Нагайчук Н.Г. Конспекти лекцій з навчальної дисципліни Фінанси

Подождите немного. Документ загружается.

182

Тема 19

ФІНАНСИ КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

19.1. Характеристика та організаційна структура Європейського Союзу

19.2. Єдиний бюджет Європейського Союзу

19.1. Характеристика та організаційна структура Європейського Союзу

Європейський Союз (ЄС) був створений як Європейське економічне

співтовариство (ЄЕС) у 1967 р. після злиття Європейського об'єднання вугілля і сталі

(ЄОВС, 1951 р.), Римського договору 1957 р. про створення ЄЕС та Європейського

співтовариства по атомній енергії (ЄВРАТОМ, 1957 р.)

З 1 січня 1994 р. на основі Маастрихтського договору (1992 р.) ЄЕС стало

називатися ЄС. Інтеграційний процес у ЄС йде двома напрямками – всередину і вшир.

Інтеграція вшир означає збільшення кількості повноправних членів Союзу й

асоційованих членів. На даний час учасниками ЄС є 19 держав Західної Європи (за

чергою вступу):

з 1957 р. – Німеччина, Франція, Італія, Люксембург, Нідерланди, Бельгія; з 1973 р. –

Великобританія, Данія, Ірландія; з 1981 р. – Греція;

з 1986 р. – Іспанія, Португалія; з 1995 р. – Фінляндія, Австрія, Швеція. Крім того, у

період з 1991 р. по 1995 р. були укладені угоди про економічне і торговельне

співробітництво з країнами Східної Європи і колишнього СРСР. У 2004 р. членами ЄС

стали 10 країн Центральної та Східної Європи – Польща, Чехія, Угорщина, Словенія,

Естонія, Болгарія, Румунія, Словакія, Латвія, Літва, а також Мальта і Кіпр.

Інтеграція всередину означає формування регіонального господарського

механізму Західної Європи і розширення сфер, що піддаються міждержавному

регулюванню й уніфікації.

Виникнення ЄС мало за мету створення загального ринку і підвищення на цій

основі економічної стабільності та життєвого рівня. Договір про ЄЕС визначив

послідовність заходів:

1) скасування мита, імпортних і експортних кількісних обмежень, а також всіх

інших торговельних обмежень на шляху руху товарів усередині співтовариства;

2) уведення загального митного тарифу і єдиної торговельної політики відносно

третіх країн;

3) забезпечення вільного руху факторів виробництва (капіталу і робочої сили),

свободи створення філій на території ЄЕС і вільної торгівлі послугами між країнами-

учасницями;

4) проведення загальної аграрної і транспортної політики;

5) створення валютного союзу;

183

6) координація і поступове зближення економічних політик країн-учасниць;

7) уніфікація податкових законодавств;

8) вирівнювання внутрішньодержавних правових норм, що мають значення для

загального ринку.

ЄС є свого роду федерацією європейських країн, у якій існують такі ж

інституціональні структури, що й у звичайній державі: у ЄС є свій Парламент,

Центральний Банк, Палата аудиторів, Суд, Рада Міністрів, що є наднаціональними

структурами. Європейський Союз має власний бюджет, що формується по певних

принципах і дозволяє фінансувати заходу щодо розвитку інтеграції. Валюта

Європейського Союзу – євро, що замінила з 1 січня 2002 р. національні валюти

дванадцяти країн, які входили в економічний і валютний союз. На відміну від екю

(розрахункової одиниці, що використовувалася тільки в безготівкових розрахунках

між центральними й комерційними банками), євро стали офіційними і єдиними

коштами платежу в цих країнах. З 1 січня 1999 р. євро використовувалося

юридичними й фізичними особами в безготівкових розрахунках, а з 1 січня 2002 р. в

обіг були уведені банкноти й монети. Процес централізації фінансових коштів,

об'єднання фінансових інструментів і вдосконалювання фінансових інститутів ЄС

триває, як і інтеграційні процеси в Європі. Найголовнішим завданням ЄС у

найближчому майбутньому є вживання фінансових заходів з майбутнього включення в

ЄС країн Центральної й Східної Європи.

