1
Дані витрати враховуються не тільки в підприємців, але й у людей вільних
професій. Після вирахування витрат виходить чистий доход платника.
Далі з величини чистого доходу віднімаються індивідуальні податкові
пільги. Загальною пільгою є неоподатковуваний мінімум доходів. Крім
неоподатковуваного мінімуму чистий доход зменшується на внески в благодійні
фонди, податки, сплачені владі штату, місцеві податки, відсотки, отримані від
цінних паперів урядів штатів і місцевих органів керування, суми аліментів,
витрати на медичне обслуговування (у розмірах, що не перевищують 15%
оподатковуваної суми), відсотки по особистих боргах і іпотечному боргу в заставу
нерухомості. Шляхом даних відрахувань утвориться оподатковуваний доход.
Неоподатковуваний мінімум доходів є змінною величиною, що має
тенденцію до збільшення. На початку 90-х років він дорівнював 2 тис. дол.
Зниження ставки податку після визначеного високого рівня доходів
характерно, мабуть, тільки для США. Це улаштовується великою абсолютною
сумою виплати. До 1986 р. у країні діяли 14 ставок прибуткового податку,
величина яких наростала від 11 до 50%. У ході податкової реформи шкала ставок
була спрощена, максимальна ставка істотно знижена, неоподатковуваний мінімум
збільшений. Але поряд з цим зменшилася кількість податкових пільг.
Відрахування на соціальне страхування, друга по величині стаття доходів
федерального бюджету, сплачуються як роботодавцем, так і найманим
робітником. На відміну від європейських країн (у тому числі від України), де
основну частину даного внеску робить роботодавець, у США він поділяється
навпіл. Ставка міняється щорічно при формуванні бюджету. На початку 90-х років
загальна ставка була 15,02% фонду заробітної плати, причому роботодавець і
трудящий вносили по 7,51%. Але обкладається не весь фонд заробітної плати, а
тільки перші 48,6 тис. дол. у рік у розрахунку на кожного зайнятого. Відрахування
мають строго цільове призначення. Тенденція тут — до підвищення ставок.
Податок на доходи корпорацій займає лише третє місце в доходах бюджету.