Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П. Размещение производительных сил и региональная экономика: Уч. пособ. (На укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

151

ка. Вугілля

—

антрацит, газове, довгополуменеве, придатне для напівкок-

сування, більш зольне. Але територіальне розташування призвело до роз-

робки цього басейну. Вугілля здебільшого використовують як енергетич-

не паливо Бурштинська, Добротвірська та інші теплові електростанції.

За фізико-хімічними властивостями воно придатне для поглибленої

хімічної переробки, з нього можна одержувати напівкокс, кам'яновугіль-

ну смолу як вигідну сировину для виробництва деяких хімічних речовин.

Буре вугілля залягає в Дніпровському басейні, який тягнеться від півдня

Житомирської області (з правої сторони) до Черкаської області. У деяких

місцях вугілля трапляється окремими вугленосними структурами.

Найбільшими центрами видобутку бурого вугілля в Україні є Олек-

сандрія Кіровоградської області, Ватутіно Черкаської області, Коростишів

Житомирської області, а також окремі родовища зосереджені у Прикар-

патті, Поділлі (місцевого значення). Буре вугілля Дніпровського басейну

придатне для брикетування, напівбрикетування, напівкоксування і гази-

фікації.

Основним районом залягання бурого вугілля в Україні є Дніпропет-

ровський басейн, загальні запаси якого становлять 2,7 млрд т. У зв'язку з

вичерпанням родовищ видобуток бурого вугілля дещо зменшується.

Буре вугілля порівняно з кам'яним відзначається невисокою теплотвор-

ністю, крихкістю, значною зольністю, досить високим вмістом сірки. В

окремих родовищах

—

надмірною зволоженістю.

Найбільшим центром видобутку бурого вугілля є Олександрія. Тут пра-

цюють брикетні фабрики і Семенівський завод штучного гірського воску,

який використовують для потреб енергетики, комунального господарства.

Значні поклади бурого вугілля виявлено на Лівобережжі України, але

їх поки що не розробляють. Буровугільна промисловість України об'єднує

великі механізовані вуглерозрізи, шахти, вуглебрикетні фабрики, а також

допоміжні підприємства.

Відзначимо, що у 2002 р. вироблено 59,4 млн т готового вугілля, що на

3,8 % менше порівняно з 2001 р. Поліпшення ситуації з оплатою на підприє-

мствах з видобутку та агломерації кам'яного вугілля (з 73,9 % до 78,9 %) та

скорочення бартерних операцій з 18,0 % до 11,9 % істотно не вплинуло на

фінансовий стан галузі, що залишається складним. Заборгованість із заро-

бітної плати працівників на кінець 2002 р. становила 558,7 млн грн. Зросла

кредиторська заборгованість вугільних підприємств, кількість збанкруті-

лих шахт. Напруженою залишалася ситуація зі станом безпеки та охорони

праці шахтарів на підприємствах.

Через високу собівартість видобутку вугілля та необхідність покриття

цих витрат в Україні запроваджено практику субсидіювання галузі. Вуг-

ільна промисловість України має шістдесят чотири вугільнозбагачувальні

Хвесик М.А.,

Горбач

Л.М., Пастушенко П.П.

заводи, п'ятнадцять її підприємств функціонують у металургійній галузі.

ТЕС спалюють неякісне вугілля, що призводить до зростання собівартості

електроенергії, а довкілля забруднюється шкідливими викидами.

Нафтова промисловість складається з таких галузей: нафтовидобувної,

нафтопереробної та транспортування нафти.

Вона зосереджена у Прикарпатті, Дніпровсько-Донецькій западині і в

Причорноморському нафтогазовому районі. На жаль масштаби видобутку

невеликі, бо запаси вичерпні, а пошукові роботи проводяться недостатньо.

Найбільше нафти знаходиться у таких районах:

- східному - Радченківське, Сагайдацьке, Зачепилівське, Новогриго-

рівське, Глинсько-Розбишівське (Полтавська область), Качанівське, Ри-

бальське (Сумська область), Прилуцьке, Гнідинцівське, Леляківське (Чер-

нігівська область) родовища;

- західному - Долинське, Бориславське, Дрогобицьке, Битківське

(Прикарпаття) родовища;

- південному

—

Керченське, Джанкойське родовища.

