Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка
Подождите немного. Документ загружается.
471Розділ 2. Методики, технології, стратегії і тактики
Однак у колонії підлітки, будучи у відриві від батьків, ідеалізують їх,
якими б вони не були. Але «невміння любити» залишається з ними на!
довго.
Окрему групу установлять неповнолітні з багатих сімей, у яких потака!
ли їхнім аморальним вчинкам, задовольняли найпримхливіші забаганки,
звільняли від найменших домашніх обов’язків. У результаті цього у «маму!
синих синочків і дочок» як злоякісна пухлина розвинулися егоїзм, зави!
щені потреби, неповага до старших, черствість, агресивність, жорстокість –
усі ті якості вдачі, які поціновувалися у кримінальному середовищі.
Є частина підлітків, які у свій час вимушені були тікати з дому через
жорстокість, садизм та знущання батьків. Ставши бездоглядними, ці діти
вимушені були «кучкуватися», утворюючи кримінальні шайки, в яких лег!
ше було дістати шматок хліба. Серед частини цього контингенту зустріча!
ються такі, які мають кількарічний досвід сніферства – нюхання клею, від
чого спостерігається різке зниження рівня інтелекту.
В окрему групу можна виділити тих, чия кримінальна поведінка обу!
мовлена негативним впливом близького оточення. Тут визначальну роль
відіграла сила дурного прикладу, яка зумовлює об’єднання підлітків з асоц!
іальними установками у групи для спільного відпочинку. Це один бік спра!
ви. Другий складає активний вплив кримінального середовища, особливо
лідерів кримінальних груп і їх наближених, на особистість неповнолітнього
з використанням різних способів залучення новачків до злочинної діяль!
ності. Кримінальні групи, як засвідчує Е.В.Тихая, втягують неповнолітньо!
го в злочинну сферу насамперед:
1) спекулюючи на почуттях кланової приналежності, обманливого герої!
зму, «товариства», «злодійської честі й благородства». Неповнолітні правопо!
рушники розповідають, що «старші друзі» часто переконували їх у тому, що
знаходитися в певній групі – престижно, що якщо вони всі разом, то це виг!
лядає «класно», як «круті хлопці», «герої популярних фільмів і книг». Дореч!
но відзначити, що однією із найпопулярніших книг, названих неповноліт!
німи правопорушниками, була «Бандитський Петербург»;
2) шляхом заохочення і експлуатації низьких інстинктів (жадність і
скупість, примітивні захоплення), залучення до азартних ігор і заборонних
розваг;
3) демонстрацією обманливої психологічної захищеності, сумнівних по!
ваги і довір’я, фальшивого наставництва; один із підлітків розповів: «Я знаю,
як тут можна вижити, тому що у мене на свободі є друг, якому вже багато років.
Він завжди був поруч зі мною. Багато розповідав про зону, допомагав грішми і
порадами. Він говорив, що я можу по!справжньому дружити. Я до цих пір його
472 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
дуже поважаю». Згодом з’ясувалося, що цього неповнолітнього правопоруш!
ника на антисоціальні дії штовхнув якраз цей «друг»;
4) відкритим психологічним (погроза компрометації, шантаж, заля!
кування) і фізичним (побої, тілесні пошкодження) насильством. Хлопці
розповідають про випадки, коли їх примушували красти, погрожуючи
фізичною розправою над ними чи їх близькими. Як правило, з цим не
поспішають відкриватися, оскільки продовжують боятися дорослих кри!
міналістів;
5) проханнями, порадами, гумором, насміханням, завданнями, дору!
ченнями. Наприклад, один із вихованців колонії розповідає: «Я заліз у
квартиру, тому що старші друзі попросили мене відкрити їм двері з сере!
дини. Я ж був найменшим і міг елементарно пролізти у кватирку»;
6) апеляцією до почуття самітності підлітка, який інколи всіма спо!
собами намагається позбавитися відчуттів неприкаяності й незахищеності.
Кримінальна група із задоволенням приймає його, знімаючи цей стан са!
мітності та гарантуючи новоприбулому психологічний, фізичний і навіть
матеріальний захист, що особливо приваблює малолітнього. У цих випад!
