Березуцький В.В. (ред.). Основи охорони праці

Подождите немного. Документ загружается.

160 161

ри оточуючих поверхонь відбувається зворотний процес нагрівання

організму людини.

Інтенсивність теплообміну практично не залежить від власти-

востей навколишнього повітря (залежність становить менше 10%

і зумовлюється кількістю водяної пари та кисню повітря).

3. За допомогою випаровування вологи (випаровування і потови-

ділення з поверхні шкіри) Q

випар

. Тепло, що віддається організмом за

рахунок випаровування вологи з поверхні тіла, залежить від темпе-

ратури, відносної вологості та швидкості руху повітря:

випар

= f (t,

, V). (3.6)

Випаровування є ефективним, якщо

< 100%, V > 0 та t > 0.

Тепловіддача випаровування зростає зі збільшенням температури

повітря, при низьких температурах повітря питома частка тепловід-

дачі нижча. Зі збільшенням рухливості повітря прискорюється випа-

ровування вологи з поверхні тіла.

4. Частина тепла в організмі витрачається на нагрівання вдиху-

ваного повітря, спожитої їжі тощо Q

дих

. Це тепло є функцією темпе-

ратури навколишнього повітря і його вологовмісту (кількість водяної

пари, в грамах, що припадає на 1 кг сухого повітря):

дих

= f (t, d

), (3.7)

де d

– вологовміст повітря, г/кг.

У стані спокою за температури навколишнього повітря 18°C (20°C),

тепловіддача організму людини становить:

– частки Q

і Q

близько 30% усього тепла, що відводиться, при-

чому Q

;

– частки Q

випр

~ 45%;

– частки Q

випар

~ 20%;

– частки Q

дих

~ 5%.

3.2.3. Вплив несприятливих метеорологічних умов

на безпеку життєдіяльності

Нормальне теплове самопочуття (комфортні умови), що відпо-

відають конкретному виду роботи, забезпечуються при дотриманні

теплового балансу, внаслідок чого температура внутрішніх органів

людини залишається постійною і такою, що дорівнює приблизно

36,6°C (± 0,5°C).

Загальне рівняння теплового балансу організму людини:

S = Q

– (+Q

екв

+ Q

випр

+ Q

випар

+ Q

дих

), (3.8)

де S – показник надлишку (нестачі) тепла в організмі, самопочуття

людини.

При S > 0 існує надлишок тепла, перегрів організму, отже, тепло-

вий дискомфорт;

при S < 0 виникає недостатність тепла, недогрів організму і також

тепловий дискомфорт;

при S = 0 створюється теплова рівновага, а це і є оптимальні умови

й тепловий комфорт.

При зміні температури повітря, швидкості його руху та вологості,

при наявності поблизу людини нагрітих поверхонь, в умовах фізич-

ної роботи тощо ці співвідношення істотно змінюються. Значне від-

хилення метеорологічних умов робочої зони від оптимальних може

бути причиною ряду фізіологічних порушень в організмі працівни-

ків, призвести до різкого зниження працездатності й навіть до про-

фесійних захворювань. Численними дослідженнями встановлено од-

нозначно негативний вплив несприятливих метеорологічних умов

(дискомфортний мікроклімат) на безпеку життєдіяльності людини

в процесі праці. Якщо обсяг і напруженість праці залишаються не-

змінними, а температура навколишнього середовища становить 30°C,

тобто на 10°C вище оптимальної, то продуктивність праці на початку

зміни буде нижчою на 20–25%, а наприкінці – нижчою на 40–50%

від продуктивності за оптимальної температури (20°C). Найсильніше

несприятливі умови мікроклімату позначаються на людях, старших

45 років, тобто на працівниках, що мають високу кваліфікацію і при-

носять виробництву велику користь.

Дія окремих факторів мікроклімату може бути антагоністичною

(коли дія одного фактора послаблюється дією іншого) чи синергічною

(коли дія одного фактора підсилюється дією іншого). Наприклад,

підвищення швидкості руху повітря послаблює дію підвищеної тем-

ператури і, навпаки, підсилює дію на організм зниженої температу-

ри. Підвищення вологості збільшує несприятливий вплив як підви-

щеної, так і зниженої температури.

У найзагальнішому вигляді дію метеоумов на організм людини

можна охарактеризувати таким чином:

• температура повітря дуже впливає на самопочуття людини

і продуктивність праці;

• висока температура повітря (30–35°C) у виробничих приміщен-

нях при збереженні інших параметрів викликає швидку стом-

люваність працівника, перегрів організму та сильне потовиді-

лення.

У важких випадках при підвищеній температурі навколишнього

повітря настає тепловий, а при роботі на відкритому повітрі – со-

нячний удар. Можлива судомна хвороба, яка є наслідком порушення

водно-сольового балансу і характеризується слабкістю, головним бо-

лем, різкими судомами, переважно в кінцівках.

Інтенсивне потовиділення (до 6–10 л за зміну) при роботі в умовах

впливу високої температури повітря (гарячі цехи) призводить до зне-

воднювання організму, втрати мінеральних солей і водорозчинних

вітамінів (С, В

, В

). При важкій роботі в умовах високої температу-

ри може виділитися з потом до 50–60 г солі NaCl замість 10 г у нор-

162 163

мальних умовах (усього в організмі людини міститься близько 140 г

NaCl).

Висока температура повітря характерна для виробництв мета-

лургійної, машинобудівної, текстильної, харчової промисловості,

а також при роботах на відкритому повітрі в умовах спекотного клі-

мату, де температура повітря може досягати більше 30–40°C.

Для ряду виробництв, навпаки, характерна дія на організм зни-

женої температури повітря. У неопалюваних робочих приміщеннях

(елеватори, склади, деякі цехи суднобудівних заводів) у прохолодну

пору року температура може коливатися від +3 до –25°C (холодильни-

ки). Тривалий і сильний вплив низьких температур може виклика-

ти різні несприятливі зміни в організмі людини. Місцеве і загальне

охолодження організму є причиною багатьох захворювань: міозитів,

невритів, радикулітів, а також застудних захворювань. Будь-який

ступінь охолодження призводить до зниження частоти серцевих ско-

рочень і розвитку процесів гальмування в корі головного мозку, що

веде до зниження працездатності. При переохолодженні тіла до +24°C

настає смерть.

