Захаров Є.Ю. Яворський В.М. Права людини в Україні

Подождите немного. Документ загружается.

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

консультативної комісії потребують стороннього догляду, та малозабезпеченим

інвалідам І групи, до одержуваної ними пенсії призначається державна соціальна

допомога на догляд у розмірі від 15 до 50 % прожиткового мінімуму для осіб, які

втратили працездатність.

Законом України „Про Державний бюджет України на 2005 рік” встановлено

рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для призначення

допомоги відповідно до

Закону України „Про державну соціальну допомогу особам,

які не мають права на пенсію, та інвалідам”: з 1 січня 2005 року для працездатних

осіб у сумі 80 гривень, непрацездатних осіб – 120 гривень, інвалідів – 130 гривень; з 1

квітня 2005 року для працездатних осіб у сумі 100 гривень, непрацездатних осіб −

140 гривень, інвалідів – 150 гривень. Такий саме, рівень забезпечення встановлено і

для призначення допомоги відповідно до Закону України „Про державну соціальну

допомогу малозабезпеченим сім'ям”.

Одночасно з пенсійним забезпеченням українське законодавство передбачає

низку соціальних допомог. Видається, що така система є надто складаною та зайвою.

Доцільніше було встановити окремі коефіцієнти для збільшення пенсій. Це

пояснюється й тим, що згадані нижче допомоги можуть

змінюватися практично в

ручному режимі, особливо при прийнятті державного бюджету. Коли б це була вже

визначена пенсія, то соціальні виплати для осіб з інвалідністю були б краще

захищеними.

Ще одним з законів, який врегульовує питання призначення державної соціальної

допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, що призначається замість пенсії,

є Закон

України „Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-

інвалідам”. Відповідно до цього Закону розміри державної соціальної допомоги

становлять: інвалідам з дитинства I групи – 100 % прожиткового мінімуму для осіб, які

втратили працездатність; інвалідам з дитинства II групи – 70 %; інвалідам з

дитинства III групи – 50 %; на дітей-інвалідів віком до 18 років – 70 %. Даний Закон

передбачає також призначення

надбавок на догляд за інвалідом з дитинства I групи

(50 % прожиткового мінімуму), дитиною-інвалідом віком до 6 років (50 %

прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років), дитиною-інвалідом віком від 6 до

18 років (50 % прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років). Зазначені

надбавки на догляд, крім інвалідів з дитинства І групи та одиноким матеріям

(

батькам) на догляд за дитиною-інвалідом, призначаються одному з батьків,

усиновителів, опікуну, піклувальнику, які не працюють і фактично здійснюють догляд

за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім'ї, в якій виховується дитина-

інвалід (без урахування надбавки на догляд), за попередні шість місяців не

перевищує прожиткового мінімуму для сім'ї.

На сьогодні

розміри державної соціальної допомоги інвалідам згідно з Законом

України „Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”

є такими: інвалідам з дитинства I групи з урахуванням надбавки на догляд – 543,5 грн. (у ІІ

кварталі 2005 року – 516 грн., у ІІІ кварталі 2005 року – 522 грн.); інвалідам з

дитинства II групи – 232,4 грн. (у ІІ кварталі 2005 року – 219,1

грн., у ІІІ кварталі –

223,1 грн.); інвалідам з дитинства III групи – 166 грн. (у ІІ кварталі 2005 року – 156,5

грн., у ІІІ кварталі – 159,5 грн.); дітям-інвалідам (в залежності від віку та з урахування

надбавки на догляд) від 420 до 466 грн. (у ІІ кварталі 2005 року – від 400 до 449 грн.,

у ІІІ кварталів 2005 року від 404 до 453 грн.). Розмір державної

соціальної допомоги без

надбавки з 1 жовтня 2005 – року232,4 грн. (у ІІ кварталі 2005 року – 219,1 грн., у ІІІ

кварталі 2005 року – 223,1 грн.).

Відповідно до статті 59 Закону України „Про Державний бюджет України на 2005

рік” з 1 квітня 2005 року Пенсійний фонд України за рахунок коштів державного

бюджету виплачує інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам різницю між розміром

332

XVI. ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ ФІЗИЧНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ

державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам,

встановленої відповідно до цієї статті, та пенсією (соціальною пенсією). Кількість

отримувачів різниці на 1 жовтня 2005 року складає 80938 інвалідів з дитинства та

дітей-інвалідів.

