Нагайчук Н.Г. Конспекти лекцій з навчальної дисципліни Фінанси

Подождите немного. Документ загружается.

172

17.2. Фінансова безпека держави

Фінансова безпека – це такий стан бюджетної, грошово-кредитної, банківської,

валютної системи та фінансових ринків, який характеризується збалансованістю,

стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних загроз, здатністю забезпечити

ефективне функціонування національної економічної системи та економічне

зростання.

Основними загрозами фінансовій безпеці держави є:

 недосконалість бюджетної політики і нецільове використання коштів

бюджету;

 переважно фіскальний характер системи оподаткування;

 значні розміри державного та гарантованого державою боргу, проблеми з його

обслуговуванням;

 різкі зміни рівня цін та курсу національної валюти;

 невисокий рівень капіталізації банківської системи, невеликі обсяги

довгострокового банківського кредитування та значний рівень відсоткових ставок по

кредитах;

 криміналізація та масштабний відплив капіталу за кордон.

Фінансова безпека, у свою чергу, містить такі складові:

бюджетна безпека – це стан забезпечення платоспроможності держави з

урахуванням балансу доходів і видатків державного й місцевих бюджетів та

ефективності використання бюджетних коштів;

валютна безпека – це такий стан курсоутворення, який створює оптимальні

умови для поступального розвитку вітчизняного експорту, безперешкодного припливу

в країну іноземних інвестицій, інтеграції України до світової економічної системи, а

також максимально захищає від потрясінь на міжнародних валютних ринках;

грошово-кредитна безпека – це такий стан грошово-кредитної системи, який

характеризується стабільністю грошової одиниці, доступністю кредитних ресурсів та

таким рівнем інфляції, що забезпечує економічне зростання та підвищення реальних

доходів населення;

боргова безпека – це такий рівень внутрішньої та зовнішньої заборгованості з

урахуванням вартості її обслуговування й ефективності використання внутрішніх і

зовнішніх запозичень та оптимального співвідношення між ними, достатній для

вирішення нагальних соціально-економічних потреб, що не загрожує втратою

суверенітету і руйнуванням вітчизняної фінансової системи;

безпека страхового ринку – це такий рівень забезпеченості страхових компаній

фінансовими ресурсами, який дав би їм змогу в разі потреби відшкодувати обумовлені

в договорах страхування збитки їх клієнтів і забезпечити ефективне функціонування;

безпека фондового ринку – це оптимальний обсяг капіталізації ринку (з огляду

на представлені на ньому цінні папери, їх структуру та рівень ліквідності), здатний

забезпечити стійкий фінансовий стан емітентів, власників, покупців, організаторів

торгівлі, торгівців, інститутів спільного інвестування, посередників (брокерів),

консультантів, реєстраторів, депозитаріїв, зберігачів та держави в цілому.

17.3. Оцінювання рівня фінансової безпеки України

Для характеристика рівня фінансової безпеки використовується поняття

індикаторів і порогових значень.

індикатори фінансової безпеки – це реальні статистичні показники розвитку

країни, які найбільш повно характеризують явища і тенденції у фінансовій сфері

Порогові значення індикаторів – це кількісні величини, порушення яких

викликає несприятливі тенденції в економіці.

Рівень фінансової безпеки визначають багато індикаторів, основними з яких є:

дефіцит державного бюджету, обсяги боргів держави, рівень інфляції, рівень

монетизації економіки, обсяг міжнародних резервів НБУ, вартість банківських

кредитів.

Ступінь впливу загроз визначається на підставі розрахунку і моніторингу

системи зазначених індикаторів та порівняння їх із пороговими значеннями.

Нижче наводимо методику розрахунку індикаторів фінансової безпеки (система

індикаторів є відкритою і може коригуватися відповідно до ситуації).