Поділ нафтогазоносних регіонів України (Східний, Західний і Півден-

ний) на окремі складові частини (провінції, області, райони) грунтується

на структурно-тектонічному принципі і проведений на основі подібності

чи відмінності історії геологічного розвитку, відображеної в будові, фор-

маційному складі та інших ознаках, що забезпечили і контролювали про-

цеси генерації, міграції, акумуляції та консервації вуглеводнів.

У складі нафти Прикарпатських родовищ переважають метанові та

метанонафтенові компоненти. їх використовують як паливно-енергетич-

ну і хімічну сировину. Нафта Дніпровсько-Донецького району високої

якості, у родовищах велика кількість попутного газу, що використовуєть-

ся для місцевої газифікації міст і сіл та в хімічній промисловості.

У 2002 р. в Україні видобуто 18,4 млрд м

газу та 3,7 млн т нафти з газо-

вим конденсатом, що відповідно на 1,3 % та 0,6 % більше порівняно з 2001 р.

За 2002 р. обсяги розвідувального буріння зменшилися на 11,3 %, а про-

ходка в експлуатаційному бурінні

—

на 10,2 %.

У 1999-2000 р. р. продавалися чи передавалися управлінню пакети акцій

НПЗ під інвестиційні зобов'язання, зокрема, щодо завантаження потужно-

стей сировиною. Відбулися конкурси з продажу пакетів акцій, що належать

державі, на ВАТ „Одеський НПЗ", ВАТ „Херсоннафтопереробка" та ВАТ

„Лисичанськнафтооргсинтез". Наслідком проведеної приватизації заводів

стало збільшення переробки нафти в 1,8 рази у 2001 р. порівняно з 2000 р. У

2002 р. перероблено нафти на 25,1 % більше, ніж за

2001

р. Завдяки збільшен-

ню виробництва нафтопродуктів українського походження ринок в Україні

звільнився від залежності щодо імпортного моторного палива (як це було у

минулі роки), що дуже важливо для нашої країни.

152

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

Підприємства нафтопереробної промисловості зосереджені в районах

видобування нафти (Дрогобич, Борислав, Надвірна, Львів), в портових

містах (Одеса, Херсон, дослідний нафтомаслозавод у Бердянську), в центрі

України (Вінниця і Кременчук, де переробляється нафта Лівобережної

України).

Нині закінчили будівництво Лисичанського (потужність 16 млрд т,

Луганська область) та Запорізького нафтопереробних заводів. Потужність

наших заводів використовується на чверть і через погану оснащеність вони

є неконкурентноздатними, хоча за сучасної вартості нафтопродуктів на ук-

раїнському ринку та існуючих податках заводи мають можливість працю-

вати з прибутками.

Мережа нафтопродуктопроводів, загальна довжина яких 3,3 тис. км.

розрахована на роботу шести українських нафтопереробних заводів і доз-

воляє шороку перекачувати 19 млн т нафтопродуктів.

Найдешевшим транспортом є танкери. Так, транспортування 1 т на-

фти від Перської затоки до Західної Європи коштує приблизно 7 дол./т, а

транспортування трубопроводом на 1000 км коштує приблизно 5 дол./т.

Україні також доцільно орієнтуватися на норвезьку, арабську й ал-

жирську нафту, яка містить багато світлих нафтопродуктів. Імпорт нор-

везької нафти має проходити через Прибалтику, а інших

—

через Одеський

термінал та Одеську нафтогавань (Радянським Союзом через останню ек-

спортувалося до 15 млрд т нафтопродуктів).

З нафтовидобувною

особливо нафтопереробною галузями пов'язуєть-

ся низка серйозних екологічних проблем, серед яких виділяють забруднен-

ня атмосфери, поверхневих і підземних вод при нафтопереробці, потенц-

ійна небезпечність власне виробництва та транспортування нафтопро-

дуктів, катастрофічні наслідки аварій трубопроводів, танкерів, цистерн.

Газова промисловість є галуззю паливної промисловості, шо проводить

видобування, зберігання, транспортування та переробку природного газу.