У поточному році збільшено кількість видів соціальних виплат особам, які

здійснюють догляд за інвалідами. Так, крім існуючих допомог, що призначалися

згідно з Порядком надання щомісячної грошової допомоги малозабезпеченій особі,

яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за

висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього

догляду, на догляд за ним, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від

02.08.2000 р. № 1192, та пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від

26.07.1996

р. № 832 „Про підвищення розмірів державної допомоги окремим

категоріям громадян”, запроваджено компенсацію фізичним особам, які надають

соціальні послуги, порядок призначення і виплати якої затверджено постановою

Кабінету Міністрів України вид від 29.04.2004 р. № 558 (компенсація призначається

виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у таких розмірах: 15

відсотків – фізичним особам, які надають соціальні послуги

інвалідам I групи; 10

відсотків – фізичним особам, які надають соціальні послуги інвалідам II групи та

дітям-інвалідам; 7 відсотків – фізичним особам, які надають соціальні послуги

інвалідам III групи).

Залишається також не цілком аргументованою позиція законодавця, яка

фактично дискримінує людей з інвалідністю з народження та інших осіб, що отримали

інвалідність, наприклад, в 2 роки. Незбагненною є й

допомога до 18 років, оскільки не

існує нормального їй обґрунтування. Проте всі ці чинники впливають на розмір пенсій

чи допомог або встановлення відповідних пільг.

Видається вкрай доцільним спростити дану систему соціального забезпечення. Для

правової держави, котра повинна забезпечувати, щоби люди не вмирали з голоду,

необхідно забезпечити мінімальні соціальні стандарти для усіх груп

інвалідності,

незалежно від віку. При цьому можливо враховувати лише працездатність такої особи.

На сьогодні, ж існують випадки, коли людина внаслідок існуючої диференціації не

отримує пільг чи отримує значно меншу допомогу, хоча ці люди мають однакові

психофізичні показники інвалідності.

3. Працевлаштування та соціальна адаптація

Як вже було зазначено, пенсії та допомоги на сьогодні залишаються основним

джерелом існування інвалідів. Хоча й людині, й державі мало би бути вигідним, щоби

основним джерелом існування стала власна праця.

У 2005 році відбулася певна революція на ринку праці. Парламент прийняв зміни до

низки законів щодо обов’язкового найму інвалідів. Обов’язкова

квота інвалідів існує на

усіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності, починаючи

з моменту, коли їхній штат сягає більше 8 працівників.

Згідно із статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в

Україні” для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми

власності і господарювання встановлюється норматив

робочих місць для забезпечення

працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової

чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25

чоловік – у кількості одного робочого місця.

333

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

А частиною другою статті 188-1 Кодексу України про адміністративні

правопорушення встановлена адміністративна відповідальність за порушення цих

нормативів чи неподання звітності у вигляді накладення штрафу від десяти до двадцяти

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Одночасно слід також зазначити, що у поточному році Верховною Радою України

було підтримано ініціативу Кабінету Міністрів України, згідно з якою

у статтю 19 Закону

України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” внесено зміни, якими

визначено, що норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів

визначається виключно Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в

Україні”. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць для

забезпечення працевлаштування інвалідів, які відрізняються від зазначених у

цій статті,

застосовуються положення цього Закону. Крім того, статтю 20 цього Закону було

доповнено частиною такого змісту – порушення термінів сплати штрафних санкцій тягне

за собою нарахування пені на суму заборгованості по сплаті штрафних санкцій в розмірі

120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України за кожний

календарний день її прострочення, включаючи день

сплати.

Протягом січня – вересня 2005 року послугами державної служби зайнятості

скористалося 7,9 тис. осіб з інвалідністю (у відповідному періоді 2004 р. – 6,6 тис.

осіб). За сприяння державної служби зайнятості були працевлаштовані понад 3,1 тис.

