Бусенко О.Т. (ред.). Технологія виробництва продукції тваринництва

Подождите немного. Документ загружается.

120

У годівлі тварин використовують дріжджі, одержані при викори-

станні для їх вирощування як харчової, так і нехарчової сировини.

Вирощують дріжджі на залишках спиртової промисловості (зернова,

картопляна брага, меляса), відходах гідролізних і сульфітно-спирто-

вих заводів, целюлозно-паперової промисловості, а також на очище-

них вуглеводнях (Н-парафінах) нафти, метані тощо. Дріжджі, ви-

рощені на вуглеводнях нафти, на відміну від інших, багатші на

протеїн (50 – 60 %), незамінні амінокислоти, особливо лізин (35 –

42 г/кг), вітаміни групи В, зокрема В

. Вони відзначаються високою

біологічною цінністю і мають назву білково-вітамінного концентра-

ту (БВК), товарна назва якого паприн.

Сухі кормові дріжджі використовують переважно в комбікормо-

вій промисловості при виробництві комбікормів для птиці, свиней,

телят і ягнят в кількості 3 – 10 % від маси комбікорму.

² Комбікорми

Це однорідні кормові суміші заводського виготовлення, в які вхо-

дить багато компонентів, підібраних з урахуванням науково обґрун-

тованих потреб тварин певного виду і віку в поживних речовинах

для забезпечення повноцінного живлення.

Деякі корми не містять усіх необхідних поживних речовин для

тварин. При їх змішуванні вони взаємно доповнюють один одного

окремими елементами поживності й при відповідній комбінації до-

сягається оптимальний рівень енергії, протеїну, амінокислот, міне-

ральних речовин та вітамінів для задоволення фізіологічних потреб

організму. В такому вигляді максимально використовуються пожив-

ні речовини, і продуктивність тварин підвищуються на 10 – 15 % і

навіть на 25 – 30 %.

Рецептуру комбікормів розробляють науковці на основі сучасних

знань про живлення окремих видів і вікових груп сільськогосподар-

ських тварин та потреби їх у поживних речовинах. Кожному рецеп-

ту комбікорму, призначеному для певного виду тварин, присвоюєть-

ся певний номер. Згідно з інструкцією встановлено такий порядок

нумерації: для курей — 1 – 9; індиків — 10 – 19; качок — 20 – 29;

гусей — 30 – 39; цесарок і голубів — 40 – 49; свиней — 50 – 59; ве-

ликої рогатої худоби — 60 – 69; коней — 70 – 79; овець — 80 – 89;

кролів і нутрій — 90 – 99; хутрових звірів — 100 – 109; ставової ри-

би — 110 – 119 і для лабораторних тварин — 120 – 129.

У межах окремого виду тварин кожному рецепту присвоюється

порядковий номер. Вид комбікорму вказується літерами: ПК — пов-

нораціонний комбікорм, К — концентрат, П — премікс. Наприклад,

ПК-18 — комбікорм для курок-несучок, 18-й рецепт. Останнім часом

для свиней комбікорм позначають літерами СК — свинячий комбі-

корм.

121

В Україні виробляють повнораціонні комбікорми, комбікорми-

концентрати, білково-вітамінні добавки (БВД), білково-вітамінно-

мінеральні добавки (БВМД) і премікси.

Повнораціонні комбікорми збалансовані за всіма поживними

речовинами залежно від групи тварин. Їх випускають переважно

для птиці та свиней.

Комбікормами-концентратами доповнюють основний раціон

із грубих і соковитих кормів необхідною кількістю протеїну, міне-

ральних речовин, вітамінів. Їх виготовляють для великої рогатої

худоби, овець, коней, свиней.

БВД і БВМД містять концентровані високопротеїнові корми

(макуха, дріжджі, зерно бобових тощо), а також препарати вітамінів,

макро- і мікроелементів, антибіотики та інші біостимулятори. Їх

вводять до складу комбікормів, які виробляють на основі власного

фуражного зерна, а також як доповнювачі при балансуванні раціо-

нів тварин із грубих, соковитих і зернових кормів безпосередньо у

господарствах.

Премікси — це суміш біологічно активних речовин (вітаміни,

мікроелементи, амінокислоти, антиоксиданти, фармакологічні пре-

парати тощо) з наповнювачами (шрот, дріжджі, висівки). Їх вводять

до складу комбікормів, білково-вітамінних добавок, замінників не-

збираного молока в кількості 1 – 2 %. Премікси бувають вітамінні,

мінеральні, вітамінно-мінеральні та ін.

