Яблонський В.А. Практичне акушерство, гінекологія та біотехнологія відтворення тварин з основами андрології

Подождите немного. Документ загружается.

Затверджено

Міністерством аграрної політики

України як підручник для аграрних

вищих навчальних закладів

І – ІІ рівнів акредитації

та навчальний посібник

для аграрних вищих навчальних

закладів ІІІ – IV рівнів акредитації

із спеціальності «Ветеринарна

медицина»

Київ

«Мета»

2002

УДК 619:618:591/16(075.8)

ББК 48.76:56.9я73

Я13

Рецензенти: д-р вет. наук, проф.

С. П. Хомин

(Львівська академія вете-

ринарної медицини ім. С. З. Гжицького); д-р с.-г. наук, ст. наук. співробітник

С. Г. Шаловило

(Ін-т біології тварин УААН); д-р вет. наук, проф.

Г. М. Калиновський

(кафедра ветеринарного акушерства і хірургії Житомир-

ської агроекологічної академії)

Яблонський В. А.

Практичне акушерство, гінекологія та біотехнологія від-

творення тварин з основами андрології. — К.: Мета, 2002. —

319 с.: іл.

ISBN

966-7947-03-3

Викладено практичні рекомендації щодо вивчення морфологічних і фізіо-

логічних особливостей статевих органів свійських тварин протягом їх репро-

дуктивного використання, технології їх штучного осіменіння та транспланта-

ції їм ембріонів, діагностики та видових відмінностей перебігу вагітності, ро-

дів і післяродового періоду. Висвітлено методи надання акушерської допомоги

при ускладненнях родів; діагностики, лікування та профілактики захворю-

вань молочної залози і хвороб новонароджених тварин; діагностики, перебігу,

профілактики та лікування гінекологічних захворювань. Приділено увагу та-

кож заходам запобігання неплідності корів. З’ясовано основні практичні пи-

тання андрології свійських тварин.

Підручник для студентів аграрних вищих навчальних закладів І – ІІ рів-

нів акредитації і навчальний посібник для аграрних вищих навчальних за-

кладів ІІІ – IV рівнів акредитації із спеціальності «Ветеринарна медицина».

ББК 48.76:56.9я73

ISBN 966-7947-03-3  В. А. Яблонський, 2002

Гриф надано Міністерством агр

ної

політики України (лист № 18-2-1-13/188

від 24.04.2002 р.)

Я13

Передмова

Лабораторні та практичні заняття з акушерства, гінекології, біо-

технології відтворення тварин з основами андрології підготовлені

відповідно до типової навчальної програми та робочого плану. Їх

слід проводити під контролем і за консультацією викладача з вико-

ристанням свійських тварин, лабораторного обладнання, інструмен-

тів, з якими треба поводитися дбайливо та обережно, додержуючи

правил техніки безпеки.

Необережне, неохайне і безвідповідальне ставлення до роботи

під час виконання того чи іншого завдання може призвести до по-

ширення заразних захворювань серед тварин, викликати у них

аборт або інші ускладнення, які можуть завдати господарству еко-

номічних збитків, а також призвести до травмування самого студента.

Приступаючи до виконання кожної лабораторної чи практичної

роботи, потрібно додержуватися таких обов’язкових вимог:

1) завжди працювати в халаті, підтримувати чистоту робочого

місця;

2) перед кожним заняттям, яке проводять на живих об’єктах, ко-

ротко обстригти і гладко зачистити нігті, старанно вимити руки з

милом і продезінфікувати їх;

3) без дозволу і відповідних вказівок викладача не починати до-

слідження тварин чи надавати їм допомогу;

4) потрібні для роботи інструменти слід використовувати лише

після їх знезараження;

5) переходячи під час дослідження чи надання допомоги від од-

нієї тварини до іншої, необхідно знову підготувати руки, продезін-

фікувати інструменти;

6) після закінчення роботи усі використані інструменти, скляний

посуд слід вимити і знезаразити, а матеріали (вату, марлю, тампони

та ін.) спалити;

7) не приносити на об’єкти лабораторних чи практичних занять

їжу.

Такі суворі заходи перестороги зумовлені тим, що завжди існує

небезпека під час роботи заразитися самому і перенести збудника

хвороби від однієї тварини до іншої чи забруднити ним територію

даного або сусідніх господарств.

