Зінченко О.І., Салатенко В.Н., Білоножко М.А. Рослинництво

Подождите немного. Документ загружается.

вуглеводами, цукрами, білками і спершу має рідку консистенцію,

так звану

молочну стиглість.

У цю фазу стиглості уже практично

повністю формується зародок, зерно в цій фазі стиглості вже може

проростати. При достиганні в ендоспермі або в сім’ядолях бобових

та інших двосім’ядольних рослин збільшується вміст сухих речовин,

зерно набуває густої консистенції, настає

молочно-воскова фаза

до-

стигання, яка змінюється

восковою,

після воскової —

фаза повної

стиглості

зерна. На початку фази зерно має підвищену вологість

(35 – 40 %), а після повного достигання зневоднюється до залишко-

вої вологості 12 – 14 %. Таке зерно можна зберігати протягом трива-

лого періоду. На кормові цілі можна використовувати зерно вологіс-

тю 35 – 40 % у спеціальних герметичних місткостях. Таким способом

зберігають вологе ціле і подрібнене зерно кукурудзи й сорго. На

корм великій рогатій худобі зерно кукурудзи подрібнюють разом з

качанами. Якщо подрібнених стрижнів качанів у заготовленій масі

небагато, то її можна згодувати і свиням.

Зерно кукурудзи у фазі молочної стиглості також використо-

вують для харчових цілей. Дуже цінним харчовим продуктом є

заморожені качани. В такій фазі стиглості консервують і зерно го-

роху.

Описані вище загальні екологічні та біологічні особливості польо-

вих рослин взаємопов’язані. Сорти й гібриди культур розрізняються

насамперед екологічними особливостями: висотою стеблостою, будо-

вою листя, кущистістю, стійкістю проти ураження шкідниками і хво-

робами, морозо- і зимостійкістю, посухостійкістю та ін. Отже, сорт —

це екотип, який набуває певних екологічних ознак в результаті се-

лекційної роботи, він же є біотипом, оскільки може відрізнятися від

іншого тривалістю проходження фаз вегетації або міжфазними періо-

дами, температурою проростання насіння, відношенням до умов про-

ходження стадії яровизації, врожайністю, якістю врожаю тощо. Так,

можуть бути біотипи озимих пшениці, жита, ячменю з тривалим пе-

ріодом стадії яровизації і з коротким, що, в свою чергу, є важливим

при визначенні строків осінньої сівби. Тому екологічні і біологічні

особливості треба враховувати при розробці сортової технології виро-

щування високих врожаїв польових культур.

2.3. ДЕЯКІ БІОЕКОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ

І ЇХ РОЛЬ У СУЧАСНОМУ РОСЛИННИЦТВІ

Крім біологічних та екологічних особливостей польових культур,

слід враховувати також інші агроекологічні фактори підвищення їх

продуктивності, поліпшення санітарного стану полів, вирощування

екологічно чистої продукції рослинництва. Серед них — ґрунти, сіво-

зміна, види і сорти, їх стійкість проти ураження шкідниками та хво-

робами, механічного догляду, зимостійкість, морозостійкість та ін.

2.3.1. БІОЕКОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ ҐРУНТУ

Ґрунт — біологічне середовище, при ефективному використанні

якого можна без зайвих витрат збільшити виробництво і поліпшити

якість зерна, кормів, технічної сировини.

Крім органічних решток рослин і тварин, у ґрунті є багато дріб-

них (мікро-), середніх (мезо-) і більших (макро-) організмів, які знач-

ною мірою впливають на життєдіяльність рослин. За М. С. Дво-

раківським (1983) з посиланням на Ю. Одума (1975), розрізняють

такі групи ґрунтових організмів:

мікробіота

— бактерії, гриби, ґрун-

тові водорості і найпростіші організми;

мезобіота

— нематоди, дрібні

личинки комах, кліщі, ногохвістки, інші дрібні організми;

макробіо-

та

— коріння вегетуючих рослин, великі комахи, дощові черви.

