Буроменський М.В. (ред.) Міжнародне право

Подождите немного. Документ загружается.

151

Право зовнішніх зносин

ся досить широко: «При зносинах з урядом і іншими пред

ставництвами та консульствами акредитучої держави,

де б вони не знаходилися, представництво може користу

ватися всіма придатними засобами, включаючи дипло

матичних кур’єрів і закодовані та зашифровані депеші»

(ст. 27). Установка й експлуатація радіопередавачів

здійснюється за згодою держави перебування.

Звільнення від податків і зборів (фіскальні привілеї) три

валий час існувало як норма міжнародної ввічливості, ви

знана на основі взаємності. Природа цієї норми в особливо

му статусі представництва, на яке як на орган іноземної

держави, що володіє імунітетами відповідно до міжнарод

ного права, не поширюється територіальне верховенство

країни перебування.

Уперше фіскальні привілеї були сформульовані як нор

ма загального міжнародного права при кодификації дипло

матичного права та закріплені у Віденській конвенції про

дипломатичні зносини: «Акредитуюча держава та глава

представництва звільняються від усіх державних, район

них і муніципальних податків, зборів і мит... окрім по

датків, зборів і мит, що представляють собою плату за

окремі види послуг» (ч. 1 ст. 23). Фіскальні привілеї не по

ширюються на платежі за конкретні види обслуговування

(такі як газ, водопровід, каналізація, парове опалення, елек

троенергія тощо).

Незважаючи на очевидну загальну тенденцію до визнан

ня фіскальних привілеїв дипломатичних представництв,

держави всетаки дуже болісно ставляться до втручання у

сферу оподатковування. Існуюча в різних державах прак

тика в цій сфері може мати досить істотні розбіжності. Тому

принцип взаємності, як і раніше, залишається домінуючим

при встановленні обсягу фіскальних привілеїв при обміні

дипломатичними представництвами. В Україні Положен

ня про дипломатичні представництва та консульські уста

нови іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р. вза

галі не згадує фіскальні імунітети. Однак з огляду на при

мат Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р.

над законами України слід визнати пряму дію в національ

ному законодавстві України норми ст. 23 Конвенції.

152

Розділ 11

Митні привілеї, як і фіскальні, здавна існували в обме

жених межах у багатьох державах і розцінювалися як да

нина міжнародній ввічливості. Уперше митні привілеї дип

ломатичного представництва були сформульовані як нор

ма загального міжнародного права при кодификації

дипломатичного права та закріплені у Віденській конвенції

про дипломатичні зносини: «Держава перебування відпові

дно до прийнятих нею законів та правилами дозволяє вво

зити та звільняє від усіх мит, податків і зборів, за винят

ком складських зборів, зборів за перевезення та подібного

роду послуг: a) предмети, призначені для офіційного вико

ристання представництва; б) предмети, призначені для

особистого використання дипломатичного агента або

членів його родини, що живуть разом із ним, включаючи

предмети, призначені для облаштування» (ч. 1 ст. 36).

Як видно, митні привілеї не мають у міжнародному праві

абсолютного характеру. Їхній обсяг установлюється зако

нодавством кожної держави, тому найчастіше може бути

визначений на умовах взаємності. В Україні питання про

митні привілеї в Положенні про дипломатичні представниц

тва та консульські установи іноземних держав в Україні від

10 червня 1993 р. не врегульоване, а віднесене до ведення

«законодавства України відповідно до норм міжнародного

права» (п. 11).

Право користатися прапором і гербом акредитуючої дер

жави на приміщеннях представництва, а також на засобах

пересування належить Представництву та його голові

. Пе

ріодичність користування прапором і емблемою (гербом)

своєї держави представництво визначає самостійно.

Звичаї, що мають відношення до статусу дипломатич2

ного представництва. Крім закріплених у нормах Віденсь

кої конвенції про дипломатичні зносини дипломатичні

представництва можуть мати привілеї й імунітети, що існу

ють у силу міжнародних звичаїв. Багато з нині закріпле

них у міжнародному праві привілеїв й імунітетів пройшли

через стадію міжнародного звичаю.