Виконавши завдання, треба прибрати своє робоче місце, здати

лаборанту в повному порядку одержане для заняття обладнання,

старанно вимити руки з милом і знезаразити їх.

Виконання лабораторних і практичних занять слід записувати в

окремому зошиті.

До занять потрібно готуватися заздалегідь, використовуючи ре-

комендовану основну й додаткову літературу, навчальні посібники

та підручники. Більшість занять розрахована на 4-годинну трива-

лість. У зв’язку з обмеженим обсягом книги, особливо її ілюстрацій,

слід користуватися на заняттях також демонстраційним матеріалом

кафедри.

ОРФОФУНКЦІОНАЛЬНА

ХАРАКТЕРИСТИКА

СТАТЕВОГО АПАРАТУ

СВІЙСЬКИХ ТВАРИН

Місце проведення заняття: лабораторія кафедри, навчальний пункт м’ясоком-

бінату чи манеж клініки.

Оснащення заняття: самці різних видів тварин, статеві органи забитих тварин,

схеми, рисунки, фотографії, муляжі, гістологічні та музейні препарати, анатомічні

кювети, рукавички, голки, сечові катетери, шприци, мікроскопи, предметні й накри-

вні скельця, анатомічні та хірургічні пінцети, анатомічні ножі, скальпелі, ножиці

прямі та Купера, хірургічні зонди, піпетки очні, скляні палички, 2,9 %-й розчин цит-

рату натрію, штангенциркулі, лупи, годинникові скельця.

Короткі методичні вказівки. Користуючись рекомендованою літературою, рисун-

ками, схемами, муляжами та препаратами музею кафедри, студенти вивчають мор-

фологічні особливості будови статевих органів самців різних тварин, зупиняючись

детально на будові мошонки (калитки), сім’яників із придатками та сім’япроводами,

статевого члена, додаткових статевих залоз. Оглядаючи та препаруючи статеві орга-

ни забитих тварин, уточнюють набуті знання й закріплюють їх, досліджуючи статеві

органи живих тварин.

Одночасно вивчають видові особливості сперміогенезу у самців різних видів тва-

рин, значення секретів додаткових статевих залоз, фізіологічну роль придатка

сім’яника та мошонки.

1.1. Морфологічні особливості

будови статевих органів самців

Статеві органи самців. Складаються із сім’яників, розміщених у

мошонці, придатків сім’яників, двох сперміопроводів, додаткових

статевих залоз, сечостатевого каналу, статевого члена, препуція

(рис. 1).

Вивчення статевих органів та їх препарування розпочинають з

мошонки

(калитки, scrotum) — шкірно-м’язового випинання черев-

ної стінки, яка є місцем розміщення

сім’яників

. Вона захищає їх від

зовнішніх шкідливих впливів і виконує терморегулюючу функцію,

підтримуючи тут температуру, на 3 – 5 °С

нижчу за температуру че-

ревної порожнини. Зовнішнім шаром мошонки є тонка шкіра, вкри-

та ніжними волосинками, багата на потові та сальні залози. Внут-

рішній її шар утворений мускульно-еластичною оболонкою, яка в се-

редній частині утворює

перегородку мошонки

(septum scroti), ділить

порожнину мошонки на дві половини, в яких розміщені сім’яники.

За мускульно-еластичною оболонкою розташована загальна

піх-

вова оболонка

(tunica vaginalis communis), яка утворює навколо

сім’яника всередині кожної половини мошонки

піхвову порожнину

(cavum vaginale), що з’єднується паховим каналом з черевною поро-

жниною. На зовнішній поверхні загальної піхвової оболонки знахо-

диться м’яз —

підіймач сім’яника

(m. cremaster externus). Перехо-

дячи на сім’яник, загальна піхвова оболонка зростається з ним і

стає його власне піхвовою оболонкою (tunica vaginalis propria), яка

міцно зростається з білковою оболонкою сім’яника (tunica albuginea

testis). Ця оболонка безпосередньо оточує сім’яник.

У бугая, барана та козла мошонка розміщена вертикально між

стегнами, у жеребця — також між стегнами, тільки горизонтально,

у кнура — позаду стегон горизонтально, у пса — під сідничними

кістками таза і частково між стегнами.