Найбільше значення для вегетуючих рослин має мікробіота

(рис. 13). Вона переважає на коріннях рослин і в ґрунті, прилеглому

до їх ризосфери, яка розміщується в шарі ґрунту до 60 см. Цей шар

біологічно найактивніший, є буквально середовищем мікробіологіч-

ної діяльності. Біологічну активність ґрунту підтримують глибоким

розпушуванням, заорюванням органічних решток, внесенням міне-

ральних добрив, зрошенням, дотримуванням правильного чергу-

вання культур у сівозміні та їх вирощування у змішаних, сумісних

або ущільнених посівах. При безладному (стихійному) розміщенні

культур різко знижується активність мікробіоти та збільшується

кількість небажаної мезобіоти — нематод, личинок кліщів, різних

шкідливих комах. Найактивніша мікробіота біля кореневої системи

бобових — люцерни, конюшини, люпину, серадели, вики мохнатої,

буркуну, сої та ін.

За даними М. О. Красильникова (1958), у ризосфері люцерни в

одному кілограмі ґрунту міститься від 50 до 100 млрд бактерій. Жи-

ва маса мікробіоти в орному шарі ґрунту досягає 10 т/га і більше.

В міру заглиблення її активність зменшується через погіршення

повітряного режиму, перезволоження, вміст закисних форм заліза,

алюмінію та ін. Як уже зазначалось, важливим агротехнічним захо-

дом є глибоке (50 – 70 см) розпушування ґрунту, яке посилює його

біологічну активність на значну глибину. Це має істотне значення

для підвищення врожайності культур за рахунок родючості ґрунту.

Крім того, економляться мінеральні й інші добрива, поліпшується

екологічний стан поля.

Розкладаючи коріння, післяжнивні стерньові рештки, гній, си-

дерати тощо, мікроорганізми підвищують вміст у ґрунті гумусу, ру-

хомих сполук азоту, фосфору, калію, інших елементів живлення ро-

слин. В результаті їх діяльності в ґрунті утворюються біологічні ре-

човини, які мають властивості біокаталізаторів, — ферменти, віта-

міни, вільні амінокислоти, ауксини. Ці речовини активізують росто-

ві процеси в рослині і є важливим біологічним фактором ґрунту.

Ґрунтові гриби (міко-, гіфо- й актиноміцети) добре мінералізують

органічну речовину, але за умов задовільної і достатньої зволоже-

ності ґрунту. Суттєву роль відіграють плісеневі гриби та дріжджі.

Мікориза

(поєднання міцелію грибів з корінням вищих рослин)

властива злаковим та іншим рослинам. Багато трав’янистих рос-

лин, наприклад злакові кормові трави (тимофіївка, вівсяниця та ін.),

погано розвиваються без мікоризи.

Рис. 13. Мікроорганізми ґрунту (за А. П. Шенніковим):

а – г —

гриби гіфоміцети;

— актиноміцети;

е – ж

— футляри залізобактерій;

з – л

— водорості;

— сіркобактерії

Гриби

мікоміцети

добре розвиваються на помірно вологих, добре

окультурених ґрунтах. Крім бактерій, грибів, тобто безхлорофільних

організмів, у ґрунті багато мікроскопічних водоростей (синьо-зеле-

них, зелених, діатомових). Вони стимулюють життєдіяльність азот-

фіксуючих бактерій і таким чином беруть діяльну участь в накопи-

ченні азоту в ґрунті.

Для високої біологічної активності ґрунту треба забезпечувати

нейтральну або близьку до неї слабкокислу чи слабколужну реак-

цію ґрунтового розчину, тому що більшість мікроорганізмів, особли-

во бакетрії і деякі гриби, не розвиваються в кислому середовищі

(при рН < 4,5 – 5,0). Є бактерії і гриби, які можуть розвиватися і в

підкисленому середовищі, але вони не мають великого значення

для живлення рослин.

Біологічну активність ґрунту в полі можна визначити за інтенси-

вністю виділення з нього вуглекислоти (СО

), яка фіксується розчи-

ном лугу. Для цього треба поставити в посів невелику посудину з

лугом і накрити її посудиною більшого об’єму. Вуглекислота погли-

нається лугом. Концентрацію її визначають титруванням.