Механізм функціонування ЄС ґрунтується насамперед на політико-правовій

системі управління, в неї входять як загальні, або міждержавні, органи, так і елементи

національно-державного регулювання. Як міждержавні органи управління ЄС

виступають:

Рада Міністрів – законодавчий орган. На його рівні приймаються рішення з

реалізації єдиної політики ЄС;

Європейська Рада – директивний орган, створений у 1974 р.; до його складу

входять глави держав і урядів країн-учасниць ЄС;

Комісія Європейських Співтовариств (КЄС) – виконавчий орган, що має право

подавати на затвердження Раді міністрів проекти законів. КЄС здійснює контроль за

дотриманням митного режиму, за діяльністю аграрного ринку, за податковою

політикою та ін.; складається з 20 чоловік;

Європейський Парламент – представницький, консультативний і

контролюючий орган, обирається з 1979 р. До нього входять 26 депутатів. Взаємодіє з

КЄС і Радою міністрів, затверджує бюджет (який складається з внесків у розмірі 1,2 –

1,3% ВВП вхідних у ЄС держав і власних коштів);

Суд Європейських Співтовариств – вищий судовий орган, покликаний

забезпечувати виконання договорів і реалізацію основних принципів ЄС.

Крім перерахованих існують і інші владні структури. Наприклад, спільні

184

фінансові інститути:

Європейський фонд регіонального розвитку (ЄФРР), що надає фінанси для

стабілізаційних фондів Стабекс (фонд стабілізації доходів від експорту) і Сисмін (фонд

стабілізації видобувної промисловості), надає надзвичайну допомогу у випадку

природних лих, фінансує допомогу біженцям і структурні перетворення в країнах, що

здійснюють економічні реформи;

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), головним завданням якого є сприяння

вирівнюванню рівнів економічного розвитку країн-членів ЄС шляхом фінансування

проектів державних структур у менш розвинутих країнах союзу, а також підтримка

проектів загальноєвропейського масштабу в області транспорту, зв'язку, охорони

навколишнього середовища, енергетики;

Європейський соціальний фонд орієнтації і гарантування сільського господарства

(ФЕОГА); різного роду комітети, комісії, підкомісії.

У рамках ЄС сформований єдиний правовий простір. Правові документи,

прийняті міждержавними органами ЄС, підрозділяються на дві категорії:

первинне законодавство, що включає міждержавні угоди про створення і

розширення ЄС, а також інші угоди, що стосуються функціонування Союзу;

вторинне законодавство, представлене: регламентами; директивами;

законодавчими актами, що містять загальні положення, які конкретизуються в

спеціальних постановах країн-членів ЄС; рішеннями; рекомендаціями і думками.

19.2. Єдиний бюджет Європейського Союзу

Наявність незалежного фонду фінансових ресурсів у формі єдиного бюджету

ЄС, управління яким здійснюється наднаціональними органами, є відмітною рисою

європейської інтеграції. Єдиний бюджет – це основний фінансовий документ ЄС,

затверджуваний спільно Радою і Парламентом. За допомогою єдиного бюджету

відбувається перерозподіл частини національного доходу ЄС, що дозволяє управляти

грошовими ресурсами і впливати на темпи й рівень економічного розвитку. За рахунок

цього відбувається реалізація єдиної економічної і фінансової політики в рамках ЄС.

Основним методом регулювання економічної ситуації в Співтоваристві є не датування

та субсидування галузей (виключення становить єдина сільськогосподарська

політика), а здійснення інвестиційної політики й фінансування програм, спрямованих

на структурне вирівнювання регіонів.

Бюджетна система ЄС виконує функції, схожі із завданнями національних

бюджетів – вирівнювання доходів і економічне регулювання. Спільний бюджет – це

фінансовий інструмент організованого регулювання інтеграційних процесів і тут

можливі тільки колективні методи управління. На розподіл коштів не впливає внесок

країни в єдиний бюджет, приймаються тільки ті рішення, які мають значення для

185

подальшого соціального й економічного зімкнення угруповання. Не слід розглядати

єдиний бюджет як кошти датування слабких регіонів. Розвинені країни ЄС готові

витрачати кошти на реалізацію середньо- і довгострокових цілей, спрямованих на

поліпшення ситуації в менш успішних країнах і регіонах, але тільки в тому випадку,

якщо це поліпшить інвестиційний клімат і принесе соціальну й економічну

стабільність для всього групування в цілому.