Вологість дуже впливає на організм людини, на його терморегуля-

цію. Висока відносна вологість характерна для ряду цехів шкіряного,

паперового виробництва, шахт, пралень та ін. Надлишкова вологість

(понад 80%) ускладнює випаровування вологи з поверхні шкіри. Це

може призвести до погіршення загального стану і зниження працез-

датності людини. Підвищена вологість повітря (понад 75–85%) у спо-

лученні з низькими температурами чинить значний охолоджуючий

вплив, а в поєднанні з високими викликає перегрівання організму.

Знижена відносна вологість (нижче 18–20%) також є несприятливою

для людини, оскільки призводить до висихання слизових оболонок

і зниження захисної функції верхніх дихальних шляхів.

Швидкість (рухливість) повітря на робочих місцях у виробни-

чих приміщеннях має велике значення для створення сприятливих

умов праці. Треба зазначити, що організм людини починає відчувати

повітряні потоки при швидкості близько 0,15 м/с. Причому якщо

ці повітряні потоки мають температуру до 36°C, вони освіжають

людину, а при температурах вище 40°C – пригнічують. У зимовий

час швидкість руху повітря не повинна перевищувати 0,2...0,5 м/с,

а влітку 0,2...1,0 м/с. У гарячих цехах допускається збільшення

швидкості обдуву робітників (повітряне душування) до 3,5 м/с.

Виробнича діяльність людей на поверхні землі протікає звичайно

при атмосферному тиску, близькому до тиску над рівнем моря, тобто

1000 ГПа. Однак у ряді випадків атмосферний тиск як виробничий

фактор може бути у двох основних формах: підвищений і знижений

атмосферний тиск.

Організм людини опиняється в умовах підвищеного тиску газо-

вого середовища в процесі водолазних спусків і кесонних робіт (буді-

вельні роботи при спорудженні опор мостів, фундаментів гідротех-

нічних споруд, при проході стовбурів шахт, у портовому і доковому

будівництві). Визначальним фактором на кесонних роботах є підви-

щений тиск, що сприяє розвитку «кесонної хвороби».

Знижений тиск як виробничий фактор трапляється при виконан-

ні різних робіт у гірській місцевості, а також при роботі зльотно-по-

садочного складу авіації та космонавтів.

Від значення барометричного тиску залежить парціальний тиск

кисню й азоту повітря, а отже, і процес дихання.

Перебування на висоті пов’язане зі впливом на організм знижено-

го атмосферного тиску й зумовленого цим зменшення парціального

тиску газів, що входять до складу повітря, у тому числі кисню. Па-

діння парціального тиску кисню призводить до виникнення фізіо-

логічних порушень в організмі й розвитку «висотної» або «гірської»

хвороби, викликаної саме кисневим голодуванням, що для окремих

людей стає відчутним на висоті понад 2500–3000 м, а для більшості

помітно позначається на висоті 4500 м. Найбільш небезпечною зоною

є висота 8000–8500 м.

Зниження чи підвищення атмосферного тиску повітря при роботі

на високогір’ї чи кесонах викликає зміну складу крові й обміну ре-

човин в організмі. Особливу небезпеку становить швидке зниження

тиску при виході з кесонів. При підвищеному атмосферному тиску

повітря кров і тканинні рідини насичуються азотом тим більше, що

вищий тиск повітря і триваліший час його впливу. Різке зниження

тиску викликає швидке виділення азоту з крові та тканинних рідин

у вигляді бульбашок (які викликають газову емболію), що розносять-

ся з кров’ю по всьому організмові, внаслідок чого виникають розри-

ви (кавітація) дрібних кровоносних судин. Порушується живлення

тканин, відбувається здавлювання їх і роздратування нервових за-

кінчень. Найчастіше ці явища відбуваються в центральній нервовій

системі, особливо спинному мозку, а також у підшкірній клітковині.

У хворих на кесонну хворобу виникають тягучі болі у м’язах,

суглобах, кістках рук і ніг, іноді в грудях, у шлунку й у вухах,

з’являється сверблячка і крововиливи, запаморочення, головні

болі, кашель і задишка. У тяжких випадках цієї хвороби можуть

з’явитися судоми, блювота, розлад мови, глибоке знепритомлення,

зниження серцевої діяльності, параліч. Усі ці випадки (форми) мають

тяжкі наслідки, а деякі з них призводять до летального кінця. Таким

чином, якщо виключити з розгляду високогірні та кесонні роботи,

для забезпечення нормальних метеорологічних умов у виробничому

приміщенні необхідно нормувати такі параметри мікроклімату, як

температура (t,°C), відносна вологість (

,%) і швидкість руху повіт-

ря (V, м/с).

164 165

3.2.4. Нормування метеорологічних умов

При нормуванні умов для різних галузей промисловості виходять

із загальних міжгалузевих норм («Общие санитарно-гигиенические

требования к воздуху рабочей зоны» ГОСТ 12.1.005-88).

Нормуються оптимальні та допустимі температури повітря,

відносна вологість і швидкість руху повітря для робочої зони вироб-

ничих приміщень з урахуванням постійних і непостійних робочих

місць. Норми враховують наступні параметри.

Пору року:

• холодний період (сезон) із середньодобовою температурою зов-

нішнього повітря нижче +10°C;

• теплий період із середньодобовою температурою +10°C і вище.

Категорії робіт. Параметри сприятливих метеорологічних умов

є різними для різних рівнів фізіологічного навантаження організму.

Усі роботи поділяються за витратами енергії на наступні три категорії.

А. Легкі фізичні роботи (категорії Іа, Іб):

Іа – легкі фізичні роботи, за яких витрати енергії не перевищують

139 Вт. До них належать роботи, що виконуються сидячи і супро-

воджуються незначним фізичним напруженням (основні проце-

си точного приладобудування і машинобудування, на годинни-

ковому, швейному виробництвах, у галузі управління та ін.);

Іб – легкі фізичні роботи, за яких енерговитрати становлять

140...174 Вт. До них належать роботи, які виконуються сидячи

або стоячи, з незначною ходьбою і які супроводжуються деяким

фізичним напруженням (ряд професій у поліграфічній промис-

ловості, на підприємствах зв’язку, контролери, майстри в різних

видах виробництва та ін.).

Б. Фізичні роботи середньої важкості (категорії ІІа, ІІб) охо-

плюють види діяльності, при яких витрати енергії становлять

175...232 Вт (категорія ІІа) та 233...290 Вт (категорія ІІб). До категорії

ІІа відносять роботи, що пов’язані з постійною ходьбою, виконуються

сидячи чи стоячи, але не потребують переміщення вантажів (меха-

ніко-складальні цехи машинобудівних підприємств, прядильно-

ткацьке виробництво тощо).

