Линниченко Іван Андрійович (24(12).10.1857—09.06.1926) — історик,
археограф, педагог. Професор (1895). Чл.-кор. Петерб. АН (1900) та
Краківської АН (1901). 1875 закінчив 1-шу Київ. г-зію зі срібною
медаллю і поступив до Київ. ун-ту, 1879 закінчив там
історико-філол. ф-т і став стипендіатом по кафедрі рос. історії.
Учень В.Антоновича. 1884 захистив магістерську дис. на тему:
«Взаємовідносини Русі та Польщі» в Петерб. ун-ті й того ж року
зайняв посаду приват-доцента Новорос. ун-ту (нині Одеський
національний університет). Від 1888 — приват-доцент Моск. ун-ту.
Дійсний член Моск. археол. т-ва (1893). 1894 захистив докторську
дис. на тему «Риси з історії станів у південно-західній (Галицькій)
Русі» в Київ. ун-ті. Від 1895 — екстраординарний, а з 1898 —
ординарний професор Новорос. ун-ту в Одесі. Голова Одес. слов’ян.
доброчинного т-ва ім. Кирила і Мефодія (1903—10), голова Одес.
бібліографічного т-ва та ред. його «Известий» (1910—12). Викладав
рос. історію та історію слов’янства на Одес. вищих жін. курсах
(1906—17). Брав участь у міжнар. конгресах і з’їздах істориків та
археологів у Римі (Італія; 1903, 1912), Афінах (Греція; 1905),
Берліні (Німеччина; 1908), Каїрі (Єгипет; 1910), Буенос-Айресі
(Аргентина; 1910), Женеві (Швейцарія; 1912), Лондоні (Велика
Британія; 1913). Працював у архівах Москви, Санкт-Петербурга,
Берліна, Варшави, Вроцлава, Кракова, Познані (усі чотири міста нині
в Польщі), Відня, Львова, Праги (нині столиця Чехії).
Істор. та сусп. погляди Л. спиралися, переважно, на позитивістську методологію (домінування фактографічного канону, каузальність, теза про множинність чинників в істор. процесі, широке застосування історико-порівняльного методу тощо), хоч і зазнали певної консервативної та ідеалістичної еволюції (критика ідеї поступу, особливої ролі культурно-етичних чинників та ін.).
Наприкінці 1919 залишив Одесу разом з частинами Добровольчої армії. 1921—26 читав різні курси в ун-ті та ін. навч. закладах Сімферополя. Автор праць з історії Київської Русі та Галицько-Волинського князівства, студій, присвячених М.Гоголю, М.Костомарову, О.Маркевичу, М.І.Стороженку, а також неопубл. подорожніх заміток про Крим. П. у м. Сімферополь. Документи з особистого архіву Л. нині зберігаються в держ. архівах м. Одеса та м. Сімферополь.
Істор. та сусп. погляди Л. спиралися, переважно, на позитивістську методологію (домінування фактографічного канону, каузальність, теза про множинність чинників в істор. процесі, широке застосування історико-порівняльного методу тощо), хоч і зазнали певної консервативної та ідеалістичної еволюції (критика ідеї поступу, особливої ролі культурно-етичних чинників та ін.).
Наприкінці 1919 залишив Одесу разом з частинами Добровольчої армії. 1921—26 читав різні курси в ун-ті та ін. навч. закладах Сімферополя. Автор праць з історії Київської Русі та Галицько-Волинського князівства, студій, присвячених М.Гоголю, М.Костомарову, О.Маркевичу, М.І.Стороженку, а також неопубл. подорожніх заміток про Крим. П. у м. Сімферополь. Документи з особистого архіву Л. нині зберігаються в держ. архівах м. Одеса та м. Сімферополь.