Андрющенко А. Економічна теорія

Подождите немного. Документ загружается.

441

Розділ 40. Світова валютна система та міжнародні розрахунки

показником масштабів державного впливу на процес формування валютних курсів.

Крім офіційних резервів, джерелом коштів для валютних інтервенцій можуть бути

короткострокові позики, банківські угоди типу «своп».

Валютні інтервенції можуть використовуватись і для підтримання валютного

курсу на штучно низькому рівні з метою сприяння підвищення конкурентоспро-

можності національних експортерів. Різниця між курсом національної валюти та її

купівельною спроможністю на внутрішньому ринку створює умови для валютного

демпінгу, тобто масового експорту товарів за цінами, які нижчі за світові.

Якісно новим методом валютної політики є скоординовані (або узгоджені) багато-

сторонні інтервенції, що являють собою форму міждержавного регулювання валютних

ринків. Їх застосування зумовлене швидким зростанням обсягів операцій на валютних

ринках, що робить недостатнім використання коштів лише однієї держави. Різновидом

скоординованих інтервенцій, є диверсифіковані інтервенції, здійснювані в різних ва-

лютах, а не в одній. Вони сприяють розподілу тягаря інтервенції між різними валютами.

Застосування валютних інтервенцій має свою межу. Вони вигідні лише в разі не-

значної неврівноваженості платіжного балансу, яка характеризується тимчасовою

зміною пасивного сальдо активним і навпаки. При докорінному порушенні рівноваги

платіжного балансу, яке зумовлене глибокими економічними причинами, валютні ін-

тервенції можуть призвести до виснаження валютних резервів країни, не відвертаю-

чи знецінення національної валюти. Тому країни з хронічно пасивними платіжними

балансами змушені вдаватися до різних видів валютних обмежень.

Валютні обмеження являють собою певну сукупність законодавчих або адміні-

стративних норм, які регламентують (і в тому числі можуть забороняти) проведення

операцій з валютою, золотом, іншими валютними цінностями. Вони можуть здійсню-

ватися також за допомогою механізму міжнародних розрахунків, на основі регулю-

вання міжнародних платежів, перевезення капіталів, руху товарів і послуг.

Конкретні цілі валютних обмежень — регулювання платіжного балансу і валют-

ного курсу, концентрація валютних коштів у руках держави, недопущення валютної

спекуляції, забезпечення конкурентоспроможності національних виробників, а та-

кож заохочення економічної експансії національного капіталу в пошуках вигідних

сфер цього застосування. Валютні обмеження застосовуються в різноманітних сфе-

рах міжнародних економічних відносин. Головними сферами валютних обмежень є

поточні операції платіжного балансу (торгові і неторгові угоди), а також фінансові

операції (рух капіталів і кредитів, переказ прибутків, податкових та інших платежів).

Валютні обмеження можуть набувати таких форм:

1) вимога проводити всі валютні операції виключно через центральний або упо-

вноважені (девізні) банки.

2) ліцензування операцій з іноземною валютою та обмеження сфери обігу націо-

нальної й іноземної валюти, золота, цінних паперів.

3) повне або часткове блокування валютних рахунків.

4) обмеження конвертованості валюти шляхом диференціації її режиму для рези-

дентів та нерезидентів.

5) заборона або обмеження вивозу, а іноді й ввозу капіталу, в тому числі — надан-

ня кредитів.

На міждержавному рівні валютні обмеження реалізуються у формі платіжних угод,

які визначають і регулюють організацію взаємних розрахунків і платежів між країнами.

442

Частина V. Міжнародна економіка

За характером регулювання розрахунків платіжні угоди бувають неклірингового

типу, платіжно-клірингові угоди та клірингові. Платіжні угоди неклірингового типу

передбачають, що зовнішньоторговельні та всі види неторгових платежів здійсню-

ються у вільно конвертованій валюті.

Платіжно-клірингові угоди передбачають, що платежі між країнами здійснюють-

ся як шляхом заліку взаємних зустрічних вимог і зобов’язань, так і шляхом платежів

у вільноконвертованій валюті.