До категорії ІІб належать роботи, пов’язані з ходьбою і перенесен-

ням невеликих (до 10 кг) вантажів (механізовані ливарні, ковальські,

термічні, зварювальні цехи машинобудівних заводів і металургійних

підприємств).

В. Категорія важких фізичних робіт (категорія III) охоплює

види діяльності, за яких витрати енергії перевищують 290 Вт. До

категорії III належать роботи, пов’язані із систематичним фізичним

напруженням, а також із постійними пересуваннями і перенесенням

значних (понад 10 кг) вантажів (основні процеси мартенівського,

ливарного – з набиванням і заливанням опок, прокатного, коваль-

ського – з ручним куванням, термічного виробництва та ін.). Як за-

значалося раніше, ГОСТ 12.1.005-88, ДСН 3.3.6.042-99 передбачають

оптимальні та допустимі метеорологічні умови.

Оптимальні мікрокліматичні умови – сполучення параметрів мікро-

клімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину за-

безпечують збереження нормального функціонального і теплового

стану організму без напруження реакцій терморегуляції. Вони забез-

печують відчуття теплового комфорту і створюють передумови для

високого рівня працездатності.

Допустимі мікрокліматичні умови – сполучення параметрів мікроклі-

мату, які при тривалому і систематичному впливі на людину можуть

викликати такі тимчасові зміни функціонального і теплового стану

організму, що не виходять за межі фізіологічних пристосувальних

можливостей. При цьому не виникає ушкоджень чи порушень стану

здоров’я, але можуть спостерігатися дискомфортні теплові відчуття,

погіршення самопочуття і зниження працездатності.

Оптимальні метеоумови забезпечують відчуття теплового ком-

форту і створюють передумови для високого рівня працездатності.

Допустимі метеоумови забезпечують нормальні умови праці, по-

гіршення яких може призвести до професійних захворювань.

Для забезпечення оптимальних значень параметрів, звичайно,

необхідно витратити більше коштів (кондиціонування повітря),

ніж для забезпечення допустимих значень параметрів. Відповідно

до норм вони (оптимальні умови) створюються в кабінах, на пультах

і місцях керування технологічними процесами, у залах обчислю-

вальної техніки, а також там, де це передбачено галузевими доку-

ментами. В інших виробничих приміщеннях мають забезпечуватися

допустимі метеоумови (табл. 3.1).

У виробничих приміщеннях, де з технічних чи економічних при-

чин неможливо забезпечити допустимі нормативні показники мікро-

клімату, мають передбачатися заходи щодо захисту працюючих від

перегрівання чи охолодження.

Таблиця 3.1

Межі зміни параметрів метеоумов у виробничих приміщеннях

Параметр

Значення параметрів

оптимальні допустимі

Температура повітря, °С 16–25 13–29

Відносна вологість, % 60–40 до 75

Швидкість руху повітря, м/с 0,1–0,4 0,1–0,6

3.2.5. Надлишки променистої (теплової) енергії

та захист від її впливу на організм людини

Джерела випромінювання можуть бути природними (сонячна

радіація неба) і штучними (будь-які поверхні, температура яких

є вищою порівняно з поверхнями, що зазнають опромінення). Щодо

166 167

людини джерелами випромінювання можуть бути всі випромінюю-

чі поверхні виробничого середовища, що мають температуру понад

+36...37°C. Що більша різниця температур поверхонь випромінюю-

чих та тих, що опромінюються, то інтенсивнішим є опромінення.

Установлено, що близько 60% усього тепла, що втрачається,

поширюється в навколишньому середовищі шляхом інфрачервоно-

го випромінювання (ІЧ-випромінювання). За фізичною природою

ІЧ-випромінювання – це потік матеріальних часток, які мають

хвильові та квантові властивості. Енергія кванта лежить у межах

0,0125–1,25 еВ. ІЧ-випромінювання є функцією теплового стану дже-

рела випромінювання.

До гарячих виробництв, у яких випромінювання впливає

на організм людини, відносять ливарні, ковальські, термічні ділян-

ки (цехи), просочувальні і зварювальні ділянки (відділення) та ін.

Перебуваючи поблизу нагрітого устаткування, виробів, людина за-

знає впливу ІЧ-променів.

Довжина хвилі ІЧ-променів зумовлює різну глибину їх проник-

нення, у зв’язку з чим ІЧ-хвилі розділяють на три зони.

Зона А (при λ = 0,76...1,4 мкм, короткохвильові). Промені погли-

наються шаром дерми, підшкірною жировою клітковиною, кров’ю,

кришталиком ока. Під їхньою дією розігрівається шкіра, підси-

люється обмін речовин, змінюється склад крові і стан центральної

нервової та серцево-судинної систем, підвищується температура тіла

(до +40...41°C) і підсилюється потовиділення; може відбутися тепло-

вий удар із наступною втратою свідомості; розігрівається кришта-

лик, що може призвести до його помутніння (катаракта).

Зона В (λ = 1,4...3,0 мкм, довгохвильові). Промені поглинаються

шаром епідерміса, слизистою рідиною і рогівкою ока. Під їхньою

дією з’являються патологічні зміни очей: кон’юнктивіти, помутніння

рогівки, опік сітківки, «снігова» сліпота.

Зона С (при λ > 3 мкм, довгохвильові). Дія цих променів є анало-

гічною дії променів зони В.

На виробництві найчастіше спостерігаються ІЧ-промені з довжи-

ною хвилі 0,763 мкм.

Інтенсивність теплового випромінювання (Вт/м

) на робочому міс-

ці приблизно можна розрахувати на підставі закону Стефана-Больц-

мана за такими формулами:

при l / F ≥ 1

FT A

()

−

⎡

⎣

⎤

⎦

3 26 100

;

(3.9)

при l / F < 1

FT A

()

−

⎡

⎣

⎤

⎦

3 26 100

(3.10)

де F – площа випромінюючої поверхні, м

; Т – температура випромі-

нюючої поверхні, К; l – відстань від центра випромінюючої поверхні

до об’єкта, що опромінюється, м; А – емпіричний коефіцієнт для по-

верхні, що опромінюється (для шкіри людини і бавовняної тканини

А = 85, для сукна А = 110, для вовни А = 100),

А = (Т

доп

/100)

, (3.11)

де Т

доп

– допустима температура поверхні, що опромінюється, К.

