Хвостов В.М. Вступ у релігіознавство

Подождите немного. Документ загружается.

Кафедра філософських та соціальних наук

Другим по чисельності християнським плином є ПРОТЕСТАНТИЗМ. Він

являє собою складне утворення. У своєму історичному розвитку

протестантизму пройшов два етапи: ранній (лютеранство, кальвінізм,

англіканство, пресвітеріанство) і пізній – баптизм, адвентизм, иеговизм,

методизм, квакери, меноніти, п'ятидесятники й ін. Третім плином

християнства є ПРАВОСЛАВ'Я. На відміну від католицизму, православ'я

не має єдиного світового центра, а розділено на ряд самостійних церков.

В даний час у світі існує 15 православних (автокефальних, тобто

незалежних, самостійних) церков: константинопольська,

олександрійська, антиохийская, ієрусалимська, російська, румунська,

болгарська, кіпрська, грузинська, сербська, элладская, албанська,

польська, чехословацька, американська. На базі православ'я виникло

старообрядництво (воно поділялося на попівську користь і безпопівську

користь), а також ряд сект: духобори, молокани, хлисти, суботники й ін.

Християнство є домінуючим (по числу послідовників) у Європі, Америці,

Австралії. Воно поширено і на інших континентах – в Африці, Азії. Другий

по чисельності релігією світу виступає ІСЛАМ (близько 1-млрд. людина).

Іслам також не є єдиним, а поділяється на два основних напрямки –

суннизм і шиїзм. Мається в ісламі і ряд сект – исмаилити, бехаизм,

суфізм і ін. Основним регіоном поширення ісламу є Ближній і Середній

Схід. Значне число послідовників мається також в Африці (у Північній

Африці іслам переважає), Середньої Азії, Закавказзя і Південно-Східної

Азії.

Третьої по чисельності світовою релігією є БУДДИЗМ (близько 500 млн.

чоловік). У ньому виділяються два основних плини – хинаяна і махаяна. Хоча

буддизм є світовою релігією, він представлений переважно національним

формами: монголо-тибетський буддизм (ламаїзм), китайський буддизм,

японський буддизм і т.д. Крім того, у буддизмі існує і ряд сект, найбільш

відомої з них є дзен-буддизм. Основний регіон поширення буддизму –

Південно-Східна Азія. Світові релігії (християнство, іслам і буддизм) не мають

ніяких національних чи державних кордонів, а поширені практично по всій

земній кулі. Однак деякі народи зберегли свої етнічні, НАЦІОНАЛЬНІ

РЕЛІГІЇ: в Індії – індуїзм (сама велика з усіх національних религий), джайнізм і

сикхизм; у Китаї – конфуціанство і даосизм; у Японії – синтоизм; національна

релігія євреїв – іудаїзм (в Ізраїлі, у США, Франції, Голландії й ін. країнах). У

ряду народів Африки, Океанії, Південної Америки й інших регіонів дотепер

збереглися РОДОПЛЕМЕННИЕ РЕЛІГІЇ – тотемізм, шаманизм, манаизм, культ

предків і інші форми релігії, характерні для первісного суспільства.

Розглянемо більш конкретно релігійну обстановку в різних регіонах

світу, тобто спробуємо дати загальну панораму поширення різних

конфесій у сучасному світі.

ЄВРОПА

Домінуючою формою релігії в Європі є християнство. Воно початок

проникати в Європу відразу ж після свого виникнення, але спочатку це

поширення обмежувалося районом Середземномор'я. Надалі

151

Вступ до релігіознавства

християнство проникнуло й у центрально-європейські країни, а на північ і

схід Європи – тільки в період з VIII по XII-ст. З розколом християнства на

католицизм і православ'я (XI-ст.) і утворенням протестантизму (XVI-ст.)

виниклі три плини розподілилися в Європі нерівномірно. Хоча в кожній

європейській країні представлені всі ці плини, все-таки в одних країнах

домінує звичайно яке – або з них. Католицизм – головний плин в Італії,

Іспанії, Португалії, Франції, Бельгії, Ірландії, Мальті, Люксембург, Австрії,

Польщі, Чехословакии, Угорщини.