Порогові значення індикаторів визначаються залежно від специфіки

досліджуваного явища. Вони, звичайно, не можуть бути визначені точними

розрахунками, а визначаються експертно на основі досвіду. При визначенні порогових

значень ФБ України слід враховувати також граничні рівні критеріїв, встановлених

для країн – кандидатів на вступ до ЄС. Крім того, для України, як порогові значення

ФБ, можуть прийматися значення відповідних показників інших країн.

Дефіцит державного бюджету є перевищенням видатків бюджету над його

доходами. Рівень дефіциту бюджету (L

bds

) визначається з позицій фінансової безпеки

на кожен рік, як відношення обсягу дефіциту (BD) до обсягу ВВП (GDP):

bds

L = x100%.

GDB

(17.1)

173

Рівень бюджетного дефіциту належить до найважливіших індикаторів

фінансової безпеки держави. Існують різні оцінки його граничного розміру.

Наприклад, Маастрихтський договір серед інших умов потенційним учасникам

валютного союзу ставить і таку, як межа дефіциту держбюджету (3 % від ВВП). Згідно

з даними міжнародної статистики «нормальна» величина бюджетного дефіциту в

індустріально розвинутих країнах коливається у межах 3-4 % від розміру ВВП за

середньосвітової його величини 4,5 %. Існує тенденція до стабілізації бюджетного

дефіциту у середньосвітовому вимірі 4-5 % ВВП.

Інформація щодо дефіциту державного бюджету України міститься у законі про

державний бюджет України та у звітних матеріалах Міністерства фінансів, що

стосуються виконання державного бюджету, а також у матеріалах Держкомстату

України.

Обсяг внутрішнього і зовнішнього боргів держави – це обсяг непогашених на

конкретну дату запозичень, здійснених державою на внутрішніх і зовнішніх ринках.

Рівень боргової безпеки держави (L

dis

– для внутрішнього боргу і L

dfs

– для

зовнішнього боргу) визначається співставленням, відповідно, внутрішнього або

зовнішнього боргу (D

, D

) з обсягами ВВП (GDP):

dis dfs

()

L L = x100%.

GDB

(17.2)

Інформацію щодо обсягу внутрішнього і зовнішнього боргів та витрат

державного бюджету України на їх погашення та обслуговування надає Міністерство

фінансів. Критерієм «безпечності» боргів є спроможність держави їх погашати та

обслуговувати. З огляду на це визначається порогове значення відношення боргу до

ВВП. У міжнародній практиці вважається безпечним зовнішній державний борг, який

не перевищує 60% ВВП. Через недостатні фінансові ресурси та обсяги міжнародних

резервів безпечний рівень зовнішнього державного боргу не повинен перевищувати

30% ВВП.

Рівень інфляції визначається зростанням цін, що викликає знецінення коштів

населення і господарюючих суб'єктів. Рівень інфляції є визначальним щодо оцінки

внутрішньої фінансової стабільності у країні. Для центральних банків головним

завданням є дотримання певних інфляційних орієнтирів. Європейський центральний

банк виходить, насамперед, з того, щоб рівень інфляції у країнах зони євро не

перевищував 2%. Проведення будь-яким центробанком грошово-кредитної політики

пов'язано з урахуванням інфляційного чинника. Рівень інфляції в Україні розраховує

Держкомстат у відсотках, і він залежить від зміни вартості кошика основних

споживчих товарів. Держкомстат України рівень інфляції відніс до основних

соціально-економічних показників, він має назву "індекс споживчих цін".

Рівень монетизації економіки (L

) у конкретному році визначається у

відсотках як відношення обсягу грошової маси за агрегатом МЗ (MSМЗ) до річного

обсягу ВВП (GDP):

MSM3

L = x100%.

GDB

(17.3)

174

175

Фактично, цей індикатор відображає рівень забезпечення економіки держави

грошовими ресурсами. Дані щодо обсягів грошової маси містяться у бюлетенях

Національного банку України. В них міститься також інформація щодо обсягу

іноземної валюти у загальному обсязі грошової маси МЗ.