Як і національні бюджети, єдиний бюджет ЄС формується відповідно до певних

принципів, установлених у фінансовому регламенті Співтовариства. Розробка

фінансових регламентів, які включають визначення процедур складання й виконання

бюджету, а також правила надання й перевірки звітності, покладені на Раду.

Запропонований Комісією регламент повинен бути затверджений Радою одноголосно,

після консультацій з Парламентом і одержання висновку Палати аудиторів. Діючий

нині регламент був прийнятий у грудні 1977 р. і протягом чверті століття в нього

вносилися численні доповнення й зміни. Остання зміна була зроблена Радою 9 квітня

2001 р. і стосується внутрішнього контролю за виконанням бюджету ЄС.

Дохідна частина бюджету складається з:

1) власних коштів:

а) увізного мита, яке компенсує різницю в цінах на сільськогосподарські

продукти в країні, що імпортує, і на зовнішньому ринку;

б) мита за загальним митним тарифом, крім мита ЄОВС;

в) визначеної частини відрахувань від ПДВ і інших коштів;

2) коштів, що нараховуються державами-учасниками ЄС. Кожна країна-

учасниця ЄС виділяє 1,2 – 1,3 % свого ВВП.

У цілому вже реалізовані кроки інтеграції в рамках ЄС впливають на економіку

країн-учасниць і на процеси інтернаціоналізації в масштабах усього світового

господарства. За рахунок збільшення взаємної торгівлі країни Західної Європи менше

інших країн світу піддаються зміні кон'юнктури світового ринку.

Основною статтею видатків єдиного бюджету ЄС є єдина сільськогосподарська

політика. Але, незважаючи на кількісне збільшення видатків по цьому напрямку, їхня

частка в бюджеті знижується. Євросоюз нарощує видатки за структурними операціями,

особлива увага приділяється науковому й технічному співробітництву між державами.

Головна увага в області науково-технічної політики сконцентрована на проблемах

формування Європейського науково-дослідного простору.

Найважливішим пріоритетом залишається соціальна політика. Лісабонський

саміт (березень 2000 р.) поставив завдання викорінювання бідності у всіх її проявах до

2010 р.

Видаткова частина бюджету розділена на шість розділів по числу інститутів

Співтовариства.

1. Розділ I – Парламент.

186

2. Розділ II – Рада.

3. Розділ III – Комісія:

а) А – кошти, призначені для фінансування адміністративних видатків Комісії

(видатки на оплату персоналу, на утримання будинків і встаткування, на публікацію

офіційних видань Співтовариства, субсидії окремим установам, фінансування

делегацій Співтовариства);

б) В – кошти, призначені для фінансування операційної діяльності

Співтовариства:

В1 – видатки секції «гарантій» Європейського фонду орієнтації й гарантії

сільського господарства (ФЕОГА);

В2 – видатки на структурні операції ЄС, здійснювані через Структурні фонди

(Європейський фонд регіонального розвитку – ЕФРР, Європейський Соціальний фонд

– ЕСФ, секцію «орієнтації» ФЕОГА), Фінансовий інструмент сприяння рибальству і

Фонд зімкнення;

В3 – видатки на підготовку й навчання молоді, політикові в області культури й

аудіовізуальних матеріалів, а також на ті структурні заходи, які не можуть бути

профінансовані через Структурні фонди.

В4 – видатки на програми по забезпеченню безпеки ядерної енергетики й

захисту навколишнього середовища;

В5 – видатки в області захисту прав споживачів, програм по розвитку

внутрішнього ринку, транс'європейських мереж, збору і обробки статистичної

інформації.

В6 – видатки на фінансування науково-технічної політики угруповання;

В7 – видатки на проведення зовнішньої політики ЄС, надання різних типів допомоги

третім країнам через різноманітні фінансові інструменти;

В8 – видатки на фінансування загальної зовнішньої політики та політики

безпеки.

4. Розділ IV – Суд.

5. Розділ V – Палата аудиторів.

6. Розділ VI – Економічний і Соціальний Комітет і Комітет Регіонів.

Кошти, внесені в розділи I, II, IV, V і VI призначені винятково для покриття

адміністративних видатків інститутів Співтовариства.

Відповідно до фінансового регламенту інститути ЄС здійснюють видатки

відповідно до затверджених кошторисів, куди головним чином входять

адміністративно-управлінські видатки. Кошторис Комісії включає фактично всі

видатки на проведення інтеграційних заходів і на здійснення загальних політик ЄС.

187