Третя група — це податки на транспортні засоби, на видовища, готелі,
комунальні збори й ін. У Нью-Йорку, наприклад, податок на проживання в
готелях складав у 1991 р. 19% вартості проживання. Серед податків на
споживання в США можна відзначити такі, як податок «на реєстрацію автомашин,
податок на паркування автомобіля (у Нью-Йорку він дорівнює 18,7% ціни
паркування), акциз на паливо, податок на користування автострадами. Останній
поділяється між бюджетами штату і міст. Ставки податку залежать від ваги
автомобіля.
Нарешті, є четверта група місцевих податків. Ці податки не носять
фіскального характеру, а визначають політику місцевих органів керування. Це
насамперед екологічні податки, спрямовані на захист навколишнього природного
середовища. У Нью-Йорку є податок на очищення нафтових плям на водоймах.
Мається податок на корпорації, у результаті діяльності яких з'являються відходи
«ризику». Спеціальним податком обкладаються компанії, що роблять ємності для
рідин без їхнього вторинного використання. Мова йде про консервні банки й іншу
тару, що йде після використання продукції у відходи.
Для всіх країн характерна перевага податків, стягнутих у центральний
бюджет, і підлегле положення місцевих податків. Але в той же час розвиток
урбанізації приводить до прискореного зростання доходів міських бюджетів. Тому
місцеві податки ростуть найбільш швидкими темпами. На відміну від державних
податків місцеві податки характеризуються множинністю і регресивністю. Їхньої
ставки не враховують доходів платників податків.
Нерідко виникає питання, з чим зв'язана множинність оподатковування,
застосовувана в розвитих країнах? Справа в тім, що велика кількість податків
дозволяє в більшій мірі уловити платоспроможність платників податків, зробити
загальний податковий тягар психологічно менш помітним, відбити розмаїтість
форм доходів, впливати на споживання і накопичування. Але, зрозуміло,
ефективне функціонування безлічі податкових форм припускає помірність