Загальна кількість мікроорганізмів у ґрунті може коливатися від

300 – 600 до 2500 – 3000 млн/г.

Із макробіоти величезне значення мають дощові черви. Пропус-

каючи ґрунт через травний канал, вони збагачують його на фермен-

ти, корисні для рослин солі, що різко посилює біологічну цінність

ґрунту. За даними Р. Дажо (1975), на якого посилається М. С. Дво-

раківський (1983), дощові черви пропускають через травний канал

від 6 до 84 т землі на 1 га, а за більш сприятливих умов (вища тем-

пература і краще зволоження) — і до 210 т/га. У зв’язку з цим вели-

кого значення набуває

вермикультура

— розмноження дощових че-

рвів, за допомогою яких виготовляють

вермикомпости

— цінне біо-

логічне добриво. Останнім часом поширюється використання свого

роду «

біодобрив

» — препаратів, які збагачують ґрунт на мікробіоту

(бактерії, гриби, водорості), тобто на живі компоненти, які роблять

ґрунт більш активним біоносним природним тілом. Важливим на-

прямом у виробництві біодобрив є біотехнологія гумусу, при застосу-

ванні якої поліпшується родючість і біологічна активність ґрунту.

Мезобіота не завжди відіграє корисну роль, оскільки нематоди,

кліщі, ногохвістки тощо — це здебільшого шкідливі організми, як і

дрібні личинки комах.

Найбільше біологічне й екологічне значення з мікробіоти мають

безхлорофільні організми ґрунту — бактерії, гриби, актиноміцети,

найпростіші (інфузорії, амеби, корененіжки та ін.). З-поміж них дуже

велике значення мають азотфіксуючі бактерії, оскільки задоволен-

ня потреб рослин в азоті — завдання значно складніше, ніж забез-

печення їх потреб в інших мінеральних елементах. При вирощуван-

ні високих врожаїв навіть на родючих ґрунтах потреба рослин в азо-

ті задовольняється лише частково за рахунок його рухомих сполук у

ґрунті (від 30 – 40 до 60 %). З ґрунту використовується тільки близько

2 % загальних його запасів (В. П. Патика, І. А. Тихонович, І. Д. Фі-

ліп’єв та ін., 1993). З атмосфери в рослини надходить достатньо азо-

ту, але вони не можуть засвоювати вільний азот повітря через не-

спроможність переборювати сили зчеплення атомів у його молекулі.

Тому величезні запаси азоту в атмосфері недоступні для рослин. Ру-

хомі форми азоту в ґрунті також не повністю засвоюються рослинами.

Одним із джерел надходження азоту в ґрунт є зв’язування атмо-

сферного азоту мікроорганізмами, які, на відміну від рослин, здатні

окислювати молекулярний азот. Джерелом поповнення азоту в ґрунті

є також мінеральні азотні добрива — продукт промислового зв’язу-

вання молекулярного азоту атмосфери.

Розрізняють два види азотфіксації молекулярного азоту повітря:

симбіотичну й асоціативну.

Симбіотична азотфіксація

здійснюється бульбочковими бактері-

ями, які перебувають у тісному симбіотичному зв’язку з бобовими

рослинами. Причому цей симбіоз можливий лише за умови поєд-

нання рас і штамів бульбочкових бактерій з відповідними бобовими

культурами. Так, люцерна інфікується лише штамами бульбочко-

вих бактерій, які перебувають у симбіозі з буркуном (Rh. Meliloti),

конюшина — штамами Rt. trifolia. Кращі результати при вирощу-

вання сої дає обробка її насіння штамами Bradirhisobium. За дани-

ми В. П. Патики та ін. (1993), обробка насіння сої сортів Херсон-

ська 908, Кіровоградська 4 і Чайка штамами 629а і 639б Br. Japoni-

cum забезпечувала підвищення врожайності на 3,8 – 8,3 ц/га. При

цьому посилювалось накопичення в зерні білка, збільшувався вміст

у ньому глютамінової кислоти. Цей симбіоз сприяє також підви-

щенню родючості ґрунту і врожайності наступних культур сівозміни,

оскільки в ґрунті залишаються кореневі і стерньову рештки, багаті

на азот, фосфор, кальцій, калій та інші макро- й мікроелементи.