Довжину хвилі (мкм) з максимальною енергією теплового випро-

мінювання визначають за законом Віна:

max

×29 10

випр.

(3.12)

де Т

випр.

– температура випромінюючої поверхні, К.

ГОСТ 12.1.005-88, ДСН 3.3.6.042-99 регламентують інтенсивність

теплового опромінення працюючих.

Інтенсивність теплового опромінення працівників від нагрітих

поверхонь технологічного устаткування, освітлювальних приладів,

інсоляція на постійному і непостійному робочих місцях не повинна

перевищувати: 35 Вт/м

при опроміненні 50% і більше поверхні тіла;

70 Вт/м

– при площі поверхні, що опромінюється, від 25 до 50%;

100 Вт/м

– при опроміненні менш ніж 25% поверхні тіла.

Інтенсивність теплового опромінення працівників від відкритих

джерел (нагрітий метал, скло, «відкрите» полум’я та ін.) не повинна

перевищувати 140 Вт/м

, при цьому опромінення має зазнавати мен-

ше 25% поверхні тіла і обов’язковим є використання засобів індиві-

дуального захисту обличчя й очей.

Із метою збереження балансу в організмі людини під час роботи

й, отже, повної працездатності в цих виробничих умовах для захисту

людини від променистої енергії застосовують такі способи захисту:

• теплоізоляцію гарячих поверхонь (температура на поверхні теп-

лоізоляції не повинна перевищувати 45°C);

• охолодження теплоізолюючих поверхонь (водою);

• екранування джерел випромінювання (за принципом дії екрани

діляться на тепловідбиваючі та тепловідвідні, вони можуть бути

непрозорими, напівпрозорими і прозорими);

• повітряне душування;

• засоби індивідуального захисту;

• організація раціонального теплового режиму праці та відпочин-

ку тощо.

Крім названого, проводять лікувально-профілактичні заходи, по-

передні медичні огляди та медогляди з метою попередження, а також

ранньої діагностики захворювань у працівників.

3.2.6. Заходи щодо забезпечення нормальних

метеорологічних умов на виробництві

Створення оптимальних метеорологічних умов і безпеки жит-

тєдіяльності працівників у виробничих приміщеннях є складним

завданням, вирішення якого проходить у наступних напрямках.

168 169

Планувальні заходи (розміщення цехів). Гарячі цехи розміщують

по можливості в одно- і двопрогінних будинках. За наявності біль-

ше двох гарячі прольоти чергуються з холодними. Внутрішні двори

будинків П та Ш-подібної форми розташовують паралельно чи під

кутом від 0 до 45° до напрямку переважаючих вітрів, причому від-

крита частина двору має бути повернена на підвітряну сторону.

Конструктивні заходи. Застосовують: теплову ізоляцію, екрани,

герметизацію устаткування.

Захисні екрани і термоізоляція знижують інтенсивність теплової

радіації від джерела тепла. Теплова ізоляція дає змогу не тільки

поліпшити умови праці та зменшити втрати тепла, а й підвищити

продуктивність печей, заощадити паливо, збільшити термін служби

агрегатів, інтенсифікувати технологічний процес і т.д.

Для теплової ізоляції застосовують різні матеріали: азбест, азбо-

цемент, слюду, пінобетон, піношамот, мінеральну вату і повсть та ін.

Печі екранують із внутрішньої чи зовнішньої сторони. Використо-

вують екрани з цегли, листового заліза з азбестовим картоном, білої

жерсті, алюмінію й інших матеріалів. Екрани можуть бути одно- і

багатошаровими, а також із повітряним прошарком. У нагрівальних

печах застосовують водяні екрани і металеві екрани з водяним охо-

лодженням.

Для поліпшення герметичності печей зовні їх обшивають ли стами

алюмінію чи оцинкованого заліза. Для зменшення теплових втрат

площу робочих вікон печей роблять мінімальною; крім того, важли-

во забезпечити щільне прилягання кришок, що закривають вікна.

Автоматизація, механізація, дистанційне керування виробни-

чими процесами, роботизація. Ці заходи радикально вирішують пи-

тання нормалізації мікроклімату.

У гарячих цехах механізація трудомістких робіт має особливе

значення, тому що в цих умовах важка фізична праця підсилює

напруження механізму терморегуляції організму. Механізації по-

требують: розливання металу, заповнення плавильних агрегатів

і нагрівальних печей, ковальські роботи, гаряче штампування тощо.

Дистанційне керування дістає все більшого поширення, у першу чер-

гу, для керування кранами в гарячих цехах, а також при транспорту-

ванні речовин і матеріалів на будівництвах та ін.

Улаштування природної (аерації) і штучної (механічної) венти-

ляції, кондиціонування. (Питання організації вентиляції виробни-

чих приміщень докладно будуть розглянуті в одному з наступних

розділів).

Аерація дає змогу вивести з гарячих цехів велику кількість те-

пловиділень і знизити температуру повітря. При цьому уникають

великих швидкостей руху повітря на робочих місцях. Засобами ме-

ханічної вентиляції є: місцеві відсоси (парасолі, ковпаки та ін.), пові-

тряне душування (системи стаціонарні чи пересувні) і повітряні завіси.

Упровадження більш раціональних технологічних процесів

і устаткування. При ньому здійснюється заміна гарячого способу

обробки металу холодним, полум’яного нагрівання – індукційним,

електронно-променевим, лазерним, кільцевих печей у виробництві

цегли – тунельними тощо.

Застосування організаційних заходів. Установлюється режим

роботи з перервами для відпочинку в нормальних метеорологічних

умовах, організовується спеціальний питний режим – установки

з газованою підсоленою (0,5% кухонної солі) водою (передбачено з роз-

рахунку 4–5 дм

на людину на зміну; воду газують вуглекислотою).

Спеціальний одяг та індивідуальні захисні засоби. Вони служать

для захисту організму від перегріву чи переохолодження. Спецодяг

робочих гарячих цехів виготовляють із сукна, брезенту, льняних

тканин, а також із синтетичного волокна, хімічно обробленого, з вог-

нестійким просоченням та ін. Для захисту голови від перегріву і опі-

ків застосовують капелюхи із широкими крисами з повсті чи фетру,

шерстяного сукна. Для захисту ніг використовують спецвзуття, пі-

дошва якого має бути хромового дублення (але не гумова) і рифлена.

