Крупкіна Л.І. Озеленення інтерєрів та дизайн

Подождите немного. Документ загружается.

місцезнаходження на земній поверхні, де цей таксон або фітоценоз поширені.

Площа ареалу і густота його заселення дуже різноманітні. Вчення про ареал

називають також хорологією. Значний внесок у розробку вчення про ареал

належить радянському вченому О.І.Толмачову.

Основний об'єкт в ареалогії − вид, який є і основною таксономічною

одиницею в систематиці. Вид може зустрічатися майже на всій суші або на дуже

обмеженій площі. Ареалів, суцільно заселених тим чи іншим видом, у природі

немає. Вид у межах свого ареалу росте лише на відповідних його екологічним

особливостям місцях. Кількісна характеристика виду в різних частинах його

ареалу також може бути неоднаковою. Там, де умови існування виду близькі до

оптимальних, він зустрічається часто. При загальному погіршенні умов його

кількість зменшується.

Незалежно від розмірів ареали можуть мати різні конфігурації. Межі і

конфігурації ареалів рослин зумовлюються різними причинами, основними з яких

є:

1) кліматичні, коли вид займає певну територію, оскільки вона за своїми

кліматичними умовами відповідає потребам виду в теплі, вологості, світлі;

2) едафічні, або грунтові, коли відсутність відповідного грунту не дає

можливості розселятися даному виду;

3) механічні − моря, океани, гори;

4) біотичні, коли причиною поширення видів є конкуренція між видами,

рослинні ценози, що не дають можливості проникати в них іншим рослинам;

5) історичні, коли рослини виникли за інших кліматичних умов, при іншому

розподілі суші і води, тобто в умовах, які тепер не існують;

6) антропічні, спричинені людиною, яка своєю господарською діяльністю

заважає природному поширенню виду.

4. Флористичне районування землі

Питаннями флористичного районування Землі займалося багато відомих

учених. Однією з перших класифікацій є ієрархічна класифікація супідрядних

фітохоріонів (одиниць класифікації) датського вченого Скоу (1823), який розділив

флору земної кулі на 25 царств. Вагомий внесок у флористичне районування

зробив А.Енглер (1924), заклавши основи сучасного флористичного поділу земної

кулі. З сучасних класифікацій найбільш досконалою є система А.Л.Тахтаджяна,

яку і взято за основу.

Виходячи з того що на поверхні Землі існують території, що відрізняються за

характером рослинності, флору нашої планети поділяють здебільшого на 6

царств. Царство − це вища фітохоріономічна одиниця. Царства поділяють на

області, а ті, в свою чергу, − на провінції. Нижчою фітохоріономічною одиницею

є округ. Крім основних одиниць існують і проміжні категорії − підцарство,

підобласть, підпровінція, підокруг. Основним при встановленні

фітохоріономічних одиниць є ступінь ендемізму таксонів різних рангів, а також

географічний, історичний і генетичний елементи флори, особливо для царств і

областей. Так, царство характеризується ендемічними таксонами вищих

категорій, зокрема родин і порядків, та максимальною своєрідністю флори в

цілому.

Флористичні області виділяють на основі високого родового і видового

ендемізму та наявності ендемічних таксонів більш високого рангу. Для

флористичної області характерним є також певний набір родин, що в ній панують

з відносно постійним їхнім співвідношенням.

Відміни між фітохоріонами, особливо вищого рангу, звичайно не можна

пояснити лише сучасними умовами, зокрема кліматом. Так, у межах тропічного

поясу на основі особливостей флори виділяють два царства. Очевидно, що на

формування флори значний вплив мали історичні фактори.

За А.Л.Тахтаджяном (1978), флора суші Землі поділяється на 6 царств, у

межах яких виділяють 34 області (рисунок). Флора Світового океану

класифікується окремо.

4.1. Голарктичне флористичне царство − найбільше за площею. Воно

охоплює позатропічну частину північної півкулі, тобто всю Євразію, за винятком

Індокитаю та Індостану, північну і позатропічну Африку і майже всю Північну

Америку. На території Голарктики зустрічаються арктичні пустелі, тундри, ліси

(хвойні, мішані, широколисті літньозелені, субтропічні), середземноморські

чагарники і ліси, степи, прерії, напівпустелі, пустелі, рослинність гір помірних

широт.