Міжнародні резерви НБУ. Від рівня міжнародних резервів НБУ значною мірою

залежить зовнішня стабільність гривні, яка визначається стабільністю її валютного

курсу, а також платоспроможність держави стосовно погашення і обслуговування

зовнішнього боргу. Інформація щодо обсягу міжнародних резервів НБУ міститься у

бюлетенях НБУ

Вартість банківських кредитів визначається річними відсотками, що сплачує

позичальник комбанку за користування його кредитами. Що вищий відсоток

позичальник виплачує банку за користування кредитами, то менш привабливими і

доступними ці кредити будуть для позичальника. І навпаки, зі зниженням вартості

кредитів рівень їх доступності і привабливості для позичальника підвищується. Слід

зазначити, що рівень ставок кредитування економіки з боку комбанків залежить від

рівня облікових ставок центрального банку, зміну яких використовують останнім для

регулювання обсягів грошової пропозиції для економіки. Дані щодо рівня відсоткових

ставок банківських кредитів для економіки містяться у бюлетенях НБУ.

Порогові значення індикаторів фінансової безпеки України подано у табл. 17.1.

Таблиця 17.1

Порогові значення індикаторів фінансової безпеки України

№

з/п

Індикатор фінансової безпеки

Порогове

значення

Відношення дефіциту, профіциту державного бюджету

до ВВП, %

не більше 3

Відношення загального обсягу зовнішнього боргу до

ВВП, %

не більше 25

3. Відношення обсягу внутрішнього боргу до ВВП, % не більше 30

4. Рівень інфляції (до грудня попереднього року), % не більше 107

Відношення обсягу грошового агрегату М3 до ВВП

(рівень монетизації), %

не більше 50

6. Валові міжнародні резерви України, місяці імпорту не менше 3

Рівень середньої процентної ставки кредитів

комерційних банків відносно інфляції, %

не більше 5

 Підвищення рівня ФБ передбачає прийняття дієвих правових актів, створення

відповідних інституцій, прийняття адекватних управлінських рішень щодо фінансової

176

політики. Заходи щодо підвищення рівня ФБ мають бути системними і

зосереджуватися на ключових проблемах. Для підвищення рівня фінансової безпеки

необхідно: розробити стратегію фінансової безпеки України;

 забезпечити прийняття Податкового кодексу, законів України про державний

борг, фінансово-кредитну сферу, фінансові операції, про валютне регулювання;

 створити надійну систему фінансового контролю;

 запровадити чіткий порядок у справі отримання і відшкодування іноземних

кредитів для господарських суб'єктів усіх форм власності;

 створити єдину державну інформаційну базу, яка охоплювала б усі фінансово-

кредитні установи;

 створити умови для збільшення реальних грошових доходів населення.

177

Тема 18

ФІНАНСИ КРАЇН

ІЗ РОЗВИНЕНОЮ РИНКОВОЮ ЕКОНОМІКОЮ

18.1. Структура фінансових систем країн з розвиненою ринковою

економікою

18.2.

Бюджетний устрій і бюджетна система зарубіжних країн

18.1. Структура фінансових систем країн з розвиненою ринковою

економікою

Державна фінансова система в розвинених закордонних країнах включає чотири

ланки: державний бюджет; місцеві фінанси; спеціальні позабюджетні фонди й фінанси

державних підприємств і корпорацій.

Основними доходами державного бюджету виступають податки, що

становлять від 70 до 90% і більше загальної суми його доходів. За державним

бюджетом у країнах з розвиненою ринковою економікою закріплені головні податки,

основні з них наступні.

1. Прямі: а) прибутковий податок з фізичних осіб; б) податок на прибуток

корпорацій.

2. Непрямі: а) податок на додану вартість; б) акцизний збір; в) мита.