Там само. – Ст. 20. Аналогічна норма міститься у п. 7 Положення

про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних

держав в Україні від 10 червня 1993 р.

153

Право зовнішніх зносин

§ 5

Особисті дипломатичні

привілеї й імунітети

Особи, що користуються особистими дипломатичними

привілеями й імунітетами, зазначені у Віденській конвенції

про дипломатичні зносини. До них відносяться диплома

тичні агенти та члени родини дипломатичного агента, якщо

вони проживають разом із ним і не є громадянами держави

перебування (с. 31, ч. 1 ст. 37). Особливу категорію склада

ють особи, що не є дипломатичними агентами, але володі

ють деяким обсягом особистих дипломатичних привілеїв й

імунітетів. Відповідно до Віденської конвенції про дипло

матичні зносини це насамперед члени адміністративнотех

нічного персоналу дипломатичного представництва та чле

ни їхніх родин, що живуть разом із ними, якщо вони не є

громадянами держави перебування чи не проживають у ній

постійно. Такі особи мають особисту недоторканність, не

доторканність житла, імунітети від кримінальної юрис

дикції, фіскальні привілеї й імунітети, імунітети від повин

ностей, деякі митні привілеї. Імунітет від цивільної й ад

міністративної юрисдикції поширюється на цих осіб під час

виконання службових обов’язків. Далі, це члени обслуго

вуючого персоналу, що користуються імунітетом у відно

шенні дій, вчинених ними під час виконання службових

обов’язків. Ці особи звільняються від податків, мита та

зборів з одержуваного ними заробітку. Нарешті, домашні

працівники дипломатичного й адміністративнотехнічного

персоналу представництва, якщо вони не є громадянами

держави перебування чи не проживають у ній постійно,

звільняються від податків, мита та зборів з одержуваного

ними заробітку.

Особиста недоторканність є найважливішим диплома

тичним імунітетом. Будьяке зазіхання влади на особу по

сла з найдавніших часів розцінювалося як спрямоване без

посередньо проти государя чи країни, яку він представляв.

Правда, у минулому це не завжди було гарантією безпеки

для самих послів. За чинним міжнародним правом гарантії

154

Розділ 11

особистої недоторканності складають серцевину правового

статусу дипломатичного агента, а зазіхання на особисту

дипломатичну недоторканність кваліфікуються як серйоз

не правопорушення.

Поняття особистої недоторканності досить складне. У

загальному вигляді воно сформульоване у ст. 29 Віденської

конвенції про дипломатичні зносини: «Особа дипломатич

ного агента недоторканна. Він не підлягає арешту або за

триманню у жодній формі»

. Як видно, ця норма форму

лює широкі заходи захисту. У той же час це не означає, що

влада країни перебування безсила проти дипломатичного

агента у разі порушення ним законів. У коментарі Комісії

міжнародного права до ст. 29 зазначено, наприклад, що на

явність особистої недоторканності не виключає щодо дип

ломатичного агента «ані заходів самооборони, ані заходів

попередження, за виняткових обставин, здійснення ним

злочинів чи проступків»

. Деякі автори, беручи до уваги

практику, вважають, що можлива навіть тимчасова затрим

ка іноземного дипломата, але без взяття його під варту, для

запобігання злочину чи ліквідації наслідків зробленого ним

тяжкого правопорушення

. Природно, що такі виключен

ня із права на особисту недоторканність можуть виникнути

лише за надзвичайних обставин.

Відповідно до Положення про дипломатичні представниц

тва та консульські установи іноземних держав в Україні осо

биста недоторканність поширюється на голову дипломатич

ного представництва, членів дипломатичного персоналу

(п. 12), членів їхніх родин, що проживають разом із ними, за

винятком членів родин громадян України (п. 14), співробіт

ників адміністративнотехнічного персоналу та членів їхніх

родин, що проживають разом із ними, за винятком громадян

України й осіб, що постійно проживають в Україні (п. 15).