Протестантизм – основна конфесія у Фінляндії, Швеції, Норвегії,

Данії, Ісландії, Великобританії, Північній Ірландії. Серед протестантських

плинів найпоширенішим є лютеранство, а в деяких країнах (Фінляндія,

Швеція, Норвегія, Данія) лютеранство зведене в ранг державної релігії. У

ряді європейських країн чисельність католиків і протестантів приблизно

дорівнює, тобто одна половина віруючого населення – католики, а інша –

протестанти: у ФРН, Нідерландах і Швейцарії. Православ'я переважає в

країнах Південно-Східної Європи – у Румунії, Болгарії, Греції. У

Югославії, крім православних, багато католиків і мусульман. Іслам

розповсюджений у Європі порівняно мало. Тільки в Албанії і

європейській частині Туреччини іслам є домінуючою релігією.

АФРИКА

Серед народів Африки в даний час найбільш розповсюдженим є:

місцеві ТРАДИЦІЙНІ РЕЛІГІЇ, ІСЛАМ і ХРИСТИЯНСТВО. У меншому

ступені представлені індуїзм і іудаїзм, а також синкретичні християнсько-

африканські церкви і секти. Місцеві традиційні релігії – це ті вірування,

культи, що склалися в народів Африки ще до появи на африканському

континенті європейців і арабів (дослідники називають ці культи

автохтонними религиями). Основні форми місцевих религий – культ

предків, культ природи, анімізм, магія, фетишизм і інші релігії. Усього

місцевих традиційних религий дотримує в Африці більш третини всього

населення, переважно до півдня від Сахари – особливо в Мозамбікові,

Ліберії, Центральноафриканській Республіці, Гані, Кенії, Руанді, Замбії й

інших країнах. Іслам проникнув в Африку вже в середині VII століття,

коли Північна Африка була завойована арабами. ДО ХІІ століття він

затвердився в Магрибег(у країнах на захід від Єгипту), а також у Судану,

до XIV століття – у Єгипті. Потім іслам став поширюватися і на Східну і

Тропічну Африку. В Африці одержав поширення іслам суннитского

напрямку, а шиїти представлені лише невеликими групами в Східній

Африці. Послідовники ісламу переважають у Єгипті, Лівії, Тунісу, Алжиру,

Марокко, Мавританії, Сомалі, на Коморськ кістяках. У деяких із країн

іслам є державною релігією – у Єгипті, Лівії, Тунісу, Алжиру, Марокко,

Мавританії, Судану і Сомалі. Мусульмани утворять більш половини -,

населення в Сенегалу, Гамбії, Малі, Гвінеї, Нігеру, Чаду, Судану й інших

країнах. Християнство початок поширюватися в Африці з II-ст. н.е., тобто

майже відразу ж після свого виникнення. Спочатку воно поширилося в

Єгипті й Ефіопії, а потім і по узбережжю Північної Африки. У V-ст.

152

Кафедра філософських та соціальних наук

утворилася монофизитская церква Єгипту й Ефіопії, але з VII-ст.

християнство поступове витісняється в Північній Африці ісламом. Зараз

християнство зберігається серед частини єгиптян (коптів), а також в

Ефіопії, де його сповідають більшість населення і де воно є державною

релігією (монофизитская церква). В даний час християн в Африці більш

22% , з них біля половини -католики, одна третина – протестанти, а інші

– монофизити і православні. У ряді країн християни складають більш

половини населення – у Габону, Південно-західній Африці, Південно-

Африканськ Республіці, Ботсвані, Бурунді, на островах Зеленого Мису й

ін. Помітний прошарок християн у Камеруну, Конго, на острові Маврикій і

в інших регіонах. Серед християнських плинів домінує католицизм, у

Південно-Африканськ Республіці – протестантизм, в Ефіопії –

монофизитство і православ'я. Поряд з автохтонними религиями, ісламом

і християнством в Африці існують і менш розповсюджені релігії – індуїзм

(його сповідають вихідці з Індії, що проживають у Південно-Африканськ

Республіці, Кенії, Уганді і Танзанії), іудаїзм (серед африканських євреїв) і

християнсько-африканські церкви і секти. Останні являють собою

сполучення місцевих традиційних религий і деяких елементів

християнства, їх звичайно називають синкретичними религиями.