Природні гази

—

це суміш вуглеводневих газів, що нагромаджуються в різно-

манітних колекторах у надрах земної кори. Основними складовими части-

нами природних газів виступають метан, частка якого складає 55—99 %, та

інші вуглеводні

—

пропан, бутан тощо. Використання газу набагато дешев-

ше за нафту, шо пояснюється відносною простотою його видобування. Га-

зова промисловість забезпечує виробництво азотних добрив і синтетичних

матеріалів. Основні родовища газової промисловості розміщені в:

> східній українській зоні (Шебелинське, Єфремівське (чисто газові),

Леляківське, Гнідинцівське (змішані);

> західноукраїнській зоні (Дашавське (практично вичерпане), Угерсь-

ке (великі газосховища);

> південноукраїнській зоні (Глібівське);

153

Хвесик М.А.,

Горбач

Л. М., Пастушенко П.П.

> чорноморський шельф (Дельфін, Голіцинське, Штормове, Арабатсь-

ке (Чорне море)).

Ці газоносні області територіально збігаються з ареалами поширення

нафти, оскільки газові родовища мають генетичну спорідненість з нафто-

вими покладами. Золотим часом розвитку газової промисловості була се-

редина 70-х років, коли видобувалося близько 68 млрд м', для порівняння у

1994р. - 18млрд м

Розвиток газової промисловості пов'язаний із відкриттям і освоєнням

родовищ природного газу а Прикарпатському нафто-газовому районі, де

центрами газової промисловості є: Дашава, Більче-Волиця, Рудки, Битків,

Опара, Косів.

Дніпровсько-Донецький район є основним за видобутком газу, а ос-

новні родовища розміщені в Харківській (Шебелинське, Хрестищенське,

Єфремівське, Кегичівське, Дружелюбівське, Західно-Хрестищенське),

Сумській (Рибальське, Качанівське), Полтавській (Диканське), Дніпро-

петровській (Перещепинське), Чернігівській (Гнідинцівське) областях.

Третій нафто-газоносний район

—

Причорноморський. Тут особливе

значення мають газові родовища Криму. Відкрито експлуатуються родо-

вища: Джанкойське, Глібівське, Оленівське, Задорненське, Стрілківське.

Розвідані запаси газу в Україні становлять 1,15 млрд м

. До 2010 р. зап-

лановано збільшити видобуток українського газу до 35,8 млрд м

, з них на

шельфі Чорного та Азовського морів

—

8 млрд м

щороку.

Найперспективнішим є Азово-Чорноморський район. Протягом 1996

р.

проводилися геологорозвідувальні роботи щодо перспектив нафтогазо-

носності південно-західної частини Чорного моря, завершено будівницт-

во шести експлуатаційних свердловин. Розроблено шість родовищ, у тому

числі три газові: Джанкой, Стрілкове, Архангельське; два газоконденсатні:

Голіцинське, Штормове, одне нафтове

—

Семенівське. Найпотужнішим є

Штормове, з якого вже видобуто близько 1 млрд м

газу та 103 тис. т кон-

денсату.

У 2002 р. стабільно працювала газотранспортна система та система

магістральних нафтопроводів України. Підписано міжурядову українсь-

ко-російську Угоду, яка передбачає створення консорціуму з управління

газотранспортною системою України та її розвитку. Цей крок сприятиме

інтеграції української газотранспортної системи в європейську, вагомій

участі нашої держави у реалізації нової енергетичної стратегії Європейсь-

кого Союзу.

Газотранспортна система України є однією з найбільших у світі. її про-

ектна пропускна спроможність становить на вході близько 290 млрд м

газу

на рік; на виході

—

175 млрд м

. Майже 90 % російського газу потрапляє до

Європи через Україну. За відповідні послуги Україна отримує 28—30 млрд м

154

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

газу щорічно, або 40-42 % від річних потреб держави. Система магістраль-

них нафтопроводів України має протяжність 3850 км загальною потужні-

стю 100 млн т нафти на рік.

Перед подачею споживачам природному газу обов'язково надається

специфічний запах, який полегшує виявлення пошкоджень при експлуа-

тації газопроводів та газових приладів у промисловості та побуті.