таких осіб (у відповідному періоді минулого року – 2,7 тис. осіб). На робочі місця, які

встановлені роботодавцям як норматив робочих місць для працевлаштування

осіб з

обмеженими фізичними можливостями, було прийнято 1983 особи, що в 1,5 рази

більше, ніж протягом січня – вересня минулого року. В середньому по Україні було

працевлаштоване кожного третього інваліда, у Полтавській, Дніпропетровській,

Тернопільській областях – дві третини, у Івано-Франківській області – понад 80 % осіб

з обмеженими фізичними можливостями, які звернулися до державної служби

зайнятості. У

банку вакансій станом на 01.10.2005 року налічувалося майже 9 тис.

вакантних робочих місць та посад для працевлаштування інвалідів. 2004 року

послугами державної служби зайнятості скористалися 8,3 тис. таких осіб, з яких за

сприяння державної служби зайнятості працевлаштовані 3,6 тис. осіб, або на 10,6

відсотки більше ніж за 2003 рік.

Більшість створених робочих місць для інвалідів були

умовними

Фонд соціального захисту інвалідів у 2004 році та І півріччі 2005

року не забезпечив належного виконання бюджетної програми

"Соціальна, трудова та професійна реабілітація інвалідів", а також

ефективного управління бюджетними коштами, призначеними на цю

мету, що призвело до недоотримання державним бюджетом доходів у

сумі 34 млн. грн., неефективного – 32,9 млн. грн., з порушенням

чинного законодавства

– 5,3 млн. гривень, – такий висновок зробила

Колегія Рахункової палати, розглянувши "Звіт про результати аудиту

формування та використання Фондом соціального захисту інвалідів

коштів державного бюджету, призначених на реабілітацію інвалідів".

Перевіркою встановлено, що Мінпраці та Фондом не забезпечено

виконання у повному обсязі завдань, визначених Національною

програмою професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими

Розглянуто Колегією Рахункової палати 22 листопада 2005 року. Доступно в Інтернеті на сайті: http://www.ac-

rada.gov.ua.

334

XVI. ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ ФІЗИЧНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ

фізичними можливостями на 2001-2005 роки в частині створення

робочих місць для цієї категорії громадян та єдиного банку даних з

проблем інвалідності. Відокремленість ведення обліку інвалідів, які

потребують працевлаштування різними структурами системи Мінпраці

та відсутність зазначеного банку даних унеможливлює обґрунтоване

планування видатків на цю мету та належний моніторинг проблем

професійної реабілітації і зайнятості

інвалідів.

Аудиторами встановлено, що планування видатків на реабілітацію

інвалідів у 2004 –2005 роках було необґрунтованим, базувалося на

занижених обсягах надходжень штрафних санкцій за недотримання

підприємствами нормативу створення робочих місць для них і

незмінній загальній чисельності інвалідів, які потребують професійної

реабілітації та бажають працювати. Ця незмінна чисельність значно

перевищувала фактично зареєстровану органами Мінпраці

і не

пов’язувалася з планом створення робочих місць, розробленим

Фондом на виконання Національної програми.

Впродовж 2001- 2004 років та І півріччя 2005 року створено 8,7 тис.

нових робочих місць для інвалідів (69,5 % від кількості місць,

визначених Національною програмою).

Неврахування Фондом при розподілі коштів між своїми

відділеннями чисельності інвалідів, які мешкають на відповідній

території, спричиняє значні

диспропорції в обсягах виділених регіонам

коштів та не забезпечує інвалідам рівних, незалежно від місця

проживання, умов реалізації гарантованого державою права на

соціальний захист. Як наслідок, у 2004 році при середніх витратах на

одного інваліда – 65,3 грн., в розрізі регіонів цей показник коливався

від 6,8 грн. (Волинська область) до 264,9 гривень (м. Київ).

Аудитори встановили,

що діюча система створення робочих місць

для інвалідів за рахунок безповоротної фінансової допомоги та

цільових позик є недосконалою, визначений Фондом механізм

надання цих позик, фактично призводить до втрат бюджетних коштів

та неефективного їх використання, не вирішуючи проблеми зайнятості

інвалідів. В результаті, більшість створених робочих місць для

інвалідів були умовними, оскільки

не атестовані, передбачали

некваліфіковану або важку працю із залученням непридатних до неї

та непрацездатних інвалідів похилого віку (від 60 до 80 років і більше),

мали тимчасовий характер і низький рівень оплати праці.