У цьому плані велике значення мають праці Є. М. Мішустіна,

П. П. Вавилова, Г. С. Посипанова, О. О. Берестецького, Ю. М. Воз-

някова, Л. М. Доросинського, А. О. Бабича, В. П. Патики, І. А. Ти-

хоновича, Д. У. Кука, П. Амбруса та інших учених.

Асоціативна азотфіксація

сприяє підвищенню врожайності та-

кож небобових рослин за рахунок вільноживучих азотфіксуючих

організмів, які розміщуються в зоні ризосфери і на корінні цих рос-

лин. Існує близько 14 груп цих бактерій. Виявлено (В. П. Патика,

А. В. Єрмоліна, М. М. Умаров), що найактивніша азотфіксація в

асоціативних мікроорганізмів відбувається у ризосфері рослин у пе-

ріод їх активного росту. Визначена висока азотфіксація у таких груп

бактерій (В. П. Патика та ін., 1993), як Achromobacter, Aghaspiril-

lum, Agrobacterium, Bacillus, Arthrobscter, Azospirillum, Flavobacte-

rium, Enterobacter, Klebciella, Mycobacterium, Pseudomonae, Rhado-

spirillum, Spirillum та ін.

Асоціативні бактерії у процесі вегетації впливають на ріст рос-

лин, структуру посіву, врожайність так само, як і азотні мінеральні

добрива. Причому їх діяльність посилюється на фоні помірного удо-

брення азотом.

При вирощуванні пшениці її рослини за рахунок асоціативних

азотфіксуючих бактерій використовують близько 40 – 60 кг/га азоту

(В. П. Патика та ін., 1993). Дослідами, проведеними в Канаді з

пшеницею, встановлено, що рослини за рахунок асоціативних бак-

терій можуть задовольняти потребу в азоті на 20 %.

Звичайно в агроекосистемах існує природна симбіотична й асоціа-

тивна азотфіксація. Тому треба створювати умови для її активізації,

підбирати сорти, забезпечувати оптимальні умови вегетації. Велике

значення має застосування ефективних штамів азотфіксаторів.

Нині розроблено препарати, які містять активні й ефективні

штами бульбочкових та асоціативних азотфіксаторів.

Ризоторфін

— бактеріальний препарат, який містить високоефе-

ктивні штами бульбочкових бактерій. Це — сипка маса з вологістю

50 – 55 %. В 1 г препарату міститься до 2,5 млрд активних бульбоч-

кових бактерій. Він підвищує врожайність зернобобових, одно- і ба-

гаторічних бобових трав. Для кожного виду і навіть сорту підбира-

ють певні штами бульбочкових бактерій. При їх застосуванні під-

вищується стійкість бобових проти бактеріальних хвороб.

Ризоагрин

— препарат асоціативних азотфіксуючих бактерій для

обробки насіння рису й пшениці. Підвищує стійкість рослин проти

хвороб (економія 40 – 60 кг/га азоту добрив). Препарат оригіналь-

ний, не має світових аналогів.

Ризоентерин

— препарат асоціативних азотфіксаторів для пе-

редпосівної обробки насіння озимого і ярого ячменю, а також рису

(економія азоту добрив 30 – 40 кг/га). Врожайність після його засто-

сування підвищується на 10 – 15 %. Аналогів не має.

Флавобактерин

— препарат асоціативних азотфіксаторів для

підвищення врожайності кормового сорго, пшениці, цукрових буря-

ків, кормових трав (економія азоту 30 – 40 кг/га). Посилює засвоєння

поживних речовин рослинами, знижує захворюваність їх на фузарі-

оз, ризокторіоз.

Мізорин

підвищує врожайність і якість урожаю сорго, кормових

трав, картоплі, а також вбирну здатність коріння, продукує фізіоло-

гічно активні речовини, знижує захворюваність рослин на фізаріоз і

ризоктоніоз.

Застосовують також

азоризин

— препарат бактерій азоспірил

для проса. Різко підвищує нітрогеназну активність коренів, забез-

печує приріст врожайності, поліпшує амінокислотний склад зерна.