АЗІЯ

Азіатський континент є РОДІНОЇ ВСІХ НАЙБІЛЬШИХ РЕЛИГИЙ

земної кулі. Однак доля їх була різною. Одні релігії (християнство, іслам)

широко поширилися й в інших частинах світла, але більшість їх

залишилися в основному азіатськими религиями – індуїзм, буддизм,

джайнізм, сикхизм (Індія), конфуціанство, даосизм (Китай), синтоизм

(Японія). В даний час у Передній Азії найбільш розповсюджений іслам –

у Туреччині, Сирії, Йорданії, Саудівській Аравії, Ємену, Кувейту, Ірану,

Іракові, Афганістану, Оману, Катару, Бахрейну. Тут іслам

розповсюджений у формі суннизма, за винятком Ірану, де переважають

шиїти, а також Іраку і Ємену, де шиїти складають більш половини

населення. Немусульманськими в цьому районі є Кіпр (де переважають

християни) і Ізраїль (де основна частина населення сповідає іудаїзм).

Крім того, у Лівану більш половини населення складають християни. У

центрі Південної Азії панує індуїзм (в Індії), у Пакистану – іслам, на

Цейлону, у Неаполе – буддизм. У Південно-Східній Азії географія

религий така : буддизм переважає в Бірмі, Таїланду, Камбоджі, Лаосу (у

формі хинаяни), у В'єтнаму (у формі махаяни), іслам – у Малайзии,

Індонезії, Брунею, християнство – на Филиппах. У Східній і Центральній

Азії найбільш поширений : буддизм у формі махаяни (Китай, Монголія,

Корея, Японія). Конфуціанство (у Китаї й інших країнах серед

проживаючих там китайців), даосизм (Китай) і синтоизм (Японія). У ряді

країн Азії релігія зведена в ранг державної : іудаїзм (Ізраїль), іслам

(Йорданія, Іран), індуїзм (Індія), буддизм (Цейлон, Лаос).

153

Вступ до релігіознавства

АМЕРИКА

Корінне населення Америки до європейської колонізації

знаходилося переважно на стадії первісного суспільства. Звідси –

відповідні форми релігії: як доанимистические (тотемізм, магія,

фетишизм), так і анімістичні – манаизм, культ предків і ін. Деякі народи

(ацтеки, майя, інки) уже досягли ступени раннеклассового суспільства,

тому в них переважав політеїзм. З кінця XV століття почалася

європейська колонізація, а разом з нею в Америку стало проникати

ХРИСТИЯНСТВО. У Середню і Південну Америку, куди прибутку в

основному іспанці і португальці, початків поширюватися католицизм. У

Північній Америці, де обґрунтувалися англійці, французи і голландці,

поряд з католицизмом поширення одержав протестантизм. В даний час

більшість населення Америки – християни. У Південній Америці

переважає католицизм, за винятком Фолклендськ островів, Гвіани і

Суринама. Католицизм є основною релігією у всіх країнах Центральної

Америки й у Мексиці. У США ведучими конфесіями є католицизм і

протестантизм, хоча релігійна картина тут досить строката (у США більш

250 різних релігійних організацій). Серед протестантських плинів значно

виділяється баптизм (близько 30 млн. чоловік), але існують і практично

всі напрямки протестантизму – адвентисти, єговісти, п'ятидесятники,

методисти, меннонити, лютерани, квакери й інші. Маються в США і

православні, котрі поєднуються в три організації російського православ'я

і ряд інших православних об'єднань. З нехристиянських религий тут дуже

широко представлений іудаїзм (у США проживає більш 6-млн. євреїв), а

також маються послідовники ісламу, буддизму і деяких інших религий. У

Канаді ведучими конфесіями також є католицизм і протестантизм.