Третина (18 млн. грн.) загального обсягу наданих за останні

десять років позик є безнадійною для повернення, а аналіз

фінансового стану позичальників

за позиками, термін сплати яких не

настав (25,8 млн. грн.), свідчить, що вони також не будуть повернені.

- Запровадження нових механізмів заохочення підприємств до

створення робочих місць для інвалідів та організація надомної форми

праці замість розпорошення коштів за 16 напрямами, які, переважно,

мають опосередковане відношення до реабілітації інвалідів, дозволило

б, за наявної фінансової

бази, повністю забезпечити потреби інвалідів

у працевлаштуванні та уникнути неефективного використання

бюджетних коштів, – підсумував, виступаючи на Колегії, Голова

Рахункової палати Валентин Симоненко.

Про результати розгляду Колегією Рахункової палати цього

335

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

питання поінформовано Верховну Раду України та Кабінет Міністрів

України.

Висновок направлено Міністерству праці та соціальної політики

України, Фонду соціального захисту інвалідів для вжиття заходів щодо

усунення виявлених порушень.

Прес-служба Рахункової палати

Важливими гарантіями дотримання прав людей з інвалідністю є створення

механізмів їхньої соціальної адаптації. Перш за все, це усунення перешкод та бар’єрів у

пересуванні та поїздках. Також це питання стосується розвитку мереж соціальної

реабілітації та адаптації, доступі до професіональної освіти, забезпечення житлом та

різноманітними соціальними послугами.

На жаль, в Україні

ці питання, якщо й частково вирішуються, то переважно в

обласних центрах чи великих містах. У невеликих містах та, особливо, в сільській

місцевості люди з інвалідністю залишені державою практично без уваги.

1 червня 2005 р. Президент України В. Ющенко підписав Указ №900 „Про

першочергові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з

обмеженими

фізичними можливостями”, згідно з яким до 1 листопада 2005 р. повинні

бути створені необхідні умови для доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями

до будинків та приміщень центральних органів виконавчої влади.

З метою контролю за ходом реалізації в областях заходів Програми забезпечення

безперешкодного доступу людей з обмеженими фізичними можливостями до об’єктів

житлового та

громадського призначення, затвердженої постановою Кабінету Міністрів

України від 4 червня 2003 року № 863, Мінпраці запровадило постійний моніторинг. У 5

областях окремі програми безперешкодного доступу інвалідів взагалі відсутні, але

затверджено регіональні заходи з безбар’єрності. У деяких регіонах України (Донецька,

Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Миколаївська, Одеська, Сумська,

Хмельницька, Черкаська, Чернігівська області) затверджено не тільки

обласні, а й міські

(в містах обласного підпорядкування) та районні програми. Проте, до цього часу не

розроблено ні відповідні програми, ні заходи в Автономній Республіці Крим. Майже у всіх

регіонах, крім Київської, Харківської, Херсонської, Чернівецької областей та м. Київ,

представників регіональних органів праці та соціального захисту населення включено до

складу

комісій з прийняття в експлуатацію об’єктів завершеного будівництва та

реконструкції об’єктів соціального призначення.

За дорученням Мінпраці переважна більшість регіональних органів праці та

соціального захисту населення прийняли участь в обстеженні установ та закладів

соціальної інфраструктури. За результатами обстежень було складено переліки об’єктів,

які потребують першочергового облаштування для потреб інвалідів

. До цього часу не

проведено таку роботу в Луганській, Харківській Тернопільській областях та у м. Києві.

У 2005 році у регіонах спостерігаються певні позитивні зрушення щодо реалізації

заходів, направлених на забезпечення безперешкодного доступу людей з обмеженими

фізичними можливостями до об’єктів житлового та громадського призначення. При

проектуванні нових об’єктів житлово-

цивільного призначення, елементів благоустрою,

при реконструкції існуючої забудови архітектурно-планувальними завданнями

передбачаються вимоги щодо створення „безбар’єрної” архітектури середовища. На

рівні експертизи не надаються позитивні висновки без урахування цих вимог.