З державного бюджету здійснюються основні видатки на військові цілі;

соціальні потреби; утримування державного апарата; втручання в економіку; субсидії

й кредити країнам, що розвиваються.

Державні бюджети провідних західних країн у період після 2-й світової війни й

до 90-х рр. характеризувалися великими хронічними дефіцитами, що покриваються

державними позиками. Особливо значний бюджетний дефіцит мали США.

Поліпшення стану державних фінансів США й ряду інших розвинених країн

пояснюється тривалим періодом економічного росту, структурною перебудовою

економіки, податковими реформами, проведеними в більшості розвинених країн в 80-х

рр., що супроводжувалися значним зниженням податкових ставок і розширенням

податкових пільг, деяким скороченням військових видатків.

Наступною за своїм значенням фінансовою ланкою є система місцевих

фінансів.

Місцеві фінанси охоплюють широку групу другорядних податків (в основному

помайнових), систему місцевого кредиту, спеціальних фондів. Центральне місце в цій

ланці належить місцевим бюджетам, які не входять до складу державного бюджету й

мають певну самостійність.

Структура місцевих фінансів визначається державним устроєм і відповідним

178

адміністративним поділом держави. В унітарних державах муніципальні бюджети не

входять у державний бюджет, у федеративних державах муніципальні бюджети не

входять у регіон, бюджети членів федерації. У США, наприклад, до складу місцевих

фінансів входять бюджети штатів, графств, муніципалітетів; у Канаді – провінцій; у

Швейцарії – кантонів; у ФРН – земель, громад та ін., які мають закріплені за ними

видатки й джерела доходів і не включаються в державний федеральний бюджет.

У муніципальних бюджетах у порівнянні з державним бюджетом більш висока

частка коштів спрямовується на соціальні цілі. Муніципальні бюджети на

фінансування своїх дефіцитів отримують кошти з державного бюджету у вигляді

дотацій, субвенцій, кредитів. Використовуються також надбавки до державних

податків.

У федеративних державах доходи бюджетів членів федерації формуються по-

різному. Так, у США бюджети штатів базуються на непрямих податках (в основному

на податку із продажів); у Німеччині бюджети земель – на надходженнях у певному

відсотку від податку на прибуток корпорацій і прибуткового податку з населення, які

діляться між федеральним бюджетом і бюджетами земель.

Розподіл компетенції між різними рівнями державного управління як у федеративних,

так і в унітарних державах установлюється конституційно.

На частку місцевих бюджетів у федеративних державах доводиться від 40 до

50% всіх ресурсів загальнодержавної фінансової системи, в унітарних державах –

близько 30%.

У сучасних умовах ця ланка фінансової системи усе більше використовується в

економічних цілях, для регулювання господарських процесів. Із цією метою значна

частина коштів місцевих бюджетів спрямовується на розвиток економічної й

соціальної інфраструктури.

Особливу фінансову ланку створюють спеціальні урядові фонди, які мають

певну самостійність, відділені від державного бюджету й управляються безпосередньо

центральною, а в окремих випадках – і місцевою владою. До них відносяться фонди

соціального страхування, різні цільові фонди, а також державні й напівдержавні

фінансово-кредитні установи.

США – єдина країна, де фонд національного страхування об'єднаний з

федеральним бюджетом. Кошти цих фондів використовуються на виплату пенсій за

віком, за інвалідністю, з нагоди втрати годувальника, допомогу з тимчасової

непрацездатності та ін.

Первісним завданням цих фондів було фінансування окремих цільових заходів.

Згодом вони здобувають значення резерву, до якого уряди прибігають у випадках

фінансових утруднень, тобто використовуються для підвищення маневреності

фінансової системи. На відміну від державних бюджетів спеціальні фонди підлягають

значно меншому контролю з боку парламентів, що полегшує їхнє використання й

179

підвищує зацікавленість урядів у їхньому зростанні.