Основним різновидом платіжних угод є міжнародні валютні кліринги — угоди

між двома чи більше країнами про обов’язковий взаємний залік вимог та зобов’язань

у розрахунках у зовнішній торгівлі та інших формах міжнародних економічних від-

носин.

З практикою валютних обмежень пов’язане регулювання ступеня конвертованос-

ті валюти.

Залежно від ступеня конвертованості валюти поділяються на:

— вільно конвертовані, що без обмежень обмінюються на будь-які іноземні ва-

люти.

— частково конвертовані, тобто валюти тих країн, які застосовують валютні об-

меження.

— неконвертовані (замкнуті) валюти країн, де діє заборона на обмін валют.

В умовах функціонування класичного стандарту проблеми конвертованості —

здатності вільного обміну валют — фактично не існувало. Це визначалося твердою фік-

сацією золотого вмісту національних валют їх обов’язковою розмінністю на монетар-

ний товар. З часу припинення такого обміну (цей процес завершився перед початком

другої світової війни) практично всі валюти світу (за винятком долара США і швей-

царського франка) втратили цю особливість. У повоєнні роки значна частина країн по-

ступово відновила конвертованість своїх грошових одиниць. За даними МВФ, на 30

квітня 1989 р. з 151 країни-члена Фонду конвертованими були валюти 65 країн. Нині

кількість країн, що забезпечують конвертованість своїх валют, зросла майже до 100.

На відміну від золотого стандарту , режим конвертованості кредитно-паперових

грошових одиниць визначається інституціональними нормами. Йдеться про одну з

важливих ланок валютної політики, що здійснюється кожною країною. Разом з тим

існують і загальновизначені МВФ вимоги щодо змісту режиму конвертованості.

Теорія і практика розрізняють повну і часткову, зовнішню і внутрішню конвер-

тованість.

За режиму повної конвертованості усі юридичні та фізичні вітчизняні та зарубіж-

ні особи, що володіють певною сумою грошей цієї країни, мають можливість вільно

(без будь-яких обмежень) використовували ці гроші на будь-які цілі: безперешкодно

здійснювати як поточні, так і інвестиційні валютні операції. Нині існує досить обме-

жена кількість валют, що діють у режимі повної конвертованості.

При частковій конвертованості на обмінні операції вводяться певні обмеження.

За вимогами МВФ ці обмеження не повинні стосуватися платежів за поточні між-

народні операції. До таких операцій належать платежі за результатами зовнішньої

торгівлі, короткостроковими банківськими і кредитними операціями, платежі з по-

гашення позики та процентів, переведення прибутків з інвестицій, грошових пере-

казів некомерційного характеру. У зв’язку з тим, що здійснення таких операцій є

невід’ємною ознакою конвертованості, їх обмеження відповідно до вимог Статуту

443

Розділ 40. Світова валютна система та міжнародні розрахунки

МВФ не припускається. При застосуванні обмежень за міжнародними поточними

операціями валюта втрачає за регламентом МВФ статус конвертованої.

При зовнішній конвертованості повна свобода валютних операцій для здійснення

розрахунків з іншими країнами надається лише іноземним (фізичним і юридичним)

особам. Йдеться про надання можливості зазначеним особам вільно обмінювати за-

роблену в цій країні валюту на будь-яку іноземну валюту і здійснювати перекази цієї

валюти за кордон.

За режиму внутрішньої конвертованості правом обмінних операцій національ-

них грошових одиниць на іноземну валюту користуються лише фізичні та юридичні

особи цієї країни.

