Підпала Т.В. Скотарство і технологія виробницва молока та яловичини

Подождите немного. Документ загружается.

Підпала Т.В.

100

роди з плідниками червоної худоби Середньоєвропейської

рівнини.

Перше наукове обстеження худоби провів Ю.Ф. Лис-

кун (1911). У той час ця худоба називалася червоною ні-

мецькою колонійською породою.

У ході історичного розвитку тривала однобічна спеціа-

лізація червоної степової худоби в молочному напрямку.

Розведення цієї породи в засушливій зоні при систематич-

ній недогодівлі тварин і особливо в молодому віці, визна-

чила той морфологічний вигляд і фізіологічні особливості,

що характеризують її представників як вузькотілих, типо-

во степових тварин з сухою конституцією.

У дореволюційний період розведення червоної степо-

вої худоби здійснювалося стихійно, а недостатня кормова

база була гальмом у розвитку породи.

Новий соціально-економічний лад, масова колективіза-

ція, створення великих радгоспів і племгоспів визначили

прогресивний етап еволюційного розвитку червоної степо-

вої породи. Організація племінних господарств, державних

племінних розплідників для централізованого виявлення,

відбору і широкого розмноження кращих тварин породи

забезпечили планомірне ведення племінної роботи з чер-

воною степовою худобою.

Велике значення в перетворенні червоної степової ху-

доби мало заснування в 1923 р. Державної книги племін-

них тварин (ДКПТ). Згодом вона перетворилася в справж-

ню історію породи. Всього видано понад 100 томів цієї

книги.

Створена двохсотрічною селекцією, червона степова

худоба, відрізняється витривалістю і пристосованістю до

сухого, жаркого клімату, а також потенційними можливо-

стями якісного поліпшення в сприятливих умовах годівлі

та утримання. Але для тварин цієї породи характерні не-

висока продуктивність, малорозвинена мускулатура, недо-

статня придатність до машинного доїння, а також наявність

ряду екстер’єрних недоліків.

Розділ 5

101

Однотипна годівля при незначній кількості соковитих

та концентрованих кормів, звичайно, не сприяли розвитку

високої молочної продуктивності. У дореволюційний пері-

од корови червоної степової породи в умовах примітивної

годівлі в середньому давали 1500 кг молока, а в кращих

умовах – від 2000 до 2600 кг. Жирномолочність червоної

степової худоби коливалась у межах від 3,5-4,0%.

Планомірне ведення племінної роботи з червоною сте-

повою худобою за радянських часів зумовило поліпшення

продуктивності тварин. Середньорічний надій був 2706 кг

молока з середньою жирномолочністю від 3,4 до 3,8%. В

окремих стадах сягав до 3681 кг. Жива маса повновікових

корів становила 410 кг (246-541 кг), а бугаїв – 505 кг. Че-

рвона степова худоба поліпшувалася в напрямку молоч-

ності без цілеспрямованих вимог до екстер’єру, живої

маси, тому м’ясні якості у неї розвинені недостатньо.

Однобічний добір за молочністю червоної степової ху-

доби зумовив зниження жиру молока з 3, 76 до 3,68%, а

також живої маси у тварин.

Зміни продуктивних властивостей червоної степової

худоби можна розглядати за даним ДКПТ: головним чином,

це тварини, які мали більш високу продуктивність, ніж у

середньому по породі. На півдні України, де в основному

розводять червону степову худобу відбулися такі зміни в

продуктивності (табл.5).

Високими показниками продуктивності характеризува-

лися корови в племінних господарствах (табл.6).

У процесі мікроеволюції порода поступово удосконалю-

валася, ставала крупнішою, продуктивнішою і більш ти-

повою. Але зміни, що спостерігалися у тварин, відбували-

ся повільно, продуктивність корів була ще недостатньою.

Протягом багатьох десятиріч здійснювалася робота в

напрямку зміни розвитку продуктивних ознак у тварин

червоної степової породи. В окремі етапи історичного роз-

витку для її поліпшення використовувалися різні методи

розведення.

