Буроменський М.В. (ред.) Міжнародне право

Подождите немного. Документ загружается.

161

Право зовнішніх зносин

чи голови дипломатичного представництва держави, яку

представляють

. Однак для вживання владою держави пе

ребування невідкладних заходів захисту в консульських

приміщеннях у випадках пожежі чи стихійного лиха зго

да названих осіб не є обов’язковою. На практиці держави

нерідко прагнуть у двосторонніх консульських договорах

надати недоторканності консульських приміщень більш

абсолютний характер.

Віденською конвенцією про консульські зносини на дер

жаву перебування покладений обов’язок уживати належні

заходи для захисту консульських приміщень від усяких

вторгнень чи нанесення збитку і для запобігання всяким

порушенням спокою консульської установи чи образи її до

стоїнства.

Недоторканність консульських архівів і документів є

загальновизнаною звичаєвоправовою нормою міжнародно

го права. У Віденській конвенції про консульські зносина

ця норма закріплена як така, що гарантує абсолютний іму

нітет

. Тому консульські архіви та документи користують

ся недоторканністю незалежно від недоторканності кон

сульських приміщень.

Дещо відрізняється від правового режиму консульських

архівів і документів зазначений у п. 3 ст. 35 Віденської кон

венції порядок користування консульською валізою: «Кон

сульська валіза не підлягає ані розкриттю, ані затримці.

Однак у тих випадках, коли компетентна влада держави

перебування має серйозні підстави думати, що у валізі

міститься щось інше, крім кореспонденції, документів чи

предметів, перерахованих у пункті 4 цієї статті, вони

можуть вимагати, щоб валіза була розкрита в їх присут

ності уповноваженим представником держави, яку пред

ставляють. У тому разі, якщо влади держави, яку пред

Пункт 2 ст. 31 Венской конвенции о консульских сношениях от 24

апреля 1963 г. // Міжнародне право в документах / За заг. ред. М. В.

Буроменського. – С. 134–148.

Там само. – Ст. 12. Аналогічна норма закріплена в п. 23 Положен

ня про дипломатичні представництва та консульські установи інозем

них держав в Україні від 10 червня 1993 р.: «Архіви, документи й офі

ційна кореспонденція консульскої установи є недоторканними».

162

Розділ 11

ставляють, відмовляться виконати ці вимоги, валіза

відправляється в місце відправлення»

Звільнення від податків і зборів. У міжнародній практиці

тривалий час існував звичай надавати консульським устано

вам фіскальні привілеї. У Віденській конвенції про кон

сульські зносина ця норма сформульована більш виразно:

консульські установи звільняються від обкладання чи стяг

нення податків або зборів будьякого виду на: земельні ділян

ки, будинки чи частини будинків, що використовуються ви

нятково для консульських цілей, якщо зазначене майно зна

ходиться у власності чи орендується від імені держави, яку

представляють, чи якоїнебудь фізичної чи юридичної осо

би, яка діє від імені цієї держави; угоди чи документи, що

стосуються придбання зазначеного нерухомого майна, якщо

держава, яку представляють, здобуває це майно винятково

для консульських цілей. Фіскальні привілеї не поширюють

ся на платежі за конкретні види обслуговування (ст. 18).

Положення про дипломатичні представництва та кон

сульські установи іноземних держав в Україні не згадує існу

вання в консульських установ фіскальних привілеїв.

Митні привілеї. Ст. 22 Віденської конвенції про кон

сульські зносини встановлює для консульських установ такі

самі митні привілеї, що і для дипломатичних представ

ництв. Положення про дипломатичні представництва та

консульські установи іноземних держав в Україні не зга

дує існування в консульських установ митних привілеїв.

Право користатися прапором і гербом. Віденська конвен

ція про консульські зносини закріплює у ст. 10 право виві

шувати прапор і встановлювати емблему держави, яку пред

ставляють, на приміщенні, де розташована консульська

установа, а також на резиденції голови цієї установи та на

його засобах пересування. Аналогічну норму містить п. 22

Положення про дипломатичні представництва та кон

сульські установи іноземних держав в Україні.