Важливим об’єктом та інструментом регулювання виступає режим валютних

курсів. Залежно від ступеня втручання держави у сферу міжнародних валютних від-

носин, у міжнародних розрахунках застосовуються плаваючі (гнучкі) та фіксовані

(тверді) курси валют. Плаваючі

курси валют поділяються на дві групи: курси, які

формуються стихійно і вільно коливаються під впливом попиту та пропозиції, і ті

курси, вільна зміна яких коригується за допомогою валютної політики. Фіксовані

курси валют поділяються на дійсно (реально) фіксовані на базі золотого паритету й

договірно фіксовані на базі узгодженого еталону, тобто на офіційних валютних пари-

тетах або на умовно встановленій ціні золота. Сьогодні в світі існують найрізноманіт-

ніші режими валютних курсів. Серед них визначають:

1. Режими курсів, які регулюються. Тут у свою чергу можна виділити:

— незалежне «плавання», засноване на відокремленому «плаванні» валютного кур-

су, коли цей курс формується під впливом попиту і пропозиції на валютних рин-

ках. (США, Японія, Великобританія, Аргентина, Австралія, Венесуела та інші;

— кероване «плавання». Воно схоже на вільне, але характеризується більшим

втручанням центральних банків, які періодично здійснюють коригування ва-

лютних курсів (Греція, Індія, Туреччина, Південна Корея);

— спільне «плавання» валют країн ЄВС відносно іноземних валют при фіксова-

них межах взаємних коливань валют.

2. Режим фіксованих («пов’язаних») курсів, заснований на жорсткій фіксації

курсу національної валюти стосовно однієї, добровільно обраної іноземної валюти

або «кошика» валют. Такий курс автоматично змінюється в тих самих пропорціях,

що й курс базової валюти. Його різновидами є:

— ординарні валютні курси, прив’язані до долара США (Таїті, Гондурас, Ямайка),

французького франка (країни-члени Західноафриканської співдружності);

— ординарні валютні курси, прив’язані до інших валют (до індійської рупії — ва-

люта Бутану);

— валютні курси, прив’язані до кошика валют головних торгівельних партнерів

(Австрія. Алжир, Фінляндія, Швеція, Ізраїль).

— валютний курс, який базується на принципі ковзаючого паритету. В цьому ви-

падку за твердої фіксації валютного курсу щодо базової валюти зв’язок між

курсами встановлюється не автоматично, а з урахуванням розбіжностей у тем-

пах зростання цін (Бразилія, Чилі, Колумбія, Португалія).

Традиційними методами валютної політики є девальвація і ревальвація. Деваль-

вація являє собою зниження курсу національної валюти щодо іноземних валют або

відносно міжнародних валютних одиниць. Ревальвація, навпаки, підвищення

444

Частина V. Міжнародна економіка

§ 3. Структура та основні механізми валютного ринку

Невід’ємною ланкою МВС є валютний ринок.

Сучасний валютний ринок являє розгалужену систему механізмів, функціону-

вання яких покликане забезпечити купівлю і продаж національних грошових оди-

ниць та іноземних валют з метою їх використання для обслуговування міжнародних

платежів.

Йому притаманні атрибути будь-якого ринку:

1. Валютний ринок виступає завжди як конкурентний ринок. Суб’єкти ринку

конкурують між собою з приводу одержання якнайбільшого доходу.

2. Будь-які обмінні операції на валютному ринку містять у собі елементи валют-

ного ризику.

3. Сучасний валютний ринок інституційно регульований.

4. Регулятивні основи валютного ринку реалізуються в повних межах.

Суб’єктами

валютного ринку є:

— фірми, організації та індивідуальні особи, зайняті в різноманітних сферах зо-

внішньоекономічної діяльності;

— брокерські фірми, контори і окремі брокери, які займаються посередницькою

діяльністю;

— некомерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування

зовнішніх зв’язків;

— державні установи, основне місце серед яких займають центральні банки та

державні скарбниці окремих країн.

Статистика, яка визначає щорічні обсяги операцій на валютному ринку, відсут-

ня. За існуючими оцінками нинішній оборот валютних ринків досягає 100 трлн. до-

ларів на рік. Найбільші валютні центри знаходяться у країнах, де валютні обмежен-

ня зведено до мінімального рівня. Такими центрами є валютні ринки в Нью-Йорку,

Лондоні, Парижі, Цюріху, Торонто, Токіо. На цих ринках обсяги валютних операцій

можуть досягати 100 млрд. доларів в день і більше.