Підпала Т.В.

102

початок

XX ст.

1925-1930 1950-1960 1960-1969 1970-1978 1989 1992

Надій, кг 1500-

2200

2706 4284 3944 4179 5457 5530

Жир, % 3,5-3,8 3,76 3,77 3,79 3,81 3,9 3,9

Жива

маса, кг

340-410 460 432-508 511 504 508 518

Тип Вузько-

тілий

Молочний з

недороз-

виненими

м’язами

Широкоті-

лий,

молочний

Широкоті-

лий,

молочний

Широкоті-

лий,

молочний

Ознаки

Період, роки

Широкотілий,

молочний

Таблиця 5

Динаміка продуктивності червоної степової породи

надій, кг жир, % надій, кг жир, %

ім. Кірова

(ПОК „Зоря”)

1600 4820 3,9 5108 4,12

ім. Кірова

(КСП Лідія)

1050 5273 3,6 5134 3,59

Широке АР Крим 720 4780 4,01 5164 3,97

Комунар АР Крим 500 4103 3,58 4452 3,64

Таблиця 6

Продуктивність тварин активної частини популяції

Племзаводи

Кількість

корів

Роки

1986 1990

У літературних джерелах відсутні відомості про методи

розведення в період з 60-х до 80-х років ХІХ ст. Відомо,

що до 90-х років червону степову породу розводили в ос-

новному ”в собі”. В нових місцях розміщення – як ”у собі”,

так і шляхом схрещування її з місцевою худобою тих зон,

куди вона завозилася переселенцями Таврії. На Кубані її

схрещували з кубано-чорноморським відріддям сірої сте-

пової із астраханською худобою, в Казахстані – з казах-

ською. Тому в цих зонах і виникли різні відріддя сучасної

червоної степової породи.

Розділ 5

103

Для схрещування застосовували й іноземні породи, се-

ред яких перевагу надавали голландській, вільстермарш-

ській і ангельнській. Їх використовували для поліпшення

екстер’єру, м’ясних якостей і молочної продуктивності че-

рвоної степової породи.

У дореволюційний період цілеспрямованої та послідов-

ної племінної роботи з породою не проводили. ЇЇ напрямок

визначався виключно ринковою кон’юнктурою і інтереса-

ми власників худоби.

На батьківщині породи (райони, розміщені в басейні

ріки Молочна та її притоків) червону степову схрещували з

вільстермаршською, а також з червоно- і чорно-рябою гол-

ландськими породами. Їх використовували для поліпшення

м’ясних форм і живої маси у тварин. Певною мірою це вда-

лося, і тому запорізьке відріддя червоної степової породи й

досі відрізняється як високими надоями, так і кращими м’я-

сними формами. Цьому сприяла й міцна кормова база.

Інший напрямок розвитку червоної степової породи

було обрано в таких областях, як Херсонська, Одеська,

Миколаївська. Економічна кон’юнктура і підвищений по-

пит на молоко і молочні продукти спонукали власників до

збільшення молочної продуктивності червоної степової ху-

доби. Для цього схрещували її з ангельнською породою,

яка поступалася живою масою вільстермаршській, але пе-

ревершувала її за надоями. Так було створено одеське від-

ріддя червоної степової породи чітко вираженого молочно-

го типу з менш розвиненою м’язовою тканиною.

Симентальських бугаїв, як поліпшувачів червоної сте-

пової худоби, вперше почали використовувати в 1896 році.

Пізніше більш широко використовувати симентальських і

швіцьких бугаїв для схрещування почали в південних гу-

берніях, головним чином, у Донецькій і Одеській.

З шортгорнами червону степову худобу схрещували в

Ростовській області і в Західному Сибіру, а ольденбургсь-

ких бугаїв використовували в окремих районах Запорізь-

кої та Ростовської областей.

Підпала Т.В.