У складі флори цього царства − 50 повністю або частково ендемічних родин,

зокрема Ginkgoaceae, Theligonaceae, Adoxaceae, Fagaceae, Platanaceae, Rosaceae,

Salicaceae, Аріасеае тощо.

Голарктичне царство поділяють на 3 підцарства:

4.1.1.Бореальне підцарство має найбагатшу флору серед флор Голарктичного

царства і налічує в своєму складі багато ендемічних родин і родів; для ряду

областей характерна наявність значної кількості давніх і примітивних родин і

родів. До Бореального підцарства входять області:

4.1.1.1. Циркумбореальна область охоплює всю Європу (крім

Середземномор'я), Кавказ, Урал, Сибір, Камчатку, Північний Сахалін, північні

Курильські острови, Алеутські острови, Аляску і більшу частину Канади. У флорі

області відсутні ендемічні родини. Кількість ендемічних родів також порівняно

незначна. Більша частина області зайнята хвойними, мішаними і широколистими

лісами. В північній частині області переважають болота і тундра, в південних −

лісостеп і степ. У гірських системах рослинність формується відповідно до

закономірностей вертикальної поясності. Пояс високогірної рослинності

найбільш багатий на ендемічні таксони.

4.1.1.2. Східноазіатська область охоплює Східні Гімалаї, значну частину

континентального Китаю і о. Тайвань, п-в Корею, південні острови Курильської

гряди, південну і центральну частини Сахаліну, Примор'я, значну частину

басейну р. Амур, а також південно-східну частину Забайкалля і частину Монголії.

Флора області дуже своєрідна і багата. В її складі 14 ендемічних родин і понад

300 ендемічних родів − Ginkgo, Metasequoia, Eleuterococcus, Schisandra, Magnolia.

4.1.1.3. Атлантично-північноамериканська область займає простір від

атлантичного узбережжя Північної Америки до Великих рівнин і від узбережжя

Мексіканської затоки до південних районів Канади. Флора цієї області

характеризується великим багатством і високим ендемізмом. Ендемічними тут є 1

родинa і майже 100 родів; дуже багато також і ендемічних видів (Cyperus, Sabal,

Persea, Tillandsia), серед яких чимало третинних реліктів.

4.1.1.4. Область Скелястих гір розміщена в межах Західної Канади і західних

штатів Північної Америки, від Аляски до Нью-Мексіко. Тут є одна ендемічна

родина, кілька десятків ендемічних родів і значна кількість ендемічних видів

(Polypodium, Pellaea, Senecio). Переважають на території області хвойні ліси, до

складу яких входять сосна жорстка (Pinus rigida), туя складчаста (Thuja plicata),

секвойя вічнозелена (Sequoia sempervirens), а в горах − секвойядендрон

гігантський (Sequoiadendron giganteum).

4.1.2. Давньосередземноморське підцарство сягає від Макаронезії на заході

через усе Середземномор'я, Передню і Середню Азію до пустелі Гобі на сході.

Давньосередземноморське підцарство поділяється на області:

4.1.2.1. Макаронезійська область охоплює Азорські острови, Мадейру,

Канарські острови і острови Зеленого Мису. Тут порівняно небагато ендемічних

родів. Найбільш багата флора Канарських островів, яка характеризується досить

високим видовим ендемізмом. Значна частина ендемічних видів є давніми,

реліктовими − це види лавра (Laurus), суничника (Arbutus), чагарникова капуста

(Sinapidendron), драконове дерево (Dracaena draco), Tamus (ліана з родини

діаскорейних). Поширені пальми (Chamaerops humilis, Phoenix canariensis, Ph.

Jubae), ендемічна ліана Hedera canariensis, аспарагуси, молочаї, сукуленти

Ceropegia, Aeonium, Sedum. Для рослинного покриву характерні вічнозелені

лаврові ліси з Laurus canariensis та чисельними папоротями (Davallia canariensis)

та мохами.

4.1.2.2. Середземноморська область охоплює Піренейський, Апеннінський і

Балканський півострови, острови Середземного моря, Марокко, Північний Алжір,

Туніс, узбережжя Палестини, Ліван, західну Сірію, південну гірську частину

Криму і Чорноморське узбережжя Кавказу. Ендемічними у флорі області є родина

Aphyllanthaceae, близько 150 родів, більшість з яких належить до родин

Brassicacae, Cupressaceae, Fabaceae, Аріасеае, Asteraceae і Роасеае. Серед рослин

треба відмітити пальму Chamaerops humilis, Rhododendron ponticum, ліану Hedera

colchica, папороті Polypodium vulgare, що веде тут епіфітний спосіб життя,

Osmunda regales, яка зростає на болотах. Видовий ендемізм у флорі області

досягає 50 % (Asparagus, Asplenium, Euphorbia, Solerolia).