Всі ці препарати екологічно чисті, безпечні для людей і тварин.

Питання про застосування асоціативних азотфіксаторів вивча-

ється в Інституті землеробства (В. П. Патика). Одержані дані свід-

чать про перспективність застосування як бульбочкових, так і асо-

ціативних азотфіксаторів у рослинництві.

Аналогічно асоціативним азотфіксаторам, які засвоюють азот із

атмосфери, багато мікроорганізмів можуть перетворювати нероз-

чинні форми фосфатів ґрунту на легкозасвоювані рослинами. До

таких мікроорганізмів належать різні бактерії, стрептояйцети, гри-

би та ін. До них, зокрема, відносяться роди Bacillus, Mycobacterium,

Pseudomonas, Penicillium, Acpergillus тощо. Фосфати ґрунту розчи-

няються різними кислотами, в тому числі вуглекислотою:

()

(

)

.HCOCaCaHPO2OH2CO2POCa

3422

→

Мобілізація фосфатів відбувається і в результаті утворення мік-

роорганізмами різних органічних кислот, кетокислот при бродінні

або неповному окисленні вуглеводів.

Фосфати перетворюються на розчинні форми і в результаті діяль-

ності нітрифікуючих бактерій, які утворюють азотну кислоту, та бак-

терій, що окислюють сірку. На цій основі давно створено препарат

фосфоробактерин,

який містить активну форму спороносної бакте-

рії, що руйнує фосфорорганічні сполуки і перетворює їх на доступні

для рослин форми. Активність фосфоробактерину не знижується

при внесенні фосфорних добрив (В. П. Патика та ін., 1993). При

цьому посилюється ріст кореневої системи, підвищується продуктив-

ність рослин.

Важливе значення для забезпечення рослин фосфором має міко-

риза (ендомікориза). При інфікуванні ендомікоризними грибами

бобових (люцерни, вики, конюшини, а в дослідах В. П. Патики та ін.

також сої) спостерігаються посилене надходження фосфору в росли-

ни та активізація симбіотичної азотфіксації. У сівозміні певні рос-

лини сприяють розвиткові цих грибів (узагальнено їх називають

везикулярно-арбускулярною мікоризою — ВАМ), а деякі негативно

впливають на них, наприклад, ріпак, гірчиця, редька олійна, лю-

пин, які імунні до ендофітів. Ці культури зменшують кількість або-

ригенної мікоризи, а зернові і бобові культури впливають на неї по-

зитивно, збільшуючи кількість спор.

Екологічно доцільне рослинництво, як бачимо, має досить вели-

кий мікробіологічний арсенал, використання якого допоможе наба-

гато скоротити кількість застосовуваних дорогих і екологічно не-

сприятливих азотних та фосфорних мінеральних добрив.

2.3.2. СІВОЗМІНА ТА ІНШІ БІОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ

Сівозміна — могутній біологічний і агроекологічний фактор рос-

линництва. Чергування різних культур в часі й просторі забезпечує

більш сприятливі умови для загального росту і розвитку рослин,

підвищення врожайності та якості врожаю без додаткових витрат на

добрива, зрошення, обробіток посівів. Так, бобові в сівозміні поси-

люють ріст інших рослин, збільшуючи вміст азоту в ґрунті, а також

фосфору, калію і кальцію. Злакові трави після бобових попередни-

ків або в суміші з бобовими травами запобігають ґрунтовтомі, нако-

пиченню у ґрунті різних токсинів за рахунок кореневих виділень

бобових. При вирощуванні в сівозміні рослин-фітомеліорантів (бур-

куну, люцерни синьої і жовтої) на солонцюватих, осолоділих, солон-

чакуватих і маловодопроникних ґрунтах поліпшуються реакція

ґрунтового розчину, біологічна активність і водопроникність цих

ґрунтів.

