-95-
розглядалась як один завершений цикл. Але, незважаючи
на це, такий погляд був потужним стимулом для розвитку
лінійної прогресистської парадигми соціально-історичного
розвитку, яка стала властивою для західної цивілізації зага-
лом. Натомість арабський середньовічний історик Ібн-Халь-
дун вбачав циклічність у розвитку цивілізацій: зростання,
зрілість, старість. Взагалі іслам, можливо внаслідок орієнта-
ції
не на сонячний, а на місячний календар, у своїх обрядах
більше, ніж християнство схильний до ритуальної цикліч-
ності, пов’язаної, зокрема, з паломництвами до Мекки.
Розглядаючи політичні цикли, італійський мислитель
доби Відродження Н. Макіавеллі наголошував, що держа-
ви переходять від стану порядку до безладдя, а потім від
хаосу до нового
порядку. Цікаво, що до аналогічних вис-
новків у наші дні приходить синергетика, яка розглядає
порядок та хаос як єдину матрицю соціальних змін. Систе-
матизував середньовічні уявлення про циклічність Ж. Бо-
ден, який наголошував на існуванні періодичності та цик-
лічності у соціальних змінах.
В епоху Просвітництва Дж. Віко поширив ідею цикліч-
ності
на всю людську історію. Він вважав, що цикли пов-
торюються на все більш високих рівнях. В його уявленні
типовий історичний цикл виглядає так: анархія та дикість,
порядок та цивілізація, занепад цивілізації та повернення
до нового варварства. Віко наголошував, що механізм ре-
гулярного циклу є психологічним, пов’язаним з доміну-
ючою
мотивацією. Він виділяв вік богів, коли виникали
держави, релігії, писемності, правові уявлення; вік героїв
— час панування аристократії та, нарешті, людський вік,
пов’язаний із виникненням міст, республік, розвитком на-