Положення про дипломатичні представництва та консульські ус

танови іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р. повторює в ч. 2

п. 24 вказану норму Віденської конвенції й, таким чином, відходить

від практики абсолютної недоторканності консульської валізи, що існу

вала в колишньому СРСР.

163

Право зовнішніх зносин

§ 10

Особисті консульські привілеї

й імунітети

У міжнародному праві загальновизнано, що консулу та

консульському персоналу мають бути надані привілеї й іму

нітети, необхідні для виконання їхніх функцій. У міжна

родній правовій практиці особистими консульськими при

вілеями й імунітетами прийнято наділяти консулів, кон

сульських службовців, а також працівників обслуговуючого

персоналу консульської установи. Особисті консульські

привілеї й імунітети зазвичай вужче дипломатичних.

Найбільш широкі консульські привілеї й імунітети ма

ють консульські посадові особи. Консульськими посадови

ми особами узагальнено називають генеральних консулів,

консулів, віцеконсулів і консульських агентів. Консульські

службовці (персонал) мають більш вузький, у порівнянні з

консулами, обсяг привілеїв й імунітетів. До консульських

службовців відносять адміністративнотехнічний персонал

консульської установи (друкарок, секретарок, бухгалтерів

та ін.). Працівники здійснюють допоміжне обслуговуван

ня консульської установи (садівник, ліфтер, шофер та ін.),

і їхні імунітети пов’язані винятково з виконанням службо

вих обов’язків. Члени родин консулів і консульських служ

бовців також мають деякий обсяг привілеїв й імунітетів, за

винятком, як правило, тих випадків, коли вони є громадя

нами держави перебування. Особливу категорію складають

особисті привілеї й імунітети позаштатних консулів. Такі

привілеї й імунітети, поперше, значно поступаються при

вілеям й імунітетам штатних консулів, а подруге, надають

ся громадянину держави перебування, хоча і за згодою цієї

держави.

Особиста недоторканність. У загальному міжнародному

праві особиста недоторканність консулів не є абсолютною.

Консульські посадові особи, говориться у ст. 41 Віденської

конвенції про консульські зносини 1963 р., «не підлягають

ані арешту, ані попередньому ув’язненню, інакше як на

підставі постанови компетентної судової влади у разі

164

Розділ 11

скоєння тяжких злочинів». За винятком зазначених ви

падків «консульські посадові особи не можуть бути ув’яз

неними і не підлягають ніяким іншим формам обмеження

особистої свободи, інакше як на виконання судових поста

нов, що набули законної чинності». Це положення не сто

сується консульських службовців і осіб обслуговуючого пер

соналу.

І консульські посадові особи, і консульські службовці не

підпадають під юрисдикцію країни перебування щодо дій,

вчинених ними під час виконання консульських функцій

Вирішення питання про те, чи мало місце виконання таких

функцій у момент скоєння правопорушення, вирішується

дипломатичним шляхом. У разі затримки чи арешту таких

осіб влада країни перебування зобов’язана негайно повідо

мити про це відповідне консульське чи дипломатичне пред

ставництво. Консульські службовці та члени обслуговую

чого персоналу мають право не свідчити з питань, пов’яза

них із виконанням ними службових обов’язків.

Положенням про дипломатичні представництва та кон

сульські установи іноземних держав в Україні закріплена

особиста недоторканність консульських посадових осіб (ча

стини 1, 2, 5 п. 25), особиста недоторканність консульських

службовців (частини 2–4 п. 25) і особиста недоторканність

членів обслуговуючого персоналу консульської установи

(частини 3, 4 п. 25).

Недоторканність приватної резиденції, транспорту. Кон

сульські службовці мають право на недоторканність приват

ної резиденції та транспорту, яким вони користуються у

тому ж обсязі, що й дипломатичні агенти.

