Теліпко В.Е., Овчаренко А.С. Міжнародне публічне право

Подождите немного. Документ загружается.

491

Модуль 13. Міжнародне морське право

Майже вся історія становлення міжнародного морського права

пов’язана з міжнародно-правовими звичаями. Перша спроба кодифікації

норм міжнародного морського права почата в 1930р. під егідою Ліги Націй,

в рамках Гаазької конференції по кодифікації міжнародного права успіхом

не увінчалася. Її результатом став лише проект конвенції, підготовлений

для розгляду в майбутньому. Більш успішною виявилася робота І Конфе-

ренції ООН з морського права (1949–1956), її підсумком стало ук ладення у

1958 р. чотирьох конвенцій із морського права: 1) про відкрите море; 2) про

територіальне море та прилеглу зону; 3) про континентальний шельф; 4)

про риболовлю й охорону живих ресурсів відкритого моря. Історичне зна-

чення І Конференції ООН з морського права полягає, по-перше, у тому, що

вона була першим найважливішим етапом кодифікації сформованих на той

час звичаєвих норм про режим морських просторів і про різноманітні види

використання Світового океану, і, по-друге, у тому, що на ній були розро-

блені в порядку прогресивного розвитку міжнародного права нові норми,

що надалі одержали широке міжнародне визнання.

Прагнучи завершити кодифікацію норм, що регулюють правовий ре-

жим морів і океанів, ООН стала центром для продовження переговорів на II

(1960) і III (1973–1982) кон ференціях з морського права за участю представ-

ників май же всіх країн світу. Результатом цієї роботи стало прийняття 30

квітня 1982 р. Конвенції ООН з морського права. Але в неї виявилась нелег-

ка доля. Сподіваючись охопити всі найгостріші проблеми морського права

й одночасно враху вати інтереси всіх, держави-учасниці приймали текст так

званими пакетами та використовували при голосуванні принцип консенсусу.

У результаті Конвенція більше 12 ро ків отримувала кількість ратифікацій,

необхідну для на брання нею чинності. Деякі положення Конвенції так і не

отримали загального визнання. Зокрема, норми, що стосу ються правового

режиму морського дна як загального спад ку людства (частина XI Конвен-

ції), розцінені низкою країн як неприйнятні. Набуття чин ності Конвенцією з

морського права 1982 р. для одних держав не припинило дії Конвенцій з мор-

ського права 1958 р. для інших держав. Тому у практичній діяльності необхі-

дно визначати, норми якої з конвенцій держава визнає для себе в якості

обов’язкових. Крім вказаних вище конвенцій із морського права міжнародно-

правовий режим морських просторів регулює значна кількість багатосторон-

ніх, дво сторонніх, регіональних, спеціальних міжнародних угод.

Конвенція ООН з морського права набула чинності 16 листопада 1994 р.

Україна ратифікувала Конвенцію 3 червня 1999 р. за допомогою прийняття Вер-

ховною Радою України Закону України «Про ратифікацію Конвенції Організа-

ції Об’єднаних Націй з морського права 1982 р. та Угоди про імплементації Час-

тини XI Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права 1982 р.».

Конвенція ООН з морського права 1982 року є основним джерелом су-

часного міжнародного морського права. Це один із дуже великих багатосто-

ронніх міжнародно-правових актів, що має дуже складну структуру, що вклю-

чає власне Конвенцію, що складається з 320 статей і дев’яти додатків до неї,

що складають невід’ємну її частину, відповідно до статті 318 Конвенції. Кон-

венція, крім преамбули, включає 17 тісно взаємозалежних між собою частин:

492

Міжнародне публічне право

§ 2. Внутрішні морські води, їх правовий режим

Внутрішні морські води являють собою водний простір, який розташо-

ваний між береговою лінією та тими вихідними лініями, від яких відрахову-

ється ширина територіального моря.

Схоже визначення закріплено і в Конвенції ООН з морського права

1982р., де зазначається що внутрішні морські води складаються з вод, які

розташовані в бік берегу від вихідної лінії територіального моря. Відповідно

ст. 5 Конвенції 1982р. «нормальною вихідною лінією для виміру ширини те-

риторіального моря є лінія найбільшого відливу уздовж берега, зазначена на

офіційно визнаних прибережною державою морських картах великого масш-

табу». У ст. 7 вище вказаної Конвенції говориться, що «у місцях, де берегова

лінія глибоко порізана й звивиста або де є уздовж берега й у безпосередній

близькості до нього низка островів, для проведення вихідної лінії, від якої

відміряється ширина територіального моря, може застосовуватися метод

прямих вихідних ліній, що з’єднують відповідні точки».

