«Качанiвка», «Вiтряки в степу», «Ярмарок в Ічнi», «Переправа через Днiпро пiд
Києвом» та iн.
Велике мiсце в українському живопису й графiцi займає Т. Шевченко. У своїх
численних картинах i гравюрах рiзних жанрiв — портретному, побутовому,
iсторичному, пейзажному — він реалiстично змалював широку панораму тодiшньої
дiйсностi — тяжке життя покрiпаченого селянства, солдатiв-рекрутiв, эмучених i
знедолених жiнок i дiтей, блудних синiв, бiдних казахських дiтей-байгушiв та iн.,
створив серiю прекрасно написаних портретiв, вiдобразив чудесну природу України,
високохудожньо вiдтворив ряд сторiнок з iсторичного минулого. Не можна
перелiчити всього, створеното Шевченком, як художником. Це i автопортрети, i
портрети М.4Щепкiна, К. Брюллова, Ф. Толстого та iн., i «Катерина», i серiя офортiв
«Живописна Україна», до якої ввiйшли шiсть офортiв: «У Києвi», «Видубицький
монастир у Києвi», «Судня рада», «Старости», «Казка», «Дари в Чигринi 1649 року».
Це також малюнки, зробленi Шевченком за завданням Київської комiсiї для розгляду
давнiх актiв iз пам’яток старовини: сепiї «Кам’янi хрести в Суботовi»,
«Чигиринський дiвочий монастир», акварелi «Мотрин монастир», «Богдановi руїни в
Суботовi», «Чигирин з Суботiвського шляху» та iн. Перебуваючи в засланнi,
Шевченко зробив ряд зарисовок тамошнiх мiсць i в рядi картин вiдобразив тяжке
життя казахського народу. У серiї малюнкiв «Притча про блудного сина»,
«Програвся в карти», «У шинку», «У хлiвi», «На кладовищi», «Серед розбiйникiв»,
«У в’язницi» Шевченко гнiвно викриває всю жорстокiсть самодержавно-
крiпосницького режиму, його бездушнiсть, жахливiсть становища солдатiв-рекрутiв,
трагедiю блудних синiв. Особливо високу майстернiсть виявив Шевченко в
граверному мистецтвi, за що Академiя мистецтв у 1860 р. надала йому звання
академiка гравюри.
У першiй половинi ХIХ ст. в скульптурi й архiтектурi переважав росiйський
класицизм (російський ампiр), що прийшов на змiну стилю барокко. Серед
скульпторiв того часу одним iз найвидатнiших був виходець з України, родом з
мiстечка Iчнi, Іван Петрович Мартос (1754—1835), що працював у
петербурзькiй Академiї мистецтв професором (з 1794) і ректором (з 1814). Кращими