Реферат - Білоруська національна меншина в Україні

Подождите немного. Документ загружается.

Реферат:

Білоруська національна меншина в Україні

Київ - 2011

Вступ

Білоруси — основне населення Білорусі (7904,6 тис. осіб). Загальна

чисельність — близько 10,5 млн. осіб. Живуть також у Російській Федерації

(1206,2 тис.), Литві (63,2 тис.), Латвії (119,7 тис.), Естонії (27,7 тис.), Україні,

Казахстані (182,6 тис.), Польщі (близько 250 тис.), Молдавії (19,6 тис.), у США,

Аргентині, Канаді. Виділяється субетнічні група поліщуків. У говорі цієї групи

білорусів спостерігаються деякі фонетичні риси, властиві українській мові. На

інших окраїнах білоруської етнічної територій в говорі та окремих елементах

культури місцевого білоруського населення також помітний вплив сусідів: на

півночі та сході — росіян, на заході — поляків-мазовшан, на північному заході

— литовців і латишів. Білоруси належать переважно до східноєвропейського

типу середньоєвропейської раси (у межах великої європеоїдної раси).

Розмовляють білоруською мовою східні підгрупи слов’янської групи

індоєвропейської сім’ї; діалекти: південно-західні, північно-східні, т.зв. поліські

говори. Після 1945 р. білорусами було записано близько 1,5 млн. українців

Берестейщини. Поширені також польська, литовська мова. Писемність на

основі кирилиці. Віруючі білоруси — переважно православні, близько 25 % —

католики.

Білоруси - третя за кількістю громадян меншина в Україні. Її чисельність

постійно зростає. В 2001 р. їх кількість становила понад 275.8 тис., близько 80

% з них проживало в міських поселеннях. Білоруси з давніх-давен селилися в

Україні і на сьогодні є значним етнополітичним чинником в Україні. Саме тому

доцільним видається висвітлення їх становища та ролі в сучасній Україні.

1. Історичний огляд розселення білорусів на території України.

Поселення білорусів на терені України почалося ще в ранньому

Середньовіччі. Історичні джерела донесли до нас імена багатьох майстрів,

вихідців з Полоцької, Туровської, Мозирської земель, які жили й працювали в

Києві.

Важливу роль у взаємовідносинах українського й білоруського народів

доби Середньовіччя відігравали переселення, пов’язані із соціальними

конфліктами. Значна частина білоруського населення, що в ході цієї боротьби в

ХVІ —ХVІІ ст. перейшла в Україну, осідала в містах, зокрема в Києві, Черкасах,

Каневі, Звенигородці, Луцьку. У степовому Подніпров’ї селилися вихідці з

білоруських земель, які займалися рибальством і мисливством.

Під час Визвольної війни українського народу 1648 — 1657 рр. велика

кількість білорусів рятувалася від терору шляхти на українських землях.

У другій пол. ХVІІ — першій пол. ХVIII ст. переселення білорусів в

Україну значно збільшилося. Відбувалося воно переважно в трьох основних

формах: втечі селян на вільні землі від соціального гніту, примусового

переселення кріпаків поміщиками та відхідництва. Вихідці з Білорусі

поселялися на спустошених війнами Подніпров’ї, Волині. Чимало білоруських

сіл виникло на Рівненщині, Слобожанщині, у верхів’ях ріки Сули.

У другій пол. ХVІІІ ст. тривало переселення білорусів в Україну, почасти

набуваючи нових форм. Зокрема, в 1794 р. до Катеринослава з Могилівської

губернії було переведено Дубровненську суконну мануфактуру разом з

приписаними до неї селянами в кількості 2854 сім’ї, що започаткувало

розвиток промисловості на півдні України. У цей період значно зростає

відхідництво на Чернігівщину, причому не лише на сезонні роботи, а й

пов’язане з видобуванням солі та ремісництвом, а також в міста Київ,

Кременчук, Катеринослав, Херсон. Чимало відходників залишалися там на

постійне проживання.

Макаренко О.П. Про народну культуру білоруської діаспори Причорномор’я: традиції і сьогодення. //

Актуальні проблеми історії та культури України: Збірник наукових праць. Ч.1. – Миколаїв – Одеса. 2000.

Наприкінці ХVІІІ — у першій пол. ХІХ ст. великих масштабів набуло

переселення поміщицьких селян із білоруських вотчин на вільні землі

Причорномор’я. Внаслідок цього утворилися білоруські села на Миколаївщині,

в межиріччі Інгульця та Інгулу. Неподалік, на Єлизаветградщині, жили й

переведені з Білорусі військові поселенці.