Рис. 1. Статеві органи самців:

— жеребця;

— бугая;

— барана;

— кнура;

— нирки;

— сечопроводи;

— сечовий міхур;

— сім’яник;

— придаток сім’яника;

— мошон-

ка;

— сім’яний канатик;

— спермопроводи;

—

міхурцеві залози;

— простатична залоза;

—

тазова частина статевого члена;

12 —

цибулинні

(куперові залози);

— статевий член (пеніс);

—

тіло статевого члена;

— кінцева частина (голо-

вка) пеніса;

— препуційний мішок;

— пряма

кишка

Сім’яники

(testis, didimis, orchis) — статеві залози, що у статево-

дозрілих тварин виконують дві функції: в них утворюються

спермії

(сперміогенез) та виробляються

чоловічі статеві гормони

(тестосте-

рон, дигідроандростерон, андростерон і адреностерон). Після вида-

лення сім’яників (кастрації) самці стають неплідними, у них припи-

няється розвиток вторинних статевих ознак і статевий розвиток мо-

лодих тварин припиняється на тій стадії, яка була у них до кастра-

ції.

У бугая, барана та цапа сім’яники еліпсоїдної, у кнура — оваль-

но-бобоподібної, а у пса — овальної форми. У більшості тварин сім’я-

ники (разом з придатками) розміщені в порожнині мошонки верти-

кально, у жеребця та пса — горизонтально, а у кнура — під нахи-

лом. Щоб визначити розміри сім’яників (індекс їх величини), замі-

рюють їх довжину, товщину та ширину і перемножують ці показни-

ки вимірів. Розрізавши сім’яник уздовж на дві половини, можна по-

бачити його власне піхвову оболонку та розміщену нижче й зрощену

з нею білкову оболонку. Під останньою видно сітку кровоносних су-

дин. Біля верхнього полюса білкова оболонка проникає усередину

сім’яника і утворює середостіння, від якого в радіальному напрямку

відходять тонкі сполучнотканинні перегородки, що ділять сім’яник

на 300 – 400 пірамідальних часточок. У кожній такій часточці є по

4 – 5 звивистих

сім’яних канальців

50 – 80 см завдовжки, оточених

пухкою сполучною тканиною; у них утворюються та розвиваються

чоловічі статеві клітини —

спермії

Загальна довжина сім’яних канальців у дорослого бугая близько

5 км. Видавивши краплю вмісту канальців на предметне скло, зро-

бивши тонкий мазок, висушивши і зафіксувавши його спирт-ефіром

та пофарбувавши гематоксилін-еозином, можна побачити під мікро-

скопом спермії на різних стадіях розвитку.

На рис. 2 показано, як усередині сім’яника звивисті канальці

звужуються і впадають у прямі, що утворюють сітку сім’яника. Звідси

через сперміовиносні канальці і ворота середостіння спермії потрап-

ляють у канал придатка сім’яника.

Придаток

сім’яника (

epididymis)

складається з головки, тіла і хвоста.

У бугая, барана та козла масивна

головка придатка розміщена на вер-

хньому полюсі сім’яника, довге й то-

нке тіло прилягає до його кау-

дального краю, а хвіст знаходиться

на нижньому полюсі. У жеребця,

кнура й пса він прилягає до дорзола-

теральної поверхні сім’яника.

Рис. 2. Схема б

дови сім’яника

На схемі будови придатка

сім’яника видно, що його

головка

утворена 13 – 15

сперміовиносни-

ми канальцями

, а тіло і хвіст —

петлеподібно покрученим кана-

лом придатка сім’яника. При ви-

вченні схеми будови сім’яника,

поперечного перерізу звивистого

канальця та

сперміогенезу

по-

трібно запам’ятати, що процес

утворення сперміїв досить склад-

ний і тривалий. Його можна роз-

ділити на чотири стадії: розмно-

ження (поділу), росту, дозрівання

і формування. На базальній мем-

брані звивистого канальця знахо-

дяться два типи клітин — великі

соматичні клітини Сертолі, про-

топлазматичні відростки яких

виступають у просвіт канальця у

вигляді полум’я свічки, а між ними дрібні круглі клітини з великим

ядром —

сперматогонії

(з диплоїдним набором хромосом).