ках залученого в групу сповнює гордістю статус довіреної особи лідера.
Як особистість, котра не відчуває відповідальності в своїх діях, у результаті
групового афекту неповнолітній правопорушник піддається своєрідному
«осліпленню».
Серед контингенту виправної установи чималу групу складають
підлітки, причиною асоціальної поведінки яких стали відсутність духов!
них орієнтирів, розмитість морально!етичних норм у суспільстві.
Як вважає Ф.Райс, молода людина перевіряє навколишній світ на пред!
мет того, що таке добре, а що таке погано. У зв’язку з цим їй необхідні
арбітри, які б могли оцінювати і пояснювати її поведінку. У багатьох випад!
ках такими арбітрами стають кримінальні лідери, які використовують свої
закони і критерії поведінки.
На запитання, що захоплює підлітків під час здійснення злочину,
вони із задоволенням розповідають про «грандіозне» почуття свободи,
коли знаєш, що ти начебто поза законом і що тебе розшукують, а ти дуже
подібний на героя з кінофільму, за яким «полює міліція».
Серед причин, які приводять хлопців та дівчат у колонію, найрізно!
манітніші – від елементарної крадіжки побутових предметів для здачі «на
металобрухт» до ґвалтування та вбивств. Найчастіше зустрічаються засу!
джені за такими статтями Кримінального кодексу: 141, 142 (грабежі, вклю!
чаючи нанесення серйозних тілесних пошкоджень); 101, 144 (вимагання
грошей, включаючи летальний результат для жертви вимагання); 93,94 (убив!
473Розділ 2. Методики, технології, стратегії і тактики
ство за різних обставин), 229 (вживання, збереження і збут наркотичних і
психотропних речовин), а також статті 81, 86, 143 (крадіжки і шахрайство).
У складі контингенту виділяється група підлітків особливої піднагляд!
ної категорії. Вони, як правило, схильні до втеч і нападів на адміністрацію,
суїцидів. Чимало засуджених мають різні психічні розлади (невротика, пси!
хопатія, епілепсія).
Вибудовуючи соціально!педагогічний процес у співдружності з пси!
хологічною та психотерапевтичною службами необхідно особливу увагу
приділяти проблемі наркозалежності, оскільки значна частина поступа!
ючих у колонію на перевиховання має уже певний стаж наркотизації і
алкоголізації.
Е.В.Тихая виділяє внутрішні особливості, які характері майже для
всіх вихованців колоній:
! емоційна нестабільність, коли найменший подразник може вик!
ликати зміну настрою, відмову від діяльності, негативні емоційні ре!
акції, агресію. Зокрема, часто без явних на те причин підлітки відмовля!
ються від участі у запропонованих заходах, неадекватно реагують на будь!
яку зміну емоційного ставлення до них, на неконгруетність у спілку!
ванні;
! низький рівень самоконтролю, коли у вихованців виникають склад!
нощі з вольовою регуляцією власної поведінки, важко подавляються спа!
лахи агресії, які часто закінчуються бійкою. Така некерованість нерідко і
є причиною осудження. (Наприклад, шістнадцятирічного вихованця ко!
лонії А. жорстоко побили азербайджанці за те, що він зайняв не той столик
у кав’ярні. Упродовж двох тижнів А. ходив сам не свій, однак батькам нічого
не розказував, вдаючи за недоцільне засмучувати їх своїми проблемами.
Тому, коли зустрів одного зі своїх ворогів, який до того ж почав із насмішкою
жаліти, що не вбив його тоді біля кав’ярні, А. уже не міг стриматися. Після
цього за вбивство був засуджений на 6 років);
! суперечливість самооцінки і рівня домагань, незважаючи на невпев!
неність у своїх інтелектуальних здібностях.
Ускладнені умови роботи у виправних установах вимагають належ!
ного фізичного, психічного та духовного здоров’я у його персоналу. На жаль,
не всі здатні тримати себе на належному рівня вимог. Зрідка, але все ж таки
трапляються випадки суїцидів серед працівників пенітенціарних установ.
Зважаючи на це, соціальному педагогу слід пам’ятати, що об’єктом його
уваги поряд із людьми, які прибувають на перевиховання, залишаються ті,
хто допомагає робити спільну справу.