Нова ситуація склалася в 30 — 40 роках ХІХ ст. Тоді на південь України

було переселено декілька тисяч сімей дрібної білоруської шляхти, позбавленої

дворянських звань після польського повстання 1830 — 1831 рр.

Моноетнічні білоруські села організовані у 1812 р., коли їх землі і будинки були

передані військовим поселенням. Були засновані села: Засілля (з 1922 року –

Бармашове), Явкине, Снігурівка, а також Старосілля Великоолександрівського

району, Новоросійське Скадовського району на Херсонщині.

Протягом XIX ст. створювалися і деякі інші білоруські поселення: с. Кисилівка

(1846 р.) Снігурівського району, с. Романівка (1841р.) Березнегуватського

району Миколаївської області, які заселилися вихідцями з Августовської,

Ковенської, Віленської, Вітебської та Могилевської губернії.

Суттєвим чинником зміни етнічної ситуації в Україні в ХІХ ст. стали втечі

сюди, переважно на південь, білоруських селян-кріпаків. Особливого розмаху й

масовості цей селянський рух набув у 20 — 30-х роках.

Упродовж ХІХ ст. інтенсивність міграції з Білорусі в Україну

посилювалась і досягла значних розмірів. За переписом 1897 р., лише в

Київській губернії білорусів налічувалося 6395 осіб.

У другій половині ХІХ ст. характер та спрямування міграційних процесів

дещо змінюються. У зв’язку з вичерпанням фонду вільних земель на півдні

України більшість білоруських переселенців цього періоду зрештою ставали

робітниками на промислових підприємствах Поділля, а також Донбасу й

Придніпров’я, які швидко розвивались. Індустріальна праця та міський спосіб

життя, що прийшли на зміну порівняній замкнутості колишніх сільських

громад, значно прискорили процеси розмивання та асиміляції відносно

Бойко Я. Переселення селянства на Південь України в період капіталізму (60-ті – 80-ті рр. ХХ ст.). // IV

Республіканська наукова конференція з історичного краєзнавства. – К., 1989. – С.593.

нечисленного білоруського населення України. Цьому значною мірою сприяла

близькість мов і спорідненість культур двох сусідніх народів, що мали також

чимало спільних рис у господарчому житті та побуті. Особливої інтенсивності

асиміляційні процеси набули вже в ХХ ст.

У роки Першої світової та Громадянської воєн міграція з Білорусі в

Україну різко зменшилася і лише із середини 20-х років почала поволі зростати.

Важливу роль у збільшенні кількості білоруського населення в Україні, як і в

розвитку економічних та культурних зв’язків двох республік, у цей період

відігравав такий доволі специфічний чинник, як сезонні робітники.

Відродження зруйнованої війнами економіки країни розпочиналося з відбудови

об’єктів першочергової ваги, зокрема шахт Донбасу, а також металургійних і

машинобудівних підприємств півдня України. Майже половина сезонних

робітників з Білорусі прямувала на Донбас. Якщо в 1924 — 1925 рр. їх було 6,2

тис., то в 1925 — 1926рр.— вже 21,3 тис. осіб.

Ще одним чинником зростання чисельності білорусів в Україні ставало

сільськогосподарське переселення. У середині 20-х років, коли малоземелля й

перенаселення білоруського села давалися взнаки найвідчутніше, воно набуло

значного розмаху. За першу половину 1924 р. лише з Гомельської губернії на

південь України переселилося 1125 осіб.

Загалом у зазначений період в Україні проживало близько 76 тис.

білорусів. Однак переважна більшість їх була розселена дуже розпорошено в

українсько-білоруському пограниччі та індустріальних центрах Донбасу й

північного регіону, не утворюючи компактних етнічних масивів. Ця обставина в

умовах форсованої індустріалізації та швидкого зростання кількості робітників

прискорювала їхню асиміляцію і втрату ними національних ознак.

Статистичні дані свідчать, що в 1926 р. на будівництві нових промислових

гігантів Донбасу та Придніпров’я за оргнабором працювало понад 10 тис.

робітників-білорусів, а в 1930 — 1931 рр. їх кількість зросла до 34 тис. осіб.

Аналогічна ситуація повторилася в 1943 — 1950 рр., у період післявоєнної

Західно-Українська асоціація «Спадщина України». Традиції та звичаї народів України. -

http://www.spadshina.com/ua/narodoznavstvo/folk-traditions/belarusians/

відбудови промисловості Донбасу та півдня України. Тоді у цих регіонах

кількість білорусів дещо зросла, але згодом почалося неухильне і дедалі

швидше їх зменшення.

2. Білоруси в сучасній Україні.