Для захисту рук передбачено брезентові рукавиці. Для захисту

очей та обличчя застосовують щитки з органічного скла, металевої

сітки і комбіновані. Узимку для тих, хто працює на відкритому по-

вітрі, передбачені ватяні штани, ватяні куртки і валянки. У цехах з

охолоджуючим метеорологічним комплексом захист робочих місць

від потоку повітря здійснюється влаштуванням тамбурів, теплових

завіс, опаленням, обігрівом приміщення, використання ЗІЗ (засіб ін-

дивідуального захисту), раціональним спецодягом.

Контрольні запитання та завдання

1. Охарактеризуйте основні показники метеорологічних умов.

2. Енергетичні затрати і терморегуляція організму людини.

3. Як несприятливі метеорологічні умови впливають на безпеку

життєдіяльності?

4. Наведіть принципи нормування метеорологічних умов.

5. Надлишки променистої (теплової) енергії та захист від їх впли-

ву на організм людини.

6. Назвіть заходи із забезпечення нормальних метеорологічних

умов на виробництві.

3.3. Виробниче освітлення

3.3.1. Природа світла

Основна інформація про навколишній світ – близько 90% – надхо-

дить через зорове сприйняття. Раціональне виробниче освітлення має

попереджати розвиток зорового і загального стомлення, забезпечува-

ти психологічний комфорт при виконанні тих чи інших видів зоро-

вих робіт, сприяти збереженню працездатності, поліпшенню яко сті

170 171

продукції, що випускається, зниженню виробничого травматизму,

а також підвищенню безпеки праці. Збільшення освітленості з 100

до 1000 лк при напруженій зоровій роботі підвищує продуктивність

праці на 10–20%, зменшує кількість браку на 20% та знижує число

нещасних випадків на 30%.

Оптична зона сонячного спектра (10–340000 нм) поділяється на

інфрачервоне випромінювання (ІЧ) з λ = 340000...760 нм, видиме ви-

промінювання λ = 760...380 нм, ультрафіолетове випромінювання

(УФ) λ =380...10 нм. Світло (видиме випромінювання) – це випромі-

нювання, яке безпосередньо викликає зорове відчуття. За своєю при-

родою це електромагнітні хвилі з довжиною хвилі λ = 380...760 нм.

1,0

0,9

0,8

0,7

0,6

0,5

0,4

0,3

0,2

0,1

фіолетовий блакитний зелений жовтий оранжевий червоний

Відносна видимість

400 440 480 520 560 600 640 680

Довжина

хвилі,

λ, нм

Рис. 3.1. Графік відносної видимості при денному та сутінковому (пунктир-

на крива) зорі

У межах видимої частини спектра промениста енергія випро-

мінювання різної довжини хвиль викликає різні світлові відчуття

від фіолетового (380 нм) до червоного (760 нм) кольорів. Чутливість

ока до випромінювань різних хвиль неоднакова. Властивість ока по-

різному оцінювати однакову променисту потужність різних довжин

хвиль видимого спектра називається

спектральною чутливістю ока.

Найбільш чутливими (сприйнятливими) для ока людини є світло-

ві хвилі довжиною 555 нм, які відповідають жовто-зеленій частині

спектра.

Таким чином, якщо чутливість ока до випромінювання з довжи ною

хвилі 555 нм прийняти за одиницю, то чутливість ока до випромі-

нювань інших хвиль видимого діапазону при однаковій потужно сті

буде менше одиниці (див. графік відносної спектральної чутливості

ока чи відносної видимості К

на рис. 3.1). Графічна залежність К

від

λ називається

кривою видимості (рис. 3.1).

Значення відносної видимості є різним для різних людей. Проте

ці значення не надто відрізняються для людей із нормальним зором.

При денному освітленні, як уже зазначалося, очі найбільш чутливі

до світла з довжиною хвилі 555 нм. Максимальну чутливість при су-

тінковому зорі око має до хвиль довжиною близько 480 нм (рис. 3.1).

3.3.2. Основні світлотехнічні величини

Світлотехнічні величини, що визначають показники виробничого

освітлення, ґрунтуються на оцінці відчуттів, які виникають від дії

світлового випромінювання на очі. Щоб повніше розкрити зміст про-

понованого матеріалу, коротко розгляньмо основні світлові величини

та їхні характеристики. Освітлення характеризується кількісними

та якісними показниками (рис. 3.2).

Тілесний кут

Площа S

Світловий потік

Рис. 3.2. Ілюстрація світлотехнічних понять:

Тілесний кут

= 1 ср (стерадіан)

Площа S = 1 м

Радіус r = 1 м

Освітленість площини Е = 1 лк (люкс)

Сила світла I = 1 кд (кандела)

Світловий потік

= 1 лм (люмен)

До кількісних показників належать такі:

• світловий потік,

;

• сила світла, І;

• освітленість, Е;

• яскравість, L.

Світловий потік,

– потужність світлового випромінювання, ха-

рактеризує потік променистої енергії, який оцінюється за зоровим

відчуттям:

Φ=

()

∫

ek d

λλ

380

760

(3.13)

де е

– енергія, випромінювана на конкретній довжині хвилі; λ – дов-

жина хвилі, нм; k(

) – функція видимості.

172 173

Одиницею світлового потоку є люмен (лм). Один люмен – світловий

потік променистої енергії, випромінюваної від точкового джерела

силою світла в 1 канделу (кд), а в середині кута – в 1 стерадіан (ср):

1 лм = 1 кд•ср.

Сила світла, І характеризує просторову щільність, так зване відно-

шення світлового потоку до тілесного кута, в межах якого цей потік

розподіляється:

I =

(3.14)

де

– тілесний кут, ср.

Значення

визначається відношенням площі, що вирізується

зі сфери довільного радіуса r, до квадрата цього радіуса:

(3.15)

якщо S = r

, то

= 1 ср.

За одиницю сили світла прийнята кандела (кд). Одна кандела –

сила світла, що випромінюється з поверхні площею 1/600 000 м

по-

вного випромінювача (державний світловий еталон) у перпендикуляр-

ному напрямку за температури затвердіння платини (2046,65°K) при

тиску 101 325 Па. За одиницю сили світла приймається сила світла

точкового джерела, яке випромінює в середині тілесного кута в 1 ср

світловий потік в 1 лм.