Найбільша частина валютних операцій припадає на долари США (2/3 загального

обсягу).

У практиці функціонування валютного ринку застосовуються 2 групи валют-

них операцій. Це, по-перше, операції, що здійснюються на умовах «СПОТ». Йдеть-

ся про валютні угоди, які реалізуються на короткостроковій основі — поставка

валюти здійснюється протягом 48 год. Курс визначається на момент укладання

угоди. По-друге, операції форвардного типу. Це термінові операції, розрахунки за

які мають здійснюватися більш ніж за 2 дні. Однією з функціональних форм тер-

мінових угод є опціонні операції, за якими суб’єкти ринку мають право купити або

продати валюту в майбутньому за курсом, зафіксованим на момент укладання від-

повідної угоди.

Валютні цінності обертаються на валютному ринку в найрізноманітніших фор-

мах. Йдеться про обіг міжнародних засобів платежу, у яких здійснюються відповідні

розрахункові операції.

В період становлення валютного ринку провідним засобом міжнародних розра-

хунків були комерційні переказні векселі (тратти). Почали існувати з 2-ї половини

XVI ст. і існують сьогодні.

445

Розділ 40. Світова валютна система та міжнародні розрахунки

Переказний вексель, що використовується у зовнішній торгівлі, являє собою роз-

порядження, що вимагає від банку, який представляє імпортера, заплатити експор-

терові в обумовленій валюті певну кількість грошей. Переказний вексель може бути

оплачений негайно або протягом певного часу. Якщо його оплата відстрочується, він

може бути реалізований на відкритому ринкові цінних паперів.

З 50–60-х років XX ст. у структурі міжнародного валютно-кредитного обміну

найбільшого поширення набули телеграфні перекази. Вказані операції проводять

банківські установи різних країн, які підтримують взаємні кореспондентські відно-

сини, відкриваючи для цього один одному поточні рахунки — авуари. Переказ гро-

шових ресурсів здійснюється не пізніше другого дня після проведення торгівельної

операції.

В останні роки у практиці міжнародних валютних переказів почали широко ви-

користовуватися кредитні картки та інші види електронних грошей. В 1977 р. було

започатковано міжнародну угоду системи «Віза», у якій взяло участь 12 тис. банків

55 країн світу. Нині кредитні картки системи «Віза» є найбільш досконалою та ефек-

тивною формою електронних переказів валюти. До системи «Віза» приєднались і де-

які комерційні банки України.

446

Частина V. Міжнародна економіка

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Контрольні запитання

1. Дайте визначення світової валютної системи.

2. Проаналізуйте етапи становлення світової валютної системи.

3. Що таке валюта і які її основні види?

4. Дайте характеристику видів валютних курсів.

5. В чому суть та які види валютного ринку?

6. Назвіть основні елементи валютної політики.

7. Дайте характеристику дисконтної політики.

8. Дайте характеристику девізної політики.

9. В чому суть валютних інтервенцій?

Контрольні тести

1. Поставка валюти при операціях, що здійснюються на умовах «СПОТ», відбу-

вається:

а) протягом 48 годин;

б) більше як за 2 доби;

в) протягом 2 годин;

г) правильна відповідь відсутня.

2. Розрахунки за операціями форвардного типу здійснюються:

а) протягом 48 годин;

б) більше як за 2 доби;

в) протягом 2 годин;

г) правильна відповідь відсутня.

3. За опціонних операцій суб’єкти ринку мають право купити або продати валюту:

а) за курсом, зафіксованим на момент укладання угоди;

б) за курсом, який буде в майбутньому.

4. Система «золотого стандарту» характеризувалася:

а) забороною вільної міграції золота;

б) вільним експортом та імпортом золота;

в) забороною безпосередньої конвертованості національних валют у золото;

г) наявність золота в обігу у вигляді чеканних монет лише на зовнішньому

ринку.

