перший

З ПАМ’ЯТОК ПИСЬМЕНСТВА

Св. Андрій на Київських горах

Андрій навчав у Синопі. Коли прийшов до Корсуня,

дізнався, що неподалік Дніпрове гирло. І рушив у Дніпрове

гирло. Звідти поплив угору по Дніпрі та принагідно прийшов

і став під горами на його березі. Вставши вранці, сказав до

учнів, що були з ним “Чи бачите ці гори? На цих горах возсіяє

благодать Божа і буде великий город, і Бог збудує багато

церков”. І піднявся на ці гори, поблагословив їх і поставив

хрест, і, помолившись Богові, зійшов із цієї гори, де опісля

був Київ. І поплив угору Дніпром.

Заснування Києва

ули три брати: один на ім’я Кий, другий Щек, а

третій Хорив, і їх сестра Либідь. Кий жив на горі, де

сьогодні спуск Боричів, Щек жив на горі, що сьо

годні зветься Щекавиця, а Хорив на третій горі, яка

назвалася Хоревиця. Вони побудували місто в ім’я

свого найстаршого брата і назвали його Київ. Навколо граду

був ліс і великий бір; вони ловили в ньому звірів. Були бо

мудрі й розумні. Називались полянами, а від них походять

поляни в Києві і донині. А деякі, нетямущі, говорили, що Кий

був перевізником, бо біля Києва був перевіз тоді з того боку

Дніпра; тому й казали: на перевіз на Київ. Якщо б Кий був

перевізником, то не ходив би до Царгороду. Але цей Кий

княжив у своєму роді.

- 7-

Обри й дуліби

бри воювали з слов’янами й побили дулібів, що теж

були слов’янами, знущались над дулібськими

жінками.» Якщо треба було обринові поїхати, не

давали запрягти ні коня, ні вола, але веліли запряг

ти три або чотири, або п’ять жінок до воза і повезти

обрина. Так мучили дулібів; були бо обри тілом великі, а

розумом горді. Вигубив їх Бог, і вони померли всі і не зоста

лося жодного обрина. Є притча в Русі й донині: згинули, як

обри, і нема ні племені їхнього, ні нащадка.

Данина хозарам

ривдили полян інші сусіди. Напали на них хозари,

що сиділи в лісах на цих горах, і сказали хозари:

- Платіть нам Данину!

Порадились поляни і дали по мечеві від кожного

диму.* Хозари понесли мечі до свого князя і до

своїх старійшин і сказали їм:

- Ось, надбали нову данину.

А вони запитали їх:

-Д е?

А ті відповіли:

- У лісі, на горах, над рікою Дніпром.

А вони спитали:

- Що дали?

А ті показали меч. І сказали хозарські старійшини:

- Недобра то данина, князю! Ми перемагали зброєю, гост

рою з одного боку, тобто шаблями, а їх зброя, тобто меч,

гостра з обох боків: вони братимуть данину від нас і від інших

країв.

* Від кожного диму - від кожного двору (ред.)

- 8-

Аскольд і Дір під Києвом

ули в Рюрика два мужі, не його племені, але бояри,

і вони випросили собі дозвіл іти до Царгорода зі

своїм родом.

І попливли Дніпром. їдучи повз Київ і побачивши

його на горі, запитались:

- Чиє це місто?

І почули відповідь:

- Були три брати: Кий, Щек, Хорив, що побудували місто

й померли, а ми сидимо в їхньому місті та платимо данину

хозарам. Аскольд і Дір зосталися в цьому місті, і зібрали

багато варягів, і почали володіти полянСькою землею.

Смерть Аскольда й Діра

еред смертю Рюрик передав своє князювання Оле

гові, що був з його роду, й віддав йому на руки свого

сина Ігоря, бо той був дуже молодий.

Узявши з собою багато вояків, Олег з кривичами

прийшов до Смоленська, опанував місто і посадив

у ньому свого чоловіка. Й прийшов, узяв Любеч і посадив

свого чоловіка. І прийшов до Київських гір і побачив Олег, що

Аскольд і Дір князюють, сховав вояків у човнах, а інших

зоставив іззаду, а сам прийшов із молодим Ігорем на руках і

підступив до урочища Угорського. Сховавши своїх вояків,

направив послів до Аскольда й Діра, зі словами, що “ми купці,

їдемо до греків від Олега й від княжича Ігоря, то вийдіть до

свого роду, до нас”. Прийшли Аскольд і Дір. І вискочили всі

з човнів, і сказав Олег до Аскольда й Діра:

- Ви не князі й не князівського роду, але я - князівського.

І виніс Ігоря:

- Це син Рюриків.

І вбили Аскольда й Діра, й занесли на гору, що й сьогодні

зветься Угорською, де Ольмин двір; на могилі Аскольда цер

- 9-