Освітленість, Е – поверхнева щільність світлового потоку, який па-

дає на поверхню, це відношення світлового потоку

до площі освіт-

люваної поверхні S за умови його рівномірного розподілу:

(3.16)

Якщо світловий потік в 1 лм рівномірно розподілений на одиниці

площі поверхні 1 м

, за одиницю освітленості Е приймають 1 люкс

(лк). Освітленість поверхні не залежить від її світлових властивостей.

Оцінити поняття освітленості можна, знаючи, що, наприклад,

освітленість поверхні Землі в місячну ніч складає 0,2 лк, а в соняч-

ний день на екваторі доходить до 100 000 лк. Освітленість відкритого

місця у хмарний день становить 1000–2000 лк, а вночі від зоряно-

го неба – 0,03 лк; освітленість, необхідна для читання, дорівнює

30–50 лк.

Яскравість, L – поверхнева щільність сили світла в конкретному

напрямку або відношення сили світла до площі проекції поверхні,

яка світиться, на площину в перпендикулярному цьому напрямку,

за одиницю яскравості прийнята кд/м

. Аркуш білого паперу, освіт-

лений лампою розжарювання потужністю 40 Вт, має яскравість

L = 40 кд/м

Яскравість, що складає 30 000 кд/м

, діє засліплююче. Виходячи

з цього, введено поняття блискучості джерела світла, тобто підвище-

ної яскравості поверхонь, що світяться, яка погіршує зорову здатність.

Оскільки рівень відчуття світла людським оком залежить від

щільності світлового потоку (освітленості) на сітківці ока, то основ-

не значення для зору має не освітленість якоїсь поверхні, а світловий

потік

, що відбивається від цієї поверхні й потрапляє на зіницю.

У зв’язку з цим введено поняття яскравості.

Людина розрізняє оточуючі предмети завдяки тому, що вони ма-

ють різну яскравість.

Яскравість (L, кд/м

) є тією характеристикою світла, яка безпо-

середньо впливає на органи зору і на яку безпосередньо реагує око.

Крім кількісних показників освітлення, необхідно також урахо-

вувати наступні основні якісні показники: фон; контраст об’єкта роз-

різнення з фоном; видимість V; показники засліпленості Р та диском-

форту М; коефіцієнт пульсації освітленості К

Показник осліпленості Р – це критерій оцінки засліплюючої дії освіт-

лювальної установки (ОУ); виражається формулою:

Р = (s – 1) 1000, (3.17)

де s – коефіцієнт засліпленості,

(3.18)

де V

– видимість об’єкта спостереження при екрануванні блискучих

джерел світла; V

– видимість об’єкта спостереження за наявності

блискучих джерел світла в полі зору.

Видимість V характеризує здатність ока сприймати об’єкт; показує,

у скільки разів наявний контраст більший за граничний; залежить

від освітленості, розміру об’єкта, його яскравості, експозиції, контр-

асту об’єкта з фоном:

пор

(3.19)

де k

пор

– пороговий контраст, тобто найменший контраст, який роз-

пізнає око, мінімальне значення контрасту, необхідне для виявлен-

ня вперше якого-небудь об’єкта з імовірністю розпізнавання 50%;

k – контраст об’єкта розрізнення з фоном.

Контраст об’єкта розрізнення з фоном визначається як фотоме-

трично вимірювана різниця яскравості двох зон. Це відношення аб-

солютного рівня різниці між яскравістю об’єкта і фону до яскравості

фону:

−

()

об фон

фон

(3.20)

Контраст об’єкта розрізнення з фоном вважається великим при

k > 0,5, середнім при k = 0,2...0,5 і малим при k < 0,2.

Для оцінки підрозряду зорової роботи використовуються харак-

теристика фону та контраст між об’єктом розпізнавання та фоном.

Фон – це поверхня, що прилягає безпосередньо до об’єкта розріз-

нення, на якій він розглядається; оцінюється за коефіцієнтом від-

174 175

биття поверхні

. Фон вважається світлим при коефіцієнті відбит-

тя поверхні

> 0,4, середнім при

= 0,2...0,4, темним при

< 0,2.

Випромінювання газорозрядних джерел світла пульсує з подво-

єною частотою змінного струму, що живить освітлювальні установки.

Між яскравістю та освітленістю існує співвідношення:

(3.21)

де

– коефіцієнт відбиття; Е ⋅ ρ – світіння (світловий потік випромі-

нюється з поверхні в перпендикулярному напрямку з коефіцієнтами

відбиття

, поглинання

, світлопропускання

), π = 3,141593.

Для розрахунку освітлення виробничих приміщень велике зна-

чення мають світлотехнічні властивості тіл, тобто їхня відбивна, по-

глинальна та пропускна здатність щодо світлового потоку.

Відомо, що

пад

= Φ

відб

+ Φ

погл

+ Φ

проп

, (3.22)

або

відб

пад

погл

пад

проп

пад

,== =1

(3.23)

= 1. (3.24)

Значення коефіцієнтів у (3.24) залежать від стану поверхні, на-

приклад, для скла віконного

= 0,08,

= 0,02,

= 0,9.

Глибина пульсації освітленості оцінюється коефіцієнтом пульса-

ції освітленості.

Коефіцієнт пульсації освітленості К

у відсотках – показник від-

носної глибини коливань освітленості в часі внаслідок зміни світло-

вого потоку газорозрядних ламп, що живляться змінним струмом:

−

⋅

max min

100

(3.25)

де Е

max

, E

min

– максимальна та мінімальна освітленість за період

її коливання, лк; Т = 0,02 с; E

– середнє значення освітленості за цей

же період, лк.

Показник дискомфорту М характеризує наявність яскравих джерел

у полі зору.

При визначенні вимог до виробничого освітлення виходять

з основних властивостей зору, а це передбачає створення таких умов,

що виключають стомлення зору і виникнення причин виробничого

травматизму та сприяють підвищенню продуктивності праці. Ці ви-

моги відбивають як кількісні, так і якісні характеристики світлової

обстановки.

