Вінніпег: Інститут Дослідів Волині, 1980. — 145 с.
Дослідницька праця складається із чотирьох розділів.
У першому «Особливості таланту Лесі Українки» авторка наголосила, що поетеса «. .багато розмовляє зі своєю особистою творчою уявою» і з цим пов'язані «скомпліковані філософські роздуми про мистецтво, всесвіт і людину та свої найсильніші почуття». Функція поетичного слова, її єдиної зброї, «не тільки в її особистім інтимнім змаганні до ідеалів краси, добра, правди, але що воно має служити їй у її боротьбі за найвищі ідеали народу й людства».
Антоніна Горохович підтверджує свої думки і аналітичні висновки багатьма висловлюваннями і оцінками відомих теоретиків і дослідників світової літератури.
І її завершальні слова розділу звучать чітко і піднесено: «Леся Українка неповторна і своїм вічно жіночим, ніжним як Мавка, героїчним як Міріам, демонічним як Кассандра, твердим-волевим як Донна Анна і Мартіян, бунтівничим як Нартал чи Неофіт-раб, і самовідданим як Долорес, своїм пісенним ліризмом і впертим інтелектуальним пафосом. Красу її творчості дають глибокі ідеї, шляхетні переживання сильних індивідуальностей, зокрема її улюблених жіночих постатей, пісенність та щирість цих переживань, майстерність форми, переливи мистецького слова в афоризмах і діалогах - все це огонь її серця, в якому поетка перетопила багатство і красу душі народу».
Другий розділ «Зв'язок ідей і конфліктів з афоризмами у творчості Лесі Українки» 7 стверджує, що «в афоризмах. відбивається ідейний світ, конфлікти, почуття, психологія її героїв». Авторка здійснила тематичну класифікацію Лесиних думок за принципом полярності понять. І це детально розглядається у підрозділах «Краса (мистецтво) – змагання до досконалості», «Любов – ненависть», «Воля – неволя», «Честь – неслава», «Правда – неправда», «Минуле – теперішність – вічність», «Смерть – життя», «Доля – недоля», «Ідеї і герої, їх конфлікти, передані афоризмами» і «Психологічна мотивація думок і конфліктів». Доказовість цих понять ілюструється багатьма конкретними прикладами з різних творів поетеси, а особливо із драм.
Третій розділ праці «Афоризми в діалогах і їх роль у драматизації ідей» 8, де сказано, що «у драмах ідей найважливішим є конфлікт не на тлі фізичної дії, зображення подій фізичної катастрофи людини, а заламанні духу героя. Тому в них уся увага зосереджена на боротьбі ідей, на словесній дії. Персонажі «розмовляють думками», емоціями цілеспрямованими до того, щоб розв'язати поставлене завдання способом активного впливу на співмовця. Тому й діалоги мусять бути дуже тісно сплетені з сюжетом, мусять заторкувати струни душі, доводити до колізії супротивні волі ідеї, супроводжуванні пристрастями та пафосом думок». І далі для конкретного підтвердження виділяються підрозділи «Афоризми і драматичність» та «Афоризми і поезія».
У завершальному четвертому розділі «Афоризими як складники індивідуального стилю поетки»9 розглядається суть самої лабораторії слів в афоризмах – їх лексика, фразеологія, семантичне багатство, тропи, фігури, фоніка тощо. Про це йдеться у підрозділах «Морфологія і син текса», «Тропи і фігури», «Звуки і слова».
Авторка робить свій висновок, що «сила афоризмів Лесі Українки у їх глибині думок, у щирості почувань, у майстерності форми. Вони є висловом не тільки самого поетичного таланту, але й доби, у них, справді, "як всесвіт у краплі роси", відбились - творча індивідуальність поетки, вічні проблеми людини, народу, людства, мистецька вартість і необмежена можливість поетичного слова передавати рухи душі».
Закінчується дослідження бібліографією і резюме англійською мовою, а також висловлюється подяка всім, хто сприяв його підготовці до друку і видання окремою книгою.
Ця літературознавча праця Антоніни Горохович по-своєму доповнює лесезнавчу чи то пак — українкознавчу науку, як відстоює цілком справедливо цей термін відомий луцький письменник і колишній науковий співробітник Колодяжненського музею-садиби Лесі Українки Йосип Струцюк.