Комбікорми випускають у розсипному, гранульованому і брике-

тованому вигляді. При гранулюванні й брикетуванні зменшується

об’єм комбікорму, він стає більш транспортабельним і краще збері-

гаються поживні речовини. Розсипний комбікорм у процесі транс-

портування самосортується: важчі частини осідають на дно, і корм

стає нерівноцінним за вмістом поживних речовин в окремих місцях.

Оцінюють комбікорм за зовнішнім виглядом, кольором, запахом,

ступенем помелу зерна, наявністю механічних домішок.

3.2. Фактори, що впливають на склад

і поживність кормів

Корми, які використовують у годівлі сільськогосподарських тва-

рин, різняться як за хімічним складом, так і за поживністю. Причо-

му, мінливість у складі й поживності одного і того самого виду кор-

му спостерігається навіть в умовах одного господарства й залежить

від ґрунтово-кліматичних умов, агротехніки, способу збирання, умов

зберігання, технології підготовки до згодовування тощо.

На хімічний склад рослин впливають природно-кліматичні фак-

тори — світловий і температурний режими, кількість опадів, воло-

122

гість повітря, тривалість сонячної інсоляції. Так, рослини, вирощені

в різних кліматичних зонах, відрізняються за наявністю протеїну.

Як правило, його вміст підвищується у рослинах при переміщенні їх

із півночі на південь, із заходу на схід. На південних схилах кіль-

кість протеїну і каротину в одного й того самого виду рослин більша,

ніж на північних. Нижчий рівень протеїну і сухої речовини буде

при зниженні температури і зростанні кількості опадів порівняно з

теплішою й сухішою погодою.

Урожайність і хімічний склад рослин тісно пов’ язані з родючістю

ґрунтів. У деяких регіонах склад ґрунтів різниться за надлишком

або нестачею окремих хімічних елементів (йод, кобальт, мідь та ін.),

що викликає певні зміни і в складі рослин. Так, корми, вирощені на

заболочених ґрунтах, бідні на кобальт і часто викликають захворю-

вання тварин на акобальтоз.

Із метою послаблення негативного впливу, пов’язаного з неста-

чею деяких елементів у ґрунтах, і для правильного внесення міне-

ральних добрив у господарствах складені ґрунтові карти, які дають

можливість певною мірою регулювати забезпеченість нормального

живлення рослин.

Значно змінюється хімічний склад кормових культур під впли-

вом добрив (табл. 12).

12. Вміст органічних речовин у зерні кукурудзи

залежно від внесених добрив, %

Добриво Протеїн Жир Крохмаль

Контроль 9,9 4,0 72,4

Фосфор — 40 кг/га 10,6 5,3 66,9

Фосфор/азот — 40 – 50 кг/га 11,9 7,4 67,3

Гній — 20 т/га 10,3 6,7 63,7

Особливо впливають на врожайність і вміст протеїну в рослинах

азотні добрива. При цьому злакові реагують більше, ніж бобові.

Слід зазначити, що внесення азотних добрив сприяє нагромаджен-

ню в кормових рослинах нітратів, а вміст у сухій речовині раціону

понад 0,5 % нітратів може спричинити отруєння жуйних. У рубці,

особливо при нестачі цукрів у раціоні, відновлення нітратів до аміа-

ку зупиняється на стадії нітритів. Нітрити токсичні для організму і

викликають у тварин аноксію (кисневе голодування).

Склад і поживність кормових рослин залежать від фази вегетації

при їх заготівлі. В ранні фази вегетації у сухій речовині вищий

вміст протеїну, безазотистих екстрактивних речовин і нижчий кліт-

ковини. В пізніші фази у рослин збільшується кількість клітковини,

корм гірше поїдається і перетравлюється (табл. 13).

123

13. Вміст і перетравність поживних речовин

у конюшино-злаковій сумішці, %

Протеїн Клітковина

Фаза вегетації

вміст

коефіцієнт

перетравності

вміст

коефіцієнт

перетравності

Бутонізація 15,0 65 27,0 64

Кінець цвітіння 9,0 48 36,0 56

Проте поживність не всіх кормових рослин знижується з пізні-

шими фазами вегетації під час заготівлі. Так, у кукурудзи при зби-

ранні на силос найбільше поживних речовин нагромаджується у

фазі воскової і технічної стиглості зерна. При цьому перетравність

їх майже не змінюється (табл. 14).

