Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка
Подождите немного. Документ загружается.
441Розділ 2. Методики, технології, стратегії і тактики
Досить поширеним серед підлітків є вживання наркотичних засобів,
вихідною основою яких є мак. Це, насамперед, «макова соломка», «солома»
або «сіно» – дрібно розмолоті листки, стебла і макові коробочки. Є ще
«ханка» – застигнутий темно!коричневий сік макових коробочок,
сформований у пампушечки по 1!1,5 см у поперечнику: «бинти» чи «мар!
ля» – просякнута опієм!сирцем бавовняна тканина. В обробленому виг!
ляді наркотики можуть мати вигляд розчинів. До препаратів із маку нале!
жать також морфін, героїн, кодеїн, метадон. Однак більшість із них через
свою дороговизну недоступні для підлітків.
Найдостовірнішими ознаками оп’яніння препаратами з маку є: зву!
ження зіниць до розмірів сірникової головки; свербіж шкіри обличчя
(особливо кінчика носа) і всієї верхньої половини тулуба, що супровод!
жується почісуванням; сухість шкіри на противагу пітливості в попередніх
випадках; незвичайна сонливість у непідходящий час. Залишений у спо!
кої наркоман зразу ж починає «клювати носом», періодично прокидаю!
чись. Однак, якщо до нього обізватися, він зразу ж включається в розмо!
ву. Але в цей час його мова сповільнена, до того ж розповідь починається
про те, що давно вже обговорили і про що забули. Після проходження
сонливості наркоман може оживитися, стати легким у спілкуванні, добро!
душним, або залишатися розсіяним і задумливим. Наприклад, він може
випустити цигарку, яка горить у його руці або обпекти нею руку, не по!
мічаючи цього.
Такий підліток намагається усамітнитися в окремій кімнаті й засну!
ти там, включивши телевізор чи відео.
Абстиненцію початківці наркомани здатні переносити на ногах. У цих
випадках вони видають себе перед батьками за хворих. Усе починається з
різкого розширення зіниць, в’ялості, нездужання, лихоманки, пітливості й
пригніченого настрою. Лихоманка примушує кутатися в теплий одяг та речі,
включати обігрівачі. Турбує нежить, чхання, нудота, рвота, болі у животі,
понос, безсоння. Такий стан триває 4!5 діб. Якщо ж удається дістати нарко!
тики, «хвороба» швидко «проходить».
У наркозалежних людей чітко спрацьовує своєрідна система психоло!
гічного захисту. Такі люди у переважній більшості випадків твердо впевнені,
що якісь негаразди відбуваються не з ними, а з навколишнім їх світом, тому
вони правдами і неправдами знаходять вагомі підстави для необхідності
продовжити вживання психоактивних речовин, не хочуть бачити негативні
наслідки зловживань. Готові змінювати кого!завгодно, тільки не себе. За
умови такого ставлення до власного захворювання вилікувати наркозалеж!
ного практично неможливо, про що свідчить невтішний досвід лікування
442 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
наркозалежних, нагромаджений упродовж останнього десятиріччя так зва!
ною офіційною медициною. Та й з числа тих, хто погоджується лікувати!
ся, більшість обмежується звичайною дезинтоксикацією, від якої до справ!
жнього одужання величезний шлях, зважаючи на те, що «наркотик уміє
чекати».
У соціально!педагогічній роботі з наркозалежними клієнтами слід
виходити з біопсихосоціодуховного підходу, оскільки проблеми, пов’язані
з вживанням наркотиків, є результатом складної взаємодії не лише біологіч!
них, психологічних та соціальних чинників, а й духовних. Без орієнтації на
останні, як засвідчує практика, успішність реабілітаційної програми стає
сумнівною.
Зважаючи на те, що у ході аналізу комплексу соціальних проблем
зустрічаються ті, які виникають у доклінічному, клінічному та післяклі!
нічному рівнях, серед технологій соціальної роботи з наркозалежними
виділяють програми профілактичні, лікувальносоціальної допомоги та
спеціалізовані.
Профілактичні спрямовуються як на окремих дітей та підлітків, так і
на групи ризику. Розрізняють п’ять моделей профілактики: 1) мораль!
них принципів, 2) залякування, 3) фактичних знань, 4) афективного на!
вчання, 5) поліпшення здоров’я.
Модель моральних принципів реалізується у формах кампаній публіч!
ного вмовляння, яке проводять групи віруючих, представники політич!
них та громадських рухів. Відповідно до неї використання психоактивних
речовин оголошується аморальним і неетичним.