104

Проте значна частина червоної степової худоби розво-

дилася ”в собі”. Цей метод був більш доступним і надій-

ним засобом вдосконалення ознак, оскільки для цього ви-

користовували плідників від високомолочних матерів і

здійснювали масовий відбір за молочною продуктивністю.

Планомірне ведення племінної роботи з червоною сте-

повою худобою почалося після жовтневої революції. Ха-

рактер і напрямок її визначився необхідністю виробницт-

ва продуктів скотарства.

Основним методом відтворення тварин було чистопо-

рідне розведення. В результаті цілеспрямованого підбо-

ру корів до кращих чистопорідних плідників, системати-

чної вибраковки малоцінних тварин, а також поліпшення

умов годівлі й утримання, вирощування молодняка у че-

рвоної степової худоби поліпшилися племінні й продук-

тивні якості.

Для поліпшення м’ясних форм і укрупнення червоної

степової худоби проводили її схрещування з шортгорнами

молочно-м’ясного напрямку продуктивності. Ця робота про-

водилася під керівництвом О.Є. Макеєва в Асканії-Нова.

Літературні джерела не містять обширних відомостей

про роботу над поліпшенням червоної степової худоби у

перше повоєнне десятиріччя. Відомо тільки, що поголів’я

худоби за порівняно короткий час було відновлено. Збіль-

шення його продуктивності і численності в основному здій-

снювалося шляхом чистопорідного розведення.

Практично до 1965 р. проводилося чистопорідне розве-

дення, відбір тварин за молочною продуктивністю, підбір і

використання плідників, що походять від високопродукти-

вних матерів. За час розведення червоної степової породи

в різних зонах було створено понад 50 неспоріднених між

собою ліній, а також велику кількість високоцінних родин.

Вони характеризувалися високою продуктивністю і своє-

рідним типом будови тіла та конституції. Це вказувало на

наявність внутрішньопородних ресурсів для успішної се-

лекції червоної степової породи.

Розділ 5

105

Підвищенню породності та продуктивності стад сприя-

ло впровадження штучного осіменіння великої рогатої худо-

би. Як засіб розмноження воно використовувалося в усіх

племінних господарствах червоної степової породи (Х.І. Кла-

ссена, 1996).

Усі ці заходи не на одне десятиріччя визначили напря-

мок та інтенсивність племінної роботи з червоною степо-

вою худобою в Україні.

Поряд із цим поліпшення тварин за жирномолочністю

здійснювалося методом ввідного схрещування з ангельнсь-

кою, джерсейською, червоною датською породами. Крім

того, було відновлено роботи зі схрещування червоної сте-

пової породи з молочними шортгорнами і створено аска-

нійський заводський тип. Порівняльна характеристика

продуктивності помісних тварин наведена в таблиці 7.

червона

степова

червона

степова

шортгорнська

червона

степова

англерська

червона

степова

джерсейська

Надій, кг 3730 3793 3829 3500

Жир, % 3,83 3,78 3,96 4,03

Жива маса, кг 486 548 490 470

Ознаки

Породні поєднання

Таблиця 7

Молочна продуктивність корів різних генотипів

Робота в напрямку укрупнення тварин, збільшення жи-

вої маси і поліпшення м’ясних якостей дала позитивні ре-

зультати. За зовнішньою будовою в породі розрізняють

тварин широкотілого міцного типу, а також вузькотілого

ніжного, проте більшість представників породи займають

проміжне становище між ними. Широкотілі тварини моло-

чного типу характеризуються кращими показниками мо-

лочної і м’ясної продуктивності. Худоба на відгодівлі спро-

можна давати за добу 850-950 г приросту. Забійний вихід

у середньому становить 52%. Низькі м’ясні якості худоби

Підпала Т.В.

106

пояснюються тим, що червона степова порода більш інте-

нсивно поліпшувалася в молочному напрямку.