336

XVI. ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ ФІЗИЧНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ

Водночас, у зв’язку з відсутністю належного фінансування із місцевих бюджетів,

повільно просувається робота з дообладнання існуючого житлового фонду та об’єктів

обслуговування населення з залученням коштів власників цих об’єктів. Не в усіх

населених пунктах місцевими органами виконавчої влади складено переліки об’єктів, які

підлягають дообладнанню необхідними засобами доступу. Не

здійснюється належна

робота щодо залучення до цього процесу громадських організацій людей з інвалідністю

шляхом створення на місцях „комітетів доступності”, як це передбачено Програмою.

Всього у поточному році в областях проведено роботи по обладнанню додатковими

пристосуваннями 5596 об’єктів соціальної інфраструктури. На ці цілі з обласних та

місцевих бюджетів витрачено коштів на

загальну суму 4,5 млн. гривень.

Навіть в Київському метрополітені практично жодна станція не обладнана

спеціальними ліфтами для осіб з інвалідністю. А на нещодавно збудованій станції такі

пристрої є, але вони не працюють.

А ще 27 грудня 2005р. Президент України В. Ющенко підписав Указ №1845 „Про

заходи щодо створення сприятливих умов для забезпечення соціальної

, медичної та

трудової реабілітації інвалідів”, в якому визначив одним з пріоритетів діяльності органів

виконавчої влади реалізацію державної політики в сфері реабілітації інвалідів.

Крім того, у 2005 році Кабінетом Міністрів України за поданням Мінпраці було

затверджено такі постанови:

– від 5 листопада 2005 року № 1060 „Про затвердження Порядку використання

коштів, передбачених у державному бюджеті для

придбання житла інвалідам по слуху та

зору”,

– від 24 вересня 2005 року № 966 „Про затвердження Порядку використання коштів

державного бюджету для встановлення телефонів інвалідам I і II групи”,

– від 31 серпня 2005 року № 836 „Про затвердження Порядку використання коштів,

передбачених у державному бюджеті для надання одноразової матеріальної допомоги

інвалідам”,

– від 13 липня 2005 року № 577 „Про затвердження

Порядку використання у 2005

році коштів державного бюджету для надання фінансової підтримки громадським

організаціям інвалідів і ветеранів, що мають статус всеукраїнських”.

Проте, переважна більшість людей з інвалідністю навіть не знають, що їм можуть

надати за певними пільгами житло, незважаючи на те, що певна кількість осіб отримала

таке житло вже у 2005 році.

Водночас, враховуючи досвід громадських організацій інвалідів, ще у квітні

поточного року прийнято наказ Мінпраці № 114 „Про утворення робочих груп

Міністерства праці та соціальної політики за участі громадських організацій”, яким

затверджено склади чотирьох робочих груп (щодо фінансової підтримки громадських

організацій інвалідів; щодо вдосконалення чинного законодавства; щодо вдосконалення

роботи Фонду соціального захисту інвалідів

; щодо взаємодії регіональних органів влади

з громадськими організаціями інвалідів). При Міністерстві також створено Громадську

колегію з метою залучення громадськості до процесу формування та реалізації

державної політики у соціальній сфері.

Істотні проблеми існують і в сфері медичних послуг, зокрема, обсягу надання

безкоштовної медичної допомоги чи лікарських препаратів. Загалом можна

констатувати, що

державна підтримка людей з фізичними вадами була на неналежному

рівні. Ось як це характеризує Рахункова палата у відповіді на інформаційний запит

Харківсьокї правозахисної групи:

„Матеріали перевірки використання у 2003 році та І півріччі 2004

337

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

року коштів державного бюджету, призначених на здійснення

інвалідам компенсаційних виплат на бензин, ремонт,

техобслуговування автомобілів та транспортне обслуговування і

встановлення телефонів інвалідам першої та другої груп

свідчать, що рівень державної підтримки інвалідів у частині

надання окремих пільг та компенсацій був низьким.