Модель залякування орієнтує на організацію інформаційних кампаній,
спрямованих на виявлення всієї глибини небезпеки наркотичного блуду,
оскільки і у вітчизняній, і у зарубіжній практиці боротьби з цим злом
починають більше боятися «небезпеки навішування ярликів», ніж самої
наркоманії. Більше того, у відомих у нас і за кордоном програмах «Знижен!
ня шкоди» та «Лікарі без кордонів» у моделі «Зниження шкоди» зазначаєть!
ся, що «...до споживача наркотиків ставляться з повагою, як і до будь!якого
повноправного члена суспільства». Мало того, виявляється, що модель
«... не дає ніяких оцінок і осуджень, які б стосувалися вживання наркотиків,
яке вона розглядає як один із зразків (!) соціальної поведінки...» ця модель
не розглядає вживання наркотиків як щось «погане саме по собі». А в про!
грамі «Я хочу провести тренінг» автори «дохідливо» пояснюють що ж озна!
чає зниження шкоди: «Доволі важко зразу прийти до найбезпечнішої пове!
дінки... Починати можна із невеликих змін. Нижче наводиться ієрархія
зниження ризику:
443Розділ 2. Методики, технології, стратегії і тактики
1. Не починай вживати наркотики, якщо ж почав – припини.
2.Якщо вживаєш наркотики, не роби цього ін’єкційним шляхом.
3.Якщо все ж таки вводиш наркотик внутрішньовенно, роби це тільки
новим (стерильним) шприцом.
4.Якщо ж немає можливості кожний раз користуватися стерильним
шприцом, ніколи не користуйся чужим.
5.Якщо ж користуєшся чужим шприцом – не забудь продезинфіку!
вати його...».
Ось така «гуманна» драбинка в прірву, з якої повертаються практич!
но одиниці та й то у багатьох випадках на певний період. Чи ж варто гово!
рити, що навіть термін «модель залякування» звучить як натяк на пере!
більшення небезпеки. Чи можливо подібна «гра термінів» та конструю!
вання уже відомих «драбинок» комусь вкрай необхідні?
Модель фактичних знань, або когнітивна, пропонує зосереджувати
зусилля для поліпшення способів передачі та отримання інформації про
наркотики. Помічено, що програми фактичних знань ефективніші для нар!
команів зі стажем.
Модель афективного навчання орієнтує на використання методик, які
спрямовуються на корекцію певних особистісних дефіцитів; згідно з визна!
чальним принципомтенденція вживання наркотиків може зменшуватися
або зникнути, якщо такі дефіцити будуть подолані.
Модель поліпшення здоров’я використовують як непрямий підход до ос!
віти в галузі наркотиків. Заохочується розвиток альтернативних звичок. Цей
підхід корисний для тих, хто здатний турбуватися про своє здоров’я.
Програми лікувальносоціальної допомоги передбачають надання, насам!
перед, медичної допомоги клієнтам. Однак лише медикаментозне лікуван!
ня у відриві від реабілітаційних можливостей соціальних працівників та
психологів має низьку ефективність. Значно ефективніші програми, які
реалізуються професіоналами мультидисциплінарної команди, у складі ліка!
ря, медичної сестри, психолога і соціального педагога. Разом із ними
співпрацюють парапрофесіонали: співзалежні, екс!наркомани, екс!алко!
голіки. Це дозволяє розв’язати проблему комплексно, із залученням до
роботи членів родин залежних осіб.
До групи спеціалізованих програм відносять такі, що, не використовую!
чи медикаментозні засоби, мають на меті реінтеграцію, реадаптацію, ресо!
ціалізацію осіб із залежністю. Зусилля зосереджуються на тому, щоб навчи!
ти наркозалежного жити зі своєю хворобою. У вітчизняній практиці цей
напрям реабілітації представлений в основному релігійними програмами,
які використовують біопсихосоціодуховну орієнтацію і розраховані на оду!
444 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
жання через віру в Бога. Поряд з цим є також і нерелігійні, де професіонали
представлені досить широко поряд із соціальними працівниками із ко!
лишніх залежних (наприклад, терапевтична спільнота «Мар’їна школа» у
м. Києві).
Реабілітаційні програми лікування від наркозалежності базуються на
тому, що одужання людини відбувається не лише за умови утримання від
психоактивних речовин, а й можливості застосування власного потенціа!
лу як особистості.