5. Бреттон-Вудська система характеризувалася:

а) розміном на золото паперових знаків вартості;

б) забороною вільної (приватної) купівлі-продажу золота;

в) наявністю плаваючих валютних курсів;

г) усі відповіді правильні.

6. Підвищення облікової ставки при пасивному платіжному балансі сприяє:

а) відпливу капітали в інші країни;

б) падінню курсу національної валюти;

447

Розділ 40. Світова валютна система та міжнародні розрахунки

в) зменшенню активного сальдо платіжного балансу;

г) поповненню офіційних валютних резервів.

7. Для підтримання курсу національної валюти центральний банк:

а) продає іноземну валюту;

б) скуповує іноземну валюту;

в) продає національну валюту;

г) усі відповіді правильні.

8. Падіння курсу національної валюти призводить до:

а) зменшення експорту товарів і послуг;

б) збільшення експорту товарів і послуг;

в) збільшення імпорту товарів і послуг;

г) правильна відповідь відсутня.

9. Підвищення курсу національної валюти призводить до:

а) зменшення імпорту товарів і послуг;

б) збільшення імпорту товарів і послуг;

в) збільшення експорту товарів і послуг;

г) правильна відповідь відсутня.

10. Країни з хронічно пасивними платіжними балансами змушені:

а) вдаватися до різних видів валютних обмежень;

б) надавати перевагу валютним інтервенціям;

в) надавати перевагу дисконтній політиці;

г) надавати перевагу девізній політиці.

11. Ревальвація — це:

а) підвищення курсу національної валюти щодо іноземних валют;

б) зниження курсу національної валюти щодо іноземних валют;

в) підвищення курсу іноземних валют;

г) правильна відповідь відсутня.

12. Платіжні угоди клірингового типу передбачають:

а) зовнішньоторговельні та всі види неторгових платежів здійснюються у віль-

но конвертованій валюті;

б) взаємний залік вимог і зобов’язань у розрахунках у зовнішній торгівлі та

інших формах міжнародних економічних відносин;

в) платежі між країнами здійснюються як шляхом взаємного заліку так і у віль-

но конвертованій валюті;

г) усі відповіді правильні.

13. Встановлення «валютного коридору» означає

а) встановлення фіксованого курсу валют;

б) визначення території, на якій дозволяється вільне здійснення валютних

операцій;

в) встановлення меж, в яких дозволяється коливання курсу національної валюти;

г) визначення території, на якій заборонене вільне здійснення валютних опе-

рацій.

448

Частина V. Міжнародна економіка

14. Україна є членом МВФ з:

а) 1950 року в складі СРСР;

б) 1992 року;

в) 1998 року;

г) правильна відповідь відсутня.

15. Ямайська валютна система виникла в :

а) 1960 р.;

б) 1975 р.;

в) 1976 р.;

г) 1980 р..

16. Дисконтна політики — це:

а) регулювання облікової ставки;

б) купівля-продаж іноземної валюти;

в) установлення валютного коридору;

г) заборона ввозу іноземної валюти.

17. Девізна політика — це:

а) регулювання облікової ставки;

б) купівля-продаж іноземної валюти;

в) установлення валютного коридору;

г) заборона ввозу іноземної валюти.

18. Девальвація — це:

а) підвищення курсу національної валюти щодо іноземних валют;

б) зниження курсу національної валюти щодо іноземних валют;

в) підвищення облікової ставки;

г) заборона ввозу іноземної валюти.

19. Валютні інтервенції — це:

а) повне або часткове блокування валютних рахунків;

б) заборона вивозу капіталу;

в) заборона ввозу капіталу;

г) цільові операції центральних банків щодо купівлі-продажу іноземної ва-

люти.

20. Умовами для валютного демпінгу є:

а) установлення різниці між курсом національної валюти та її купівельною

спроможністю на внутрішньому ринку;

б) заборона ввозу іноземної валюти;

в) заборона вивозу іноземної валюти;

г) установлення валютного коридору.

