Дробот В.І. та ін. Бізнес-план розвитку сільськогосподарського підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

використання всіх можливостей, що надає ринок, для досягнення

комерційного успіху.

Залежно від характеру бізнесу підприємства можуть бути підго-

товлені два типи резюме: конспективне або описове.

Конспективне резюме

просто подає у скороченому і однаковому

за формою вигляді висновки кожного розділу бізнес-плану. Його

перевагою є легкість написання, недоліком — сухість подання ін-

формації.

Описове резюме

являє собою коротку розповідь про бізнес вироб-

ника. Описове резюме особливо ефективне в бізнес-плані, пов’яза-

ному з новими видами комерційної діяльності (новий товар, новий

ринок, нова технологія), що потребує додаткових пояснень. Описове

резюме повинно мати менше пунктів, ніж конспективне і зосере-

джуватися передусім на концепції діяльності підприємства і основ-

них (найвагоміших) її моментах.

Порядок викладення матеріалу в описових резюме довільний.

Так, концепція бізнесу може описуватися у трьох абзацах, а

склад команди управлінців — в одному або двох реченнях. Вико-

ристання описових резюме необов’язкове. Більшість бізнесменів

охоче задовольняються конспективними резюме, особливо, коли

концепція їхнього бізнесу зрозуміла, а їхні ринок та наступна дія-

льність стандартні. У цьому разі конспективні резюме дають до-

свідченим інвесторам всю потрібну для них інформацію.

1. ХАРАКТЕРИСТИКА

ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Коротка довідка про історію підприємства. Зазначається рік

заснування; етапи його розвитку та реформування в сучасну органі-

заційно-правову форму; найважливіші події та успіхи в його діяль-

ності тощо.

1.2. Склад засновників з визначенням їхньої частки в статутно-

му капіталі (фонді). В цьому підрозділі зазначають кількість учас-

ників (фізичних та юридичних осіб), що мають майнові та земельні

паї. Залучення сторонніх підприємств (юридичних осіб) в акціоне-

рне товариство (товариство) на правах учасників може бути ви-

правданим, якщо цей захід підвищить інвестиційні можливості

підприємства. Юридичні особи вносять до статутного фонду вкла-

ди або пайові внески, що утворюють у ньому їхні паї (акції, част-

ки). На суму внеску видаються акції, а розмір і форму пайових

внесків зазначають в членській книжці пайовика. Частка в стату-

тному фонді залучених осіб повинна бути всебічно обґрунтована і

не перевищувати 50 % від його величини.

В цьому підрозділі також дається обґрунтування пропонованої

організаційно-правової форми підприємства та перспектив її пода-

льшої зміни (в формі пропозицій).

1.3. Участь у спільній діяльності. Ця таблиця складається в разі

наявності такої діяльності із зазначенням її учасників та внесків їх

у статутний фонд.

В цій таблиці зазначаються всі об’єднання, організації та під-

приємства, незалежно від їх місцерозташування, які мають паї в

статутному фонді підприємства. В графі «А» записують назви та ад-

реси цих пайовиків, в графі 1 — величину їхніх внесків до статутно-

го фонду, в графі 2 — частку участі в статутному фонді працівників

підприємства.

1.4. Місцезнаходження підприємства. Відповідно вказують міс-

цезнаходження підприємства, його філій та представництв, а також

внутрішньогосподарських підрозділів, відстань від центральної са-

диби підприємства до найближчої залізничної станції, пристані, до

районного та обласного центру, а також до пунктів реалізації, пере-

робки та зберігання сільськогосподарської продукції.

Кожне сільськогосподарське підприємство укладає договір з міс-

цевою адміністрацію, який коротко визначає обов’язки сторін щодо

формування й участі в реалізації районних програм комплексного

соціально-економічного розвитку (будівництва доріг, охорони на-

вколишнього середовища, впровадження безвідходних технологій

виробництва, забезпечення зайнятості робочої сили, експлуатації

житла, соціально-культурних об’єктів і т.ін.).

1.5. Виробничий напрям (спеціалізація). Визначається на під-

ставі структури товарної продукції (грошової виручки від реалізації

продукції). В текстовій частині показують частку в діяльності під-

приємства головної галузі, додаткових галузей та інших видів дія-

льності.

1.6. Інші види діяльності. Зазначаються в разі їх наявності.