Католики – це переважно вихідці з Франції й Ірландії, а протестанти – з

Англії, Шотландії і Німеччині. Українська діаспора в Канаді є переважно

православними (вони об'єднані в Українську грецько-православну церкву

Канади) чи греко-католиками.

АВСТРАЛІЯ Й ОКЕАНІЯ

Населення цього регіону до проникнення сюди європейців

перебувало в стадії первісного суспільства. Цьому рівню суспільного

розвитку відповідали і форми релігії – фетишизм, тотемізм, магія,

анімізм. У народів Меланезії і Полінезії, що досягли до цього, часу більш

високого рівня розвитку, широке поширення одержали манаизм,

політеїзм, культ вождів, виникли таємні союзи. Починаючи з XVII-XVIII-ст.

у цю частину світла і стали прибувати європейці, у тому числі і

християнських місіонерах, головним чином католицькі і протестантські. В

даний час переважна більшість населень Австралії й Океанії –

ХРИСТИЯНІ. Серед християнських плинів переважає протестантизм –

англіканство, лютеранство, методизм, пресвітеріанство, кальвінізм

(реформаторство). Маються також баптисти, адвентисти,

п'ятидесятники, мормони й інші протестантські плини Протестантизм

154

Кафедра філософських та соціальних наук

домінує в Австралії, Новій Зеландії, Нова Гвінея, Фіджі, Папуа, Самоа й

інших регіонах. По чисельності своїх прихильників самою великою

протестантською організацією виступає англіканська церква (це нащадки

англійських переселенців, що проживають в Австралії і Новій Зеландії).

До прихильників католицизму відносяться жителі островів Уоллес і

Футуна, велика частина населення Гуама і Нової Каледонии, біля

половини християн Нової Гвінеї, а також жителів інших регіонів. У

результаті азіатської імміграції в Австралії й Океанії з'явилися і

нехристиянські релігії – індуїзм, буддизм, конфуціанство і синтоизм. В

Австралії серед нехристиян переважають прихильники іудаїзму.

ГЕОГРАФІЯ РЕЛІГІЙ СНД (СРСР)

У далекому минулому серед населення, що проживає на території

нинішнього СНД, існували різні форми місцевих релігійних вірувань.

Починаючи з IV століття сюди вперше проникає ХРИСТИЯНСТВО:

спочатку у Вірменії, а потім – і в Грузії. З VII століття після арабського

завоювання в Середній Азії і східній частині Закавказзя став

поширюватися ІСЛАМ. Наприкінці Х століття (з 988 г) було прийняте

християнство у формі ПРАВОСЛАВ'Я Київською Руссю і з тих пір

протягом тисячі років (до 1917 року) православ'я залишалося державною

релігією Російської імперії. Усі релігійні організації на території Росії

підрозділялися на ТРИ ГРУПИ. ПЕРШУ ГРУПУ представляла Російська

православна церква, що є пануючої, державної. Вона користалася

економічною, політичною, юридичною й ідеологічною підтримкою з боку

держави. Церква була великим земельним власником: їй належало 2,6

млн. десятин землі, безліч складів, готелів, торгових підприємств.

Щорічно держава виділяла церкви субсидії в розмірі 50-млн.-руб.