474 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
Запитання і завдання
1. Розкрийте суть проблеми злочинності в Україні.
2.Які чинники утруднюють вирішення проблем ресоціалізації засуд!
жених ?
3.Розкажіть про вітчизняний досвід перевиховання молодих право!
порушників.
4.Охарактеризуйте основні напрями перевиховання підлітків у ко!
лоніях.
5.У чому полягає дієвість проекту «Соціально!психологічна адапта!
ція неповнолітніх вихованців колоній до умов життя після звільнення»?
6.Які функції соціального педагога у пенітенціарній установі ?
7.Підготуйте розповідь про співпрацю соціального педагога з психо!
логічною та психотерапевтичною службами у виправних установах.
8.Складіть план оформлення кімнати психоемоційного розвантажен!
ня у пенітенціарній установі.
9.Розкрийте методику і технологію проведення релаксопедичних се!
ансів у кімнаті психоемоційного розвантаження з метою саморегуляції та
викорінення шкідливих звичок клієнта.
10. Які ви знаєте психолого!педагогічні механізми пробудження у ви!
хованця потягу до саморегуляції та самовдосконалення?
11. Розкрийте та обґрунтуйте стратегічні основи соціально!педагогіч!
ної діяльності в умовах пенітенціарних установ.
12. Виявіть найхарактерніші особливості контингенту виправних ус!
танов.
13. У чому полягають методи та засоби кримінальних угрупувань, з
допомогою яких втягуються неповнолітні у сферу злочинної діяльності ?
14. Які внутрішні особливості найбільшим чином характерні для ви!
хованців колоній ?
Рекомендована література
1. Авельцева Т. З досвіду соціальної роботи з підлітками – вихованцями
колоній // Соціальна політика і соціальна робота. – 2000. – № 2. – С. 107 –
109.
2.Бец О. Дотримання прав людини в установах пенітенціарної систе!
ми України // Соціальна політика і соціальна робота. – 1999. – № 3,4. – С.
25 – 33.
3.Василькова Ю.В. Методика и опыт работы социального педагога. –
М., 2001. – С. 147 – 151.
475Розділ 2. Методики, технології, стратегії і тактики
4.Далинин Е.М. Использование системы А.С.Макаренко в деятельно!
сти ВТК. – М., 1991.
5.Мардахаев Л.В. Образовательно!воспитательные проблемы рабо!
ты в пенитенциарных учреждениях // Социальная педагогика / Под ред.
В.А.Никитина. – М., 1999. – С. 187 – 211.
6.Скоков С.І. Психологічна служба установах кримінально!виконав!
чої системи України // Практична психологія і соціальна робота. – 2002. –
№ 6. – С. 54!58.
7.Тихая Э.В. Социально!педагогическая адаптация воспитанников
колонии к условиям жизни после освобождения // Практична психологія
та соціальна робота. – 2001. – № 3. – С. 35!40.
476 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
2.9. Соціалізація молодих фахівців у процесі
підготовки їх до трудової діяльності
Величезне щастя, доступне людині,
полягає в тому, щоб закохатися у
таку ідею, якій можна було б
присвятити без останку всі свої
сили і все своє життя
Д.І.Писарєв
Соціальна значимість проблеми самовизначення людини
у зв’язку з високим професіоналізмом. Акмеологічний підхід
до проблем самовизначення особистості. Проблема соціалізації
людини на етапі її фахової підготовки у світлі психотехнічної
теорії самовизначення особистості Т.М.Буякаса. Технологія
самовизначення особистості у світлі психологічної теорії
становлення людини у перспективі свого розвитку
(за Т.М.Буякасом). Проблеми самовизначення та трудової
реабілітації молодих людей з інтелектуальною недостатністю.
По закінченні загальноосвітнього навчального закладу в житті молодої
людини розпочинається надзвичайно відповідальна пора, від якої значною
мірою залежить уся сюжетна лінія життя. Тому процес подальшої її соціа!
лізації повинен спрямовуватися на вироблення готовності до самовизна!
чення як у зовнішньому, так і у внутрішньому житті згідно з особливостями
розвитку особистості у періоди юнацького віку, молодості та переходу до
розквіту.