З настанням статевої зрілості сперматогонії починають розмножу-

ватися і розміщуються у канальці в 3 – 7 шарів (рис. 3). Першим

шаром над сперматогоніями є шар дещо більших дочірніх клітин

також з диплоїдним набором хромосом —

сперматоцитів І порядку

в протоплазмі яких відбуваються складні підготовчі процеси до на-

ступного поділу (стадія росту). Далі в результаті двох поділів дозрі-

вання (редукційного та екваційного) утворюються

сперматоцити II

порядку

сперматиди

вже з гаплоїдним набором хромосом, що роз-

міщуються над попередніми клітинами. Наступна стадія формування

вже відбувається в протоплазматичних відростках

клітин Сертолі

, в

розрихлену протоплазму яких занурюються сперматиди. Тут відбу-

ваються складні морфологічні зміни сперматид, що завершуються

утворенням сперміїв з властивою для них будовою. При цьому ядро

сперматиди переміщується у її верхню частину, й вона набуває ова-

льної форми.

Тільця Гольджі

стають плоскими і утворюють над яд-

ром

акросому

Центросома

, що переміщується на протилежний по-

люс, ділиться на дві —

проксимальну

дистальну

. Остання, давши

початок осьовій нитці спермія, відокремлює від себе

центросомне кі-

льце

, яке поступово разом з навколишньою протоплазмою опускаєть-

ся в напрямку дистального кінця тіла спермія. З мітохондріального

матеріалу цитоплазми формується

спіральна нитка

, що обмотується

Рис. 3. Поперечний розріз сім’яного ка-

нальця:

— сперматогенний епітелій;

— сполучно-

тканинна стінка канальця;

— просвіт кана-

льця зі сперміями;

— зона сперматид;

—

зона сперматоцитів;

— зона сперматогоній;

— синтицій Сетролі

навколо джгутика спермія. Вона вкривається зверху про-

топлазматичним чохлом.

Після сформування сперміїв верхівка клітини Сертолі розріджу-

ється і її протоплазма разом зі сперміями виливається в просвіт

сім’яного канальця. Згодом протоплазма клітини Сертолі відновлю-

ється, а сформовані спермії надходять у просвіт звивистих каналь-

ців і просуваються по них у прямі канальці, чудову сітку, сперміо-

виносні канальці й нарешті в канал придатка сім’яника. Тривалість

сперміогенезу (тобто час від першого поділу сперматогоній до вихо-

ду у придаток сформованих сперміїв) становить у бугая 51 – 55 днів,

барана 40 – 42, кнура 35 – 40 днів.

Рухаючись по каналу придатка, спермії вкриваються

ліпопротеї-

дом

, що захищає їх від шкідливих впливів, набувають однойменного

негативного електричного заряду і під впливом зниженої темпера-

тури та кислого середовища впадають в анабіоз, зберігаючи тут свою

життєздатність до 2 міс. Придаток сім’яника виконує також функ-

цію своєрідного сперміосховища.

Загальна довжина каналу придатка сім’яника у свійських тва-

рин від 30 до 86 м. Тут міститься у барана від 100 до 220 млрд, у бу-

гая — від 50 до 75 млрд сперміїв.

Для того щоб оглянути під мікроскопом будову сформованих і

переміщених у придаток сперміїв, у свіжому препараті статевих ор-

ганів самця надрізають хвіст придатка сім’яника, набирають піпет-

кою краплю вмісту, наносять його на чисте предметне скло, додають

краплю теплого (40 °С) фізіологічного розчину чи 2,9 %-го розчину

натрію цитрату, накривають накривним скельцем і розглядають під

мікроскопом.

Канал хвоста придатка сім’яника переходить у

сперміопровід

(ductus deferens)

—

довгу й тонку (до 4 мм) трубку, стінка якої скла-

дається із серозної оболонки, м’язового шару (кільцевого й поздовж-

нього) та слизової оболонки. У складі сім’яного канатика лівий і

правий сперміопроводи разом з судинами (внутрішньою сім’яною

артерією та такою самою веною), нервами та м’язовими волокнами,

що оточені серозною оболонкою, піднімаються через пахвинний ка-

нал у черевну порожнину і розміщуються на зовнішній поверхні

сечового міхура. Тут лівий і правий сперміопроводи набувають ам-

пулоподібної форми і над шийкою сечового міхура обидві ампули

з’єднуються у загальну

еякуляторну протоку

, яка відкривається в

сечовивідний канал, перетворюючи його на сечостатевий канал

(canalis urogenitalis).

Сечостатевий канал

(уретра, сечівник) по тазовому зрощенню

спрямовується у бік сідничної дуги, обгинає її і розміщується на ве-

нтральній поверхні статевого члена, на головці якого й закінчується

малим отвором.