В Україні розвинута мережа газопроводів. Спочатку були газопроводи

— від українських родовиш (Дашава

—

Львів, Дашава — Київ

—

Москва,

Дашава - Мінськ, Вільнюс, Рига), у п'ятдесяті роки: Шебелинка-Харків,

Шебелинка - Київ, Шебелинка - Кривий Ріг (продовжувався до Киши-

нева),

а після вичерпання цих родовищ у сімдесяті роки відкрилися газо-

проводи з Західного Сибіру через територію України в Західну Європу:

Уренгой - Помари - Ужгород, Уренгой - Новопсков (Луганська область),

газопровід "Союз": Оренбург

—

Ужгород.

Через мережу газопроводів Україна експортує газ у Чехію, Австрію,

Словаччину, Польщу, Угорщину, а також імпортує 80 % газу: 20 % із Турк-

менії, 60 % із Росії.

Поряд із транспортуванням, важливою проблемою залишається збе-

реження газу, що зберігається у зрідженому стані (зрідження здійснюєть-

ся під високим тиском при температурі 169°, завдяки чому об'єм газу змен-

шується у 600 разів) у спеціальних великих резервуарах. За останні роки

виникла проблема акумуляції значних резервів газу, в тому числі імпорт-

ного,

у газосховищах. При цьому під газосховища використовують спец-

іально підготовлені (герметизовані) гірничі виробки (шахти, штольні

тощо),

куди газ подається під високим тиском та підземні водоносні го-

ризонти, вода з яких витісняється газом, накачаним через спеціальні

свердловини. Загальний обсяг наявних газосховищ в Україні становить

25 млрд м

В Україні прийнята національна програма "Нафта і газ України до 2010

року", яка передбачає нарощування масштабів пошуково-розвідувальних

робіт для поповнення запасів нафти та газу.

В січні 1996 р. Урядом розроблена і схвалена концепція реформування

нафтогазового комплексу України, в основу якої покладені класичні рин-

кові умови функціонування виробництва.

Найгостріші проблеми газової промисловості є нестача сировини че-

рез повну чи часткову вичерпаність родовищ (Дашавське, Шебелинське),

розрахунки за імпорт палива, пошук країн - вигідних партнерів.

Торфова промисловість є одним із найстаріших (поряд з дровами) дже-

рел забезпечення населення дешевим місцевим паливом. У паливному ба-

лансі торф нині має другорядне значення, хоча його запаси досить-таки

І55

Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П.

156

значні. Основні запаси торфу розміщенні в Поліській частині країни: Жи-

томирська, Волинська, Рівненська, Київська, Черкаська, Сумська області

та в лісостеповій частині. Всього є близько 2500 родовищ торфу. Загальні

запаси перевищують 2,2 млрд т.

Торфовидобувна галузь представлена здебільшого невеликими

ідприємствами потужністю 50—350 тис. т торфу нарік, що дають фрезер-

ний та кусковий торф.

Основними споживачами торфу як палива є сільські підприємства, скля-

на, фарфоро-фаянсова, харчова та місцева промисловості. Його викорис-

товують також для комунальних потреб і як хімічну сировину. З торфу отри-

мують мастила, парафін, феноли, креолін, смоли, оцтову кислоту, ацетон,

кормові дріжджі, кокс і напівкокс, у якому зовсім немає сірки, та ін.

Для поліпшення якості паливного торфу та підвищення його транс-

портабельності торфову масу переробляють на торфобрикети. Найпотуж-

нішими торфобрикетними заводами є: Замглайський (Чернівецька об-

ласть),

Бучманський (Житомирська область) та Стоянівський (Львівська

область), Маневицький (Волинська область). У зв'язку з катастрофою на

АЕС,

внаслідок якої радіоактивного забруднення зазнали північні райо-

ни (віднесені до Полісся) країни, видобуток та брикетування торфу дешо

припинилося. Тому спад виробництва у торфобрикетній промисловості

пов'язаний ще й з Чорнобильською катастрофою

На півночі Кіровоградської, південному заході Хмельницької та півдні

Черкаської областей виявлено маловивчені поклади горючих сланців, які

за своїм хімічним складом та теплотворною здатністю близькі до прибал-

тійських. Горючі сланці - коричнево-сіра чи коричнево-жовта осадова по-

рода, що складається з глинистих та вапнякових (іноді

—

кремнистих) час-

тинок і вміщує від 10—15 до 60-80 % горючої органічної речовини сапро-

пелевого або гумусово-сапропелевого типу. Утворюються на узбережно-

му мілководді морів чи в континентальних озерах. За властивостями близькі

до низькосортного (сапропелевого) вугілля. їх природні запаси становлять

3,7 млрдт. Сланці - джерело палива для ТЕС, цінна сировина для хімічних

виробництв.