Внутрішні морські води є частиною території відповідної держави, на

яку поширюється її суверенітет і юрисдикція в повному обсязі. Правовий ре-

жим внутрішніх морських вод України регулюється Конституцією України,

Кодексом торговельного мореплавства України, Законом України «Про дер-

жавний кордон України» й іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про державний кордон України»

від 4 листопада 1991р. до внутрішніх вод України належать:

1) морські води, розташовані в бік берега від прямих вихідних ліній, при-

йнятих для відліку ширини територіального моря України;

2) води портів України, обмежені лінією, яка проходить через постійні

портові споруди, які найбільше виступають у бік моря;

3) води заток, бухт, губ і лиманів, гаваней і рейдів, береги яких повністю

належать Україні, до прямої лінії, проведеної від берега до берега в місці, де з

боку моря вперше утворюється один або кілька проходів, якщо ширина кож-

ного з них не перевищує 24 морських миль;

4) води заток, бухт, губ і лиманів, морів і проток, що історично належать

Україні;

5) обмежена лінією державного кордону частина вод річок, озер та інших

водойм, береги яких належать Україні.

Різновидом внутрішніх морських вод є так звані «історичні води», пе-

релік яких встановлюється урядом відповідної держави. До історичних вод

звичайно належать води деяких заток (незалежно від ширини входу), що у

силу історичної традиції або міжнародного порядку вважаються внутріш-

німи водами прибережної держави. Історичними затоками визнаються ті, у

відношенні яких відповідна прибережна держава традиційно здійснює права

володіння й у межах яких вона має особливі економічні інтереси.

До історичних заток належить зокрема затока Петра Великого на Дале-

кому Сході Російської Федерації (ширина входу 102 морські милі). Її статус

як історичної затоки був визначений Росією в 1901р. та був підтверджений

виданою в 1957р. Постановою Ради Міністрів СРСР.

493

Модуль 13. Міжнародне морське право

До історичних заток також належить Чеська губа у Баренцовому морі в

Росії (ширина входу більше 70 морських миль), Гудзонова затока в Канаді

(ширина входу близько 50 морських миль), Габесська затока в Тунісі (шири-

на входу близько 50 морських миль), Брістольська затока у Великій Британії

(ширина входу більше 30 морських миль), Варангер-фьорд у Норвегії (ши-

рина входу 30 морських миль) та ін.

Законодавство Росiйської Федерації, у якому знайшла своє втілення

радянська доктрина міжнародного права, відносить до внутрiшніх вод РФ

за аналогією з «історичними» затоками сибірські моря: Карське, Лаптєвих,

Східносибірське, Чукотське.

Прибережна держава, здійснює у внутрішнiх водах права, що виплива-

ють із суверенітету. Вона регулює судноплавство і рибальство, на цій терито-

рії заборонено займатися яким-небудь промислом або науковими досліджен-

нями без дозволу компетентних органів прибережної держави.

Правовий режим морських портів в основному регулюється нормами на-

ціонального права. В Україні правовий режим портів установлений розділом

IV «Морський порт» Кодексу торговельного мореплавства України (КТМ).

У відповідності зі ст. 73 КТМ морський порт є державним транспортним під-

приємством, призначеним для обслуговування суден, пасажирів і вантажів

на відведених порту території й акваторії, а також перевезення вантажів і

пасажирів на приналежних порту суднах. В Україні порти бувають торгові,

рибні і спеціалізовані. Крім того, розрізняють порти відкриті і закриті. При-

бережні держави відчиняють для заходу іноземних суден деякі торгові порти.

Причому питання про те, які з портів повинні бути відкриті, належить до ви-

няткової компетенції держави. Для відвідання відкритих портів, як правило,

не потрібно запитувати дозвіл прибережної держави або повідомляти про

це. У відкриті порти повинний бути забезпечений вільний доступ усіх суден

незалежно від прапора і без будь-якої дискримінації. У закриті порти захід

іноземних суден піддається особливому регулюванню і тут установлюється

дозвільна система заходу. Судно, що терпить лихо, може здійснити захід у

будь-який порт прибережної держави.

Зовнішньою межею внутрішніх морських вод портів є обкреслені лінією,

що проходить через найбільш віддалені убік моря, точки портових споруд.

Конвенція ООН з морського права 1982р. наголошує на тому, що це пови-

нні бути постійні портові споруди (ст. 11 Конвенції). До території порту на-

лежать відведені порту землі, а також намиті, насипані або створені іншими

технологічними засобами за рахунок території порту площі. Акваторією пор-

ту є відведені порту водяні простори. Територія й акваторія морського порту

є державною власністю і даються порту в користування (ст. 74 КТМ).

Іноземні невійськові судна можуть заходити у внутрішні води тільки з

дозволу прибережної держави і повинні додержуватися її законів.