Таким чином, основна задача освітлення на виробництві – ство-

рення найсприятливіших умов праці щодо зору. Це завдання можна

вирішити тільки освітлювальною системою, яка задовольняє наступ-

ним вимогам:

• освітленість на робочому місці має відповідати санітарно-гігіє-

нічним нормам;

• має бути досить рівномірним розподіл яскравості на робочій

поверхні, а також у межах оточуючого простору, яскравість

не може відрізнятися більш ніж у 3–5 разів;

• у полі зору не має бути прямої і відбитої блискучості (підвище-

на яскравість світлових поверхонь, що викликає засліплення);

• значення освітленості (чи світлового потоку) має бути постійною

в часі (порушується при коливанні напруги в мережі, пульсації

світлового потоку, затемненні світлових отворів тощо);

• слід вибирати оптимальну спрямованість світлового потоку

і необхідний спектральний склад світла (розпізнання рельєфа

поверхні та правильної кольоропередачі, кольоророзпізнання);

• всі елементи освітлювальних установок (ОУ) мають бути довго-

вічними, електро- і пожежобезпечними;

• освітлювальна установка має бути зручною, простою та надій-

ною в експлуатації, відповідати вимогам естетики.

Усі ці вимоги враховуються чинними нормами проектування

і правилами експлуатації освітлення у виробничих приміщеннях

і на відкритих просторах, місцях. Основним нормативним докумен-

том є «ДБН В.2.5-28-2006. Природне і штучне освітлення».

На робочих місцях не повинно бути різких тіней, їх наявність

створює нерівномірний розподіл яскравості, змінює розміри та фор-

му об’єктів розпізнавання, викликає втому очей.

3.3.3. Вплив освітлення на виробничу діяльність

Освітлення – використання світлової енергії Сонця і штучних дже-

рел світла для забезпечення зорового сприйняття навколишнього

світу.

Світло є природною умовою життєдіяльності людини, необхідною

для збереження здоров’я і високої продуктивності праці, основаної на

роботі зорового аналізатора – найтоншого й універсального органа

чуття.

Забезпечуючи безпосередній зв’язок організму з навколишнім

світом, світло є сигнальним подразником для органа зору й організму

в цілому: достатнє освітлення діє тонізуюче, поліпшує протікання

основних процесів вищої нервової діяльності, стимулює обмінні

й імунобіологічні процеси, впливає на формування добового ритму

фізіологічних функцій організму людини.

При недостатній освітленості або за наявності значних змін освіт-

леності чи умов видимості органам зору необхідно пристосовуватися;

це можливо завдяки властивостям очей – акомодації й адаптації.

Акомодація – це здатність ока пристосовуватися до ясного бачення

предметів, що розташовуються від нього на різних відстанях.

176 177

Адаптація зорова – здатність ока змінювати чутливість при зміні

умов освітлення. Завдяки процесу адаптації зоровий аналізатор має

здатність працювати в широкому діапазоні освітленості. Розрізняють

світлову адаптацію (від малої яскравості до великої) і темнову (від ве-

ликої до малої). Світлова адаптація при підвищенні яскравості у полі

зору відбувається швидко – протягом 5–10 хв; темнова адаптація –

пристосування ока до більш низьких яскравостей поля зору – розви-

вається повільніше (від 30 хвилин до 2 годин).

Часті зміни рівнів яскравості призводять до зниження зорових

функцій, розвитку стомлення внаслідок переадаптації ока. Зорове

стомлення, викликане напруженою роботою та частою переадапта-

цією, призводить до зниження зорової і загальної працездатності.

Природний процес зниження видимості під час адаптації зору

може стати причиною травмування людини, яка у цей період втрачає

здатність візуального контролю свого перебування в небезпечній зоні

як на виробництві, так і в процесі життєдіяльності. Для наближення

часу адаптації до нуля необхідно, щоб первинна і вторинна яскраво-

сті відрізнялися не більш ніж у 3–5 разів.

Знаючи час, необхідний на адаптацію, можна розробити різні

заходи безпеки (наприклад, обладнати виходи з виробничого при-

міщення додатковими освітлювальними приладами; влаштувати

бар’єри безпеки необхідної довжини та ін.).

Світильники, що гойдаються, значно погіршують візуальне сприй-

няття, змушуючи зір увесь час переадаптовуватися. З цієї ж причини

неприпустиме використання в приміщеннях ламп без освітлювальної

арматури.

Недостатня освітленість у побуті, навчальних аудиторіях та ви-

робництві часто викликає розвиток зорового стомлення і може при-

звести до захворювання – короткозорості.

Природне освітлення змінюється в широких межах і залежить

від таких факторів, як стан хмарності та ступінь забруднення по-

вітря. Наприклад, хмарність верхнього ярусу атмосфери збільшує

освітленість майже вдвічі, хмарність нижнього ярусу знижує її на

38%, грозова хмарність знижує освітленість на 87%. Забруднення

атмосферного повітря пилом, димом і газами зменшує природну

освітленість на 25–40% і значною мірою затримує біологічно ак-

тивну УФ-короткохвильову частину сонячного випромінювання.

Це негативно позначається на безпеці життєдіяльності людини і може

призвести до зміни частоти пульсу, уповільнення деяких процесів об-

міну речовин, вплинути на загальний нервово-психічний стан. При

високих інтенсивностях УФ-випромінювання викликає опіки шкіри,

а проникаючи в око, призводить до опіку сітківки ока, що може спри-

чинити часткову чи повну втрату зору.

Таким чином, на безпеку життєдіяльності людини впливають умо-

ви освітлення. Виходячи з усього зазначеного, гігієнічне раціональне

освітлення як на виробництві, так і в побуті має величезне позитивне

значення. Оптимальні світлові умови впливають на активність люди-

ни та її працездатність.

3.3.4. Види і системи виробничого освітлення

Залежно від природи джерела світлової енергії розрізняють три

види освітлення: природне, штучне і суміщене.

Природне освітлення – освітлення приміщень світлом неба (прямим

чи відбитим), що проникає крізь світлові прорізи в зовнішніх захис-

них конструкціях. Природне освітлення створюється природними

джерелами світла – прямими сонячними променями (80%) і дифу-

зійним світлом небозводу (20%, тобто решта сонячних променів, роз-

сіяних атмосферою).

Природне освітлення – це біологічно найбільш цінний вид освіт-

лення, до якого максимально пристосоване око людини. Його дія ви-

значається високою інтенсивністю світлового потоку і сприятливим

спектральним складом, що поєднує рівномірний розподіл енергії

в зоні видимого, ультрафіолетового й інфрачервоного видів випро-

мінювань. Природне освітлення є чинником, що визначає не тільки

рівень освітленості й умови видимості, а ще й позитивно психофізіо-

логічно впливає на людину завдяки безпосередньому зв’язку з навко-

лишнім світом через світлові прорізи.