Як уже згадувалося, відповідно до класифікації вітчизняних психологів
В.Ф.Моргуна та Н.Ю.Ткачової у юнацькому віці (18!23 роки) соціальну си!
туацію розвитку можна визначити як поріг дорослого життя. Цей період
у другій своїй половині відзначається тим, що провідною діяльністю стає
конкретне професійне самовизначення – вибір спеціальності, професійна
підготовка у навчальному закладі, вибір місця роботи і трудова діяльність.
Молодість (24!30 років) – початковий період зрілості, який відзначається
пошуками себе, виробленням індивідуальності, розв’язанням завдань соц!
іалізації в обраній професії, набуттям майстерності. Однак у цей час мож!
477Розділ 2. Методики, технології, стратегії і тактики
лива і свідома зміна професії, якщо попередній вибір не виправдав себе. У
період переходу до розквіту (близько 30 років), на думку деяких психологів,
можлива криза в житті людини, перебудова всієї особистості. Життя пере!
стає здаватися зрозумілим, оскільки перехід до періоду розквіту, «золотого
віку» людини вимагає глибокого аналізу його та самоаналізу власної особи!
стості. На жаль, не всі молоді люди у цей час готові до цього. Цим, певним
чином, пояснюється те, що згідно з дослідженнями Н.В.Кузьміної доведе!
но: професіоналами високого класу стають приблизно 5 % тих, хто зайнятий
у тому чи іншому виді професійної діяльності. У решти через незначні успіхи
знижується самореалізація в професійних і життєвих досягненнях, що пев!
ним чином впливає не лише на самооцінку особистості, а й на її духовне та
фізичне здоров’я.
Практика доводить, що чим вищим є рівень професіоналізму, тим
більше в ньому індивідуального та особистісного, що найповнішим чи!
ном проявляється в період розквіту людини – акме.
Отже, проблеми соціалізації під час підготовки та становлення фах!
івця повинні розв’язуватися таким чином, щоб найповніше сприяти швид!
кому входженню молодої людини в період її творчого саморозквіту (акме)
і максимально подовженому «цвітінню».
Відомо, що цікаві ідеї про «розквіт» особистості висловлювалися ба!
гатьма філософами давнини. Так, наприклад, базове акмеологічне по!
няття про самореалізацію творчого потенціалу особистості тісно пов’яза!
не з поняттями «саморуху», введене ще Платоном. Акмеологічні підходи
до оволодіння творчою майстерністю яскраво описав Леонардо да Вінчі у
своєму відомому трактаті «Навчання живописця». Філософські ідеї акме!
ологічного змісту про самовдосконалення людини та її творчий самороз!
виток знаходимо у працях М.О.Бердяєва, О.Ф.Лосєва, А.Маслоу,
К.К.Платонова, С.Л.Рубінштейна, Г.С.Сковороди, В.С.Соловйова,
Л.В.Сохань, В.О.Сухомлинського, Ж.!Ж.Руссо, П.Флоренського та
інших мислителів.
Таким чином, на сьогодні існує міцна база для створення низки кон!
цепцій самовизначення людини в плані її творчого саморозвитку та про!
фесіоналізму. Акмеологія як наука про закономірності розвитку профе!
сіоналізму завдяки російським ученим А.О.Деркачу та Н.В.Кузьміній
набула незалежного наукового статусу. У вищих навчальних закладах Ро!
сійської Федерації організувалися кафедри акмеології. Останнім часом
опублікували свої монографічні розвідки проблем акме О.С.Анісімов,
Є.М.Богданов, В.М.Зазикін, Л.Г.Лаптєв, А.О.Реан, С.Ю.Степанов та
інші.
478 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
Певний свій розвиток отримує ця проблема і в царині сучасної психо!
логічної науки. Цікавість викликають, насамперед, ті дослідження, які ви!
конані в рамках гуманістичної психології і опираються на філософію екзи!
стенціалізму, оскільки вони створюють найкращі можливості для розгляду
акмеологічних проблем людини не лише в перспективі її розвитку як усе!
реднено детермінованої складно організованої системи, а й як унікально!
нестабільної, особливо на перехідних етапах життя. Одним із таких дослід!