Аналогічна норма міститься в п. 12 Положення про дипломатичні

представництва та консульські установи іноземних держав в Україні

від 10 червня 1993 р.

Док. ООН A/CN.4/245. – 1971. – 23 apr. – P. 150.

Сатоу Э. Руководство по дипломатической практике. – ОГИЗГос

политиздат, 1947. – С. 175–178; Сандровский К. К. Право внешних сно

шений. – К.: Вища школа, 1986. – С. 153.

155

Право зовнішніх зносин

Особисті юрисдикційні імунітети. Особиста дипломатич

на недоторканність тісно пов’язана з юрисдикційними іму

нітетами, що містять у собі імунітет від кримінальної, ад

міністративної та цивільної юрисдикції. Це не слід розумі

ти як те, що дипломатичний агент перестає взагалі бути

суб’єктом юридичної відповідальності. Поперше, «імуні

тет дипломатичного агента від юрисдикції держави пере

бування не звільняє його від юрисдикції акредитуючої дер

жави»

. Тому акредитуюча держава вправі притягувати

своїх громадян до юридичної відповідальності, а приймаю

ча держава вправі вимагати цього. Подруге, за згодою ак

редитуючої держави особу може бути позбавлено юрисдик

ційного імунітету. Однак влада країни перебування не

вправі самостійно позбавити її такого імунітету. Саме в цьо

му сенсі юрисдикційні імунітети є абсолютними.

Дипломатичний агент користується абсолютним імуніте

том від кримінальної юрисдикції держави перебування. Це

положення треба розуміти найбільш широко, як право дип

ломатичного агента взагалі не брати участь у кримінально

процесуальних діях у будьякій якості. Проте, за згодою дип

ломатичного агента, він може бути допитаний як свідок

Наявність імунітету від кримінальної юрисдикції не по

роджує права порушувати кримінальні закони приймаючої

держави. Порушення кримінальної справи та розслідуван

ня владою держави перебування злочину, зробленого дип

ломатичним агентом, не може бути поставлене в залежність

від наявності в нього імунітету від кримінальної юрис

дикції. Влада приймаючої держави вправі зажадати відкли

кання дипломатичного агента, підозрюваного чи обвинува

чуваного в здійсненні злочину або оголосити його persona

non grata. Відомі випадки, коли акредитуюча держава да

вала згоду на позбавлення імунітету від кримінальної юрис

дикції країни перебування

Частина 4 ст. 31 Венской конвенции о дипломатических сношени

ях от 18 апреля 1961 г. // Міжнародне право в документах / За заг. ред.

М. В. Буроменського. – С. 126–133.

Там само. – Ч. 2 ст. 31.

У 1997 р. за згодою Грузії до кримінальної відповідальності в США

було притягнено співробітника посольства Грузії в США Г. Махарадзе, який

скоїв дорожньотранспортний злочин, що спричинив людські жертви.

156

Розділ 11

Дипломатичний агент користується імунітетом від ци

вільної юрисдикції держави перебування, який не є абсо

лютним. Відповідно до ст. 31 Віденської конвенції про дип

ломатичні зносини дипломатичний агент не має імунітетів

у випадках: a) речових позовів, що відносяться до приват

ного нерухомого майна, яке знаходиться на території дер

жави перебування; б) позовів, що стосуються спадкоємства,

відносно яких дипломатичний агент виступає як приватна

особа; в) позовів, що відносяться до будьякої професійної

чи комерційної діяльності, яка здійснюється дипломатич

ним агентом у країні перебування за межами своїх офіцій

них функцій.

Недоторканність приватної резиденції, транспорту.

«Приватна резиденція дипломатичного агента корис

тується тією самою недоторканністю чи захистом, що і

приміщення представництва»

. Термін «приватна рези

денція» означає як місце постійного проживання диплома

тичного агента, так і його тимчасову резиденцію (готельний

номер, туристичний намет, трейлер і ін.) Недоторканністю

користуються і засоби пересування (автомобіль, яхта й ін.).