14. Зміна поживності рослин кукурудзи протягом вегетації

Вміст в 1 кг корму

Фаза вегетації

кормових

одиниць

перетравного

протеїну, г

Початок утворення зерна 0,18 13,6

Молочна стиглість 0,22 13,0

Молочно-воскова стиглість 0,30 13,0

Воскова стиглість 0,32 14,0

Нагромаджують поживні речовини до фази воскової стиглості без

суттєвої зміни перетравності горох, люпин, кормові боби та ін. Кор-

мові коренеплоди і зерно найбагатші на поживні речовини у фазі

повної стиглості. Тому збирати ті чи інші культури при заготівлі

кормів слід у такі фази їхнього розвитку, коли з одиниці площі мож-

на одержати максимум кормових одиниць та перетравного протеїну.

Хімічний склад і поживність кормів значною мірою залежать від

сорту рослин. Так, вміст протеїну у кременистих сортів кукурудзи

коливається в межах 7,7 – 14,7 %, зубоподібних — 8 – 13,5, крохма-

листих — 6,9 – 12,2 %.

Суттєво впливає на поживність кормів спосіб заготівлі. Напри-

клад, при висушуванні трави на сіно в польових умовах втрати по-

живних речовин становлять 30 – 40 %, а за дощової погоди — 50 %,

при досушуванні сіна за допомогою активного вентилювання вони

зменшуються до 20 – 25 %. Знижуються поживність та якість силосу

при тривалому завантаженні у силососховище, трамбуванні тощо.

Крім того, склад і поживність кормів залежать від строків та спо-

собів сівби, густоти травостою, догляду за кормовими культурами в

період їхнього росту, способів консервування, умов зберігання і під-

готовки кормів до згодовування. Забруднення їх пестицидами під

124

час догляду за рослинами (деякі нагромаджуються в рослинах),

ураження останніх фітофторою, сажкою, іржею, плісенню при збері-

ганні кормів у незадовільних умовах знижують їхню поживну цін-

ність і можуть викликати токсикоз у тварин.

Таким чином, даними про поживність кормів, наведеними у від-

повідних довідниках, слід користуватися як орієнтовними, а для

організації повноцінної годівлі тварин у господарстві потрібно сис-

тематично визначати фактичну поживність заготовлених кормів.

3.3. Нормування годівлі сільськогосподарських

тварин

При організації годівлі користуються нормами, розробленими

науковими установами для різних видів і вікових груп тварин. Нор-

ма годівлі — це потреба організму в енергії, поживних і біологічно

активних речовинах, зумовлена живою масою, продуктивністю, фі-

зіологічним станом, господарським використанням та особливостя-

ми утримання.

Загальну потребу тварин в енергії і поживних речовинах теоре-

тично прийнято розподіляти на такі частини.

1. На пов’язану з підтриманням життєдіяльності організму в

спокійному і непродуктивному стані (підтримуюча потреба).

2. На пов’язану з основною продуктивністю — ростом молодняку,

приростом живої маси при відгодівлі, утворенням молока у лактую-

чих тварин, яєць у птиці при яйцекладці (потреба на продукцію).

3. На пов’язану із супутньою продуктивністю або з специфічним

станом тварин, наприклад із продовженням росту молодої лактую-

чої корови, з новою вагітністю і розвитком плода у лактуючих тва-

рин тощо (супутня потреба).

Норми, що застосовуються нині у нас в практиці тваринництва,

розраховані на сумарну потребу тварин для підтримання життєвих

функції організму, ріст і розвиток молодняку, основну продукцію чи

репродуктивні функції й не враховують для деяких груп тварин по-

треби на супутню продуктивність, яку необхідно додатково брати до

уваги при визначенні загальної норми, наприклад на ріст молодих

дійних корів, роздій новотільних тощо. Нині при визначенні норми

годівлі користуються деталізованими нормами, за якими рекомен-

дується враховувати від 20 до 40 показників поживності раціону.

Відповідно до встановленої норми годівлі складають раціони.

