126
родів. Існувала релігійна віротерпимість, за сприятливих умов для
різних світосприймань виникали й не ідеалістичні пояснення оточуюF
чої дійсності. У Китаї виникає так звана школа локаята (чарвака). ПредF
ставники цієї школи стверджували, що усе в світі складається з чотиF
рьох елементів — вогню, повітря, води і землі.
Більш послідовно вільнодумство набуло свого розвитку в античній
Греції. Наприклад, Ксенофан (кін. 570 — прибл. 478 рр. до н. е.) висуF
нув думку, що самі люди створили богів за власною подобою, Демокріт
(прибл. 460–371 рр. до н. е.) заявляв, що віра в богів виникла зі страху
людини перед силами природи. Але у античному світі суворо каралися
прояви атеїзму та віддавались під суд ті, хто не мав віри в богів. Такі
покарання здійснились над Протагором, Анаксагором та Сократом.
Не зважаючи на постійне негативне ставлення до вільнодумства вже
з давніх часів зупинити його було неможливо. У середньовіччі, наприкF
лад, існували численні єретичні течії (богомольці, несторіани, іконоF
борці, аріанці тощо), філософські та наукові міркування (Авіценна,
Хайям, Еріугена, Абеляр, Р. Бекон). Усе це закріплювало можливість
протистояння релігійним догматам, що виявлялося в університетській
діяльності в Кембриджі, Оксфорді, Парижі, Тулузі, Неаполі.
Мислителі Відродження (Бокаччо, Рабле, Кузанський, Бруно, КоF
перник, Монтень та ін.), Реформації (Лютер, Мюнцер та ін.) та НовоF
го часу (Гоббс, Бейль, Гельвецій, Спіноза та ін.) розробили нові картиF
ни сприйняття світу, що базувались на вільнодумстві з науковим
підґрунтям. Французьке Просвітництво (Вольтер, Ламетрі, Дідро, ГольF
бах та ін.) окреслило досить чітку атеїстичну позицію, але розквіт атеїзF
му відноситься до часів німецької класичної філософії. Марксистська
філософія розглядала будьFяку релігію як форму втечі людини від
дійсності, на основі марксистських поглядів формувалось тлумачення
свободи совісті як найважливішої та невід’ємної свободи людини.
Сутність свободи совісті й умови її забезпечення. Важливим для виF
значення змісту свободи совісті є розуміння деяких головних положень,
які надають змогу відокремити свободу совісті від інших свобод, що
існують у межах розгляду релігійних стосунків. Спочатку окреслимо
таке поняття, як «совість». Совість — здатність особистості форму
лювати свої моральні обов’язки, вимагати від себе їх повного виконання,
здійснювати моральний самоконтроль і самооцінку своїх думок і вчинків.