Використання чистопородного розведення за лініями та

родинами сприяло вдосконаленню генеалогічної структури

українського масиву червоної степової породи, яка нарахо-

вує 26 заводських ліній із 64-х, створенню 4-х зональних

типів – запорізького, донецького, кримського і дніпропет-

ровського, які відрізняються між собою генеалогічним скла-

дом та розвитком селекційних ознак, і, що найголовніше,

– забезпечило значне підвищення продуктивності й вдос-

коналення будови тіла тварин.

У 70-80 рр. ХХ ст. відбулися зміни соціально-економіч-

них, культурно-господарських, екологічних умов, що зумо-

вило прискорення темпів поліпшення існуючих порід, зок-

рема червоної степової і використання міжпородного

схрещування.

Прагнення прискорити темп селекційного процесу мі-

кроеволюції червоної степової породи було викликане но-

вими економічними вимогами і великим попитом на моло-

ко і молочні продукти на початку 70-х років. Це і визначило

спрямованість племінної роботи з породою і методи її роз-

ведення.

Для поліпшення червоної степової худоби використо-

вувалися спочатку англерська, червона датська, а потім і

голштинська породи.

У період впровадження промислової технології вироб-

ництва молока підвищилися вимоги до продуктивних, екс-

тер’єрних і технологічних властивостей тварин. Викорис-

тання англерської і червоної датської порід було зумовлене

прагненням одержати тварин молочного типу, які поєдну-

ють у собі міцність конституції червоної степової, високу

жирномолочність і пристосованість до машинного доїння.

З початку 80-х років ХХ ст. нові економічні вимоги і

великий попит на незбиране молоко та молочні продукти

визначили новий напрямок племінної роботи із червоною

степовою породою. Здійснювана раніше селекція на жир-

Розділ 5

107

номолочність поступилася місцем селекції на багатомолоч-

ність. Для цього застосовували схрещування червоної

степової породи з бугаями голштинської. В результаті ці-

леспрямованої селекційно-племінної роботи з червоною

степовою худобою методом відтворювального схрещуван-

ня з поліпшуючими породами (англерською, червоною дат-

ською і голштинською) створені жирномолочний і голш-

тинізований внутрішньопородні типи, які затверджено на

засіданні Науково-технічної ради Мінагропрому України

(протокол №4 від 24 грудня 1998 року). Поряд із цим здій-

снюється робота по створенню зональних типів і нових

заводських ліній в українській червоній молочній породі,

яка в 2004 році пройшла апробацію.

Таким чином, за тривалий період, який нараховує по-

над двісті років, зміни, що відбулися й продовжують від-

буватися під впливом селекції та факторів середовища,

зумовили значне поліпшення продуктивних і племінних

властивостей червоної степової худоби.

Англерська порода (раніше відома як ангельнська)

відрізняється серед молочної худоби високою жирномоло-

чністю, за винятком джерсейської. Свою назву одержала

від найменування місцевості, де її розводили – півострів

Ангельн у Німеччині. Створена на початку XIX століття.

За даними доктора Д.Г. Гофмана, голови товариства

VAR (товариство скотозаводчиків англерської худоби) зга-

дки про цю худобу відомі набагато раніше. Але це були

вузькотілі тварини з висотою в холці 110 см, проте саме їх

вважають предками худоби Англер.

Економічне значення англерської породи встановлюють

завжди за продуктивністю масла. В 1600 році вона давала

2 л молока в день, відповідно це був фунт масла за тиж-

день і 25 кг за рік. У 1980 р. щорічна продукція в серед-

ньому по породі була 281 кг масла, а в 1995р. – 331,6 кг.

Мікроеволюційні зміни англерської породи відбували-

ся в напрямку створення молочної породи з високими на-

доями та жирністю молока. Спочатку основним методом

Підпала Т.В.

108

розведення була внутрішньопородна селекція, а ознаками

відбору – багатомолочність, жирномолочність та однотип-

ність екстер’єру.