Прибережна держава може встановлювати стосовно іноземних суден

такі види правового режиму: а) національний режим (такий же, який даєть-

ся своїм суднам); б) режим найбільшого сприяння (надання умов не гірших,

ніж ті, якими користуються судна будь-якої третьої держави); в) спеціальний

режим (наприклад, для суден із ядерними силовими установками, що пере-

возять отруйні, хімічні й інші матеріали).

494

Міжнародне публічне право

Іноземні судна у внутрішніх морських водах повинні дотримуватися за-

конів та інших правил, установлених прибережною державою, у відношенні

імміграційного, митного, санітарного контролю, безпеки плавання, охорони

навколишнього середовища. Наприклад, в іноземному порту судна підляга-

ють санітарному контролю на основі Міжнародних санітарних правил 1951р.

(уточнені в 1969р.). Судно, що не виконало санітарних правил, не підлягає

затримці в порту. Воно може вийти в море, але протягом усього рейсу не

може заходити в інші порти цієї ж держави.

На іноземні торговельні судна, до яких звичайно відносять усі судна,

крім військових і тих, що використовуються для публічних цілей (охорона

узбережжя, рибоохорона і т.д.), що знаходяться у внутрішніх морських водах

прибережної держави, поширюється кримінальна, цивільна й адміністратив-

на юрисдикція прибережної держави.

В основі кримінальної юрисдикції лежить загальне правило про те, що

оскільки внутрішні морські води є частиною державної території, то злочи-

ни, скоєні на борту іноземних торговельних суден, що знаходяться в межах

цих вод, підлягають юрисдикції прибережної держави. Але на практиці, час-

тіше всього в силу двосторонніх угод, влади прибережної держави переваж-

но утримуються від здійснення кримінальної юрисдикції стосовно моряків

іноземного судна, якщо вчинені ними злочини не порушують мир і добрий

порядок у ньому, якщо втручання не є міжнародним зобов’язанням прибе-

режної держави або якщо про інше не просять дипломатичні або консульські

посадові особи держави прапора судна. Іноземні торгові судна не повинні да-

ватися як захисток для осіб, переслідуваних владою прибережної держави за

вчинений злочин.

Цивільна юрисдикція над іноземними торговими суднами полягає в

тому, що судовою владою прибережної держави можуть розглядатися ци-

вільні позови у відношенні іноземного торгового судна і майна, що знахо-

диться на його борту, під час стоянки судна в порту. Такі позови можуть бути

заявлені до судна в зв’язку з невиконанням контракту, заподіянням шкоди,

рятуванням і т.п. Реалізація цивільної юрисдикції стосовно іноземного тор-

говельного судна може включати в себе затримання або арешт такого судна

для забезпечення позовних вимог або виконання судових або арбітражних

рішень. Рішення про затримання або арешт повинно виноситися компетент-

ним судовим органом прибережної держави. Водночас приналежні державі

судна зберігають імунітет від затримання й арештів, що випливають із вико-

нання судових рішень у цивільних справах, або для забезпечення заявленого

позову.

Слід зазначити, що у відповідності зі сформованою міжнародною прак-

тикою прибережна держава не здійснює юрисдикції у справах, що належать

до внутрішнього розпорядку на іноземному судні, включаючи цивільні спори

між членами команди, що виникають у зв’язку з їхньою службою на суднах.

Адміністративна юрисдикція здебільшого базується на нормах адміні-

стративного права, що встановлюють режим перебування іноземних суден у

внутрішніх морських водах прибережної держави. Відповідно до цих норм

іноземні судна як державні, так і приватновласницькі, підлягають адміністра-

тивній юрисдикції прибережної держави в повному обсязі. Насамперед це

495

Модуль 13. Міжнародне морське право

стосується виконання митних і санітарних правил, а також заходів контролю,

що належать до безпеки суден, охорони людського життя, допуску іноземців.

Інші правила встановлені для іноземних військових суден. Слід зазначи-

ти, що прибережні держави завжди приділяли особливу увагу регламентації

заходження іноземних військових кораблів у внутрішні морські води і порти.

У законодавстві більшості держав установлений дозвільний порядок захо-

дження іноземних військових кораблів у внутрішні води і порти. Відповід-

но до цього порядку заінтересована держава дипломатичними каналами не

пізніше визначеного терміну повинна направити запит державі, у чиї торгові

порти передбачається заходження її кораблів, і одержати на це відповідний

дозвіл. Причому в запиті повинні бути зазначені цілі заходження, чисель-

ність екіпажу і час перебування в порту. Що стосується військових портів, то

вони, як правило, закриті для відвідин іноземних військових суден.

Слід зазначити, що в зв’язку з інтенсивним розвитком міжнародного

судноплавства в даний час намітилася тенденція з обмеження юрисдикції

прибережної держави у відношенні іноземних суден, що знаходяться в її вну-

трішніх водах.