Біопсихосоціодуховна модель психокорекційних впливів у роботі з нар
козалежними клієнтами. Така модель стала предметом дослідження
вітчизняної дослідниці Т.Ю.Родіонової, яка доводить, що біологічна, пси!
хологічна та соціальна сфери людини, як правило, піддаються терапев!
тичним впливам. З допомогою медикаментозних засобів відновлюється
нормальне функціонування органів та їхніх систем. Клієнтів інформу!
ють про можливі перепади в настрої та пропонують різноманітні медика!
ментозні засоби для регулювання їх. Традиційним стало також залучення
до терапії членів сім’ї, оскільки вони докінця залишаються відданими
наркозалежному члену родини. Однак на фоні цього помічається, що недо!
торканою лишається духовна сфера клієнта, яка здебільшого й визначає
успішність одужання.
Нерідко хворобу наркоманії називають «хворобою душі», оскільки
психоактивні речовини стають життєформуючим центром наркомана, зу!
мовлюючи духовний вакуум у той час, коли у фізично і духовно здорової
людини таким центром залишаються внутрішні цінності та ідеали, спря!
мованість до них. На думку Т.Ю.Родіонової, важко сказати, чи є пору!
шення в духовній сфері передумовою для розвитку наркотичної залеж!
ності чи його наслідком. Але зрозумілим стає одне, що з початком зло!
вживання, якими б незначними не були первинні порушення, вони де!
далі збільшуються. Так, досліджуючи динаміку хімічної залежності,
L.Metzger (1988) особливу увагу приділив духовному аспекту. До змін
духовної сфери він відніс: пригнічення свідомості (наркозалежний починає
мислити і діяти залежно від своєї потреби в наркотиках, яка неухильно по!
силюється); втрату об’єктивності щодо себе та свого життя (навіть якщо
якась частина залежної особи розуміє негативні наслідки вживання нарко!
тиків і бажає змін у своєму житті, вона постійно пригнічується значно силь!
нішою частиною, яка прагне продовження зловживань); відчуження від лю-
дей та втрату інтересів (за значущістю вони поступаються головній по!
требі в психоактивних речовинах); втрату автономії та власної волі (голов!
ним чином це стосується втрати можливості контролювати себе і своє жит!
445Розділ 2. Методики, технології, стратегії і тактики
тя); зосередження всього життя навколо психоактивних речовин (життя за!
лежної особи можна охарактеризувати як відображення активності речови!
ни, яку вона вживає; будь!які зовнішні стресори сприймаються як сигнал
до вживання); втрату цінностей та цілей (відчувається екзистенційний ва!
куум, втрачається сенс як окремих прагнень, так і життя взагалі); духовне
виснаження (втрата надії та віри в те, що майбутнє може виглядати якось
інакше; поглиблення депресивних відчуттів та ізоляції).
Духовноорієнтовані методи допомоги наркологічним хворим широко
представлені у відомій програмі «12 кроків» Анонімних Алкоголіків (АА) та
Анонімних Наркоманів (АН). З часу свого зародження у 1935 році в США
вона допомогла мільйонам людей якісно змінити свій спосіб життя. Завдя!
ки «12 крокам» одужували навіть визнані офіційною медициною «без!
надійні» хворі. Нині ж ця програма використовується в багатьох лікуваль!
них закладах усього світу. Про її дієвість у лікуванні наркозалежним людей в
інтерв’ю журналу «Соціальна політика і соціальна робота» розповів батько
колишнього наркозалежного Анатолій П. Роки поневірянь із сином!нар!
команом по різних лікувальних центрах позитивного результату не дали.
Згодом батькові вдалося вийти на польську систему реабілітаційних центрів
Монар (лікувальний центр з подібною назвою останнім часом працює у м.
Хмельницьку). Тут хворий має можливість тривалий час перебувати у пев!
ному колективі, брати участь у заняттях з індивідуальної та групової психо!
терапії, витримувати фізичні й інтелектуальні навантаження. У кожного
члена колективу є соціальні ролі: директор, начальник кухні, керівник служ!
би безпеки тощо. Певні важливі питання вирішуються на спільних зборах.
Підліток має можливість продовжити навчання в школі на основі домовле!
ності з адміністрацією місцевого освітнього закладу. Нового школяра сприй!
мають не як наркомана, а як хвору людину, котра незабаром одужає, а зараз
потребує допомоги. Влітку в такі центри приїздять звичайні хлопці й дівча!
та. Тривалий час живуть поряд у наметових містечках, проводячи заходи,
заняття, художні виставки тощо. У Монарі привчають шанувати себе, слідку!
