Особливість такої сім'ї у тому, що її члени перебували не у кровному (когнатичному) зв'язку
між pater familias і підвладними, у зв'язку юридичному (за римською термінологією – агнатичний
зв’язок). Залежно від сімейного стану римські громадяни поділялися на осіб свого права (реrsona sui
juris) та осіб чужого права. У патріархальній родині тільки її голова був персоною власного права.
Кровний зв'язок на зорі римської державності не мав правового значення. Агнати могли бути
пов'язані між собою і кровним зв'язком, як наприклад батько й діти, проте юридичне значення мало
лише підпорядкування владі pater familias. При цьому агнатське споріднення визначалося тільки по
чоловічій лінії, оскільки йшлося про підпорядкування владі батька сімейства. Нащадки дітей також
ставали агнатами свого pater familias. Споріднення агнатів розрізнялося за лініями і ступенями.
Визначення лінії і ступеня споріднення мало важливе значення для встановлення прав на спадщину,
оскільки в спадковому праві діяв принцип: ближчий ступінь споріднення усував від спадщини
родичів дальшого ступеня.
Агнати, що народилися від одного спільного предка, були родичами по боковій лінії, а ті, що
походили один від одного, були родичами по прямій лінії. Ступінь агнатського споріднення
визначався числом народжень, що утворювали це споріднення. Ступінь споріднення по боковій лінії
також обчислювався кількістю народжень від спільного предка до наступного родича.
Після смерті pater familias його дорослі сини були носіями влади в сім'ї, а дружини й діти
підпадали під їх владу. У такому разі вільний від батьківської влади римський громадянин, навіть
той, що не мав сім'ї, набував статусу pater familias. Розвиток товарно-грошових відносин поступово
розмивав патріархальні засади римської сім'ї. Це виявилося у звуженні влади pater familias над
членами сім'ї завдяки зростанню їх особистої і майнової самостійності. Тоді й зміцніла родина, яка
існувала на засадах когнатського споріднення, суто кровного. У такій спорідненості теж розрізняли
лінії і ступені. Лінії були двох видів: пряма (батько, син, внук, правнук) і побічна (брат і сестра,
дядько і племінник і т.ін.). Пряма лінія називається висхідною або низхідною залежно від того, чи
підіймалася вона від нащадка до предка, чи йшла униз від предка до нащадка. Від спорідненості
відмежовували таку властивість, як свояцтво між чоловіком і родичами дружини та між дружиною і
родичами чоловіка. Свояцтво, як і спорідненість, диференціювали за ступенями, що з практичного
погляду було необхідно під час вирішення питання про те, хто мав одержувати спадщину.
10.2. Види шлюбу (nuptiae)
Сім'я утворювалася за допомогою шлюбу. Римські юристи ідеалістично визначали шлюб. Так,
відомий юрист Модестін писав: «Шлюб є союз чоловіка і жінки, з'єднання всього життя, спільність
божественного і людського права». Ідеалістичне трактування шлюбу не відображувало реальний стан
речей. Насправді жінка ніколи не мала рівного з чоловіком правового стану, оскільки завжди
залежала від батька, чоловіка, брата чи опікуна.
Римському праву відомі два види шлюбу: законний римський шлюб (matrimonium ustum) і
шлюб, що укладався між перегрінами та іншими вільними, які не мали права укладати римський
законний шлюб. Законний римський шлюб укладався відповідно до норм цивільного права лише між
римськими громадянами, що мали jus conubii, і поділявся на два види: шлюб з чоловічою владою
(cum manu mariti) і шлюб без чоловічої влади (sine manu mariti). Шлюбні відносини між римськими
громадянами і перегрінами (латинами, вільновідпущениками, колонами) заборонялися навіть після
того, коли усіх вільних людин Римської імперії було проголошено римськими громадянами.
Перегріни брали шлюб між собою відповідно до норм jus gentium, латини, вільновідпущеники,
колони – відповідно до свого правового статусу, однак такі шлюби правових наслідків римського
законного шлюбу не мали. Дитина, народжена в такому шлюбі, не набувала статусу римського
громадянина. Шлюбні відносини людей, позбавлених права на законний римський шлюб внаслідок
розбіжностей у їх правовому стані, отримали назву конкубінат.
Конкубінат практично не мав правових наслідків для жінки, яка не отримувала громадського й
соціального стану чоловіка, та їх дітей, які не отримували імені й статусу батька, не мали права на
аліменти і на спадкування після його смерті. Внаслідок укладення шлюбу з чоловічою владою
дружина підпадала під владу чоловіка або під владу домовласника, якщо сам чоловік був підвладною
особою. Дружина займала становище дочки батьків свого чоловіка і позбавлялась агнатських зв’язків
з близькими родичами.
Інший вид шлюбу – sine manu mariti – мав своїм наслідком збереження підвладності жінки
колишньому домовласнику або перетворював її на майже самостійну особу. Зовні цей вид шлюбу
був подібний до конкубінату, але, на відміну від останнього, надійніше захищав права дітей. Поява
шлюбу без чоловічої влади знаменувала докорінні зміни в історії римського сімейного права,