жень, наприклад, є розгляд проблеми і психотехніки самовизначення осо!
бистості Т.М.Буякасом (Буякас Т.М. Проблема и психотехника самоопре!
деления личности // Вопросы психологии. – 2002. – № 2. – С. 28!39).
Використовуючи як психотехнічний інструментарій загальнокультурні сим!
воли та запозичені з досвіду «Центру ініціальної терапії К. гр. Дюркхайма»
(Німеччина) психотехнічні методи роботи з ними, вчений аналізує основи,
які дозволяють людині стати на шлях самовизначення. Причому таке твор!
че самостановлення розглянуто в рамках «можливої» людини, а не тієї, яка
уже емпірично є. За таких умов проблема самостояння особистості висту!
пає як проблема свободи, зокрема від самого себе. Це певним чином може
допомогти нам розглянути особливості відповідної соціально!педагогічної
роботи з клієнтом, орієнтуючись на нього як на унікальну нестабільну сис!
тему.
Відомо, що вихід на самого себе «справжнього» вимагає, насамперед,
розуміння своєї самості (SELF). Таке розуміння – безперервний процес,
який триває все життя. Наприклад, К.Г.Юнг черговий раз наважився на
досвід розуміння себе із самого початку у 84 роки. І це не дивно, оскільки
для людини, яка посилено розвивається в рамках акме (а такий період у
Юнга тривав до останніх днів його життя), точки стабільності безперервно
змінюються, утворюючи відомий у філософії нестабільності дивний ат!
трактор. Така зміна пояснюється безперервним саморозвитком творчої осо!
бистості в період акме. Вимоги часу та розвиток науки постійно ставлять
перед такою людиною нові проблеми.
Однак для того щоб пройнятися розумінням цього, молодій людині
насамперед, необхідно вирішити проблему особистісного самовизначен!
ня, що безпосередньо пов’язано з питанням професійного вибору. На дум!
ку американського психолога Д.Сьюпера, важливим детермінантом про!
фесійного шляху є уява людини про саму себе. Людина, як вважає Д.Сью!
пер, постійно шукає професію, в якій би вона зберігала відповідність своїй
уяві про себе, а «входячи в професію», отримувала б можливість постійно
шукати здійснення такої відповідності. Зважаючи на це, перевага профе!
сіонала, очевидно, в тому і полягає, що у всьому, що він виробляє (об’єкти,
479Розділ 2. Методики, технології, стратегії і тактики
думки чи вчинки), він відповідає собі й водночас пізнає самого себе. Краси!
во і точно сформулював цю думку О.Уайльд: «Всякий портрет, написаний із
любов’ю, ! це, власне, портрет самого художника, а не того, хто йому позу!
вав. Не його, а самого себе розкриває на полотні художник. І я боюся, що
портрет розкриє таэмницю моєї душі. Тому і не хочу його виставляти»
(Уайльд О. Портрет Дориана Грея. – М.: Правда, 1987. – С. 11).
Таким чином, проблема самовизначення особистості має яскравий
екзистенційний відтінок. Воно «йде» правильним шляхом в тому випадку,
коли верифікаційною опорою людини стає вона сама у всьому багатстві влас!
них унікальних «потенціалів». У неї з’являється можливість стати творцем
власної архітектоніки життя, незважаючи на всі його пастки, невдачі й ви!
падковості. Стосовно цього Т.М.Буякас вважає, що практичним виходом
особистісного самовизначення є придбання людиною відчуття контактної
межі між собою і навколишнім світом; стан рівноваги і внутрішньої стійкості;
зняття внутрішньої напруги і зайвої тривожності. «У такої людини, – пише
він, – загострюється відчуття краси навколишнього світу, підвищується ува!
га і любов до людей. Загалом, людина пробуджується до життя і розкриває
свій творчий потенціал. Про таку людину, безумовно, можна сказати, що
вона є творцем власного життя, що вона вільна» (Буякас Т.М. Проблема и
психотехника самоопределения личности // Вопросы психологии. – 2002.
– № 2. – С. 29).
Однак деякі з щойно наведених положень потребують свого уточнен!