Підбір видів і сортів польових культур. Необхідно вирощувати

види і сорти культур з такими екологічними особливостями, як

стійкість проти вилягання, придатність для застосування механіч-

ного догляду, зимо- і морозостійкість. Сорти, стійкі проти виляган-

ня, не потребують застосування ретардантів, наприклад, такого по-

ширеного інгібітору росту, як хлорхолінхлорид (ЦЦЦ або ТУР) —

дуже шкідливої речовини, яка залишається в соломі і частково — в

зерні.

Уже є багато сортів озимої пшениці, озимого жита, ярого ячменю,

гороху, які мають коротке міцне стебло і майже зовсім не виляга-

ють. Це, наприклад, пшениця Харківська 61, Харківська 90, Оде-

ська напівкарликова, озимий ячмінь Барвінок, ярий ячмінь Пере-

лом та ін.

Велике значення має підбір зимо- і морозостійких сортів озимих,

що забезпечує рівномірне відростання їх навесні та початкову густо-

ту посівів. Так, сорт озимої пшениці Харківська 90 досить зимостій-

кий, добре витримує льодяну кірку, що має велике значення під час

весняних відлиг.

Сорти і якість продукції. Якість рослинницької продукції визна-

чається багатьма показниками, основними з яких є вміст білка (про-

теїну), крохмалю, клейковини, цукру, жиру, целюлози, БЕР та ін.

Менше приділяється уваги іншим показникам якості.

За даними А. Г. Тихонова (1990), нові високоврожайні сорти ко-

нюшини білої, виведені в Новій Зеландії, мають підвищений вміст

глюкозидів (ціаногенний глюкозид), що може спричинити базедову

хворобу. Нерідко при виведенні нових сортів, зокрема картоплі,

пшениці, ячменю, недостатньо контролюють їх біологічну якість

щодо впливу на здоров

’я тварин і людей. Наприклад, вміст і вихід

протеїну з 1 га посівів певної культури можуть бути високими, а

біологічна цінність протеїну низькою. За даними цього автора, ви-

рощувані індійцями Америки сорти кукурудзи містили 12 – 15 %

протеїну, а селекційні містять його лише 7 – 9 %, окремі високовро-

жайні— навіть 5,2 – 6 %.

Вміст протеїну в кукурудзі, так само, як і в інших культурах, мож-

на підвищити в процесі вирощування, застосувавши високі дози

азотних добрив. При цьому зростають витрати на вирощування

продукції, а якість її знижується. Тому в сучасному рослинництві

науково обґрунтований добір сортів і гібридів повинен бути одним з

основних факторів виробництва продукції високої якості.

Суміші видів, сортів, гібридів. Мета поєднання в посіві різних за

морфологічними, екологічними та біологічними властивостями ви-

дів, сортів, гібридів може бути різною. Посіви сумішей певних видів

польових культур на зерно і корм, залежно від конструкції посіву,

називаються змішаними, сумісними, підсівними або ущільненими,

а посіви сумішей гібридів, сортів або сортів і гібридів однієї культу-

ри —

блендами

(пірамідами).

Залежно від мети вирощування з таких посівів можна мати: кор-

ми з більшим вмістом протеїну; посів, що не вилягає завдяки наяв-

ності в ньому виду або сорту з такою властивістю; суміш із компонен-

тів, які мають різний період вегетації. Це буває потрібно для збіль-

шення періоду згодовування, поліпшення якості силосу тощо. Крім

того, така полікультура в багатьох випадках сприяє кращому росту

рослин — компонентів суміші. Це добре видно в сумішах ярої вики з

вівсом, озимої вики з житом, де злакові компоненти краще ростуть

порівняно з чистими посівами їх.

У полікультурах практично не виявляється втомлення ґрунту.

При вдалому підборі рослин суміші більш стійкі проти хвороб, шкі-

дників і бур

’янів. У практиці набули поширення суміші: горох з яч-

менем для збирання у восковій стиглості відповідно з плющенням і

подрібненням всієї маси рослин та обмолотом; кукурудза з соєю (бур-

куном, озимим ріпаком, редькою олійною) для збирання на силос і

зелений корм; суміші сортів пшениці на зерно; суміші гібридів з рі-

зною тривалістю періоду вегетації для збирання на силос (Колекти-

вний 244 + Колективний 210).