Звільнення від податків і зборів. Консульські посадові

особи, консульські службовці, а також члени їхніх родин,

що проживають разом із ними, звільняються від податків і

зборів за конкретні види обслуговування. Положення про

дипломатичні представництва та консульські установи іно

земних держав в Україні спеціально не передбачає існуван

ня особистих консульських фіскальних привілеїв.

Стаття 43 Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квіт

ня 1963 р. (Див.: Міжнародне право в документах / За заг. ред. М. В. Бу

роменського. – С. 134–148).

165

Право зовнішніх зносин

Особисті митні привілеї поширюються на консульських

посадових осіб у тому самому обсязі й порядку, що й на дип

ломатичних агентів. Положення про дипломатичні пред

ставництва та консульські установи іноземних держав в

Україні спеціально не передбачає існування особистих кон

сульських митних привілеїв.

§ 11

Спеціальні місії

Спеціальні місії – один зі способів здійснення держава

ми зовнішніх зносин, що зустрічаються найчастіше. Це і

найбільш стародавній спосіб підтримки зовнішньополітич

них зв’язків. У чинному міжнародному праві поняття спе

ціальної місії існує для визначення статусу місії, що має

представницький і тимчасовий характер, що посилається

однією державою до іншої, за згодою останньої, для розгля

ду визначених питань чи для виконання в цій державі ви

значеної задачі. Правові й звичаєвоправові норми про спе

ціальні місії кодифіковані в Конвенції про спеціальні місії

1969 р.

Спеціальна місія завжди має офіційний державний ста

тус. Її міжнародноправовий статус узагалі дуже близький

до статусу дипломатичних представництв, за винятком де

яких особливостей, пов’язаних із тимчасовим характером

місії. Крім того, спеціальні місії можуть спрямовуватися та

прийматися незалежно від наявності дипломатичних чи

консульських відносин. Функції спеціальних місій узгод

жуються державами в кожному випадку окремо (проведен

ня переговорів, підписання документів, участь в урочистих

чи жалобних заходах і т. п.). Згода на прийом спеціальної

місії, на відміну від згоди на обмін дипломатичними пред

ставництвами, може бути виражена в будьякій, у тому

числі в мовчазній формі. Для призначення голови спеціаль

ної місії одержання агреману не обов’язкове.

Див.: Міжнародне право в документах / За заг. ред. М. В. Буро

менського. – С. 163–169.

166

Розділ 11

§ 12

Привілеї й імунітети спеціальних

місій і їхнього персоналу

Привілеї й імунітети спеціальних місій трохи відрізня

ються від привілеїв й імунітетів дипломатичних представ

ництв щодо статусу приміщень – спеціальні місії не мають

абсолютної недоторканності приміщень, і влада країни пе

ребування може мати доступ у такі приміщення в разі по

жежі чи стихійного лиха

. В іншому спеціальні місії мають

такі самі, що й дипломатичні представництва, привілеї й

імунітети (фіскальні привілеї, митні імунітети, недотор

канність архівів і документації, свободу пересування для

виконання функцій місії, свободу зносин із владою прий

маючої держави та своєю владою тощо). Особисті привілеї

й імунітети персоналу спеціальної місії включають особис

ту недоторканність, юрисдикційні імунітети, фіскальні

привілеї, митні привілеї та ін.

§ 13

Зовнішні зносини за участю

міжнародних організацій

Зовнішні зносини за участю міжнародних організацій –

відносно нове явище в міжнародній практиці. Вони існують

насамперед у вигляді обміну офіційними представництва

ми між державою й організацією. Значення таких відносин

постійно підвищується не тільки через послення впливу

самих організацій, але і як відображення спроб держав

ефективніше контролювати діяльність організацій. Держа

ви прагнуть мати свої представництва при всіх найбільших

універсальних міжнародних організаціях, а також при

найбільш авторитетних регіональних організаціях. У свою

чергу, міжнародні організації також можуть створювати

свої представництва в державах. Міжнародноправовою ос

Див.: Там само. – Ст. 25.