1.7. Міжгосподарські зв’язки (кооперація та інтеграція) і взаємо-

дія з іншими організаційними структурами. Показують участь під-

приємства в міжгосподарській кооперації та агропромисловій інтег-

рації, рівень розвитку міжгосподарських зв’язків, а також характер

взаємодії з іншими організаційними структурами в межах адмініст-

ративного району та поза ним.

1.8. Організаційна структура (підрозділи) підприємства. Зазна-

чаються організаційна структура підприємства: територіальна (га-

лузева, цехова); його внутрішньогосподарські підрозділи; чисель-

ність працівників; філії та представництва; інші підрозділи та слу-

жби. При цьому важливо встановити внутрішньогосподарські відно-

сини між підрозділами, між підрозділом та правлінням (дирекцією)

підприємства, а в ряді випадків між підрозділом та іншими підпри-

ємствами. Ці відносини охоплюють передусім сферу обміну продук-

цією, послугами, роботами й можуть бути ринковими та неринкови-

ми.

Механізм внутрішньогосподарських відносин повинен передба-

чати створення таких економічних умов, які б стимулювали підви-

щення ефективності виробництва.

При складній внутрішньогоспо-

дарській структурі підприємства це завдання вирішується переду-

сім наданням самостійності підрозділам, трудовим колективам,

окремим працівникам.

Філії

— це підрозділи підприємства, розташовані, як правило, за

його межами, які здійснюють всі або частину його функцій.

Представництва

— це відокремлені підрозділи підприємства, які

здійснюють від його імені укладання угод та інші правові дії, а та-

кож захищають його інтереси.

Філії та представництва діють на підставі власних статутів і по-

ложень, затверджених підприємством. Їм може надаватися право

відкриття поточних і розрахункових рахунків у банках, здійснення

угод (операцій) від імені юридичної особи, виконання інших функ-

цій підприємства.

В цьому підрозділі зазначають товариства, що мають дочірні і

залежні підприємства, а також асоціації й інші об’єднання (комер-

ційні і некомерційні), включаючи асоціації селянських (фермер-

ських) господарств та інших господарських суб’єктів, якщо з ними

пов’язана діяльність підприємства.

Доцільність організацій дочірніх підприємств,

як правило,

ви-

значають такі критерії:

місце підрозділу в основному технологічно-

му процесі (самостійне, допоміжне, ланка технологічного ланцюга);

наявність власного сегмента ринку збуту; зв’язок із зовнішнім сере-

довищем; наявність конкуренції; відокремленість матеріально-

технічної бази; економічна ефективність діяльності дочірнього під-

приємства.

В загальну чисельність працівників на початок і кінець планово-

го року включають постійних, сезонних і тимчасових працівників на

підставі звітних чи розрахункових даних. В окремих таблицях роз-

ділу показують персональний склад органів управління (правління,

ревізійна комісія, виконавчий апарат) із зазначенням посади, осві-

ти та спеціальності кожної персоналії.

На рисунках бізнес-плану відображують організаційну структуру

підприємства та структуру управління підприємством.

1.9. Кадровий склад управління підприємством. Організація

управління — один з найважливіших елементів бізнесу сільського-

сподарського підприємства. Найкраща ідея може зазнати краху че-

рез поганого виконавця. І навпаки, кваліфікований менеджер може

забезпечити ефективність виконання навіть посереднього плану. В

цьому підрозділі потрібно дати інформацію про всіх спеціалістів

(профіль, освіта, досвід роботи, рівень заробітної плати і т.ін.), які

забезпечать виконання бізнес-плану. Якщо бізнес-план розробля-

ється за цільовим замовленням інвестора, до нього доцільно додати

коротку інформацію (1 – 2 с.) про трудову діяльність кожного із за-

пропонованих спеціалістів. Слід також вказати форму використан-

ня цих спеціалістів: у постійному штаті, за сумісництвом (як зовні-

шні експерти або консультанти).

В цьому ж підрозділі зазначаються потреба й можливість у вико-

ристанні послуг спеціальних організацій з найму управлінців і спе-

ціалістів-професіоналів. В його текстовій частині доречно охарак-

теризувати систему оплати праці керівників та спеціалістів, а та-

кож залежність рівня їхньої заробітної плати від результатів їхньої

виробничо-фінансової діяльності. В сільськогосподарських підпри-

ємствах з колективною формою організації виробництва наводять

також дані щодо кадрового складу правління, ревізійної комісії та

виконавчого апарату.