Самостійну фінансову ланку утворять фінанси державних підприємств. Її

виникнення пов'язане з розвитком державного сектора в економіці ряду країн Західної

Європи (Великобританія, Франція, Італія, ФРН, Австрія) – процесом, що одержав

найбільше поширення після другої світової війни. Його головним завданням є надання

підтримки приватному господарству шляхом збереження й розвитку важливих галузей

виробництва, які в чинність своєї специфіки мають низьку рентабельність і тим самим

невигідні для підприємництва (залізничний, повітряний транспорт,

електроенергетична, газова, вугільна промисловість та ін.). Державні підприємства

служать для розрішення протиріччя між приватнопідприємницькими інтересами й

загальнонаціональними економічними проблемами. У той же час фінанси державних

підприємств – це ланка фінансової системи, за допомогою якої держава бере участь у

первинному розподілі національного доходу, акумулюючи у своїх руках частину

доходу, створюваного на цих підприємствах.

З 80-х рр. роль цієї ланки під впливом процесів реприватизації значної частини

державного сектора падає. Дана політика має на меті підвищення фінансової

ефективності господарських суб'єктів, що перебували в державній власності, пошук

більш інтенсивних методів господарювання й управління ними.

Другою сферою фінансової системи розвинених закордонних країн виступають

фінанси приватних підприємств, корпорацій, монополій, які виникають у ході

економічної діяльності й забезпечують процес виробництва й одержання прибутку.

Вони матеріалізуються у вигляді грошового капіталу, різних грошових фондів

підприємства.

Ці грошові фонди носять відособлений, децентралізований характер. У той же

час держава має безпосередні взаємини з фінансами приватних підприємств. Вони

виражаються у вигляді стягнення платежів у державний бюджет, формування

амортизаційного фонду, регламентації кредитних відносин, надання державних

субсидій.

Приватні підприємства становлять значну частину матеріального виробництва,

на них доводиться головна частка створюваного валового внутрішнього продукту й

національного доходу. Держава використовує різні методи (у т.ч. фінансові) для

стимулювання діяльності цих підприємств, росту їхніх нагромаджень, різних

грошових фондів, пов'язаних із прискоренням науково-технічного прогресу,

створенням резервів, підвищенням кваліфікації працюючих. Держава встановлює

пільговий режим оподаткування прибутку, систему прискореної амортизації, надає в

ряді випадків бюджетні кредити, розробляє інші форми фінансової підтримки. У свою

чергу приватні підприємства своїми платежами беруть участь у формуванні дохідної

бази державного бюджету та державних фондів.

Кожна ланка фінансової системи являє собою певну сферу фінансових відносин,

180

а система в цілому – сукупність різних сфер фінансових відносин, у процесі яких

утворяться й використовуються фонди коштів.

18.2.

Бюджетний устрій і бюджетна система зарубіжних країн

У різних країнах бюджетний устрій відрізняється своїми особливостями,

обумовленими державним устроєм, територіально-адміністративним розподілом,

рівнем розвитку економіки, її структурними рисами. Відомі дві форми державного

управління: єдине (унітарне) і федеративне. В унітарних державах

(Великобританія, Франція, Італія, Японія й ін.) є дві ланки управління — центральна й

місцева; у федеративних державах (США, Канада, ФРН, Швейцарія й ін.) — три

ланки: центральна, членів федерації й місцева.

Головне місце в бюджетному устрої займає бюджетна система, що представляє

собою засновану на економічних відносинах і юридичних нормах сукупність всіх

видів бюджетів країни. Бюджетні системи різних країн відрізняються своєю

структурою, кількістю окремих видів бюджетів, що залежить від їхнього державного

устрою і територіального розподілу. Особливо це стосується структури державного

бюджету, що має свої національні особливості в кожній країні.