вати за своїм зовнішнім виглядом, культурою тіла, займатися спортом. Фор!
мують позитивні суґестивні комплекси, в основі яких лежать бажання бути
красивим, здоровим і багатим. Рік такого життя дає відчутний результат.
Однак основу одужання складають наступні «12 кроків», які колишні
наркозалежні називають духовними принципами.
Крок 1. «Ми визнали, що ми безсилі перед наркоманією, що наше жит!
тя стало неконтрольованим».
Крок 2. «Повірили, що Сила , вища за нас, може повернути нам психі!
чне здоров’я».
446 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
Крок 3. «Вирішили передати свою волю й життя під опіку Бога, як ми
його розуміємо».
Крок 4. «Глибоко та безстрашно провели дослідження й дали собі
відверту моральну оцінку».
Крок 5. «Визнали перед Богом, перед собою та іншою людиною справ!
жню природу своїх помилок».
Крок 6. «Були повністю готові до того, щоб Бог усунув усі ці вади
характеру».
Крок 7. «Покірно попросили Його усунути наші недоліки».
Крок 8. «Склали список тих, кого ми скривдили, й погодилися відшко!
дувати всім їм завдані збитки».
Крок 9. «По можливості розкаялися безпосередньо перед тими людь!
ми, окрім випадків, коли це могло зашкодити їм чи іншим».
Крок 10. «Продовжували особисту оцінку і, коли були неправі, швид!
ко визнавали це».
Крок 11. «Через молитву і медитацію прагнули поліпшити свідомий
контакт з Богом, як ми Його розуміли, молячись лише про те, щоб дізна!
тися про Його волю щодо нас і бути здатним виконати її».
Крок 12. «Духовно пробудившись під впливом цих кроків, ми нама!
галися донести цю звістку до інших наркоманів і здійснювати ці принци!
пи у своїх справах».
Найчастіше у ході психокорекційної роботи з клієнтами у межах ре!
абілітаційної програми увага приділяється першим трьом та інколи – п’я!
ти крокам. Далі роботу за Програмою «12 кроків» хворі продовжують,
відвідуючи групи самодопомоги Анонімних Наркоманів і беруть участь у
їхній діяльності.
Одним із найстрашніших і швидкодіючих різновидів наркоманії є ток
сикоманія. Як відомо, наркотики – це хімічні препарати, які за своїм складом
подібні на деякі речовини, що виробляються організмом людини. Їх не мож!
на назвати абсолютно чужими для людського організму, тому їхній руйнів!
ний ефект проявляється не відразу. Інша справа, коли молода людина почи!
нає вживати розчини і хімікати, які зразу ж із першої проби справляють свій
згубний вплив. Токсикомани, надихавшись отруйних випарів, входять у світ
галюцинацій і видінь, незвичних фантастичних і навіть казкових. Усе це відбу!
вається під впливом мозкового отруєння і призводить до незворотних, трагі!
чних результатів, не легших, а навіть у багатьох випадках гірших, ніж при
наркоманії. До того ж трагічна розв’язка наступає значно раніше. Токсико!
ман уже через 6!8 місяців після першого «вдихання» деградує як особистість
і перетворюється в непрацездатного інваліда через набуття недоумкуватості.
447Розділ 2. Методики, технології, стратегії і тактики
Основні форми роботи соціального педагога з клієнтами, схильними до
токсикоманії:
1.Проведення індивідуальних та групових занять з метою ознайом!
лення з впливом токсикоманії на людський організм та особистість.
2.Спостереження жертв токсикоманії під час групового перегляду
тематично відповідних відеороликів з наступним обговоренням такого
перегляду.
3.Залучення жертв токсикоманії до участі в релаксопедичних сеансах
з метою формування у них доцільних суґестивних установок на викорі!
нення шкідливої звички.
4.Допомога в організації корисної діяльності клієнтів з метою реалі!
зації їх внутрішньоінтенційної спрямованості, приглушеної шкідливою
звичкою.
У безпосередньому зв’язку з проблемами ВІЛ!інфекції, СНІДу, нар!
команії та токсикоманії перебуває проблема проституції і, зокрема,
підліткової.
Проституція, зародившись ще у первісні часи, пройшла тривалий шлях
свого історичного розвитку. В Російській імперії проституток відносили
до так званих «розрядних жінок», які були зобов’язані ставати на облік у
поліції, отримувати там замість паспорта «жовтий квиток» і регулярно
проходити медичний огляд.
Сучасні дослідження проституції на пострадянському просторі вия!