У флішовій зоні Карпат зосереджені великі запаси низькоякісних го-

рючих сланців

—

менілітових. Вони можуть стати цінним мінерально-си-

ровинним ресурсом. Разом зтим, промисловий видобуток горючих сланців

практично не проводиться, очевидно їх варто розглядати як один з вітчиз-

няних резервів енергоносіїв.

Уранодобувна й уранозбагачувальна галузі. Уран — радіоактивний

хімічний елемент, що має вигляд блискучого сріблястого металу. У при-

роді найчастіше зустрічається у формі оксиду - (70„ утворюючи три ізото-

пи У

2М

, ІР

234

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

В Україні поклади уранових руд містяться поблизу м. Жовті Води, що

знаходиться на заході Дніпропетровської області. За експертними оцінка-

ми загальні запаси уранових руд В Україні становлять близько 50 тис. т. Ці

руди дуже низької якості навіть після збагачення (до 0,7 % вмісту чистого

урану), яке здійснюється спеціальними збагачувальними підприємствами

безпосередньо на місці видобутку руди, не можуть забезпечити запити дію-

чих в Україні реакторів типу ВВЕР, тепловиділяючі елементи яких потре-

бують концентрації урану щонайменше 5-6 %. Руду, збагачену до таких

концентрацій, Україна отримує з Росії.

Таким чином, нестача

низька якість розвіданих родовищ уранових руд

є однією з основних проблем вітчизняної ядерної енергетики. Геологічні

дослідження свідчать, що запаси ядерних енергоносіїв у перспективі мо-

жуть бути відкриті в Карпатах, Приазов'ї, Донецькому кряжі. Крім цього,

галузь має проблеми екологічного спрямування. Йдеться щодо небезпеки

радіоактивного опромінення жителів територій, прилеглихдо уранодобув-

нихта уранозбагачувальних підприємств, як у процесі виробництва, так і

при збереженні радіоактивних відходів виробництва (кар'єрних відвалів,

териконів тошо).

4.3.

Особливості розвитку та принципи

розміщення електроенергетики

Електроенергетика є складовою частиною енергетичного комплексу

України, впливає на розвиток народного господарства та на територіаль-

ну організацію продуктивних сил, забезпечує технічний прогрес, є показ-

ником рівня розвитку будь-якої країни.

Електроенергетикою називають галузь важкої промисловості, що за-

безпечує електрифікацію народного господарства і побутові потреби на

основі раціонального виробництва й розподілу електроенергії.

До цієї галузі промисловості входять виробництво електричної енергії

на теплових, гідравлічних та атомних електростанціях, електричні мережі,

окремі котельні та інші господарські об'єкти. Основним завданням елект-

роенергетики є виробництво

транспортування електричної енергії до спо-

живача.

Потенційно в Україні є всі умови для розвитку енергетики, зокрема

наявність паливних ресурсів та значні гідроресурси. Розвиток електрое-

нергетики базується на використанні різноманітних енергетичних ресурсів,

причому більша частина електричної енергії виробляється з невідновних

паливних ресурсів (вугілля, нафтопродуктів, природного газу, урану тошо).

В основу розвитку й розміщення електроенергетики покладені такі

принципи: концентрація виробництва електроенергії внаслідок будівницт-

І5~7

Хвесик М.Л.,

Горбач

Л. М., Пастушенко П.П.

ва великих районних електростанцій, які використовують дешеве паливо і

гідроенергоресурси; комбінування виробництва електроенергії і тепла з

метою теплопостачання міст та індустріальних центрів; широке освоєння

гідроенергоресурсів з урахуванням комплексного розв'язання завдань елек-

троенергетики, транспорту, водопостачання, рибальства; перспективний

розвиток атомної енергетики.

Розміщення електроенергетики залежить від двох основних факторів:

наявності паливно-енергетичних ресурсів і споживачів електроенергії.