167

Право зовнішніх зносин

новою зовнішніх зносин за участю міжнародних організацій

є міжнародні договори

Представництва при міжнародних організаціях можуть

виконувати різні функції. У чомусь вони схожі з функція

ми дипломатичних представництв, у чомусь відображають

специфіку міжнародної організації, її спеціальну міжнарод

ну правосуб’єктність. Наприклад, у Віденській конвенції

про представництва держав у їхніх відносинах із міжнарод

ними організаціями універсального характеру названі такі

функції представництв держав: забезпечення представниц

тва держави, що представляє, при міжнародній організації;

підтримка зв’язку між державою, що представляє, й орга

нізацією; проведення переговорів з організацією й у її рам

ках; з’ясування здійснюваної в організації діяльності та

повідомлення про неї уряду держави, яку представляють;

забезпечення участі держави, що представляє, у діяльності

організації; захист інтересів держави, що представляє, сто

совно організації; сприяння здійсненню цілей і принципів

організації шляхом співробітництва з організацією й у її

рамках (ст. 6). Цей перелік у відносинах із кожною міжна

родною організацією може бути ширшим чи вужчим.

§ 14

Привілеї й імунітети органів зовнішніх

зносин за участю міжнародних

організацій і їхнього персоналу

Специфіка надання привілеїв й імунітетів органам

зовнішніх зносин за участю міжнародних організацій і

їхнього персоналу полягає у тристоронньому характері

Серед них можна зазначити: Конвенцію про привілеї та імунітети

ООН 1946 р., Угоду про привілеї й імунітети Європейського відділу ООН

1946 р., Угоду між США й ООН про місцезнаходження центральних

закладів ООН 1947 р., Генеральну угоду про привілеї та імунітети Ради

Європи 1949 р. з Протоколами, 1952, 1956, 1961, 1990 роки, Віденську

конвенцію про представництво держав у їх відносинах із міжнародни

ми організаціями універсального характеру 1975 р.

168

Розділ 11

виникаючих відносин. Привілеї й імунітети надаються не

міжнародною організацією, що посилає, а державою, на

території якої розташовані її органи. Тому крім загальних

договорів про привілеї й імунітети представництв, що ук

ладаються державами з організацією, остання укладає ще і

спеціальну угоду із приймаючою державою. Саме вона є

визначальною в разі виникнення спорів про обсяг і зміст

привілеїв й імунітетів.

Представництва держав при міжнародних організаціях

користуються зазвичай недоторканністю приміщень. У

Віденській конвенції про представництва держав у їхніх

відносинах із міжнародними організаціями універсально

го характеру це абсолютний імунітет приміщень постійно

го представництва (ст. 23), але не службових приміщень

делегації в органах організації та на конференціях. У дого

ворах із міжнародними організаціями це положення може

бути уточнене на користь розширення недоторканності при

міщень. Абсолютно недоторканними є відповідно до

Віденської конвенції про представництва держав у їхніх

відносинах із міжнародними організаціями універсально

го характеру архіви та документи представництва. Вони

не підлягають ані розкриттю, ані затримці. Цей імунітет діє

в тому самому обсязі, що і в дипломатичному праві. Пред

ставництво держави при міжнародній організації має також

фіскальні привілеї, митні імунітети. Їм належить право

користування прапором і емблемою своєї держави. Для

здійснення своїх функцій представництво має свободу зно

син зі своєю державою та свободу пересування співробіт

ників представництва на території країни перебування.

Представництва міжнародних організацій і їхні головні

органи зазвичай також користуються на території держав

членів привілеями й імунітетами, наданими дипломатич

ним місіям

До особистих привілеїв і імунітетів членів представництв

при міжнародних організаціях належить насамперед осо

биста недоторканність у тому самому обсязі, що і для дип

ломатичних агентів. Абсолютну недоторканність зазвичай

Див., наприклад: Генеральна угода про привілеї й імунітети Ради

Європи 1949 р. (статті 6, 7, 8).