вили суттєві зміни в порівнянні з початком ХХ!го століття громадської
думки стосовно проституції, соціально!психологічного портрету сучас!
ної повії, соціальних умов, які приводять дівчинку!підлітка чи й дорослу
жінку на цей шлях.
Умовно повій можна розділити на дві категорії: «розпутні» і «випадкові».
У «розпутних» схильність до проституції закладається ще в сім’ї з вини,
насамперед, батьків. У таких сім’ях, як правило, процвітають обман і ли!
цемірство, злодійство і насильство, нецензурщина, схильність до вжи!
вання алкоголю і наркотиків. Ще підлітками дівчатка стають на шлях
проституції з огляду на те, що ця «професія» добре оплачується. Навіть ті,
кому згодом вдається вийти заміж, нерідко повертаються до попередніх за!
нять, закінчуючи свої дні в кращому випадку в бідності, в гіршому – в лікарні
чи у в’язниці.
«Випадкові» проститутки стають на слизький шлях через причини, які
не завжди залежать від них. Серед таких причин можуть бути бездоглядність,
дитяча цікавість і легкодумність, потреба у шматку хліба тощо. «Випад!
448 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
кові» повії звертають на себе увагу чоловіків крикливим зовнішнім вигля!
дом лише тоді, коли «виходять на роботу». Для сусідів і рідних вони зви!
чайні люди. Окремі з них, вийшовши заміж і народивши дітей, закінчують
із непевним минулим і стають турботливими матерями та дружинами.
Дослідниця проблем підліткової проституції Л.Іванова виділяє такі
сучасні типи повій: «дорожні», «залізничні», «іподромні», «музичні» (до!
машні фанатки, концертні фанатки, фанатки!тусовщиці), «клубні», «брюч!
ниці», «вокзальні», «готельні», «квартирні», «саунні», «телефонні». Розріз!
няють серед них стихійні, які працюють на власний ризик, і тих, які пра!
цюють в організованій бригаді.
Дослідниця стверджує, що лише за п’ять місяців 2000 року, наприклад,
у Москві було затримано близько 400 тисяч проституток. З!поміж них вия!
вилося не тільки багато дівчаток!підлітків, а й таких, яким менше 10 років.
Подібна статистика спостерігається і в інших великих містах на постра!
дянських теренах. Проституція в них помолодшала настільки, що дає повне
право вести мову про підліткову проституцію. На сьогодні це особливе со!
ціальне явище, для якого характерне те, що підлітки, які ще не досягли
повноліття, як жіночої, так і чоловічої статі, неодноразово вступають (не
менше двох раз) у позашлюбні статеві стосунки із значною кількістю осіб
за певну матеріальну винагороду.
Часто на слизький шлях стають: молоді дівчата, відірвані від дому (ті,
що поїхали на роботу, студентки, які проживають у гуртожитках); дівчат!
ка з неблагополучних сімей; дівчатка, схильні до девіантної поведінки; ті,
які перенесли в дитинстві психосексуальну травму.
Серед мотивів, які стимулюють заняття проституцією, переважають
такі: приклад подружки чи знайомої ровесниці; наслідування дорослих,
зокрема матері; примус матері!п’янички зайнятися цим ремеслом; без!
вихідність становища після втечі з дому.
Шляхи прилучення дівчаток до проституції такі: 1) через оголошен!
ня в газетах (рубрики «Робота», «Розваги», «Запрошуються», «Пропонуєть!
ся» тощо ); 2) через модельні агентства (примушування неповнолітніх топ!
моделей до сексуальних стосунків); 3) через всесвітнюмережу Інтернет (ого!
лошення про гарно оплачувану «роботу» для дівчаток та хлопчиків підлітко!
вого віку); 4) залучення неповнолітніх до зйомок порнографічних фільмів
(на «чорному ринку» оригінал касети з дитячою порнографією коштує від
500 до 700 доларів).
Клієнти дівчаток!повій: комерсанти, представники злочинного бізне!
су, синки багатих людей, рецидивісти, одружені чоловіки, які через невдачі
в сім’ї купують у малолітніх утіху та самоствердження.
449Розділ 2. Методики, технології, стратегії і тактики
Клієнти хлопчиків!альфонсів: переважно розлучені жінки віком від 35
до 55 років; жінки багатих чоловіків, позбавлені бажання брати участь у
суспільно!корисній праці.
Заробітки: від пачки сигарет або долара за мінет до 500 доларів у випад!
ку, якщо повія «працює» за викликом цілу ніч і обслуговує всю компанію.