Однак зі світлотехнічного боку природне світло має ряд недоліків,

особливо відчутних у виробничих приміщеннях:

• важко забезпечити раціональне освітлення всієї площі цеху че-

рез специфічне розташування віконних прорізів;

• прямі сонячні промені мають сліпучу яскравість і тому непри-

пустимі на робочому місці;

• залежність освітленості від часу доби і пори року, географічної

широти, ступеня хмарності та забруднення атмосфери.

За будівельними нормами і правилами «ДБН В.2.5-28-2006. При-

родне і штучне освітлення» необхідно, щоб усі виробничі, підсобні,

складські та допоміжні приміщення були забезпечені денним світлом

(для приміщень із постійним перебуванням людей).

Винятки становлять підземні споруди, склади з короткочасним

перебуванням у них людей, фотолабораторії та інші технологічні

приміщення.

Освітленість, створювана розсіяним денним світлом у відкритому

місці, є різною для різних широт, пори року і часу доби, тому природ-

не освітлення не можна кількісно оцінювати значенням освітленості.

Для оцінки природного освітлення прийнята відносна величина –

ко-

ефіцієнт природної освітленості (КПО)

КПО – відношення природної освітленості Е

вн

, створюваної

в деякій точці заданої площі всередині приміщення світлом неба

(безпосереднім чи відбитим), до одночасного значення зовнішньої

горизонтальної освітленості Е

, створюваної світлом повністю від-

178 179

критого небосхилу. КПО виражається у відсотках і визначається за

формулою:

KПО

=⋅

вн

100%.

(3.26)

Природне освітлення виробничих приміщень здійснюється:

– боковим світлом – одно- і двостороннє через світлопрорізи (вік-

на) у зовнішніх стінах;

– верхнім світлом, через світлові ліхтарі – прорізи в перекриттях;

– комбінованим світлом – через світлові ліхтарі – прорізи в пере-

криттях та вікна.

Природне освітлення верхнім і комбінованим світлом забезпечує

більшу рівномірність рівня освітленості, ніж бокове. При застосу-

ванні тільки бокового освітлення створюється висока освітленість по-

близу вікон і низька у глибині цеху, і при цьому можливе утворення

тіней від устаткування великих розмірів.

Практика свідчить, що використання одного природного світла

для промислових будівель є недостатнім через недосконалість застосо-

вуваних світлопрозорих конструкцій і незадовільну їх експлуатацію.

У будинках із недостатнім природним освітленням застосовують

суміщене освітлення – освітлення, при якому недостатнє за нормами

природне освітлення доповнюється штучним. Воно використовується

при виконанні робіт високої точності в районах північної кліматич-

ної зони, в багатопрогонових будинках із великою шириною.

Штучне освітлення промислових підприємств здійснюється штуч-

ними джерелами світла. Упровадження нових технологічних про-

цесів, які потребують напруження зору, подальший розвиток ком-

пактності забудови, масове застосування блоків промислових споруд

неминуче пов’язане з посиленням ролі штучного освітлення, що

у ряді випадків залишається єдиним (безвіконні промислові будинки

і споруди) або доповнює недостатнє природне освітлення у віддалених

від світлопрорізів зонах приміщення (у безліхтарних і багатоповерхо-

вих будинках). На цей час розроблені освітлювальні установки (ОУ),

які за яскравістю, характером, спектром випромінюваного світла

наближаються до природного спектра, що дає змогу доповнювати

штучним «денним» світлом недостатність природного світла. Однак

використання штучного освітлення пов’язане з витратами енергії,

труднощами його монтажу, високою вартістю і потребує постійного

нагляду за експлуатацією ОУ.

За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється

на робоче, аварійне, безпеки і евакуаційне, охоронне і чергове.

За способом розташування джерел світла – на загальне, місцеве

і комбіноване.

Загальне освітлення – це освітлення, при якому світильники роз-

міщуються у верхній зоні приміщення рівномірно, без урахування

розташування робочих місць (загальне рівномірне освітлення) або об-

ладнуються залежно від розташування устаткування робочих місць

(загальне локалізоване освітлення).

Загальне рівномірне розміщення світильників (у прямокутному

чи шаховому порядку) для створення раціональної освітленості за-

стосовують при виконанні однотипних робіт в усьому приміщенні,

при великій щільності робочих місць (складальні цехи при відсут-

ності конвеєра, деревообробні та ін.).

Загальне локалізоване освітлення передбачається для забезпечен-

ня на ряді робочих місць освітленості у певній площі (термічна піч,

ковальський молот тощо), коли біля кожного з них обладнують до-

датковий світильник (наприклад, кососвіт), а також при виконанні

на ділянках цеху різних за характером робіт чи за наявності затіню-

вального устаткування.

Місцеве освітлення є додатковим до загального і створюється сві-

тильниками, що концентрують світловий потік безпосередньо

на робочому місці. Місцеве освітлення буває стаціонарним і перенос-

ним (напруга 12–36 В) і служить для освітлення тільки робочих місць.

Застосування одного місцевого освітлення у виробничому примі-

щенні санітарними нормами не допускається, оскільки одне місцеве

освітлення не забезпечує достатню рівномірність освітлення сусідніх

зон. При цьому потрібно мати на увазі, що освітленість робочої по-

верхні, створювана світильниками загального освітлення, при сис-

темі комбінованого освітлення має становити 10% від норми, але не

менше 200 лк при використанні газорозрядних ламп і 75 лк при лам-

пах розжарювання.

Аварійне освітлення поділяється на освітлення безпеки і евакуа-

ційне.

Освітлення безпеки – освітлення для продовження роботи при ава-

рійному відключенні робочого освітлення. Аварійне освітлення (хі-

мічні заводи, металургійні комбінати тощо) передбачається, якщо

відключення робочого освітлення може викликати:

• вибухи, пожежі, отруєння людей;

• тривале порушення технологічного процесу;

• порушення роботи таких об’єктів, як електростанції, насосні

станції водопостачання, каналізації і теплофікації та ін.;

• для виробничих приміщень з кількістю працівників у них по-

над 50 осіб.

Аварійне освітлення має розраховуватися таким чином:

ав

= 0,05 Е

роб

, (3.27)

але не менше 2 лк усередині будинку та 1 лк зовні.

Живлення аварійного освітлення має бути надійним і здійсню-

ватися від незалежного джерела постачання (акумулятор, дизельна

електростанція (ДЕС), система шин від інших джерел живлення).

При зникненні напруги на робочих шинах мережа аварійного

освітлення автоматично вмикається.