Такі енергомісткі промисловості як алюмінієва, титаново-магнієва та

ін.

тяжіють до великих електричних станцій. Спад виробництва та поглиб-

лення енергетичної кризи призвели до погіршення платіжного балансу,

росту зовнішньої заборгованості, загострення проблеми неплатежів.

В останні роки виробіток електроенергії зменшується. Зазвичай це

пояснюється кризовими явищами в економіці, тенденцією до скорочення

видобутку основних видів енергоресурсів, перш за все вугілля. Перебої з

постачанням електроенергії часто пов'язані із технічними умовами. Дефі-

цит енергоносіїв покривається в основному за рахунок надходжень із Росії.

Сумарна потужність усіх електростанцій України становить 52200 М Вт;

на ГЕС припадає

—

66,7 %; АЕС - 24,5 %; решта - на ДРЕС, ТЕЦ, вітрові,

сонячні енергоустановки.

Всі електростанції поділяються на такі основні види:

Теплові електростанції (ТЕС) - це промислові підприємства, основним

призначенням яких є перетворення хімічної енергії палива у теплову, а

останньої

—

в електричну. Теплові електростанції працюють на твердому,

рідкому

газоподібному паливі. За призначенням вони поділяються на кон-

денсаційні і теплоелектроцентралі.

Теплоелектроцентралі (ТЕЦ) відіграють велику роль у забезпеченні міст

і промислових підприємств гарячою водою та електричною енергією. В ос-

новному знаходяться біля великих міст. їх будують поблизу споживача,

оскільки радіус транспортування тепла невеликий (10—12 км), але ко-

ефіцієнт корисного використання тепла становить близько 70 %. Основ-

ною проблемою є забезпечення ТЕЦ паливом. У Києві знаходяться ТЕЦ-

3,4,5,6, 7; працюють: Одеська, Роздольська, Лисичанська, Калуська, Чер-

каська, Чернігівська, Сумська, Дніпропетровська, Сімферопольська, Хар-

ківська, Кременчуцька та інші теплоелектростанції.

Теплоелектростанції обслуговують досить значні за площею регіони

та мають великі потужності. Такі ТЕС називають державними районними

електростанціями (ДРЕС). Розміщення цих електростанцій досить нерівно-

мірне, найбільше їх зосереджено в Донбасі (Вуглегірська

—

найбільша на

Україні, біля Артемівська, Старобешівська

—

на південь від Макіївки, Зуї-

вська

—

на схід від Донецька, Курахівська, Слов'янська). Тут склався по-

158

Розміщення

продуктивних сил

та

регіональна

економіка

тужний Донецький енергетичний підрайонне виробляють третю частину

електроенергії України.

В індустріальному Придніпров'ї діють Криворізька-1 та Криворізька-

2 ДРЕС (біля Апостолово), Придніпровська

(М.Дніпропетровськ),

Запор-

ізька.

Поблизу Харкова споруджено Зміївську ДРЕС, яка працює на природно-

му газі Шебелинки та інші ДРЕС і ТЕЦ, які розміщені в місцях споживання

електроенергії та гарячої води. В районі Києва розміщена Трипільська ДРЕС.

В західному районі розміщені : Ладиженська (Вінницька); Добро-

твірська ДРЕС (Львівська область), Бурштинська, Калуська (Івано-Фран-

ківська область), які працюють на базі Львівсько-Волинського вугільного

басейну та родовищ нафти та газу.

Гідравлічні електростанції (ГЕС) є одним з найефективніших джерел

електроенергії. ГЕС для виробництва електроенергії використовують ме-

ханічну енергію водних потоків, яка прямо залежить від маси (витрати) води

та висоти її падіння.

Гідроелектростанції менше залежать від транспорту, їхню роботу лег-

ше механізувати й автоматизувати, термін безперебійної роботи значно

довший порівняно з ТЕС. При спорудження ГЕС вирішуються попутно

такі народногосподарські завдання, як обводнення земель, господарське і

побутове водопостачання, судноплавство, рибництво тощо. ГЕС вироб-

ляють дешевшу електроенергію, ніж ТЕС. Однак розміщення гідроелект-

ростанцій повністю залежить від природних умов, а їх будівництво на

рівнинних річках України приносить матеріальні й екологічні збитки, ос-

кільки потребує затоплення великих територій, що використовуються під

водосховища.