Сутенери: жінки – колишні повії, дорослі чоловіки, часто підлітки,
оскільки вони отримують значно меншу плату і до того ж непідсудні.
Дорослі сутенери забирають собі три чверті заробітку.
Небезпеки проституції: гвалтування, побої, вбивства, ВІЛ!інфекція,
залучення до алкоголізму, наркоманії.
Стратегічні напрями роботи соціального педагога з підлітками, схиль
ними до проституції:
1.Визначення причин, які штовхають молодь до занять проституцією
(випадкові обставини; особливості сім’ї чи оточення; сформовані з ди!
тинства риси характеру та особливості внутрішнього психологічного
«дому»).
2.Планування інтегрованих заходів, спрямованих на зміну неблаго!
получного оточення клієнта. Залучення до зміни його громадських сил,
релігійних організацій.
3.Розвиток психосексуальної культури потенційних жертв прости!
туції.
4.У випадку наявності матеріалів, що засвідчують втягування дорос!
лими неповнолітніх у проституцію, ініціювати відкриття відповідної су!
дової справи.
5.На основі вивчення особистості клієнта як складно організованої
системи, її внутрішніх закономірностей розвитку відшукати те місце,
«уколовши» яке, можна збудити процес доцільної самоорганізації цієї
системи. Поле пошуку такого місця найчастіше пов’язане з дрімаючими
в молодій людині до певного часу «потенціалами». Засобами збудження
їх («голкою») найчастіше слугують факти, події, обставини, ситуації,
люди, речі, засоби мистецтва, релігії, інтуїції, які справляють сильний
імпресуючий вплив, будучи безпосередньо чи посередньо пов’язаними
з фундаментальними основами внутрішнього психологічного «дому» осо!
бистості.
Стратегія розвитку психосексуальної культури особистості непов
нолітніх клієнтів.
1. Задовольняти природну цікавість дітей до психосексуальної сфери
людського буття за допомогою правдивих, побудованих на доступній для
450 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
дитячого віку науковій основі відповідей. У них слід використовувати ху!
дожньо!образні засоби на базі філософсько!естетичного осмислення про!
блем, які порушуються в запитаннях.
2. Націлювати батьків на підготовку хлопчиків до правильного сприй!
няття полюцій, а дівчаток – менструацій. Супроводжувати таку підго!
товку формуванням відчуття серйозності події та почуття відповідаль!
ності за свої дії.
3. З появою статевих інстинктів, згідно з А.С.Макаренком, будувати всю
виховну роботу таким чином, щоб не залишати ці інстинкти у первісному
«дикому» стані, а «облагородити» їх «соціальним досвідом єдності з людьми,
дисципліною та гальмуванням» таким чином, аби вони ставали «однією з
основ вищої естетики і найкрасивішого людського щастя».
4. Розвивати психосексуальний аспект мовної культури молоді: опера!
тивне володіння науковою сексологічною термінологією, що дозволяло б у
спілкуванні з партнером протилежної статі вільно обговорювати сексуальні
почуття та проблеми у їх зв’язках з духовною сферою особистості.
5. Культивувати у хлопчиків!підлітків і в юнаків та дівчаток!підлітків і
в дівчат юнацького віку позитивний образ мужності та позитивний образ
жіночості, сприймання партнера як особистісної неповторності. Формува!
ти у молодих тенденцію до культивування любові – агапе.
6. Розвивати нормативну складову психосексуальної культури
підлітків: розуміння анатомії та психології подружнього злягання, знан!
ня про дошлюбну сексуальну реалізацію, розуміння небезпеки різно!
партнерських стихійних статевих зв’язків, володіння методами плану!
вання майбутньої сім’ї, знання про негативні наслідки переривання ва!
гітності.
7. Формувати традиційну складову психосексуальної культури на
основі поваги до традицій та ментальності свого партнера за умови куль!
тивування позитивних відчуттів єдності зі своєю етнічною спільнотою.
8. Формувати у підлітків та молоді філософсько!естетичне осмис!
лення сексуальних проблем у їх найвищій формі вияву – коханні на основі
глибинно!змістовних висловів знаних у світі людей:
«У кохання тисячі аспектів, і в кожному з них – своє світло, своя пе!
чаль, своє щастя і свої пахощі»
Російський учений-фізіолог І.П.Павлов (1849-1936)
«Коли чоловік торкається рукою руки жінки, обидва вони торкаються
серця вічності»
Ліванський письменник і філософ Халіль Джебран Джебран (1883-1931)