Мірчук П. Українська державність 1917-1920

Філадельфія, 1967. — 400 с. „Чому згадується все це? Пощо це самобичування? Тому, що — без усвідомлення цього — немає майбутнього". Такий епіграф до праці дав автор, присвятивши її дослідженню спроб відбудувати українську державу в 1917-1920 рр. Історія є учителькою життя, але користь з її науки має лише той, хто вивчає її к р и т и ч н о, хто шукає в досліджуваному минулому правди. Такий підхід до пізнання історії має особливе значення для народу, що стоїть у боротьбі за відновлення своєї держави. Бо свою боротьбу він мусить спирати на досвіді попередніх етапів державницьких змагань. А для цього й конечно йому знати всю правду про те минуле: всю правду про те, шо сприяло досягненню успіхів, а що спричинювало невдачі; котрий шлях зближував до мети, а котрий віддалював від неї, або зводив на манівці; що було правильним, а що було помилкою; хто — котрий політичний рух, діючий внутрі нації, котра партія, організація, група, чи „середовище" — виявили себе дійсно будівничими власної державности, а хто її руїнником. Сам факт, що якась особа чи група були в даний момент при кермі уряду не означає ще, що вона була творцем, чи хоча б співтворцем позитивних досягнень народу в даному періоді. Примхувата доля дуже часто висуває на чоло власне руїнників. І навпаки: дійсних ініціяторів, а то й дійсних керівників позитивного, творчого будівництва нерідко зіштовхує примхлива доля в низи, оподалік від керівних постів, де їх на перший погляд не помічається. Шукач правди не сміє допустити, щоб сповиди закрили перед ним правду, як і не сміє він дозволити, щоб якась апріорна настанова відвертала його увагу від дійсности. Таке ото завдання — знайти правду про наше недавнє минуле, про визвольну боротьбу українського народу в періоді 1917-20 років, правду про те, хто тоді дійсно будував українську державність, а хто її руйнував, — ми й ставимо оце перед собою. Не тільки для того, щоб діючим у тому періоді внутрішньо-українським рухам та окремим особам справедливо признати в нашій історії те місце, на яке вони собі своєю поставою і своєю дією дійсно заслужили. Але насамперед для того, щоб завдяки пізнанню правди про наше минуле ми і сьогодні, і на майбутнє мали перед очима помилки, зроблені в минулому, і їх не повторяли і щоб бачили позначений в минулому шлях до нашої мети і ним нестримно йшли вперед.