Незмінний впродовж дев’яти років рівень компенсаційних виплат

в умовах

зростання цін на паливно-мастильні матеріали призвів до

зменшення реального розміру компенсації на бензин, ремонт та

технічне обслуговування автомобілів на початок 2004 року,

порівняно з 1996 роком, у 3,3 раза, транспортні послуги – у 2,7 раза,

що значно погіршило рівень соціального захисту інвалідів.

Необґрунтоване та нераціональне планування видатків на

виплату інвалідам компенсації на бензин, ремонт,

техобслуговування автотранспорту та транспортне

обслуговування призвело до того, що більшість із них отримували

її із запізненням на один-сім місяців.

У 2003 році та І півріччі 2004 року своєчасно не забезпечені

компенсаційними виплатами, відповідно, 94,8 та 71,9 відс. інвалідів,

телефонами, в цілому – 3,6 відс, неефективно використано 4,5 млн.

грн. бюджетних коштів, з порушенням чинного законодавства – 7,4

млн. грн

., втрати державного бюджету склали 1,4 млн. гривень.

Перевіркою використання коштів державного бюджету в 2004

році на виплату компенсацій і допомог сім’ям з дітьми, які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлено,

що діюча система виплати компенсацій і допомог сім’ям з дітьми та

компенсацій на харчування громадянам, постраждалим внаслідок

аварії на ЧАЕС, не

відповідає вимогам Закону України «Про статус і

соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи» і не забезпечує цій категорії

населення своєчасної і повної реалізації конституційного права на

соціальний захист. Розміри допомог і компенсацій цій категорії

громадян, затверджені постановами Кабінету Міністрів України у

1996 та 1997 роках, за умови зростання цін, жодного

разу не

переглядались, що є порушенням статті 67 зазначеного вище

Закону. А окремі види допомог втратили свою соціальну значимість

та доцільність і становлять від 1,6 до 2,6 гривень на місяць.”

4. Висновки та рекомендації

На сьогоднішній день для людей з інвалідністю в Україні залишаються невирішеними

такі питання, що не дозволяють їм відчувати себе повноцінними громадянами нашого

суспільства:

1. Відсутність необхідної кількості спеціальних (корекційних), реабілітаційних

закладів та кваліфікованих кадрів не дає можливості забезпечити дітей-інвалідів

необхідними освітніми та реабілітаційними послугами (нині в Україні на обліку

знаходиться 152,2

тис. дітей-інвалідів з різними психофізичними відхиленнями у

розвитку).

2. Після проходження курсу реабілітації в Центрах (переважна кількість Центрів

обслуговує дітей до 21 року) діти-інваліди та молоді інваліди з важкими психофізичними

338

XVI. ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ ФІЗИЧНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ

вадами вимушені весь час залишатися вдома із-за відсутності на державному рівні

соціальних послуг для людей з інвалідністю. Громадські організації через відсутність

постійного фінансування та труднощі в отриманні відповідної ліцензії не мають

можливості надавати ці послуги.

3. Безвідповідальність чиновників по відношенню до людей з інвалідністю та їх

родин призводить до невиконання

чиновниками своїх функціональних обов’язків.

4. Відсутність спеціалістів – юристів, психологів, логопедів, дефектологів,

соціальних педагогів та соціальних працівників, які мають професійну підготовку для

роботи з даною групою людей, та відповідних реабілітаційних структур у районних

містечках та селах роблять неможливими отримання соціальних послуг за місцем

проживання мешканцями з інвалідністю у сільській місцевості чи

невеликих містах.

5. Відсутність централізованої мережі транспортних послуг для людей, які

пересуваються за допомогою інвалідного візка або мають обмеження в пересуванні,

робить їх „невиїзними” зі своїх помешкань, що значно ускладнює їх навчання, працю та

ведення активного способу життя.

6. Відсутність адаптерів в системі телефонних мереж для людей, які мають важкі

порушення мови

та не можуть користуватися телефонним зв’язком.

7. Відсутність співпраці та взаєморозуміння в питаннях захисту та забезпечення

прав та потреб інвалідів з фізичними вадами між Міністерством освіти та науки,

Міністерством у справах сім’ї, молоді та спорту й Міністерством праці та соціальної

політики України не дає можливості дітям та молоді з

інвалідністю одержувати необхідну

освіту за місцем проживання.