Згідно з переписом 2001 р., чисельність білорусів в Україні — 275763

особи (у 1989 р.— 440 тис.), що становить 0,57 % населення України (1989 р. —

0,9 %). Серед них: у Донецькій обл. — 44525 осіб (16 %), Дніпропетровській —

29528 (10 %), АР Крим — 29285 (10 %), Луганській обл.— 20587 (7 %), в м.

Києві — 16549 (6 %).

Концентрація у місцях компактного розселення —

переважно Рівненській обл.— (11827 осіб) — є помітно меншою, ніж в

індустріальних та урбанізованих регіонах. В інших областях, суміжних з

Білоруссю (Волинській, Житомирській, Київській), кількість білоруського

населення значно менша. За рідну білоруську мову вважають 54573 особи (19,7

%), українську — 48202 (17,4 %), російську — 172251 (62,4 %).

Подальше опрацювання результатів перепису дасть можливість з’ясувати

причини такого інтенсивного зменшення кількості білорусів в Україні — 38 %

— еміграцію або асиміляцію; навряд чи можна говорити про природне

зменшення (навіть з урахуванням загального скорочення населення країни на

понад 7 %). Високо ймовірною є роль обох вказаних чинників, оскільки серед

білорусів в Україні переважає міське та високоосвічене населення, яке є

наймобільнішим у цих процесах. Щодо втрати характерних етнічних ознак, то у

Донецькій обл. вважають рідною білоруську мову лише 10,4 % білорусів,

російську — 85,5 %, українську — 3,9 %. Щоправда, у Рівненській обл., де

білоруси є переважно сільськими жителями, вважають рідною українську мову

80 %, а білоруську—11,2 %; щодо останньої це дуже близько до показників

індустріальної Донеччини і є безперечним показником асиміляції.

Протягом тридцятилітнього періоду з 1959 р. кількість білорусів в Україні

зросла на 51,3 %. Таке інтенсивне кількісне збільшення білоруської етнічної

групи було пов’язане насамперед з активними міграційними процесами. Іншою

вагомою причиною збільшення чисельності білорусів стало те, що в повоєнний

період народжуваність у білорусів України була значно вищою, ніж в інших

Офіційний сайт посольства республіки Білорусь в Україні. - http://www.ukraine.belembassy.org/rus/compatriot/

етнічних групах (28,7 на 1000 осіб у білорусів проти 19,4 у росіян і 21,4 в

українців у 1959 р.). Найвища серед інших етнічних груп частка осіб, які

народилися поза межами України (в 1989 р. вона досягала 65,4 %), підтверджує,

що білоруси є новим населенням України і більшість з них — переселенці. Нині

білоруси розселені досить рівномірно по всій території України. Для них

характерне, як правило, дисперсне розселення у всіх без винятку областях.

Найбільшу частку білорусів статистика фіксує в Донецькій обл., де проживає

17,5 % усіх білорусів України. Переважна більшість білоруського населення

України є жителями міст. Питома вага городян в цій етнічній групі в період 1959

— 1989 рр. постійно зростала і наприкінці 80-х років досягла майже 80 %.

Якщо в 1959 р. мешканці міст серед білорусів становили 73,3 %, то у 1989 р.—

вже 79,3 %. Найбільша частка городян-білорусів у Донецькій (93,7 %) і

Луганській (92,9 %) областях. Лише в одній обл.— Рівненській — сільські

жителі серед білорусів становлять більшість (68,6 %). Саме тут, у смузі

українсько-білоруського пограниччя в Сарненському і Рокитнянському районах,

розташовані села, що є основним масивом більш-менш компактного

проживання білорусів на теренах України, де вони мешкають разом з

українцями та в українському оточенні. Значна частка сільського населення

серед білорусів, які живуть у Кіровоградській (42,3 %), Миколаївській (36,1 %)

та Полтавській (32,3%) областях. Тут їх оточення, особливо у Миколаївській

області, в основному є етнічно змішаним.

Вивчення мовної ситуації, що склалася в етнічній групі білорусів,

показало що тільки 35,5 % (нині 19,7 %) білорусів вважало рідною мовою

білоруську, 55,2 % (нині 62,4 %) — російську. Зрештою, менше половини

білоруського населення України (48,5 %) констатувало в 1989 р. вільне

володіння мовою своєї національності. З 1970 по 1989 р. питома вага білорусів,

котрі вільно володіють українською мовою, зросла з 22,7 до 27,9 %, з яких 9,3 %

(нині 17,4 %) вважали цю мову рідною.

За показниками рівня освіти білоруська етнічна група на 1989 р. займала

четверте місце серед інших етнічних спільнот України. Якщо у 1959 р. частка

білорусів з вищою освітою становила 2,6 %, то наприкінці 80-х років вона

значно зросла і в 1989 р. становила 11,6 % (у містах — 13,6 %, на селі —3,3 %).