Раціон — це набір і кількість кормів, які споживає тварина за

певний проміжок часу (доба, місяць, сезон, рік). Якщо раціон повні-

стю і всебічно задовольняє потребу організму в необхідних пожив-

них речовинах, то він називається збалансованим. Раціон склада-

125

ють із доброякісних кормів, що відповідають природі живлення тва-

рин. В нього повинні входити різноманітні корми, які при поєднан-

ні сприятливо впливають на процеси травлення, відповідають струк-

турі кормовиробництва у господарстві і по можливості є дешевими.

В раціоні має бути і певне співвідношення між окремими кормами.

У практиці годівлі сільськогосподарських тварин можливі різні

співвідношення кормів у раціонах залежно від типу годівлі, що

склався в господарстві.

Під типом годівлі розуміють умовну назву раціону, яка зале-

жить від вмісту в ньому окремого корму або групи кормів за енерге-

тичною поживністю чи сухою речовиною. Визначають тип годівлі за

структурою раціону.

Структура раціону — це співвідношення окремих груп кормів

у ньому за вмістом енергії, виражене у відсотках до загальної його

поживності.

Типи годівлі великої рогатої худоби прийнято характеризувати

за вмістом концкормів або співвідношенням за поживністю між су-

хими і соковитими кормами (табл. 15, 16).

15. Типи годівлі великої рогатої худоби залежно від кількості

концкормів у раціоні

Тип годівлі

Кількість концкормів

у структурі раціону, %

Кількість концкормів

на 1 кг молока, г

Концентратний 40 і більше 370 і більше

Напівконцентратний 39 – 25 360 – 230

Малоконцентратний 24 – 10 220 – 110

Об’ємистий

9 і менше 100 і менше

16. Типи годівлі великої рогатої худоби залежно

від кількості сухої речовини в раціоні, %

Співвідношення сухої речовини у кормах

Тип годівлі

сухих соковитих

Сухий 100 – 90 0 – 10

Малосоковитий 89 – 75 11 – 25

Напівсоковитий 74 – 50 26 – 50

Соковитий Менше 50 Більше 50

На основі цих типів виділяють 16 проміжних, наприклад кон-

центратний сухий, концентратний напівсоковитий; або залежно від

виду переважаючого соковитого корму — силосний, коренеплідний

тощо.

Типи годівлі свиней характеризують за вмістом концкормів у ра-

ціоні відповідно до віку тварин (табл. 17).

126

17. Типи годівлі свиней за співвідношенням груп кормів у раціоні, %

Дорослі свині, молодняк

старше 6-місячного віку

Молодняк

2,5 – 6-місячного віку

Тип годівлі

концкорми

об’ємисті

концкорми

об’ємисті

Концентратний 75 і більше до 25 80 і більше 20 і менше

Напівконцентратний 65 – 50 35 – 50 75 – 60 25 – 40

Об’ємистий

До 40 60 і більше 55 – 40 45 – 60

Поживність кормів для птиці виражають в обмінній енергії, а

тип годівлі — за співвідношенням сухих і вологих кормів у раціоні.

Бувають такі типи годівлі: сухий, комбінований та вологий. Сухий

тип годівлі, коли всі корми в раціоні згодовують у сухому вигляді.

Комбінований, коли частину кормів дають у сухому вигляді, а час-

тину — вологими мішанками з додаванням соковитих кормів. Воло-

гий — усі корми згодовують у вигляді вологих мішанок.

У сучасних умовах в тваринництві застосовують не індивідуаль-

ну годівлю, а групову. При цьому формують більш-менш однорідні

групи тварин, визначають норму і складають раціон з розрахунку

на середню голову. За структурою раціону підбирають певні групи

кормів із таким розрахунком, щоб забезпечити потребу в енергії й

основних поживних речовинах — протеїні, жирі, амінокислотах, ву-

глеводах (цукор і клітковина). У разі нестачі мінеральних речовин

та вітамінів їх доповнюють додатковою підгодівлею.

В іншому варіанті потребу тварин в енергії та поживних речови-

нах виражають через їхню концентрацію у сухій речовині й згодо-

вують кормосуміш досхочу або лімітують певну її кількість залежно

від продуктивності. Цей принцип практикують при розробці повно-

раціонних комбікормів для птиці та свиней.