Особисті фіскальні привілеї й імунітети дещо відрізня

ються від аналогічних імунітетів дипломатичного представ

ництва, їх обсяг не обговорений положеннями національ

ного законодавства: «Дипломатичний агент звільняється

від усіх податків, зборів і мит, особистих і майнових, дер

жавних, районних і муніципальних, за винятком: a) непря

мих податків, які зазвичай включаються в ціну товарів чи

послуг; б) зборів і податків на приватне нерухоме майно,

що знаходиться на території країни перебування, якщо він

не володіє ним від імені акредитуючої держави для цілей

представництва; в) податків на спадщину та мит на спад

коємство, що стягуються державою перебування і т. д.»

Положення про дипломатичні представництва та кон

сульські установи іноземних держав в Україні не згадує осо

бисті фіскальні привілеї й імунітети.

Статті 22, 30 Віденської конвенції про дипломатичні зносини від

18 квітня 1961 р. (Див.: Міжнародне право в документах / За заг. ред.

М. В. Буроменського. – С. 126–133).

Див.: Там само. – Ст. 34.

157

Право зовнішніх зносин

Особисті митні привілеї. Держава перебування відповід

но до прийнятих нею законів та правил дозволяє ввозити та

звільняє від усіх мит, податків і зборів, за виключенням

складських зборів, зборів за перевезення та подібних по

слуг: a) предмети, призначені для офіційного використарн

ня представництвом; б) предмети, призначені для особис

того використання дипломатичного агента та членів його

родини, що живуть із ним, включаючи предмети, призна

чені для облаштування. Особистий багаж дипломатичного

агента звільнюється від догляду, якщо відсутні достатні

підстави думати, що він містить предмети, на які не поши

рюються зазначені виключення, або предмети, ввіз чи вивіз

яких заборонено законом чи регулюється карантинними

правилами держави перебування. Такий догляд має відбу

ватися лише у присутності дипломатичного агента або його

уповноваженого представника

§ 6

Консульські зносини

та консульські представництва

Консульські відносини виникли значно пізніше дипло

матичних відносин і споконвічно служили для досягнення

інших цілей. В умовах розширення в середні століття еко

номічних зв’язків торговці, знаходячись в іноземних дер

жавах, усе частіше мали потребу в особливому захисті своїх

інтересів. У XV–XVI століттях консульські відносини ста

ли обов’язковим атрибутом міждержавних відносин. З

кінця XVIII – початку XIX ст. правовий статус консульсь

ких представництв і їхнього персоналу почали обговорюва

ти в міжнародних, у тому числі у спеціальних консульсь

ких договорах.

З часом викристалізувалися основні розбіжності між

дипломатичними та консульськими закладами. Діяльність

дипломатичних представництв пов’язана в першу чергу з

політичними аспектами міжнародних відносин, а кон

Див.: Там само. – Ст. 36.

158

Розділ 11

сульські представництва служать насамперед для підтрим

ки та розвитку економічних і культурних зв’язків. На

відміну від дипломатичного представництва, що здійснює

свої функції на всій території держави, консульських пред

ставництв однієї держави на території іншої держави може

бути декілька, і тоді кожне з них виконує свої функції у вста

новленому регіоні – консульському окрузі. Зрідка на кон

сульські установи можуть бути покладені окремі функції

дипломатичного представництва. Встановлення та

підтримка консульських відносин між державами не завж

ди супроводжується встановленням між ними дипломатич

них відносин. Правове регулювання консульських відносин

відрізняється від правового регулювання дипломатичних

відносин. Останні спираються насамперед на кодифікацій

ний акт – Віденську конвенцію про дипломатичні зносини

1961 р.,

а також на звичаї, що відіграють істотну, але все

таки допоміжну роль. У сфері регулювання консульських

відносин та визначення обсягу консульських привілеїв й

імунітетів крім Віденської конвенції про консульські зно

сини від 24 квітня 1963 р.

не втрачають значення двосто

ронні консульські договори та міжнародноправові кон

сульські звичаї. Тому для з’ясування правового статусу кон

сульського представництва звернення до двостороннього

консульського договору (якщо такий укладено) є обов’яз

ковим.