Значному прогресові англерської породи сприяло впро-

вадження штучного осіменіння тварин, перевірка молодих

бугаїв-поліпшувачів, застосування інбридингу на кращих

тварин, а також жорстка селекція за ознаками відбору.

Для формування тварин бажаного типу (надій повнові-

кових корів 6000 кг молока з вмістом жиру 5,0% і білка

4,0%, жива маса не менше 600 кг; швидкість молоковід-

дачі 2,5 кг/хв.), крім чистопорідного розведення, застосо-

вували ще й схрещування з червоною датською, голштин-

ською та швіцькою породами.

Послідовна цілеспрямована селекція сприяла досягнен-

ню бажаних результатів за доволі короткий період часу.

Вже в 1987 році, записані до племінної книги, англерські

корови (85% від усього поголів’я) давали в середньому по

5495 кг молока жирністю 4,97% або 273 кг молочного жиру

за лактацію. Із породи однобічної молочної продуктивності

з незадовільними м’ясними якостями і низьким вмістом

жиру в молоці (3,39% в 1924 р.) англери перетворились у

високопродуктивну породу з хорошими м’ясними якостя-

ми. За даними European Red... середній надій 15,9 тис. під-

контрольних англерських корів у 1995 р. був 6540 кг з

вмістом жиру 5,07 і білка 3,61% .

Одночасно з підвищенням у корів продуктивних ознак

спеціалісти з розведення англерів протягом півсторіччя

проводять жорсткий відбір і підбір тварин за екстер’єром

з урахуванням форми, місткості вимені й швидкості моло-

ковіддачі, а також з поліпшення м’ясистості худоби.

Незважаючи на високу продуктивність, тварини хара-

ктеризуються доброю плодючістю. Період тільності в ан-

гельських корів у середньому становить 280 днів, а трива-

лість між отеленнями – 375. Під час перевірки молодих

бугаїв за їх продуктивністю через причини статевих пору-

шень вибраковують лише 3,5%. Позитивним є і те, що ан-

Розділ 5

109

глерська худоба має найнижчий показник мертвонародже-

них телят. Частота важких отелень становить у корів 0,4%,

у первісток – 1,5%.

Англерська порода має хороші показники продуктив-

ності в прохолодно-вологому кліматі, в сухих, щедрих сон-

цем степових районах і навіть у субтропіках. Характеризу-

ючись такими продуктивними (особливо по вмісту жиру в

молоці), репродуктивними і адапційними якостями, англер-

ська порода утримує відповідне місце на світовому ринку.

Вона використовувалася для створення і вдосконалення че-

рвоної датської, червоної естонської, бурої латвійської, чер-

воної степової та інших червоних порід Європи.

Д.Г. Гофман повідомляє, що ”починаючи з 1843 р. на

всю експортовану оригінальну худоба-Англер поставлено

мітки випалюванням на стегні знаку AR і зареєстровано.

Продаж племінної худоби в 1913 р. було доведено до

220000 голів”.

На початку минулого століття основним покупцем були

сусідня Данія і в наступному десятиріччі російські провінції

Латвія та Естонія. Після 1920 р. експорт поширився на Пів-

денно-Східну Європу, тобто республіки Радянського Союзу.

В Україну, де створено найбільший масив породи, анг-

лерів завозять, починаючи з 1964 року. Маточне поголів’я

розмістили в племінних господарствах Херсонської, Оде-

ської, Кримської, Донецької, Дніпропетровської та Мико-

лаївської областей.

Досвід чистопорідного розведення англерів у стадах-

репродукторах показав, що вони в нових кліматичних і

господарських умовах порівняно швидко акліматизуються,

ростуть і розвиваються, зберігають плодючість і високу

жирномолочність.

При оптимальних умовах годівлі корови англерської по-

роди протягом 5-6-ти лактацій зберігають високу молочну

продуктивність, легко роздоюються, відзначаються хороши-

ми технологічними властивостями. Середня молочна проду-

ктивність корів (п = 1624) – 4598 кг молока з вмістом