21. Матеріальною базою проведення валютних інтервенцій є:

а) офіційні валютні резерви;

б) офіційна допомога розвитку;

в) державний бюджет;

г) всі відповіді правильні.

449

Розділ 40. Світова валютна система та міжнародні розрахунки

22. Повна конвертованість валюти означає:

а) усі юридичні та фізичні вітчизняні і зарубіжні особи мають можливість віль-

но здійснювати як поточні, так і інвестиційні валютні операції;

б) повна свобода валютних операцій надається лише іноземним фізичним та

юридичним особам;

в) правом обмінних операцій користуються лише фізичні та юридичні особи

даної країни;

г) всі відповіді правильні.

23. Вираження курсів двох валют одна до одної через курс кожної з них щодо тре-

тьої валюти — це:

а) крос-курс;

б) пряме котирування;

в) обернене котирування;

г) всі відповіді правильні.

450

Частина V. Міжнародна економіка

РОЗДІЛ 41.

МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ

§ 1. Суть, передумови та форми інтеграції

Інтернаціоналізація господарського життя в другій половині XX ст. стала про-

відною тенденцією розвитку світового господарства. Вона є результатом розвитку

МПП і міжнародної кооперації виробництва і являє собою такий процес, при якому

виробництво переростає національні межі. Інтернаціоналізація господарського жит-

тя є основою розвитку інтеграції. Інтеграція проявляється в утворенні великих зон

впливу тієї чи іншої держави чи групи найбільш розвинутих країн. Схематично про-

цеси, що ведуть до економічної інтеграції, можна виразити таким взаємопов’язаним

ланцюгом: розвиток продуктивних сил — МПП — інтернаціоналізація виробництва і

капіталу — економічна інтеграція.

Нагромаджений досвід розвитку інтеграційних процесів у світовому господар-

стві свідчить про необхідність проходження чотирьох етапів в становленні і розвитку

економічної інтеграції.

Перший етап — створення зони вільної торгівлі з відміною митних тарифів і ін-

ших обмежень між країнами — учасницями. Зона вільної торгівлі виникає тоді, коли

група країн скасовує обмеження на взаємну торгівлю, але, разом з цим, кожна країна-

учасниця зберігає свою власну систему тарифів і квот на торгівлю з третіми країнами.

Іншими словами, це зона, в межах якої підтримується вільна від митних і кількісних

обмежень міжнародна торгівля товарами. Розрізняють повну та промислову зони

вільної торгівлі. Промислова зона вільної торгівлі репрезентує незначну ступінь еко-

номічної інтеграції і охоплює торгівлю лише промисловими товарами. Прикладом

промислової зони вільної торгівлі є Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ).

Митний союз — це інтеграційне об’єднання, що утворюється тоді, коли країни —

учасниці усувають будь-які обмеження на взаємну торгівлю, а також вводять спільну

систему тарифів і квот по відношенню до третіх країн. Таким чином, митний союз

передбачає заміну декількох митних територій однією при повній ліквідації митних

податків в межах митного союзу і створенні єдиного зовнішнього митного тарифу.

Спільний ринок — це митний союз з усуненням будь-яких обмежень на перемі-

щення товарів, послуг, а також виробничих факторів: капіталу і робочої сили. Ство-

рення єдиного спільного ринку вимагає гармонізації та уніфікації значної кількості

законодавчих правил та норм у багатьох сферах діяльності, що потребує формування

наднаціональних органів управління і контролю. Побудова спільного ринку повинна

завершитися створенням дійсно єдиного економічного, правового та інформаційного

простору і дати імпульс для переходу до якісно нової сходинки економічної інтегра-

ції — економічного союзу.

Економічній союз — складна форма міждержавної економічної інтеграції, що по-

требує проведення єдиної економічної і валютно-фінансової політики, створення

системи регулювання соціально-політичних процесів, координацію національних,

податкових, антиінфляційних, валютних та інших заходів.

Економічний союз — це об’єднання національних економік декількох країн на

основі митного союзу, спільного ринку, уніфікації фінансових систем і проведення

спільної валютної політики.