1.10. Фінансово-економічний стан підприємства (основні еконо-

мічні показники виробничо-фінансової діяльності підприємства за

останні три роки)

Основні економічні показники виробничо-

фінансової діяльності підприємства у цьому підрозділі характери-

зують ефективність господарювання підприємства за останні три

роки (звітні показники), а також на плановий рік. Показники на

плановий рік вносяться в підрозділ після завершення розробки від-

повідних форм бізнес-плану.

Загальна середньорічна чисельність працівників

, в тому числі і

зайнятих у сільськогосподарському виробництві, за останні три ро-

ки береться з відповідної форми річних звітів, а на плановий рік —

з бізнес-плану (7.2. «Чисельність працівників і річний фонд оплати

праці»).

Середньорічна вартість основних виробничих фондів

, в тому чи-

слі і сільськогосподарського призначення, і

оборотних засобів

за

останні три роки визначається на підставі відповідних форм річних

звітів, а на плановий рік — на підставі бізнес-плану (5. «Основні

засоби виробництва», 9.7. «Нормативна потреба в оборотних коштах

та джерела їх покриття»).

У валову продукцію сільського господарства включають продук-

цію рослинництва і тваринництва в оцінці за порівнянними цінами

2000 р.

(додаток 1).

Планова вартість валової продукції рослинництва

, крім вартості

виробленої продукції, включає зміни (зменшення, збільшення) вар-

тості незавершеного виробництва, а також вартість закладки і ви-

рощування до плодоносного віку багаторічних насаджень.

Планова вартість валової продукції тваринництва

розраховуєть-

ся за розрахунковими таблицями (форма «Собівартість продукції

тваринництва»). При цьому, крім вартості наведених у переліку

продуктів, враховується вартість можливої іншої продукції, а також

всієї побічної продукції галузі.

Дані про валовий дохід та прибуток за попередні три роки

пока-

зують на підставі відповідних форм річного звіту, а

на плановий

рік

— на підставі бізнес-плану (9.6. «Розрахунок прибутку, валового і

чистого доходу»).

Показники про короткострокові та довгострокові зобов’язання

бе-

руться з відповідної форми річного звіту, а

на плановий рік

— на

підставі бізнес-плану (9.9. «Розрахунок виплат на сплату процентів

за банківський кредит» ).

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами

обчислюють як

відношення власних до всіх оборотних коштів, а

коефіцієнт плато-

спроможності

розраховують як відношення платіжних засобів до

платіжних зобов’язань.

1.11. Перспективи розвитку підприємства. В цьому підрозділі ви-

світлюють основні напрями економічного і соціального розвитку

підприємства на найближчі п’ять років і на більш віддалену перс-

пективу. Акцентується увага на прискореному впровадженні в його

діяльність науково-технічного прогресу; виробництві конкуренто-

спроможної продукції на основі широкого застосування інтенсивних

ресурсозберігаючих та індустріальних технологій.

Показують: частку підприємства у загальному обсязі виробницт-

ва відповідних видів товарної (ринкової) продукції в адміністратив-

ному районі; якою мірою підприємство може служити в якості моде-

льної (раціональної) організаційно-правової форми для даної зони і

регіону; можливість розвитку (розширення) підсобних промислових

виробництв з метою доведення кінцевої продукції до споживача і

створення додаткових робочих місць; рівень соціального захисту

працівників підприємства, ветеранів праці та пенсіонерів.

2. РИНКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ

Згідно із законодавством України

сільськогосподарські товаро-

виробники є власниками виробленої ними продукції і самостійно

вирішують питання її використання та реалізації.

Товаровиробники

мають право на договірній основі реалізувати продукцію до держа-

вних ресурсів за державними та регіональними контрактами; про-

давати її іншим споживачам за оптовими, форвардними та

ф’ючерсними контрактами на біржових аукціонах, через фірмову

торгівлю, бартерні угоди, торгові доми та інші ринкові структури;

укладати договори з переробними і заготівельними підприємствами

та організаціями на продаж продукції, переробку її на давальниць-

ких умовах або на зберігання. В рахунок оплати державного конт-

ракту товаровиробникам за їх згодою можуть поставлятися матеріа-

льно-технічні ресурси. Товаровиробники мають право залучати іно-

земні інвестиції (матеріально-технічні ресурси і технології) з пода-

льшими розрахунками за них частиною продукції.

