// Українська бібліографія. - Вип.
3. - Київ: Всеукраїнська академія наук. Бібліографічна комісія, 1929. - 80 с. Федір (Хведір) Кіндратович Вовк — український антрополог, етнограф, археолог, археограф, музеєзнавець, видавець та літературознавець. В еміграції у Швейцарії та Франції з 1879 по 1905 роки, у Росії — з 1906 по 1917 роки. З 1905 р. — доцент антропології Петербурзького університету. Федір Вовк (професор Петербурзького університету), як антрополог — послідовник французької антропологічної школи. Вивчав етнографічні матеріали в різних країнах Європи. За працю «Скелетні видозміни ступні у приматів і людських расах» (фр. Variations squelettiques du pied chez les Primates et chez les races humaines)[1] (1901) отримав премії Godar і Російської академії наук. У 1904–1906 рр. робив наукові екскурсії у Галичині, Буковині та Угорщині. З урахуванням публіцистичних статей спадщина Ф. Вовка нараховує 628 праць[2] виданих по усьому світові переважно іноземними мовами. Вовк — член Російського географічного товариства в Петербурзі, Історичного й Антропологічного товариства в Парижі, активний популяризатор української культури в Європі. Науковець — один з перших дослідників палеолітичних пам'яток на території України (Мізинська стоянка, зокрема). Вчений зібрав значний матеріал з етнографії українського народу. Він — автор праць «Антропологічні особливості українського народу», «Етнографічні особливості українського народу» (обидві 1916 року), в яких доводив, що українці — окремий слов'янський народ.
_______________________________________________________ С 1887 года живёт в Париже, где читает лекции по этнографии. В Париже вышли работы Вовка по этнографии русских и украинцев Добруджи и Задунайской Сечи, ремесленников Болгарии, про свадебные обряды славянских народов. Парижское антропологическое общество наградило Вовка Большой медалью имени П. Брока за достижения в области палеоантропологии. Вовк также получил степень доктора естественных наук. В 1905 году Волков (Вовк) получил разрешение вернуться в Россию. С конца 1905 года живёт в Санкт-Петербурге. С 1911 года — председатель Русского антропологического общества, возглавлял редакцию «Ежегодника Русского антропологического общества», организовал украинский отдел в экспозиции Русского музея в Санкт-Петербурге. В сферу научных интересов Вовка входил широкий круг вопросов, связанных с историей, антропологией, этнографией украинцев и славян в целом. Волков — основоположник отечественного палеолитоведения. Он открыл позднепалеолитическую стоянку около села Мезин (Коропский район Черниговской области). Организатор и руководитель ряда антропологических и археологических экспедиций, в том числе на Галичине, Буковине, Закарпатье, в Черниговской, Волынской, Херсонской губернии, на Кубань, Тамань. Результаты этих исследований Вовк обобщил в нескольких монографиях. Также интересовался вопросами архитектуры, искусства, литературы. Некоторые из выводов Волкова (Вовка) в области антропологии и археологии были признаны современной антропологической наукой ошибочными. Тем не менее, его вклад в антропологическую науку, археологию и этнографию по-прежнему высоко оценивается, а собранный им в экспедициях фактический материал не потерял актуальности до наших дней. Председатель Русского антропологического общества (с 1911). Исследования по сравнительной анатомии и морфологии человека, расоведению, первобытной археологии и этнографии. Представитель палеоэтнологического направления, основоположник отечественного палеолитоведения. Лауреат многих международных наград, в т.ч. кавалер ордена Почетного легиона.
3. - Київ: Всеукраїнська академія наук. Бібліографічна комісія, 1929. - 80 с. Федір (Хведір) Кіндратович Вовк — український антрополог, етнограф, археолог, археограф, музеєзнавець, видавець та літературознавець. В еміграції у Швейцарії та Франції з 1879 по 1905 роки, у Росії — з 1906 по 1917 роки. З 1905 р. — доцент антропології Петербурзького університету. Федір Вовк (професор Петербурзького університету), як антрополог — послідовник французької антропологічної школи. Вивчав етнографічні матеріали в різних країнах Європи. За працю «Скелетні видозміни ступні у приматів і людських расах» (фр. Variations squelettiques du pied chez les Primates et chez les races humaines)[1] (1901) отримав премії Godar і Російської академії наук. У 1904–1906 рр. робив наукові екскурсії у Галичині, Буковині та Угорщині. З урахуванням публіцистичних статей спадщина Ф. Вовка нараховує 628 праць[2] виданих по усьому світові переважно іноземними мовами. Вовк — член Російського географічного товариства в Петербурзі, Історичного й Антропологічного товариства в Парижі, активний популяризатор української культури в Європі. Науковець — один з перших дослідників палеолітичних пам'яток на території України (Мізинська стоянка, зокрема). Вчений зібрав значний матеріал з етнографії українського народу. Він — автор праць «Антропологічні особливості українського народу», «Етнографічні особливості українського народу» (обидві 1916 року), в яких доводив, що українці — окремий слов'янський народ.
_______________________________________________________ С 1887 года живёт в Париже, где читает лекции по этнографии. В Париже вышли работы Вовка по этнографии русских и украинцев Добруджи и Задунайской Сечи, ремесленников Болгарии, про свадебные обряды славянских народов. Парижское антропологическое общество наградило Вовка Большой медалью имени П. Брока за достижения в области палеоантропологии. Вовк также получил степень доктора естественных наук. В 1905 году Волков (Вовк) получил разрешение вернуться в Россию. С конца 1905 года живёт в Санкт-Петербурге. С 1911 года — председатель Русского антропологического общества, возглавлял редакцию «Ежегодника Русского антропологического общества», организовал украинский отдел в экспозиции Русского музея в Санкт-Петербурге. В сферу научных интересов Вовка входил широкий круг вопросов, связанных с историей, антропологией, этнографией украинцев и славян в целом. Волков — основоположник отечественного палеолитоведения. Он открыл позднепалеолитическую стоянку около села Мезин (Коропский район Черниговской области). Организатор и руководитель ряда антропологических и археологических экспедиций, в том числе на Галичине, Буковине, Закарпатье, в Черниговской, Волынской, Херсонской губернии, на Кубань, Тамань. Результаты этих исследований Вовк обобщил в нескольких монографиях. Также интересовался вопросами архитектуры, искусства, литературы. Некоторые из выводов Волкова (Вовка) в области антропологии и археологии были признаны современной антропологической наукой ошибочными. Тем не менее, его вклад в антропологическую науку, археологию и этнографию по-прежнему высоко оценивается, а собранный им в экспедициях фактический материал не потерял актуальности до наших дней. Председатель Русского антропологического общества (с 1911). Исследования по сравнительной анатомии и морфологии человека, расоведению, первобытной археологии и этнографии. Представитель палеоэтнологического направления, основоположник отечественного палеолитоведения. Лауреат многих международных наград, в т.ч. кавалер ордена Почетного легиона.