78
державних службовців, як городничий, ключник, конюший, підконюший,
пристав, десятник, дяк, децький. Разом з тим польський історик Єжі
Охманський на підставі аналізу давньоруських запозичень у Литовській
державі стверджував, що найбільше їх було в судочинстві, а значно
менше — в системі державного управління. Він обґрунтовував це
відносно пізнім формуванням придворного управління
16
.
Для прикладу розглянемо роль і місце Луцького замкового уряду в
системі державних установ ВКЛ XVI ст. На думку сучасного укра-
їнського дослідника В. Поліщука, посада замкового старости (наміс-
ника) у цей період була перехідною між князівською та становою добою
розвитку ВКЛ, оскільки поєднувала в собі риси князівського і шля-
хетського права
17
. При намісникові створювався й відповідний адмініст-
ративний апарат (замковий уряд), який став особливо помітним після
заведення замкових книг, тобто, створення якогось аналога сучасної
канцелярії. Коло старостинських слуг, які брали участь у виконанні
публічних повноважень, було таким: справця староства, підстароста,
писар, дяк, ворітний. Від замкового уряду слід відрізняти повітових
суддів, які утворювали орган шляхетського самоврядування, але певний
час діяли в структурі замкового уряду.
Інститут староства (намісництва) тримався на поєднанні officium та
beneficium, тобто отриманні за виконання державно-публічних функцій
тих прибутків, які йшли з даної місцевості (російською — кормленіе).
Залежно від конкретної ситуації, це могли бути всі доходи або їх
фіксована частина. Відтак староства могли переходити у спадок чи навіть
віддаватись у заставу. Так, луцький староста отримував частину мита, що
сплачувалось у місті на великого князя; мостові, грошові та соляні збори;
а також інші збори (подвірне, ординщина, верховщина, воскобійне тощо),
які вони навіть відмовились оприлюднити під час ревізії 1545 р. Частина
такої плати, що збиралася з навколишніх сіл, ішла на утримання дрібних
старостинських службовців. Оскільки замковий уряд мав і суддівські
функції, то на його користь йшли також судові збори і штрафи
18
.
Територія староств (повітів) була неоднаковою. Меншими були
литовські повіти, а більшими — українські. Намісник або староста був не
лише державним урядовцем, який виконував державні функції. Водночас
він управляв державним доменом — великокнязівським двором з усім
його складним господарством (нащадком старого маєтку). Старости зби-
рали податки, стежили, щоб не “пустіли” селянські ґрунти, здійснювали
судові функції, організовували оборону підлеглої їм території, пиль-
нували за справністю замків, забезпеченням їх зброєю, спорядженням,
припасами.
Серед помічників старост, які мали давньоруські назви (тіуни,
децькі), з’явилися нові. Ними стали возні, які виконували судові рішення,