С.Бавнд Брук-Нью-Йорк: Видавництво Св. Софії, 1984. — 306 с.
Олександр Гнатович Лотоцький — знаний історик церкви і церковного
права, економіст, письменник, поет і публіцист, визначний
громадський і державний діяч.
Книга «Українські джерела церковного права» (перше видання Варшава, 1931) є унікальною працею Лотоцького. В ній по-новому висвітлюється устрій української церкви і заперечується думку про нерозмежованість історії церкви в Росії та Україні, про відсутність у них специфічних особливостей. Автор поділив джерела церковного права на внутрішні (які визначала сама церква) та зовнішні (які подавала світська влада). До внутрішніх джерел автор відносив Святе Письмо, богослужбові книги, символічні книги, канонічні кодекси, соборні постанови (з 1147 р.), патріарші грамоти, канонічні трактати, полемічну літературу, устави церковних установ, акти обрання на церковні посади, тестаменти. До зовнішніх джерел Лотоцький відносив церковні устави, князівські уставні грамоти та ханські ярлики, грамоти литовських великих князів, польських королів і російських царів, законодавчі акти, юридичні трактати в оборону прав церкви. Окремо розглядалися відповідні документи російської доби: «Духовний регламент», «Устав Духовних Консисторія» тощо. Цінними є розділи, присвячені аналізу документації конгрегацій та державних угод (Зборівська, Гадяцька, «Статті Богдана Хмельницького»), гетьманської документації. Завершував книгу розгляд закону про церкву від 1 січня 1919 р.
Книга «Українські джерела церковного права» (перше видання Варшава, 1931) є унікальною працею Лотоцького. В ній по-новому висвітлюється устрій української церкви і заперечується думку про нерозмежованість історії церкви в Росії та Україні, про відсутність у них специфічних особливостей. Автор поділив джерела церковного права на внутрішні (які визначала сама церква) та зовнішні (які подавала світська влада). До внутрішніх джерел автор відносив Святе Письмо, богослужбові книги, символічні книги, канонічні кодекси, соборні постанови (з 1147 р.), патріарші грамоти, канонічні трактати, полемічну літературу, устави церковних установ, акти обрання на церковні посади, тестаменти. До зовнішніх джерел Лотоцький відносив церковні устави, князівські уставні грамоти та ханські ярлики, грамоти литовських великих князів, польських королів і російських царів, законодавчі акти, юридичні трактати в оборону прав церкви. Окремо розглядалися відповідні документи російської доби: «Духовний регламент», «Устав Духовних Консисторія» тощо. Цінними є розділи, присвячені аналізу документації конгрегацій та державних угод (Зборівська, Гадяцька, «Статті Богдана Хмельницького»), гетьманської документації. Завершував книгу розгляд закону про церкву від 1 січня 1919 р.