8. Порушується право на доступ до інформації для людей з вадами зору та слуху:

кількість передач з сурдоперекладом обмежена, газет та журналів, в яких були би

сторінки шрифтом Брайля, практично не має. В бібліотеках загального користування

отримати інформацію цим людям теж фактично неможливо.

Порушується право на таємницю голосування під час виборів абсолютно сліпих

людей, адже більшість з них не може скористатися спеціальними бюлетенями, і

результат їхнього голосування залежить від сумління супроводжуючого.

10. Багато порушень спостерігається в сфері визнання осіб з розумовою відсталістю

недієздатними та призначення їм опікунів з причин недосконалості Цивільного кодексу з

цих

питань та відсутністю контролю за діяльністю опікунів.

11. Роботодавці готові платити людям з інвалідністю „заробітну плату”, щоб тільки

не створювати для них робочі місця.

Серед людей з інвалідністю в Україні спостерігаються негативні явища, а саме:

1. Низький рівень обізнаності про свої права людей з інвалідністю та їх рідних.

2. Сформований споживацький підхід

більшості людей з інвалідністю та членів їх

родин до діяльності державних та громадських об’єднань.

3. Відсутність спілкування між дітьми, молоддю з інвалідністю, сім’ями цільової

групи в зв’язку з проживанням їх в сільській місцевості.

4. Негативне відношення громадськості до сімей, в яких проживають люди з

інвалідністю.

5. Зневіра в житті.

6. Невміння відстоювати та захищати свої права в державних структурах різного

рівня.

З вищезазначених проблем ми можемо зробити висновок, що люди з інвалідністю та

члени їхніх родин є обмеженими не тільки фізично (важко дістатися до потрібних установ),

але й інформаційно (відсутність широкого доступу до необхідної інформації). А головне –

люди з інвалідністю

та члени їхніх родин недостатньо обізнані щодо своїх прав. Тому ми

вважаємо, що для вирішення проблем цієї категорії людей, в першу чергу, необхідно

проводити просвітницьку діяльність через широке інформування та навчання не тільки

даної цільової групи, але й всієї громадськості.

339

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

Рекомендації:

1. Формування позитивної думки та відношення до людей з інвалідністю у громаді.

2. Сприяння активізації роботи існуючих державних та громадських служб

соціального спрямування, відкритості та прозорості їх діяльності.

3. Поняття „пенсія по інвалідності” не повинно розглядатися як основний засіб

існування людини з інвалідністю. Інваліди всіх категорій і груп не залежно від пенсійного

забезпечення повинні мати можливість працевлаштування та реалізації особистості в

суспільстві. А система пенсійного забезпечення повинна бути значно спрощена і не

залежати від прийняття закону про державний бюджет.

4. Створення та всебічна підтримка громадських організацій та волонтерських

служб.

5. Створення безбар’єрного доступу.

6. Внесення змін до законодавчих актів, що регламентують визнання групи

інвалідності, – вона повинна встановлюватись в залежності від стану здоров’я, дефекту

фізичного або розумового розвитку і не залежати від рівня адаптації чи дезадаптації

даної людини, і встановлюватись у багатьох випадках на все життя або принаймні на

декілька років, а не переглядатися щороку.

7. Поступова зміна напрямку спеціальної освіти від інституалізації до

навчання за

місцем проживання через класи залучення та повну інклюзицію в навчальні заклади всіх

рівнів.

8. Стимулювання ЗМІ випускати свою продукцію з урахуванням потреб людей з

вадами зору та слуху.

9. Передбачення законом посади соціального працівника – адвоката чи офіційного

представника, як ефективний засіб захисту осіб, що визнані недієздатними і над якими

встановлено

опіку чи піклування.

10. Органи державної та місцевої влади роботу по забезпеченню потреб та

дотриманню прав людей з інвалідністю повинні будуватися за принципом : „Не робіть

для нас без нас”. Слід активніше залучати осіб з інвалідністю до вирішення їхніх

проблем на всіх рівнях влади.

340

XVI. ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ ФІЗИЧНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ

341

Захаров Є.Ю. Яворський В.М. Права людини в Україні - 2005

Подождите немного. Документ загружается.