169

Право зовнішніх зносин

мають також особиста резиденція члена представництва,

офіційні документи та кореспонденція. Юрисдикційний

імунітет члена представництва при міжнародній органі

зації відрізняється від статусу дипломатичного агента, особ

ливо щодо імунітету від кримінальної юрисдикції. Відповід

но до Віденської конвенції про представництва держав у їхніх

відносинах із міжнародними організаціями універсального

характеру імунітет від кримінальної юрисдикції поширюєть

ся лише на дії, вчинені при виконанні офіційних функцій

(ст. 60). Аналогічно надаються особисті юрисдикційні іму

нітети вищим представникам державчленів у головних орга

нах організацій

. У той же час вищим посадовим особам

міжнародних організацій можуть бути надані привілеї й іму

нітети дипломатичних агентів

. Посадові особи мають більш

скромні юрисдикційні імунітети

. Обсяг фіскальних при

вілеїв і митних імунітетів, а також право голови представ

ництва користуватися прапором і емблемою організації за

галом відповідають тому, що надано відповідно до міжна

родного права дипломатичним агентам.

Слід мати на увазі, що статус представництв держав при

міжнародних організаціях і статус посадових осіб органі

зацій у державахчленах урегульований численними

міжнародними договорами держав з міжнародними орга

нізаціями. Тому для встановлення точного обсягу привілеїв

й імунітетів у зовнішніх зносинах за участю міжнародних

міжурядових організацій слід звертатися до конкретних

міжнародних договорів.

Генеральна угода про привілеї та імунітети Ради Європи 1949 р.

закріплює: «Представникам у Комітеті Міністрів при виконанні ними

своїх службових обов’язків і під час поїздки до місця засідання й назад

надається… а) імунітети від особистого арешту або затримання і від на

кладення арешту» (ст. 9).

У зазначеній вище Генеральній угоді Генеральному Секретарю Ради

Європи і його заступнику, а також членам їхніх родин мають бути на

дані привілеї та імунітети, надані «відповідно до міжнародного права

дипломатичним представникам» (ст.16).

Посадові особи Ради Європи «не підлягають судовій відповідаль

ності за сказане чи написане ними і за всі дії, скоєні ними як посадови

ми особами у рамках їхніх повноважень» (п. «а» ст.18 Генеральної уго

ди про привілеї та імунітети Ради Європи 1949 р.).

Розділ 12

МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

§ 1

Поняття й ознаки міжнародної

міжурядової організації

У юридичній літературі й офіційних міжнародних доку

ментах поняття «міжнародна організація» традиційно ви

користовується і щодо міжнародних міжурядових (міждер

жавних) організацій (ММУО), і щодо міжнародних неуря

дових організацій (МНУО). У той же час досить складно

вивести загальне визначення, яке характеризувало б обид

ва різновиди міжнародних організацій, оскільки вони ма

ють різну правову природу.

Найважливішою відмінною ознакою будьякої міжна

родної міжурядової організації є наявність договірної осно2

ви – «ця ознака визначає юридичну природу міжнародної

організації»

. Саме вона відрізняє міжнародні міжурядові

від міжнародних неурядових організацій. Переважна

більшість сучасних міжнародних організацій здійснюють

свою діяльність на підставі особливого міжнародного дого

вору (найпоширенішим його найменуванням є «статут»:

Статут ООН, Статут ЮНЕСКО, Статут Ради Європи тощо).

Водночас у міжнародній практиці одержало розповсюджен

ня заснування міжнародних організацій резолюціями го

ловних органів інших міжнародних організацій (Конферен

цію ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) засновано в 1964 р.

Генеральною Асамблеєю ООН, резолюцією 1995 (XIX),

Організацію Об’єднаних Націй з промислового розвитку

(ЮНІДО) засновано в 1966 р. Генеральною Асамблеєю ООН,

Шибаева Е. А., Поточный М. Правовые вопросы структуры и дея

тельности международных организаций: Учеб. пособие. – 2е изд. – М.:

Издво МГУ, 1988. – С. 18.