золотом, фінансувало діяльність духівництва. Православна церква була

самою великою релігійною організацією: до початку XX століття в Росії

малося близько 70-тис. православних храмів, тисячі монастирів,

58-духовних семінарій і 4 академії, більш 150 тис. чоловік білого і чорного

духівництва. Церква була складовою частиною державної системи, а

священнослужителі виконували власне кажучи функції чиновників. За

публічні виступи проти православ'я у відповідності зі статтею 176

"Укладення про покарання" передбачалося "позбавлення всіх прав стану

і посилання в каторжну роботу на час від дванадцяти до п'ятнадцяти

років". Держава заохочувала перехід громадян у православ'я з інших

религий, але перехід із православ'я в інші віросповідання розглядався як

карний злочин. Церква відала офіційним записом народжень, шлюбів і

смертей. Обличчя, над якими не був зроблений обряд водохрещення, не

мали цивільних прав. Шлюб без церковного вінчання не мав силу; діти,

що народилися від цього шлюбу вважалися "незаконнонародженими".

Великий вплив церква робив на школу, на всю систему утворення.

Близько 40% усіх початкових, шкіл перебувало в безпосереднім віданні

церкви, а всі інші – у тім чи іншому ступені під її контролем. На

викладання " Закону Божого " у початкових школах приділялася четверта

155

Вступ до релігіознавства

частина всього навчального часу, а в гімназіях на вивчення релігійних

дисциплін затрачалося 760 годин.

ДРУГУ ГРУПУ релігійних організацій складали "дозволені" релігії.

Серед них одна частина була "покровительствуемими" религиями

(католицизм, іслам, лютеранство, іудаїзм і ін.), тобто пользующимися

якоюсь підтримкою з боку держави, а інша частина відносилася до

"визнаних" религиям (баптисти, меннонисти й ін.).

ТРЕТЮ ГРУПУ СКЛАДАЛИ "нетерпимі" релігії, тобто релігії, проти

яких вели боротьбу як церква, так і держава (духобори, молокани,

беспоповци й ін. християнські секти).

У січні 1918 року був прийнятий декрет "ПРО ВІДДІЛЕННЯ ЦЕРКВИ

ВІД ДЕРЖАВИ І ШКОЛИ ВІД ЦЕРКВИ". Відповідно до нього церква

відокремлювалася від держави, тобто православна церква більше не

користається економічною, політичною й іншою підтримкою з боку

держави. Релігія з'являється приватною справою стосовно держави,

релігійні організації відтепер не мають державної значимості,

державного статусу. Усі релігійні плини з'являються рівноправними.

Кожен громадянин може сповідати будь-яку релігію, або ж не сповідати

ніякий. З усіх документів (паспорт, трудова книжка і т.п.) усувається пункт

"віросповідання". Релігійна чи клятва присяга скасовується. В усіх

державних навчальних закладах не допускається викладання релігійних

дисциплін, школа відокремлюється від церкви. Громадяни можуть

навчати і навчатися релігії приватно, вони можуть це зробити в

спеціальних духовних школах. Акти цивільного стану ведуться тільки

цивільною владою. Усе майно релігійних організацій з'являється

народним надбанням. Культові будинки і предмети, призначені для

богослужбових цілей, передаються в безкоштовне користування

відповідним релігійним суспільствам. На основі даного декрету минулого

розроблені в СРСР і у всіх союзних республіках закони про волю совісті і

діяльності релігійних організацій. У зв'язку з розпадом Союзу й

утворенням п'ятнадцяти самостійних держав у ці закони внесені

визначені зміни, спрямовані на надання релігійним організаціям більше

прав і самостійності, однак загальний принцип відділення від держави і

школи від церкви зберігся. (Хоча в Росії, Україні й інших державах стали

лунати голосу про відновлення державної релігії).

Основними релігійними плинами на території Співдружності в

даний час є ХРИСТИЯНСТВО Й ІСЛАМ. Серед християнських плинів

переважає ПРАВОСЛАВ'Я, що особливо поширене в Росії, Україні,

Білорусії і Казахстану, де проживає основна маса слов'янського

населення. Православ'я представлене двома організаціями – Російська

православна церква і Грузинська православна церква. У рамках

Російської православної церкви (РПЦ) у якості її структурних компонентів

виступають Українська православна церковь (УПЦ) і Білоруська

православна, церква^БПЦ). За останні роки в УПЦ відбувся розкол:

група православних приходів (близько 20%), розташованих переважно в

західних і північних областях України, заявила про вихід із РПЦ і

156

Кафедра філософських та соціальних наук

утворенні УПЦ КП (Київського патріархату). Керівництво УПЦ КП

виступає за створення автокефальної (незалежної) церкви і переклад

богослужіння на українську мову. На цих же позиціях знаходиться

Українська автокефальна православна церква (УАПЦ), що виникла ще в

20-і роки і відроджена біля десяти років тому. Отже, в Україні існує зараз

три православних церкви: УПЦ як складова частина РПЦ, УПЦ КП ц

УАПЦ. Синод РПЦ на чолі з патріархом Олексієм II вважає, що дане

питання – про дарування автокефалії УПЦ – повинний бути обговорений

на Помісному соборі, але дата його проведення і порядок денний

дотепер не визначений.

До православ'я примикає СТАРООБРЯДНИЦТВО, ЩО ВИНИКЛО В

ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII а в зв'язку з реформою патріарха Никона.

Старообрядництво поділяється на три плини – попівщина,

беглопоповщина і беспоповщина. Ближче усього до православної церкви

коштує попівщина, що підрозділяється на одновірців і послідовників

Белокринницкой ієрархії. Белокриницкая ієрархія є найбільше великим

плином у попівщині, неї очолює архієпископ Московський і всея Русі.

Послідовники даного плину знаходяться головним чином у Московській і

Калузькій областях, на Дону, Північному Уралу, у Західному Сибіру,

Молдавії, деяких районах України (особливо на Чернігівщині).

Беглопоповщина (давньослов'янська церква) поширено переважно в

Забайкалье, Середньому Поволжя, Брянської області, її центр

знаходиться в місті Новозибков, де розташована резиденція

архієпископа. Чисельність беглопоповцев не дуже велика. Найбільш

радикальним плином у старообрядничестве є беспоповщина, що

поділяється на трохи розумний: поморський, федосеевский,

филипповский, бегунский (мандрівничий), спасовский (нетовщина).

Беспоповци проживають у Білорусії, Поволжі, на Уралі, на Дону, у

Західному Сибіру, псковської, Новгородської, Владимирськ областях і

ряді інших регіонів.

Така географія религий, релігійна ситуація в сучасному світі. Тепер

розглянемо коротенько основні тенденції історичного розвитку релігії,

особливо в даний час. Серед них варто виділити наступні.

1. Історія релігії являє собою діалектичний процес. Діалектика

суспільного розвитку знаходить своєрідне відображення в діалектику

історик-релігійного процесу. Історичний розвиток релігії відбувається

по визначених законах діалектики, виступає як діалектичний процес,

що характеризується еволюційними змінами, якісними стрибками,

внутрішньою суперечливістю, повторюваністю, взаємозв'язком між

компонентами усередині кожної форми релігії, а також між її

формами і типами й іншими діалектичними особливостями.

Діалектичний характер розвитку релігії обумовлений діалектикою

самого суспільного розвитку.

2. Соціальна обумовленість розвитку релігії. Релігія являє собою

соціально-історичне явище. Вона змінюється відповідно до тих змін,

що перетерплює громадське життя. Релігія є одним з елементів

157

Вступ до релігіознавства

соціальної системи-и тому змінюється разом із самим суспільством.

Причини зміни релігії знаходяться в системі суспільних відносин, що

історично розвиваються, удосконалюються. Серед цих відносин

визначальна роль належить економічним відносинам, тому аналіз

релігії і її історій варто здійснювати насамперед на основі вивчення

соціально-економічних умов життя суспільства.

3. Сакралізація і секуляризація. Історичний розвиток релігії

відбувається нерівномірно. В одних умовах вона підсилює свої

позиції в суспільстві, поширює свій вплив на економіку, політику,

мистецтво, мораль і інші суспільні явища, утягує їх у свою систему,

сакрализует їх. На інших етапах відбувається ослаблення впливу

релігії, їхня секуляризація. Ці протиборчі тенденції в найбільш

загальному виді характеризують місце релігії в суспільній системі.