У деяких господарствах залежно від продуктивності застосовують

різний рівень годівлі, під яким розуміють ступінь забезпечення

тварин енергією і поживними речовинами. Визначають його за вмі-

стом енергії в раціоні на одиницю живої маси за співвідношенням

між загальною кількістю енергії в раціоні та енергією для підтри-

мання життєдіяльності організму. Рівень годівлі за окремими по-

живними речовинами встановлюють за їхньою концентрацією у су-

хій речовині або кількістю на 1 к. од. Від рівня годівлі залежать

продуктивні якості тварин, витрати та оплата корму.

Витрата корму — це кількість спожитого тваринного корму за

поживністю, що витрачається на одиницю одержуваної продукції.

Оплата корму — це кількість тваринницької продукції, одержа-

ної на одиницю спожитого корму.

T Наприклад, при річній витраті на одну корову 4200 к. од. і надої 3500 кг

витрата корму на 1 кг молока становить 1,20 к. од., а його оплата — 0,83 кг мо-

лока на 1 к. од.

127

Технологія виробництва

молока

4.1. Значення великої рогатої худоби

та її біологічні особливості

Скотарство є провідною галуззю тваринництва. Частка його то-

варної продукції в загальній вартості продукції тваринництва ста-

новить понад 63 %. Від великої рогатої худоби одержують цінні й

незамінні продукти харчування — молоко та яловичину.

Молоко містить усі необхідні поживні речовини і в найсприятли-

вішому співвідношенні. З нього виготовляють різні продукти харчу-

вання — вершкове масло, сири, кисле молоко, ряжанку, кефір тощо.

Яловичина і телятина відзначаються високими смаковими якостя-

ми і користуються підвищеним попитом у населення. В раціоні лю-

дини на ці продукти повинно припадати 50 % загальної потреби в

тваринному білку. За рахунок молочного скотарства у нашій країні

виробляють 99 % молока і 64 % м’яса.

Від скотарства одержують цінну шкіряну сировину, а також по-

бічні продукти забою (кров, кишки, кістки, роги, волос та ін.).

Велику рогату худобу використовують і як тяглову силу. Крім то-

го, вона дає цінне органічне добриво, яке має важливе значення

для підвищення родючості ґрунтів. Від однієї корови за рік можна

одержати 10 – 12 т гною.

Внаслідок біологічних особливостей велика рогата худоба здатна

споживати і добре засвоювати дешеві рослинні корми, що містять

багато клітковини. Наявність у неї чотирикамерного шлунка дає

можливість їй перетравлювати клітковину на 55 – 65 %, тоді як у

свиней і коней цей показник становить 18 – 30 %.

Мікрофлора в рубці великої рогатої худоби дає їй змогу викорис-

товувати азотисті сполуки небілкової природи. До 25 % протеїну в

раціонах худоби можна замінювати синтетичними азотистими спо-

луками, такими як сечовина, амонійні солі та ін. Бактерії рубця ви-

користовують азот зазначених сполук на побудову свого тіла і при

відмиранні вони перетравлюються, а їхні білки використовуються

організмом тварин. На одиницю корму корови виробляють більше

продукції для людини, ніж інші сільськогосподарські тварини.

128

Молочна худоба перетворює рослинний протеїн у тваринний на

22 – 30 %, тоді як кури — на 20 – 26, бройлери — 17 – 26, свині —

12 – 15, м’ясна худоба — на 4 – 8 %. Енергію корму в енергію продук-

тів харчування молочна худоба перетворює на 25 % і займає друге

місце після курей яєчного напряму продуктивності (26 %), а у брой-

лерів цей показник становить 23 %, індиків — 22, свиней — 14,

м’ясної худоби — 4 %.

Велика рогата худоба відрізняється витривалістю і пристосовані-

стю до різних кліматичних умов, що дає можливість розводити її

майже на всіх континентах світу. Вона добре переносить як високу,

так і низьку температуру.

За рівнем продуктивності велика рогата худоба значно перева-

жає інших сільськогосподарських тварин. У передових господарст-

вах середньорічні надої від корови становлять 5000 – 7000 кг моло-

ка, а рекордистки здатні давати його 25 000 – 27 000 кг і більше за

лактацію. В умовах інтенсивного вирощування і відгодівлі серед-

ньодобові прирости молодняку становлять 1200 – 1500 г і більше.