Пропорції соціально-професійного складу трудоактивної частини

білоруської етнічної групи, що певною мірою віддзеркалюють її статусні

позиції на соціальній драбині українського суспільства, на рубежі 80—90-х

років мали такий вигляд: керівники — 3,89 %, спеціалісти — 21,35 %,

службовці-неспеціалісти — 6,37 %, робітники — 59,5 %, селяни — 8,9 %.

Приблизно половина трудоактивних білорусів зайнята в індустріальному

промисловому виробництві та сільському господарстві. Значною також є частка

білорусів, які працюють у гірничо-видобувній промисловості.

Сьогодні на території Криму проживає більше 50 тисяч білорусів.

Білоруси беруть активну участь у суспільно-політичному, господарському і

культурному житті Криму. Тільки в органах законодавчої та виконавчої влади

республіки налічується близько 100 представників білоруської діаспори. В с.

Широке Сімферопольського району, де компактно проживають білоруси,

переселені з Чорнобильської зони, відкрито музей, в якому зібрані рідкісні

матеріали, документи, предмети побуту, що розкривають обряди, традиції і

звичаї народу. Тут створено народний фольклорний ансамбль «Пані», що

регулярно виступає на фестивалях та оглядах самодіяльної творчості.

З громадських об’єднань білорусів в Україні можна назвати Всеукраїнську

спілку білорусів з осередком у м. Києві (голова — І.О.Оржехівська), Білоруське

культурно-просвітницьке товариство в м. Сімферополі, Обласне земляцтво

білорусів в м. Вінниця, Волинське товариство білорусів в м. Луцьк,

Закарпатське обласне товариство «Сябри» в м. Ужгород, Товариство білорусів

«Мінськ» в м. Запоріжжя, Білоруська громада Львівської області у м. Львові,

Рівненське обласне управління «Білорусь» в м. Рівному.

Всеукраїнський союз білорусів (ВСБ) створений в травні 2000 р. на I-му

з'їзді в м. Києві. Зареєстрований Міністерством юстиції України 1 вересня 2003

Білоруси в Україні. - http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%BB%D0%BE

%D1%80%D1%83%D1%81%D0%B8_%D0%B2_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD

%D1%96

Відповідно до статуту організації основна мета Всеукраїнського союзу

білорусів - об'єднання зусиль членів Союзу для реалізації їх спільних інтересів

у сприянні збереженню національної, культурної, мовної, релігійної

самобутності білоруської громади Україні.

ВСБ співпрацює з Державним

комітетом України з питань національностей та релігій, Апаратом

Уповноваженого у справах релігій і національностей Ради Міністрів Республіки

Білорусь, Міністерством культури і туризму України, Міністерством культури

Республіки Білорусь, є в особі Голови Союзу активним членом громадських рад

при вищезгаданих українських структурах, а також членом Ради національних

товариств України.

Також в Україні діяють такі білоруські музеї - Краєзнавчий музей

білоруського побуту та прикладного мистецтва (с. Гусарка, Куйбишевського

району, Запорізької області), музей у с. Широке (Крим), в якому зібрані

унікальні матеріали, реліквії, документи, Кримський етнографічний музей (м.

Сімферополь). Відкрита спеціальна білоруська експозиція. У білоруських

організаціях України працюють 6 недільних шкіл: одна — у Львівській області,

одна — в м. Одеса, чотири — у Криму. Донецька обласна організація білорусів

«Неман» щомісяця публікує в обласній газеті «Світлиця» методичні

рекомендації та матеріали для «домашньої білоруської школи». На постійній

основі випускається газета Білоруської общини Львівської області «Весткi з

Беларусi», виходить газета «Біла Русь» Спілки білорусів Криму, випускається

журнал «Крим-Білорусь», видані буклети про заходи білоруських організацій у

м. Донецьку, м. Запоріжжя, Криму.

Керівники та актив білоруських організацій

м. Чернігова, Севастополя, Одеси, Ужгорода, Донецька систематично друкують

свої матеріали у міських та обласних газетах, виступають по місцевому

телебаченню і радіо.

З метою забезпечення потреб білоруської громади Україні Посольством у

взаємодії з Міністерством освіти Республіки Білорусь на базі Інституту

Офіційний сайт Всеукраїнського союзу білорусів. - http://www.belukrresurs.org/index.php?

option=com_content&view=article&id=177&Itemid=76

Офіційний сайт посольства республіки Білорусь в Україні. - http://www.ukraine.belembassy.org/rus/compatriot/