Особливу категорію консульських установ складають

позаштатні консули. Позаштатний консул не знаходиться

на державній службі держави, яку представляють. Це, як

правило, громадяни країни перебування, що виконують

функції консула з доручення держави, яку представляють,

за згодою держави перебування. Виконання таких функцій

може бути як безкоштовним, так і за винагороду у вигляді

консульських зборів, які консул за згодою держави, яку

представляють, перетворює на свою користь.

Практика України в підтриманні консульських відносин

включає як участь у Віденській конвенції про консульські

Див.: Міжнародне право в документах / За заг. ред. М. В. Буро

менського. – С. 134–148.

159

Право зовнішніх зносин

зносини 1963 р., так і укладення двосторонніх консульсь

ких договорів. Діяльність консульських представництв

України в іноземних державах урегульована Консульським

статутом.

§ 7

Функції консульських представництв

Функції консульських представництв здійснюють кон

сульські установи, створювані однією державою на тери

торії іншої держави. Основні функції консульських пред

ставництв закріплені у Віденській конвенції про кон

сульські зносини 1963 р.: охорона та захист інтересів своєї

держави, громадян, юридичних осіб; виконання адмініст

ративних і нотаріальних функцій щодо своїх громадян; ви

конання обов’язків щодо судів морського та повітряного

флотів своєї країни та їхніх екіпажів; заохочення торгівлі,

сприяння культурному та науковому співробітництву; спо

стереження за економічним, правовим і культурним жит

тям округу й інформування про це влади своєї держави

Консульські установи можуть виконувати й інші функції,

що не заборонені законами та правилами держави перебу

вання чи проти виконання яких ця держава не заперечує.

Загалом консульські установи в обсязі своїх функцій

можуть виконувати такі дії: паспортновізове обслуговуван

ня; ведення обліку громадян своєї держави у своєму кон

сульському окрузі; реєстрацію актів цивільного стану гро

мадян своєї держави; нотаріальне обслуговування; кон

сульську легалізацію; без шкоди для прав влади країни

перебування й оскільки це передбачає законодавство дер

жави, яку представляють, розслідування подій і виконан

ня інших дій на суднах прапора держави, яку представля

ють; установлення контактів з офіційною владою країни пе

ребування в інтересах захисту своїх громадян; сприяння

торговоекономічним відносинам і деякі інші дії.

Див.: Там само. – Ст. 5.

160

Розділ 11

§ 8

Консульські привілеї й імунітети

Для того щоб консульське представництво могло

здійснювати свої функції, воно та його персонал відповідно

до міжнародного права наділяються спеціальним статусом

із наданням консульських привілеїв й імунітетів. Той виг

ляд, який консульські привілеї й імунітети мають у сучас

ному світі, вони отримали межі ХІХ і ХХ століть.

Перелік консульських привілеїв й імунітетів, визнаних

у загальному міжнародному праві, викладений у Віденській

конвенції про консульські зносина. Обсяг консульських

привілеїв і імунітетів трохи вужчий, ніж обсяг дипломатич

них привілеїв і імунітетів. Але він може бути за згодою дер

жав на умовах взаємності як звужений, так і розширений.

На практиці розбіжності у статусі консульських представ

ництв різних держав зазвичай незначні. Консульські при

вілеї й імунітети розділяються на привілеї й імунітети кон

сульського представництва й особисті консульські привілеї

й імунітети.

§ 9

Привілеї й імунітети

консульських представництв

Недоторканність приміщень і території консульського

представництва. Приміщення та територія консульсько

го представництва недоторканні, але не абсолютно. Відпо

відно до Віденської конвенції про консульські зносини вла

да держави перебування не має права входити в ту части

ну консульських приміщень, що використовується

безпосередньо для роботи консульської установи, без зго

ди голови консульської установи, призначеної ним особи

В Україні недоторканність приміщень консульських установ за

кріплена в п. 21 Положення про дипломатичні представництва та кон

сульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р.