2.3.3. ВІДНОШЕННЯ КУЛЬТУР ДО МЕХАНІЧНОГО ДОГЛЯДУ

У рослинництві такий догляд має велике значення, оскільки од-

нією з альтернатив застосування хімічних препаратів на посівах є

механічний догляд

— до- і післясходове боронування та міжрядні

обробітки. Можливість застосування досходового обробітку залежить

від глибини загортання насіння, яка, в свою чергу, залежить від

його розмірів. Чим крупніше насіння, тим більша глибина його за-

гортання і, отже, вища ефективність прийомів його догляду. Висо-

кою є ефективність досходового боронування на посівах кукурудзи,

соняшнику, сої, гороху, бобів, баштанних та інших культур, глибина

загортання насіння яких 5 – 6 см. На таких полях проводять по 2 – 3

досходових обробітки, застосовуючи легкі і надлегкі борінки (гвоздів-

ки), обробляють (1 – 2 рази) і посіви цукрових та кормових буряків.

Ефективний також післясходовий обробіток посівів кукурудзи, со-

няшнику, сої, гороху, чини, нуту, бобів, сорго, суданської трави. Ку-

курудза добре витримує боронування вже у фазі появи сходів — у

фазі «шилець», а інші переносять його лише по зміцнілих сходах або

ж для цього потрібно відповідно збільшувати норми висіву насіння.

Посіви цукрових і кормових буряків під час післясходового боро-

нування дуже зріджуються, тому воно ефективне лише при висі-

ванні достатньої кількості насіння. За такої умови виконується по-

двійне завдання — знищення бур

’янів і прорідження сходів. Пев-

ною мірою це має місце і на посівах інших культур — моркви, брук-

ви, турнепсу. Висівають більше насіння для того, щоб за рахунок

деякої втрати сходів добре очистити поле від бур

’янів.

У міру зміцнення сходів збільшуються можливості механічного

догляду за посівами: боронування, міжрядного обробітку з приси-

панням захисних смуг і підгортанням. Слід зазначити, що кукуру-

дза добре витримує боронування і у фазі 4 – 5 листків, але проводи-

ти його потрібно у другій половині дня в сонячну погоду. Якщо та-

ких умов немає, краще провести міжрядне розпушування з приси-

панням захисних смуг.

2.3.4. ЗАХИСТ РОСЛИН ВІД ШКІДНИКІВ,

ХВОРОБ І БУР’ЯНІВ

Трав’янисті фітоценози лук і пасовищ не потребують втручання

в плані боротьби з шкідниками, хворобами та бур

’янами. Це питан-

ня постає після їх корінного поліпшення, коли вони перетворюються

на агрофітоценози.

Людина необережним втручанням в екосистему порушує її захис-

ні функції. Забур

’яненість посівів, ушкодження їх шкідниками та

хворобами — це ніщо інше, як реакція природи з метою стабілізації

становища, збереження динамічної рівноваги. Розвиваються неба-

жані трофічні зв

’язки, зокрема порушуються взаємозв’язки між

продуцентами (зеленими вищими і нижчими автотрофними росли-

нами) і хемотрофними організмами (бактеріями, грибами, іншими

мікотрофами), між рослинами — автотрофними продуцентами і рос-

линами-паразитами (вовчок, кускута).

Внаслідок необережного втручання в екосистему вельми пригні-

чуються також редуценти — організми деструктивного порядку, які

перетворюють органічну речовину на мінеральні сполуки, — гриби,

гриби-сапрофіти, корисні бактерії. При цьому зменшується кіль-

кість корисної макробіоти, зокрема земляних черв

’яків, і, навпаки,

поширюються небажані види ґрунтової мезобіоти — личинки різних

шкідників. Останнє пояснюється тим, що різко зменшується кіль-

кість консументів — корисних ентомофагів, які в природі врівнова-

жують кількість шкідників, тобто порушується динамічна рівновага

між фітофагами й ентомофагами — шкідниками рослин і їх парази-

тами. У зв

’язку з цим виникає необхідність штучно, враховуючи

конкретні умови, створювати чи порушувати певні трофічні зв

’язки

в штучно створеній екосистемі поля й сівозміни загалом.