При розробці бізнес-планів сільськогосподарських підприємств

за основу беруть договори із заготівельними організаціями, інші

договори та угоди укладені із споживачами (покупцями) продукції,

робіт, послуг і постачальниками матеріально-технічних ресурсів.

Заготівельні організації здійснюють заходи щодо стимулювання

приймання сільськогосподарськими підприємствами поставок про-

дукції за контрактами і угодами через систему цін, виділення необ-

хідних господарствам матеріально-технічних ресурсів, забезпечення

гарантованого збуту продукції, її приймання безпосередньо на міс-

цях виробництва і шляхом централізованого вивозу.

При розробці бізнес-планів підприємства використовують довго-

термінові економічні нормативи,

які є важелями впливу на інтереси

підприємств з метою активізації їхньої діяльності.

До сільськогоспо-

дарських підприємств можуть доводитися такі довготермінові нор-

мативи: ставки фіксованого сільськогосподарського податку, норма-

тиви плати за природні ресурси, плати за викиди забруднюючих

речовин у навколишнє середовище, валютні відрахування і т.ін.

Форма 2.1 розділу 2

зазначає споживачів, види продукції, кіль-

кість її, закріплену за споживачами, і розподіл її за кварталами від-

повідно до укладених контрактів, у тому числі договорів із заготі-

вельними організаціями споживчої кооперації та форвардних і

ф’ючерсних угод. Обсяги продажу сільськогосподарської продукції і

сировини відображують у заліковій вазі. Ці обсяги погоджують з

відповідними показниками форми «Баланс продукції рослинницт-

ва» і форми «Виробнича програма по тваринництву». Однак, у фор-

мі 2.1. дані наводять у заліковій масі, а в двох останніх формах —

переважно у фізичній масі. Обсяг реалізації насіння сільськогоспо-

дарських культур показують окремо від товарної продукції.

підрозділі 2.2 «Ринок послуг»

відображують обсяг послуг, що

надаються підприємству сторонніми підприємствами та організаці-

ями виробничої інфраструктури (відділеннями «Агротехсервісу»,

«Агрохімії», машинно-технологічними станціями, машинно-

меліоративними станціями та ін.) та фізичними особами, а також

обсяг послуг, що надає підприємство сільськогосподарським підпри-

ємствам, іншим підприємствам і організаціям та населенню. Ціни

за надання послуг встановлюють за згодою сторін і визначають у

відповідних договорах. Ціни за надання послуг працівникам влас-

ного господарства фіксують у колективному договорі.

підрозділі 2.3 «Ринок основних засобів виробництва»

відобра-

жують обсяги купівлі та продажу основних засобів виробництва по

видах із зазначенням кількості, ціни за одиницю і суми купівлі та

продажу. При вирішенні цього питання враховують загальну по-

требу в них для виконання виробничих програм у відповідних галу-

зях виробництва. При цьому слід віддавати перевагу розвитку пря-

мих зв’язків між сільськогосподарськими споживачами та виробни-

ками технічних засобів, у тому числі лізингу сільськогосподарської

техніки.

підрозділі 2.4 «Ринок матеріальних ресурсів»

показують обсяги

купівлі і продажу насіння і посадкового матеріалу, кормів, мінера-

льних добрив, пестицидів, пального та мастил, запасних частин і

ремонтно-технічних матеріалів тощо. При цьому виходять з потреби

відповідних матеріальних ресурсів для виконання виробничої про-

грами і наявності їх на початок планового року.

підрозділі 2.5 «Ринок робочої сили»

відображують зміни зага-

льної чисельності та професійного складу працівників з урахуван-

ням загальної потреби в них на плановий рік (форма «Чисельність

працівників і річний фонд оплати праці» розрахункових таблиць).

Окремо показують рівень забезпеченості кваліфікованими кадрами

шляхом порівняння потреби в них з наявністю їх на початок плано-

вого року.

Розрив між потребою і наявністю є основою для плану-

вання підготовки і підвищення кваліфікації кадрів

В бізнес-плані зазначають обсяги підготовки кадрів безпосеред-

ньо в господарстві і за його межами.

Підготовка робочих кадрів в

господарстві

планується за рахунок організації учнівства, настав-

ництва, проведення агрозоотехнічного і механізаторського навчан-

ня.