Природний рослинний покрив Середземномор'я зберігся тільки в деяких

гірських районах, на рівнині і в передгір'ях він дуже видозмінений або й зовсім

знищений і замінений культурною флорою. Типовими рослинними

угрупованнями області є жорстколисті і хвойні ліси з дубів кам'яного і коркового

(Quercus ilex, Q. suber), лаврів, каштана посівного (Castanea sativa), миртів,

маслини (Olea europaea), кедрів ліванського і атласького (Cedrus libanii, C.

deodara), а також різноманітні формації кущів, кущиків і напівкущиків з маслини,

мигдалю (Amygdalus), груші, подушкоподібних форм астрагалів (Astragalus).

Представниками культурної флори є інжир (Ficus carica), цитрусові, гранати

(Punica granatum), чайне дерево (Thea chinensis), oлива (Olea europaea), хурма

(Diospyros Kaki), виноград (Vinis vinifera), банан (Musa), пальми – Phoenix, Cocos,

Raphia, Chamaerops, олеандр (Nerium oleander).

4.1.2.3. Сахаро-Аравійська область охоплює пустелі Північної Африки,

Аравійського півострова і Малої Азії. Всього у флорі області налічується близько

1500 видів, понад 300 з яких є ендемічними. У рослинному покриві переважають

пустельні і напівпустельні формації і рідколісся. До цієї області належать

найбільша пустеля світу Сахара, для якої притаманна дуже цікава життєва форма,

так звана «ієрихонська роза», що характерна для рослин з різних родин. Зовні це

куля, яка формується внаслідок загинання пагонів рослини дугоподібно

всередину по мірі достигання плодів. Відірвавшись від кореня після достигання

плодів, така куля підхоплюється вітром і перекочується на значні відстані,

розсипаючи при цьому насіння. В оазах та по долинах річок зростають рис,

цукрова тростина, фінікова пальма, акація (Acacia arabica), кавове дерево.

4.1.2.4. Ірано-Туранська область розміщена в межах Передньої, Середньої і

Центральної Азії. Флора цієї області характеризується досить високим родовим і

особливо видовим ендемізмом (близько 25%). Основними рослинними

формаціями є напівпустельні і пустельні.

4.1.3. Мадреанське, або Сонорське підцарство займає простір від південного

заходу Орегону через Каліфорнію до північної частини нижньої Каліфорнії і

включає жаркі пустелі від південної Каліфорнії до Арізони, Нью-Мексіко і Техасу

і далі на південь до Мексиканського нагір'я, більшу частину Невади і Юти та

окремі частини сусідніх штатів США. У флорі підцарства і області є 4 ендемічні

родини і значна кількість ендемічних родів (близько 10%); видовий ендемізм,

очевидно, досягає 40%. Характерними є види сумаху (Rhus), фісташки (Pistacia),

глоду (Crataegus), модрини (Larіх), кипариса (Cupressus), Washingtonia тощо.

4.2. Палеотропічне флористичне царство охоплює тропіки Старого світу:

Африку до Капського царства, Мадагаскар і Сейшельські острови, п-в Індостан,

Малайзію, Полінезію, за винятком Австралії і Нової Зеландії. До його складу

входять усі тропічні острови Тихого океану, крім деяких уздовж узбережжя

Америки. Флора цього царства дуже багата і своєрідна. Тут близько 40

ендемічних родин, найбільш відомими з яких є Nepenthaceae, Musaсеае,

Flagellariaceae, Pandanaceae та інші. Родина пальм представлена

палеотропічними родами Phoenix, Corypha, Caryota, Areca, Livistona.

Рослинний покрив царства дуже різноманітний. Тут зустрічаються різні типи

тропічних лісів, мангри, савани, колюче рідколісся, тропічні зарості чагарників,

напівпустелі, пустелі, болота і високогірна рослинність тропіків.

Царство поділяється на 5 підцарств і 12 областей. Тут існує дві основні

відокремлені флори − африканська і індомалезійська, що знаходяться на значній

відстані одна від одної.

