Автореферат дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філософських наук за спеціальністю 09.00.11 – релігієзнавство. –
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ,
2007.
Автореферат є цілісним філософсько-релігієзнавчим дослідженням
трансформації кальвінізму як специфічного феномена української
духовної культури. У роботі осмислено сутність, основні тенденції
становлення і функціональне буття кальвінізму в українському
соціумі в умовах міжкультурних взаємодій.
Поширюючись у західноєвропейському й українському просторі, кальвінізм набуває нових форм і ознак при зіткненні з історичними, соціальними, політичними, економічними реаліями країн побутування та їхніми етнокультурними традиціями, адаптація до яких обумовлює здійснену авторкою періодизацію еволюції цієї ранньопротестантської конфесії. У дослідженні стверджується, що кальвінізм як релігійна система проявляє доктринальну сталість насамперед в антропологічному й еклезіологічному вченні, у збереженні витокових структурних і організаційних засад і динаміку ідейної культової та позакультової практики. Показано особливості еволюції міжконфесійних відносин і екуменічного потенціалу представників українського кальвінізму. На основі компаративного аналізу охарактеризовано зміст, структурну наповненість і видозміни у релігійній діяльності представників Української євангельсько-реформованої церкви і Закарпатської реформатської церкви у контексті праксеологічного виміру.
Ключові поняття: український кальвінізм, Українська євангельсько-реформована церква, Закарпатська реформатська церква, екзегеза, еклезіологія.
Поширюючись у західноєвропейському й українському просторі, кальвінізм набуває нових форм і ознак при зіткненні з історичними, соціальними, політичними, економічними реаліями країн побутування та їхніми етнокультурними традиціями, адаптація до яких обумовлює здійснену авторкою періодизацію еволюції цієї ранньопротестантської конфесії. У дослідженні стверджується, що кальвінізм як релігійна система проявляє доктринальну сталість насамперед в антропологічному й еклезіологічному вченні, у збереженні витокових структурних і організаційних засад і динаміку ідейної культової та позакультової практики. Показано особливості еволюції міжконфесійних відносин і екуменічного потенціалу представників українського кальвінізму. На основі компаративного аналізу охарактеризовано зміст, структурну наповненість і видозміни у релігійній діяльності представників Української євангельсько-реформованої церкви і Закарпатської реформатської церкви у контексті праксеологічного виміру.
Ключові поняття: український кальвінізм, Українська євангельсько-реформована церква, Закарпатська реформатська церква, екзегеза, еклезіологія.