Для розвинених країн характерний такий спосіб побудови бюджетних систем,

при якому забезпечується високий рівень самостійності місцевих бюджетів. Ступінь

автономності визначається типом бюджетної системи: американський тип – практично

повна незалежність всіх ланок; західноєвропейський тип – відносна самостійність, при

якій існує міжбюджетний перерозподіл фінансових ресурсів.

У федераціях застосовується симетрична модель, коли права всіх суб'єктів рівні,

але окремим регіонам у зв'язку з їхнім важливим значенням може бути привласнений

окремий статус.

Наприклад, у США федеральний бюджет складається із двох частин: власний

урядовий бюджет (або федеральні фонди) і довірчі (траст) фонди.

За рахунок власного урядового бюджету фінансуються загальнонаціональні

економічні й соціальні програми. Довірчі фонди, як правило, носять цільовий характер

і пов'язані з діяльністю окремих видів виробничої інфраструктури. Серед них:

утримування федеральних автострад, аеропортів, гідроелектростанцій. Статус цих

фондів носять фонди соціального страхування, що охоплюють різні види пенсійного

забезпечення, а також допомоги з безробіття.

Державний бюджет Великобританії складається з так званого звичайного

бюджету й національного фонду позик.

Звичайний бюджет фінансує поточні витрати на оборону, економічні й соціальні

цілі, субсидії місцевим органам влади, виплати відсотків по державному боргу, внески

в бюджет і інші фонди ЄС, платежі за "цивільним аркушем", які включають

181

утримання королеви й королівського двору. З національного фонду позик

здійснюються платежі за державним боргом, довгострокові кредити на

капіталовкладення державним підприємствам і місцевим органам влади.

Державний бюджет Італії складається із двох частин: рахунку поточних

операцій і рахунку руху капіталів. Видатки рахунку поточних операцій утворяться в

основному з виплати платні й пенсій державним що служать, покупки товарів і послуг,

трансфертів державному й приватному підприємствам, установам і населенню, а також

сплати відсотків за державним боргом. За рахунок коштів рахунку руху капіталів

фінансуються прямі капіталовкладення держави, трансферти державним

підприємствам і установам, надання кредитів, придбання акцій, погашення державного

боргу.

Більше складною за структурою є бюджетна система Франції, що містить в собі

центральний бюджет, приєднані бюджети різних державних організацій і спеціальні

рахунки казначейства. Асигнування із центрального бюджету виділяються на

утримання адміністративних служб, на обслуговування державного боргу,

капіталовкладення, на оборону, на економічні й соціальні програми.

Приєднані бюджети фінансують організації, що не мають статусу юридичної особи,

але здійснюючі торгово-промислову діяльність і маючі фінансову автономію. До їхнього

числа ставляться бюджети: пошти, телеграфу, телефону; національної друкарні; монетного

двору; соціальних сільськогосподарських допоміг; ордена Почесного легіону; ордена

Звільнення.

Спеціальні рахунки казначейства охоплюють різні фонди, такі, як інвестиційно-

дорожній, національно-спортивний, різні торговельні рахунки казначейства.

У Японії поряд із центральним бюджетом, або так званим рахунком

центрального уряду, є інвестиційний бюджет, а також 57 спеціальних рахунків. Із

центрального бюджету фінансуються економічні, соціальні потреби, оборона, цільові

перерахування місцевим бюджетам, виплата відсотків по державному боргу.

Кошти інвестиційного бюджету призначені для капіталовкладень і позик

державним корпораціям і місцевим органам влади.

Спеціальні рахунки відкриваються для державних підприємств, корпорацій,

майна, фондів. Місцеві органи влади нараховують близько 7 тис. подібних рахунків.

Типовим для структури бюджетів є відділення поточних доходів і видатків

держави від витрат капітального характеру.

В унітарних державах місцеві бюджети своїми доходами й видатками не входять

у державний бюджет, у федеративних державах – не включаються в бюджет членів

федерації, доходи й видатки яких не входять у федеральний бюджет.