4.2.1. Флора Африканського підцарства дуже своєрідна — чверть усіх

квіткових рослин її є ендеміками (рід Saintpaulia). В пустелях зростають чисельні

види Liliaceae, Iridaceae, Poaceae, рослини-сукуленти – Euphorbia, Stapelia, Aloe,

Mesembryanthemum, види Pelargonium, вельвічія дивна (Welwitchia mirabilis).

Серед дерев характерні види Acacia, Adansonia (A.digitata).

4.2.2. Мадагаскарське підцарство характеризується виключно високим

ендемізмом (85 %). Тут є 9 ендемічних родин (Didieraceae), 300 ендемічних родів

і багато видів. За кількістю видів на першому місці Orchidaceae (900 видів), потім

Rubiaceae, Asteraceae і Euphorbiaceae, Apocynaceae (Pachypodium), значна

кількість пальм (Ravenala, Lodoicea seyschellarum), види Cycas, Nepenthes, Potos і

Ravenala madagascarensis.

4.2.3. Індомалезійське підцарство характеризується надзвичайним

багатством флори, за специфікою якої його поділяють на 5 областей. Тут

зустрічається 11 ендемічних родин і дуже багато ендемічних родів і видів,

кількість яких ще й досі не відома. Найбільшу цікавість являє родина

Degeneriaceae, представники якої мають досить примітивну квітку; види

Acanthaceae, Poaceae, паразитного роду Rafflesia та пальми, що мають важливу

роль у формуванні рослинних угруповань Індомалезії. Ароїдні представлені

родами Pothos та Alocasia тощо.

4.2.4. Полінезійське підцарство являє собою острівну флору, що

характеризується досить високим родовим і видовим ендемізмом (до 90%).

4.2.5. Новокаледонське підцарство включає лише одну область з тією ж

назвою. Це також острівна флора, що характеризується високим ендемізмом. У її

складі 5 ендемічних родин і понад 130 родів, багато не лише ендемічних, а й

примітивних видів. На Новій Каледонії зростає близько 2700 видів і 90% з них є

ендеміками. Найбільша кількість ендемічних видів з родин Arecaceae, Rubiaceae,

Аrаlіасеае (Dizygotheca, Schefflera, Fabaceae, Myrtaceae, Rutaceae тощо.

Ендемічним для цієї області є і єдина паразитна рослина серед хвойних −

Parasitaxus з родни Podocarpaceae.

4.3. Неотропічне флористичне царство займає найпівденнішу тропічну

частину п-ва Флоріда, низовини і узбережжя тропічної Мексіки, всю Центральну

Америку, Антільські острови, більшу частину Південної Америки, крім півдня

континенту. У флорі Неотропіків є близько 25 ендемічних родин, багато

ендемічних родів і видів. Воно має багато спільних родів з Палеотропіками, що,

безумовно, свідчить про існування в минулому тісного зв'язку між цими

царствами протягом значного часу.

Неотропічне царство поділяється на 5 областей: Карібську, Амазонську,

Бразільську, Андійську і Гвіанського нагір'я.

4.3.1. У Карібській області є 2 ендемічні родини і понад 500 ендемічних

родів. Монотипний рід Microcycas, що належить до саговникових, зростає лише в

Західній Кубі.

4.3.2. Область Гвіанського нагір'я налічує 1 ендемічну родину і близько 50%

ендемічних видів, причому у високогір'ях ендемізм збільшується до 90−95%.

4.3.3. Амазонська область найбагатша за кількістю видів, загальне число

яких тут понад 40 тис. Ендемічними в межах області є 1 родина, близько 500 родів

і понад 3000 видів. Найхарактернішою рисою рослинності цієї області є вологі

тропічні ліси, так звані гілеї. Присутні чисельні пальми та деревоподібні папороті

(Alsophila, Cyathea). На території області на південному сході, зустрічаються

також рідколісся, чагарникові зарості, савани.

4.3.4. У флорі Бразильської області, куди входять Бразильське плоскогір'я,

Каатинга, Гран-Чако і острови Сан-Паулу, Трінідад і Мартін-Вас, ендемічні

родини відсутні, але тут близько 400 ендемічних родів і багато ендемічних видів

(Araucaria araucana, A. angustifolia).

Рослинний покрив представлений переважно колючочагарниковими і

кактусовими рідколіссями та саванами, зустрічаються також гірські вічнозелені

ліси, листопадні мезофітні субтропічні та дуже своєрідні араукарієві ліси.