В Україні з 1932 р. почалося будівництво Дніпрогесу. Каскад електро-

станцій на Дніпрі призвів до будівництва комплексу водосховищ від Киї-

вського Полісся до Чорного моря по гирлу Дніпра. Це сприяло забезпе-

ченню суцільного судноплавства по Дніпру. Водосховища зайняли значні

площі та поряд з хорошими намірами, призвели до затоплення значних

територій, порушення гідрографічних, гідрологічних режимів річки, а та-

кож до деяких змін клімату. Водосховища зайняли територію, аналогічну

за площею Чернівецькій області. Ці родючі заплавні території виключені з

користування. До негативних явищ належать зміна мікроклімату та підтоп-

лення прилеглих територій, у тому числі населених пунктів (через підпір і

наступне підняття ґрунтових вод).

На наших річках діє приблизно 60 електростанцій невеликої потужності,

найбільші з яких входять до державної енергосистеми. Електростанції се-

редніх потужностей збудовано на гірських річках Карпат (найбільша з них

Теребле-Ріцька), каскади ТЕС на Росі (Корсунь-Шевченківська), на

159

Хвесик М.А., Горбач Л. М., Пастушенко

П.

Південному Бузі. Крім цього, каскад електростанцій побудований на

Дністрі, кілька ГЕС у басейні Тиси.

Специфічну роль відіграють так звані гідроакумулятивні станції —

ГАЕС, зокрема Київська, Дністровська і Запорізька.

На відмінувід ТЕС, ГАЕС не забруднюють атмосферного повітря і вик-

лючається "теплове забруднення". Нині в світі є понад 240 діючих ГАЕС

сумарною потужністю більш як 70 млн КВт (середня потужність

—

300

МВт).

Частка встановленої потужності ГАЕС в енергосистемі Японії ста-

новить понад 6 % потужностей всіх електростанцій, США - близько 5 %,

зростає будівництво ГАЕС у Західній та Центральній Європі.

На перспективу розроблені проекти Тереблянської ГАЕС потужністю

1000 МВт (середньорічний виробіток енергії - 1460 млн КВт/год.), нижнім

басейном якої буде існуюче Тереблянське водосховище Теребле-Ріцької

ГАЕС.

Атомні електростанції (АЕС) за характером використовуваного палива

не пов'язані з родовищами його видобування, що дає змогу вільного розм-

іщення. Вони орієнтуються винятково на споживачів. Близько половини

виробленої електроенергії в Україні дають АЕС.

На території України знаходиться п'ять АЕС: Запорізька (5 блоків-

мільйонників, 6-й добудовується), Чорнобильська (було4блоки), Південно-

українська (поблизу Миколаєва біля р. Південний Буг), Рівненська (м. Куз-

нецовськ), Хмельницька (м. Нетишин). Під натиском громадськості за-

консервовано будівництво Кримської та Чигиринської АЕС.

Атомні електростанції виробляють від однієї третьої до 45 % усієї елек-

троенергії в Україні.

Крім вищезазначених джерел електроенергетики існують так звані не-

традиційні (альтернативні) джерела енергії

—

поновлювальні джерела, до

яких належать енергія сонячного випромінювання, вітру, морських при-

пливів, енергія біохімічних реакцій, внутрішня енергію Землі (геотермальну

—

виходи гарячих джерел на поверхню, або із шахтних колодязів) та вто-

ринні енергетичні ресурси, що існують постійно чи виникають періодич-

но у довкіллі. З метою забезпечення правових, економічних, екологічних

та організаційних засад використання альтернативних джерел енергії та

сприяння розширенню їх використання у паливно-енергетичному комп-

лексі прийнято Закон України „Про альтернативні джерела енергії" від 20

лютого 2003 р. № 555-IV.

Використання електроенергії можливе за умови передавання її корис-

тувачам, переважно на великі відстані. В сучасній електроенергетиці ве-

лике значення надається створенню енергетичних систем, до складу яких

входять електростанції різного типу, лінії електропередач різної напруги,

трансформаторні підстанції та розподільчі пункти. Єдині енергосистеми

160