21
зміцнення власної грошової одиниці, яка могла б бути забезпечена природніми
багатствами краю та його продуктивними силами, укладання державного
бюджету, відновлення структури оподаткування тощо, а, власне, із створення
повносяжної національної фінансової системи. Однак, для виконання такого
завдання слід було, перш за все, створити дієздатний урядовий апарат і,
відповідно, здатне до практичного функціонування
фінансове відомство. Для
розв’язання фінансових питань, з якими неминуче мав зіткнутися новий уряд, у
складі Ради Міністрів було створено Міністерство фінансів.
З самого початку Гетьманату і до його падіння міністром фінансів
України був відомий громадський і політичний діяч, член партії
конституційних демократів (кадетів) Антон Карлович Ржепецький. В травні
1918 року
на з’їзді своєї партії у Києві він так обгрунтував своє входження до
складу гетьманського уряду: “Я не хочу каятися тут в утворенні гетьманщини і
в зближенні з новими союзниками, бо я був переконаний, що іншого виходу для
40-мільйонового народу не було... я увійшов до міністерства тому, що,
обміркувавши питання
про добробут країни, прийшов до переконання, що [ми]
можемо існувати тільки відокремившись від Росії. Кажуть, що коли потопають
дві близькі особи, не можна розлучатися одно з другим, а погибати разом, але
цього сказати про 40-мільйоновий народ не можна” [73 а, 33]. Крім того,
говорячи про оформлення державних кордонів України, А.Ржепецький
наголосив,
що до її меж конче необхідно приєднати Крим, який дасть країні
вино, садовину, купелеві міста, гавані й доки, заключивши, що “не можна
навіть й уявити собі, як наша держава може існувати без Криму” [73 а, 33].
Антон Карлович Ржепецький походив із старої київської шляхти і був
людиною мішаної польсько-української культури [72, 81]. У Києві він мешкав на
розі Софіївської вулиці та майдану [162]. До революції А.Ржепецький був
головою Землеробного синдикату, п’ять років працював у банках, був головою
Товариства взаємного кредиту, радником Київської міської думи, очолював
виборчу комісію
для обрання до Державної думи [135, 166, 357]. Під час
світової війни – головою "Тетянинського комітету", що опікувався біженцями.
Д.Дорошенко згадував, що напочатку війни мав з ним багато прикрих
суперечок через те, що А.Ржепецький виступав проти створення окремого
українського допомогового товариства і який ще перед 1918 р. був в очах
Дорошенка "крайнє одіозною
фігурою" [72, 81-82]. Разом з тим міністр
закордонних справ зазначає про Ржепецького, що незважаючи на те, що до
"національних українських стремлінь ставився він байдуже, але Україну любив
і працював для неї чесно. ...Він був добрим і вірним слугою Української
Держави" [72, 81-82]. Д.Дорошенко згадував, що А.Ржепецький був людиною
дуже експансивною, палкою й
часто нестриманою, але разом з тим особою
високої честі і порядності в громадському розумінні [73 а, 45]. Інший
державний діяч Гетьманату М.Могилянський відзначав фінансового міністра
як людину добросовісну і чесну, яка за будь-яких умов намагалася
відстоювати фінансову незалежність України [111, 133]. Потреба ж у такому
відстоюванні була чи не постійною. Адже ще перед
переворотом, коли 24
квітня 1918 року П.Скоропадський домовлявся про прихильну нейтральність