4.3.5. Андійська область охоплює західні берегові хребти і узбережжя

Південної Америки від північно-західної Венесуели до Північного Чилі. Флора

області порівняно бідна. У її складі є 1 ендемічна родина і чимало ендемічних

родів. Особливо слід відмітит хинне дерево (Cinchona) та коку (Erythroxylon coca),

з листків якої отримують кокаїн.

4.4. Капське флористичне царство найменше серед флористичних царств

Землі, до нього входить 1 область, розташована в південно-західній частині

Африки на вузькій смузі 80 км завширшки і 1800 км завдовжки (на південь від р.

Оранжевої, на сході до Драконових гір). Флора області дуже багата, у її складі

ендемічними є 7 родин, понад 280 родів і близько 7000 видів. Видовий ендемізм

досягає 90%. У зв'язку з аридизацією клімату Південної Африки територія,

зайнята капською флорою, весь час скорочується.

Основним типом рослинності тут є вічнозелені склерофільні чагарники

(«капський маквіс»), у складі яких багато ендемічних видів. Зустрічаються також і

окремі ділянки вічнозелених лісів з подокарпусів, маслини тощо, численні роди

Еrісасеае, Proteaceae, Asteraceae, Iridaceae та багатьох інших родин. Капська

флора відома як всесвітній центр походження декоративних рослин, зокрема

цибулинних і бульбоносних. Тут поширені види Pelargonium, Senecio, Haworthia,

Asparagus, епіфітні папороті та пеперомії, а також наземні папороті (Cyathea

dregei, Alsophila capensis, Lonchitis pubescens, Marottia fraxinea).

4.5. Австралійське флористичне царство займає майже всю Австралію і о.

Тасманію. Флора його дуже багата і самобутня. У її складі близько 20 ендемічних

родин, понад 570 ендемічних родів і 75 % ендемічних видів, що сформувалися ще

в крейдяний період. Найважливішу роль у флорі царства відіграють бобові

(Acacia), миртові (Eucalyptus – понад 400 видів, Melaleuca), айстрові, злакові,

орхідні, лілійні, молочайні, осокові, протейні. До числа друвніх елементів флори

належать саговики, серед яких є два ендемічних роди: Macrozamia (15 видів) та

монотипний рід Bowenia, декілька видів Cycas.

4.6. Голантарктичне флористичне царство охоплює південно-західну

частину Південної Америки, Вогняну Землю, Фолклендські острови, Нову

Зеландію, південь Європи і частину Азії. У флорі царства лише близько 2000

видів, але є 10 ендемічних родин і значна кількість ендемічних родів і видів,

число ендемічних видів досягає 75% (Dicksonia, Cyathea). З хвойних характерні

Podocarpus, Araucaria heterophylla, з листяних -Nothofagus. Флора антарктичних

островів дуже бідна, переважають спорові (Asplenium, Blechnum), квіткових

налічують 20−25 видів.

4.7. Океанічне флористичне царство, в яке виділяється − флора океану,

займає простори всього Світового океану. Тут домінують морські водорості і

зустрічається не більше 30 видів квіткових. Однорідність середовища зумовлює і

досить однорідну флору. Можна розрізнити три океанічні області: Північну

(Бореальну), Тропічну і Південну. Для Тропічної характерні численні червоні

водорості і бура водорость саргасум, для Північної − ламінарії, для Південної −

макроцистис, лесонія, дюрвілея.

5. Класифікація фітоценозів

Основною одиницею рослинного покриву є асоціація, під якою розуміють,

згідно з рішенням Міжнародного ботанічного конгресу в Брюселі (1910),

угруповання певного флористичного складу з однаковими умовами

місцезростання і однаковим зовнішнім виглядом. Вітчизняна й американська

школи надають основного значення домінантним видам, що визначають

структуру угруповання.

Асоціація − найдрібніша, добре уловлювана фізіономічна одиниця

рослинного покриву, що характеризується певним флористичним складом,

структурою і розвивається в однакових умовах існування. Асоціації об'єднують у

групи асоціацій, групи асоціацій у формації, формації в групи формацій, а групи

формацій в класи формацій і, нарешті, останні в типи рослинності.

Тип рослинності − це найбільший підрозділ рослинного покриву земної кулі,

найвища одиниця класифікації рослинності. Кількість типів рослинності залежить

від принципів їх виділення. Так, Є.Вармінг (1895, 1909), М.Брокман-Єрош (1907),