шлях до спасіння і доброї волі для "доброго" життя. До вад/помилок
православних автор відніс "забиття" душ малих дітей, відсутність
єпископського помазання, незнання, "бальвохвальство" при Божому Тілі,
чужоложство в одруженні і, нарешті, публіцист розкритикував риси
національного характеру. В своїй праці єзуїт Бенедикт Гербест так описував
безнадійне становище «дурної й нужденної Русі»: «Так от і від греків, а з ними і
від Русі Бог все відібрав. Не мають ані пам’яті, щоб уміти «Отче наш» та
«Вірую й Бога»; ані розуму, щоб добачити спасенні речі; ані доброї волі, аби
добре жити. Щодо тайн, то вони убивають душі малих дітей, не маючи
єпископського миропомазання, ані не знають, що таке правильне відпущення
гріхів. При тілі Христовім впадають в ідолопоклонство, в супружестві — в явне
чужолозтво. Про характер тайни ані не питай їх. Боже, змилуйся над ними і
відбери сліпих вождів» [2, c.6] (цікаво, що Б.Гербест зумів побачити в
православних русинів ті риси, які пізніше були іменовані як твердість у вірі та
східних обрядах). І тому автор попередив, що Господь вже покарав за схизму
жидів, а також Греків і Русь. Твір закінчувався побажанням, щоб Бог привів ті
душі, що заблукали під владу єдиного пастиря. За різкі випади проти
Православ'я книга Гербеста викликала загальне обурення, провінціал ордена
був вимушений заборонити її розповсюдження.
Але необхідно зауважити, що концепція унії, яку пропагував Бенедикт
Гербест, не була типовою для всього Товариства Ісуса, членом якого він був.
Загалом ж, орден в подібних процесах дотримувався, якщо говорити по
сучасному, методу інкультурації. Це підтверджують розпорядження генералів
ордену: отця Вітеллескі - у 1625 році, отця Оліви - у 1665 році, отця Татбурінні
- у 1704 році. Ці генеральні настоятелі ордену не лише заборонили
переманювати католиків візантійсько-слов'янського обряду в обряд латинський,
але й розпорядилися, щоби єзуїти в Речі Посполитій вивчали візантійський
обряд, місцеві традиції, духовність і церковнослов'янську мову.
Інші позиції обстоював лідер католицької Польщі кардинал Станіслав
Гозій, який тлумачив унію як підпорядкування східної церкви папі. Під таким