ня, якщо розглянути їх у світлі синергетичних підходів. Стан «рівноваги і
внутрішньої стійкості» для творчої людини тимчасовий стан, який пос!
тійно переходитиме у свою протилежність, тому що тільки далекі від рівно!
ваги системи здатні до саморозвитку. Стійкість філософія нестабільності
оголошує «глухим кутом еволюції», оскільки будь!який розвиток спрямо!
вує, навпаки, через нестійкість, біфуркації і випадковість. Людина «пробуд!
жується до життя і розкриває свій творчий потенціал» найповнішим чи!
ном, стоячи на «свіжому вітрі біфуркацій» і тємниця прискорювача її твор!
чого саморозвитку полягає у так званому нелінійному позитивному зворот!
ному зв’язку, тобто в готовності до зустрічі з такими складними проблема!
ми, які для свого розв’язання потребують граничної напруги всього духов!
но!творчого потенціалу особистості.
Таким чином, «стан рівноваги і внутрішньої стійкості» – це далеко не
стан «на все життя», це стан до того часу, доки спрацьовує механізм при!
тягання того аттрактора, який до певної пори діє у межах загального так
званого дивного аттрактора. Наближення до чергової точки нестабільності
знову ж таки повертає «внутрішню напругу» і «надлишкову тривожність».
480 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
Про них образно і точно розповів у свій час славетний полярний дос!
лідник Роберт Пірі: «Велика і незвичайно приваблива сила Півночі !! пи!
сав він. – Не раз я, повертаючись із її безмежної замерзлої пустелі пожма!
каний, замучений і розчарований, інколи покалічений, говорив собі, що
це – моя остання подорож туди; я жадав людського товариства, комфорту
цивілізації, спокою і домашнього затишку. Але траплялося так, що не про!
ходило і року, як мною знову оволодівало добре знайоме мені відчуття
неспокою. Я починав сумувати за великою білою пустелею, за поєдинком
із льодами і штормами, за довгою!довгою полярною ніччю і довгим по!
лярним днем».
На перший погляд, розглянуті два підходи начебто суперечать один
одному , але насправді вони взаємодоповнюють один одного, висвітлю!
ючи два боки однієї і тієї ж сутності. Поняття «внутрішньої стійкості» або
«внутрішньої основи в самому собі» Т.М.Буякаса, відзначаючись, на пер!
ший погляд, частковістю, можуть мати під собою і певну універсальну
основу, яку ми схильні розглядати як екопсихологічну систему особис!
тості – своєрідний внутрішній психологічний «дім» з властивими йому
фундаментальними основоположеннями, які, з одного боку, враховують
«зоряне небо і моральний закон у мені» І.Канта, а з іншого, – філософське
розуміння життя як мінливої ріки з її унікальними, неповторно імпресую!
чими особливостями. В обох випадках людина, залишаючись творцем влас!
ного життя, стає вільною навіть від самої себе, оскільки для того, щоб само!
визначитися в самій собі і у світі, зробити себе, як писав О.І.Герцен, вмісти!
лищем істини, треба забути себе, відректися від себе, аби не обмежувати її
собою. Лише така найвища свобода від самого себе емпіричного здатна по!
дарувати верифікаційну опору в якості себе потенційного, і, врешті!решт,
примусить змиритися, за образним висловом російського мислителя, з тим,
що «хронічного» щастя так само немає, як і немає льоду, який би не танув.
Шлях особистісного самовизначення, стверджує Т.М.Буякас, проти!
лежний шляху «відходу в невроз». Справді, наголошує вчений, якщо на лю!
дину сильно тисне суспільство, якщо вона дозволяє іншим формувати себе,
то таку людину слід назвати невротиком, який переживає досвід самого
себе настільки неповно і нечітко, що, не довіряючи самому собі, не в змозі
зробити самостійний вибір. Як говорив Ф.Перлз, така людина ставить сус!
пільство вище за самого себе. Невротик, будучи прив’язаним до минулого з
його застарілими способами дії, не здатний жити в сьогоденні. Невротика
Т.М.Буякас називає вкрай невільною людиною.
Чи не труднощами в самовизначенні пояснюються чимало негараздів у
різних сферах суспільного життя ? Наприклад, чарівне для багатьох моло!