На виробництво 1 кг молока високопродуктивні корови витрача-

ють 0,7 – 0,9 к. од. Влітку велика рогата худоба значною мірою може

забезпечувати потребу організму в поживних речовинах за рахунок

зеленого корму, а взимку основою її раціонів є грубі та соковиті ко-

рми. Пасовищний корм — найдешевший і сприятливо впливає на

здоров’я та продуктивність тварин. За літній період господарства

одержують 50 % і більше загальної кількості молока.

У великої рогатої худоби порівняно тривалий період життя

(35 – 40 років), тому її використовують довше, ніж інші види сіль-

ськогосподарських тварин.

4.2. Сучасний стан і тенденції розвитку

скотарства

Найбільш поширеним видом сільськогосподарських тварин у сві-

ті є велика рогата худоба. Станом на 1999 р. її поголів’я становило

1 338 201 тис. і порівняно з 1989 – 1991 р. зросло на 44,3 млн. Осно-

вна кількість худоби розміщена на Американському та Азіатському

континентах (68,9 %). У світі чотири країни, які мають найбільш

значну кількість великої рогатої худоби (Індія — 214 877 тис. голів,

Бразилія — 163 470, Китай — 107 586, США — 98 522 тис. голів).

Рівень розвитку молочного скотарства у різних країнах світу ду-

же різноманітний. Найбільше воно розвинене у країнах Європи та

Північної Америки. У 1999 р. світове виробництво молока становило

480 659 тис. т. Якщо цей показник прийняти за 100 %, то на окре-

мих континентах світу частка виробництва молока становитиме, %:

у Європі — 43,9, Америці — 29,4, Азії — 18,9, Океанії — 4,7, Афри-

129

ці — 3,1. Із країн світу найбільше молока виробляють: США —

73 482 тис. т, Індія — 36 000, Російська Федерація — 31 800, Німеч-

чина — 28 300, Франція — 24 609, Бразилія — 22 495 тис. т.

У світі 12 країн, де в середньому за рік від корови надоюють

6000 кг молока і більше (Ізраїль — 8785, США — 8043, Саудівська

Аравія — 7849, Швеція — 7356, Республіка Корея — 6980, Нідерлан-

ди — 6852, Канада — 6830, Японія — 6704, Данія — 6565, Фінлян-

дія — 6435, Англія — 6157, Кувейт — 6060 кг).

Середньорічний надій від корови у світі становить 2071 кг. Високі

надої одержують на континентах Європи та Північної Америки — від-

повідно 4986 і 4639 кг, а найнижчі — в Африці (497) і Азії (1200 кг).

Низька продуктивність худоби цих континентів пояснюється тим,

що на них розводять зебуподібну худобу і буйволів, які мають низь-

ку молочну продуктивність.

Світове виробництво яловичини і телятини в 1999 р. досягло

55 867 тис. т. Найбільше вироблено їх на Американському конти-

ненті (Північна — 15 182, Південна Америка — 11 365 тис. т), а се-

ред країн світу — в США (12 050 тис. т), Бразилії (6182), Китаї

(4674), Аргентині (2650), Російській Федерації (2229 тис. т). Середня

маса туші однієї голови в світі становила 205 кг, а в п’яти країнах

цей показник перевищує 300 кг (Японія — 401, Ізраїль — 383,

США — 331, Канада — 316, Німеччина — 311).

В Україні на 1 січня 2000 р. поголів’я великої рогатої худоби ста-

новило 10 626 тис., із них корів — 5431 тис. Молока в 1999 р. вироб-

лялося 13 362 тис. т.

У нашій країні є необхідний потенціал для розвитку галузі ско-

тарства, який здатний задовольняти потребу населення в молоці та

яловичині. Виведені нові молочні породи великої рогатої худоби

(українська червоно-ряба молочна, українська чорно-ряба молочна),

внутрішньопородні типи з рівнем продуктивності в окремих стадах

5000 – 7000 кг молока від корови за рік. Успішно розвивається

м’ясне скотарство. Створені дві вітчизняні м’ясні породи худоби

(українська і волинська м’ясні), тварини яких при середньодобових

приростах 1200 – 1500 г у 18-місячному віці досягають живої маси

600 – 650 кг.

4.3. Молочна продуктивність корів

Хімічний склад молока. Молоко — це складна біологічна рі-

дина, що виробляється молочною залозою самок ссавців. Воно є не-

замінним кормом для новонароджених тварин і цінним продуктом

харчування для людини.