Підготовка за межами господарства

передбачає навчання в

професійно-технічних і технічних училищах, на учбово-курсових

комбінатах, різноманітних курсах і т.ін. Підготовка робочих кадрів

планується в розрізі всіх професій (трактористи-машиністи, ком-

байнери, водії та інші механізатори, будівельники, працівники

промислових виробництв, працівники культурно-побутових закла-

дів тощо), а спеціалістів у розрізі всіх спеціальностей (у вищих на-

вчальних закладах, технікумах з відривом і без відриву від

виробництва).

Мінімальний обсяг підготовки механізаторів визначається до-

датковою потребою в них у напружені періоди виробництва, орга-

нізацією змінної роботи і підміною працівників під час відпусток.

При цьому слід враховувати необхідність підвищення рівня ква-

ліфікації як механізаторських, так і інших кадрів (підвищення

класності, розряду).

В цьому підрозділі доцільно окремим рядком виділяти планові

витрати на навчання і підготовку кадрів

. До їхнього складу входять:

оплата праці викладачів і майстрів виробничого навчання за підго-

товку і підвищення кваліфікації робітників шляхом індивідуально-

го, групового і курсового навчання безпосередньо на виробництві;

витрати на виготовлення наочних посібників і технічних засобів

навчання; витрати на матеріальне забезпечення працівників, які

навчаються на курсах, учбово-курсових комбінатах з відривом від

виробництва; виплата стипендій учням, які направляються госпо-

дарством на навчання у вищі та середні спеціальні навчальні за-

клади; оплата пільг особам, що успішно навчаються в заочних на-

вчальних закладах і професійно-технічних училищах; виплати осо-

бам, що звільнені в запас з армії і навчаються в ПТУ за скороченим

терміном навчання; доплати учням ПТУ, що опановують складні

професії. При цьому слід мати на увазі, що підготовка механізатор-

ських кадрів у сільських ПТУ здійснюється за рахунок держави,

включаючи витрати на оплату стипендій, надання безкоштовного

харчування, встановленого обмундирування і спецодягу.

Суму витрат на підготовку кадрів, навчання і підвищення ква-

ліфікації працівників узгоджують з обсягом коштів, виділених на ці

цілі.

3. ПЛАН МАРКЕТИНГУ

Керівництво підприємства як вільного товаровиробника повинно

чітко усвідомлювати, що в Україні, як і в інших країнах з ринковою

економікою, покупець — це господар становища. Як правило, він

має можливість вибору між кількома товаровиробниками (продав-

цями). Це означає, що товаровиробник (продавець) перебуває в ста-

ні постійної конкуренції з іншими виробниками аналогічного това-

ру. Тому одна із істин ринкової економіки проголошує: «Виготовля-

ти товар —простіше, а продавати його — складніше». Отже, «вироб-

ляти треба те, що можливо продати», а не, навпаки, «продавати те,

що виробляє підприємство».

Практика підтверджує, що основа успіху на ринку — не тільки

висока якість товару, швидке і якісне обслуговування, але і всебічне

знання своїх споживачів, себто умов і можливостей власного

сегмента ринку. Це досягається за допомогою маркетингу.

Маркетинг —

це ефективна організація всіх виробничих і збуто-

вих заходів від закупівлі сировини, машин, матеріалів до обслуго-

вування покупця, аналізу ринків, цінової політики, планування та

організації збуту, реклами.

Існує і більш коротке визначення мар-

кетингу —

це створення ринків збуту, або створення попиту.

Великі

сільськогосподарські підприємства (об’єднання, фірми) повинні ма-

ти в своїй структурі спеціальний відділ маркетингу (його доцільно

створювати на базі раніше існуючих відділів реалізації та збуту).

Відділ маркетингу має виконувати такі функції: дослідження

ринків; рекламну діяльність; збут і постачання; контроль за плато-

спроможністю покупців; контроль за строками постачання товарів;

обслуговування покупців (надання різноманітних послуг з продажу

товарів).

Комерційний успіх підприємства повністю залежить від віддачі

вкладених коштів через реалізацію товарів. Отже,

ефективна збуто-

ва діяльність є головною функцією служби маркетингу.

Вона дося-

гається за рахунок максимально повної експлуатації ринків і про-

дажу товарів.