При цьому важливо враховувати та обставина, що історичний

розвиток релігії і суспільний прогрес не збігаються. Суспільний

прогрес часто веде до упадку релігії, звуженню релігійного ареалу, її

секуляризації. І навпроти: соціально-економічні, політичні і духовні

кризи приводять до пожвавлення релігії, посиленню її соціальної

значимості, відродженню в традиційних чи формах пошукам нових

форм релігії. Оскільки розвиток суспільства неминуче

супроводжується періодичними спадами, тимчасовими відступами

назад, регресом у деяких областях громадського життя, те саме в ці

періоди і спостерігається сакралізація, релігійна експансія на багато

сторін громадського життя. От чому й історію релігії не можна

розглядати як який-небудь однолінійний процес її постійного чи

підйому, навпроти, упадка. У реальній дійсності діють звичайно

обидві даної тенденції, хоча одна з них і може домінувати в цих

конкретних умовах, на даному етапі розвитку.

4. Диференціація й інтеграція. Ці протилежні тенденції також діють у

процесі історичного розвитку релігії. Історія релігії показує, що та чи

інша форма релігії після свого виникнення і поширення в інших

регіонах починає поділяється на ряд самостійних форм (хинаяна-

махаяна, суннизм-шиизм, католицизм-православ'я-протестантизм), а

ті, у свою чергу, часто самі поділяються ще на кілька релігійних

плинів (протестантизм: лютеранство, кальвінізм, англіканство,

пресвитеранство, баптизм, адвентизм, иеговизм і т.д.). З іншого боку,

на визначених етапах розвитку тих чи інших форм релігії

починаються процеси зближення, об'єднання, інтеграції відповідних

нових утворень, інтеграційні пошуки (у християнстві – экуменическая

тенденція). Так, у зв'язку з розпадом СРСР підсилилася тенденція

диференціації в Російській православній церкві, особливо на

території України. У той же час продовжуються экуменистические

пошуки російського православ'я з іншими православними церквами,

включаючи і нехристиянські організації (іудаїзм, буддизм, іслам,

індуїзм і ін.).

5. Консерватизм і модернізм. На кожнім етапі розвитку тієї чи іншої

158

Кафедра філософських та соціальних наук

конкретної форми релігії діють одночасно дві протилежні тенденції.

Одна з них прагне зберегти непорушним існуюче віровчення,

культову практику, організаційні принципи даної конфесії. Інша

тенденція спрямована на те, щоб внести деякі зміни у свою систему,

зробити її більш гнучкої, динамічної, що пристосовується до умов

громадського життя, що змінилися. Ці тенденції діють звичайно

одночасно, однак на окремих етапах розвитку даної форми релігії

одна з них може бути ведучої, визначальної (наприклад, тенденція

модернізму домінувала в католицькій церкві в період 1962-1965

років, коли II Ватиканський собор вніс істотні зміни в систему

католицизму; ця ж тенденція була визначальної й у Російській

православній церкві в 60 – роки, але з приходом патріарха Пимона

взяв гору консерватизм).

6. Структурні зміни. Історичний розвиток релігії показує, що в її

надрах відбуваються ті чи інші процеси зміни – або всієї системи в

цілому, або окремих її компонентів. Розглядаючи загальну історію

релігії, можна виділити три основних типи релігійних структур, що

відрізняються своїми якісними особливостями. По-перше, бінарна

структура родо-племенних религий. Вона охоплює два компоненти

– повсякденна релігійна свідомість (міф) і масову культову діяльність

(ритуал). Питання про те, який з цих елементів є головним,

визначальним, не може бути вирішений однозначно, тому що в

одних випадках ведучим виявляється релігійний міф, духовний

компонент, в інші – ритуал, практичний компонент. По-друге, цілісна

структура этно-государственних религий. Вона присуща религиям

епохи цивілізації, тобто коли вже в суспільстві з'явилися класи і

держава. Процес соціального розшарування суспільства привів до

утворення особливого соціального шару – професійних служителів

культу (жрецов). Виникнення жрецтва змінило всю релігійну

структуру: бінарна структура перетворилася в цілісну. Поряд з

повсякденною релігійною свідомістю поступово формується якісно

новий елемент – релігійна ідеологія. Масова культова діяльність

доповнюється жрецькою, професійною діяльністю. Жреци займають

домінуюче положення в сфері культу, а рядовим віруючим

приділяється звичайно роль пасивних учасників культової діяльності.

