зівств й розпад князівського роду на окремі гілки створили си-
туацію, за якої став бути потрібним титул для підкреслення
політичного верховенства. Відповідно й титул «цар», що по-
трапив на Русь саме в період відносно байдужого відношення
Рюриковичів до титулатури, титулом не став, а використову-
вався як своєрідне позначення князя «високим стилем»
91
.
Тільки народжений від «цесарице Грькыне» Володимир Мо-
номах звеличується в устах київського митрополита Никифора
як «доблесная глава наша и (глава — В. Р.) всей христоволю-
бивой земли», через те, що його «Богъ издалече проразумъ и
пръдставил, и из оутрубы освяти и помазавъ, от царское и
княжьское крови смесив, его же благочестие въспита»
92
.
Церемоніал поховання князя був наповнений архаїчною
символікою. Одним із таких символів були сани, на які на-
віть влітку водружали тіло покійного князя, перед тим «оу-
виша и оксамитомъ со круживом, якоже достоить царямь».
Як засвідчують матеріали археологічних досліджень то були
дорогоцінні шовкові тканини із зображенням різних «царсь-
ких» звірів та вигадливих орнаментів
93
. Після чого у супро-
воді процесії мирян і духовенства, що оплакували і
відспівували померлого князя тіло останнього припровад-
жувалося до патронального храму, який зазвичай слугував
місцем останнього пристанища. Так, тіло Володимира Свя-
тославича, який помер у своїй заміській резиденції в селі Бе-
рестовому поблизу Києва 15 липня 1015 р., «възложьше и на
167
91
Горский А. А. Представление о «царе» и «царстве» в средневековой
Руси (до середины XVI века) //Царь и царство в русском общественном соз-
нании (= Мировосприятие и самосознание русского общества. — Вып. 2). —
М., 1999. — С. 18. Порівн.: Dimnik Martin. The title «grand prince» in Kievan
Rus’» // Mediaeval Studies. — Toronto, 2004. — Vol. 66. — P.253–312.
92
Послания митрополита Никифора. — М., 2000. — С. 59.
93
Див.: Фехнер М. В. Ткань с изображением львов и птиц из великокня-
жеской гробницы во Владимире // Новое в археологии /Сб. статей посвя-
щенных 70-летию А. В. Арциховского. — М., 1972. — С. 198–201.