У першому «Особливості таланту Лесі Українки» авторка наголосила, що поетеса «. .багато розмовляє зі своєю особистою творчою уявою» і з цим пов'язані «скомпліковані філософські роздуми про мистецтво, всесвіт і людину та свої найсильніші почуття». Функція поетичного слова, її єдиної зброї, «не тільки в її особистім інтимнім змаганні до ідеалів краси, добра, правди, але що воно має служити їй у її боротьбі за найвищі ідеали народу й людства».
Антоніна Горохович підтверджує свої думки і аналітичні висновки багатьма висловлюваннями і оцінками відомих теоретиків і дослідників світової літератури.
І її завершальні слова розділу звучать чітко і піднесено: «Леся Українка неповторна і своїм вічно жіночим, ніжним як Мавка, героїчним як Міріам, демонічним як Кассандра, твердим-волевим як Донна Анна і Мартіян, бунтівничим як Нартал чи Неофіт-раб, і самовідданим як Долорес, своїм пісенним ліризмом і впертим інтелектуальним пафосом. Красу її творчості дають глибокі ідеї, шляхетні переживання сильних індивідуальностей, зокрема її улюблених жіночих постатей, пісенність та щирість цих переживань, майстерність форми, переливи мистецького слова в афоризмах і діалогах - все це огонь її серця, в якому поетка перетопила багатство і красу душі народу».
Другий розділ «Зв'язок ідей і конфліктів з афоризмами у творчості Лесі Українки» 7 стверджує, що «в афоризмах. відбивається ідейний світ, конфлікти, почуття, психологія її героїв». Авторка здійснила тематичну класифікацію Лесиних думок за принципом полярності понять. І це детально розглядається у підрозділах «Краса (мистецтво) – змагання до досконалості», «Любов – ненависть», «Воля – неволя», «Честь – неслава», «Правда – неправда», «Минуле – теперішність – вічність», «Смерть – життя», «Доля – недоля», «Ідеї і герої, їх конфлікти, передані афоризмами» і «Психологічна мотивація думок і конфліктів». Доказовість цих понять ілюструється багатьма конкретними прикладами з різних творів поетеси, а особливо із драм.
Третій розділ праці «Афоризми в діалогах і їх роль у драматизації ідей» 8, де сказано, що «у драмах ідей найважливішим є конфлікт не на тлі фізичної дії, зображення подій фізичної катастрофи людини, а заламанні духу героя. Тому в них уся увага зосереджена на боротьбі ідей, на словесній дії. Персонажі «розмовляють думками», емоціями цілеспрямованими до того, щоб розв'язати поставлене завдання способом активного впливу на співмовця. Тому й діалоги мусять бути дуже тісно сплетені з сюжетом, мусять заторкувати струни душі, доводити до колізії супротивні волі ідеї, супроводжуванні пристрастями та пафосом думок». І далі для конкретного підтвердження виділяються підрозділи «Афоризми і драматичність» та «Афоризми і поезія».
У завершальному четвертому розділі «Афоризими як складники індивідуального стилю поетки»9 розглядається суть самої лабораторії слів в афоризмах – їх лексика, фразеологія, семантичне багатство, тропи, фігури, фоніка тощо. Про це йдеться у підрозділах «Морфологія і син текса», «Тропи і фігури», «Звуки і слова».
Авторка робить свій висновок, що «сила афоризмів Лесі Українки у їх глибині думок, у щирості почувань, у майстерності форми. Вони є висловом не тільки самого поетичного таланту, але й доби, у них, справді, "як всесвіт у краплі роси", відбились - творча індивідуальність поетки, вічні проблеми людини, народу, людства, мистецька вартість і необмежена можливість поетичного слова передавати рухи душі».
Закінчується дослідження бібліографією і резюме англійською мовою, а також висловлюється подяка всім, хто сприяв його підготовці до друку і видання окремою книгою.
Ця літературознавча праця Антоніни Горохович по-своєму доповнює лесезнавчу чи то пак — українкознавчу науку, як відстоює цілком справедливо цей термін відомий луцький письменник і колишній науковий співробітник Колодяжненського музею-садиби Лесі Українки Йосип Струцюк.