У этно-государственних религиях уперше виникають і сугубо релігійні

організації, що у родо-племенних религиях були відсутні. Тим самим

у структурі релігії, поряд з повсякденною релігійною свідомістю і

масовою культовою діяльністю, утвориться новий структурний шар:

жреци – релігійна ідеологія – жрецька культова діяльність – релігійні

організації. На цій основі бінарна структура, що складається з двох

елементів, перетворюється в складну, стає завершеною, цілісною

структурою. Ведуча роль у цій цілісній структурі належить

практичному елементу (жреци – жрецька культова діяльність –

масова культова діяльність – релігійні організації), тому этно-

государственние релігії можна розглядати як форму практично-

159

Вступ до релігіознавства

духовної діяльності. По-третє, універсальна структура світових

религий. Ці форми релігії зруйнували существовавшие національні і

державні кордони релігійного ареалу, зняли соціальні, етнічні,

географічні й інші бар'єри на шляху поширення релігії. Їхня структура

відрізняється гнучкістю, динамізмом, універсальністю, здобуваючи

багато в чому загальнолюдські риси. Співвідношення елементів у

релігійній системі тут радикально змінюється: ведучим, головним,

визначальним стає духовний елемент. От чому стосовно до світових

религиям можна говорити про релігію як формі духовно-практичної

діяльності. Зміна субординації структурних елементів впливає на

процеси розвитку і функціонування світових религий, їхнє місце в

суспільній системі і виконувані соціальні функції. Усе це благотворно

впливає на процес адаптації світових религий до соціально-

історичних умов, що змінюються, відкриває перспективи їхнього

подальшого удосконалювання і розвитку.

ЛІТЕРАТУРА (до Висновку)

1. И.И.-Акинчиц. Поросль відрізаної галузі. – М., 1985.

2. Н.С.-Гардаенко. Еволюція російського православ'я (20-80-і роки

XX-сторіччя). – М., 1984.

3. Історія християнської церкви на Україні. – Київ, 1991.

4. НЛ.-Красников. Соціально-етичні погляди російського православ'я. –

Київ, 1988.

5. В.А.-Кувакин. Релігійна філософія в Росії: Початок XX століття. – М.,

1980.

6. В.А.-Куроедов. Релігія і церква в радянському суспільстві. – М., 1984.

7. П.К.-Курочкин. Еволюція сучасного російського православ'я. – М.,

1971.

8. М.Л.-Ловиков. Тупики православного модеонизма. – М., 1979.

9. На шляху до волі совісті. – М., 1989.

10. Про віру і моральність по навчанню православної церкви. Видання

Московської Патріархії. – М., 1991.

11. Патріарх Сергий і його духовна спадщина. Видання Московської

Патріархії. – М., 1947.

12. Патріарх Алексій. Слова, мови, послання, т.2. Видання Московської

Патріархії. – М., 1954.

13. Патріарх Пимін. Слова, мови, послання, звертання. 1957-1977.

Видання Московської Патріархії. – М., 1977.

14. В.О.-Лащенко. Воля совісті в Україні. – Київ, 1994.

15. П.И.-Лучків. Сучасна географія религий. – М., 1975.

16. Релігія і церква в сучасну епоху. – М., 1976.

17. Російське зарубіжжя в рік тисячоріччя водохрещення Русі. – М., 1991.

18. Російське православ'я: віхи історії. – М., 1989.

19. С.А.-Токарєв. Релігія в історії народів світу. – М., 1986.

160