§ 3. Територіальне море

Територіальне море (територіальні води) — це морський пояс, розта-

шований уздовж берега або безпосередньо за внутрішніми морськими во-

дами, який не перевищує 12 морських миль і перебуває під повним сувере-

нітетом прибережної держави.

Як частина морського простору, на яку прибережна дер жава поширює

свій суверенітет, територіальне море існує здавна. При визначенні кордо-

нів територіального моря три валий час діяла звичаєво-правова норма: вла-

да прибереж ної держави закінчується там, де вона фактично не може бути

підтримана. Тому на практиці держави визначали зов нішню межу територі-

ального моря по-різному. Наприклад, з появою вогнепальної зброї кордон

нерiдко встановлюва ли на відстані польоту гарматного ядра з берегової бата-

реї. На кінець XIX ст. більшість держав дiйшли спільної думки про триміль-

ну ширину територіального моря та необхідність вирішення цього питання

шляхом укладан ня міжнародних договорів.

У чинному міжнародному праві поняття територіаль ного моря наведене

в Конвенції про територіальне море та прилеглу зону 1958 р. і в Конвенції з

морського права 1982 р.: «Суверенітет прибережної держави поширюєть ся

за межі її сухопутної території та внутрішніх вод на при лягаючий морський

пояс, що називається територіальним морем». Кожна держава має право

встановлювати ширину свого територіального моря до межі, що не переви-

щує 12 морських миль. Переважна більшість держав світу, включно з Укра-

їною, дотримують ся цієї норми. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про

державний кордон України» до територіального моря України належать

прибережні морські води шириною 12 морських миль, відлічуваних від лінії

найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Украї-

ні, або від прямих вихідних ліній, які з’єднують відповідні точки. Хоча є ціла

низка держав, які всупереч нормам міжнародного права значно розширили

свої територіальні води, зокрема Ангола встановила межі територіальних вод

496

Міжнародне публічне право

на відстані 20 мор ських миль, Мадагаскар — 50, Мавританія — 70, Габон —

100, Сенегал — 150, Панама, Сальвадор, Нікарагуа, Бразилія, Гвінея, Гана,

Конго, Сомалі та ін. — 200 морських миль.

Існують три основних способи відліку територіальних вод:

1) від лінії найбільшого відливу уздовж берега прибережної держави;

2) якщо берегова лінія звивиста або порізана чи поблизу берега є ланцюг

островів, може застосовуватися метод прямих вихідних ліній, що з’єднують

найбільш виступаючі в море точки берега й островів;

3) від внутрішніх морських вод.

Суверенітет прибережної держави поширюється на водний простір те-

риторіального моря, повітряний простір над ним, а також на поверхню дна

і надра в цій зоні (ст. 1 Конвенції про територіальне море та прилеглу зону

1958 р.). Територіальне море є частиною території відповідної держави. Про-

те обсяг суверенних прав прибережної держави в територіальному морі дещо

вужчий, ніж у внутрішніх водах. З обсягу правомочностей держави установ-

люється виняток — право мирного проходу. Невійськові судна всіх держав

користуються правом мирного проходу через територіальне море.

Мирним проходом називається плавання через територіальне море су-

ден іноземних держав із метою:

а) перетнути це море, не заходячи у внутрішні води, не стаючи на рейді

або біля портової споруди за межа ми внутрішніх вод;

б) пройти у внутрішні води, вийти з них, стати на такому рейді або у

такої портової споруди.

Якщо Конвенція про територіальне море, прийнята на Женевській кон-

ференції 1958p., визнавала право при проході на зупинку і стоянку на якорі,

оскільки вони пов’язані зі звичайним плаванням або виявилися необхідними

внаслідок непереборної сили або лиха, то Конвенція ООН з морського права

1982 р. в п. 2 ст. 18 визнала це право вже в якості винятку, закріпивши, що

прохід повинний бути безупинним і швидким.

У відповідності зі ст. 19 Конвенції з морського права «прохід є мирним,

якщо тільки ним не порушується мир, добрий порядок або безпека прибе-

режної держави». Види діяльності, які відповідно до міжнарод ного права є

порушенням миру, доброго порядку або без пеки прибережної держави, пере-

лічені в ч. 2 ст. 19 Кон венції з морського права 1982 р.

Прохід признається таким, що порушує «світ, добрий порядок і безпеку»

прибережної держави, якщо судно здійснює:

а) погрозу силою або її застосування проти суверенітету, територіаль-

ної цілісності або політичної не залежності прибережної держави або яким-

небудь іншим чином з порушенням принципів міжнародного права, втілених

у Статуті ООН;

б) будь-які маневри або навчання зі зброєю будь-якого виду;

в) будь-який акт, спрямований на збір інформації на шкоду обороні або

безпеці прибережної держави;

г) будь-який акт пропаганди, що має за мету зазіхання на оборону або

безпеку прибережної держави;

ґ) підйом у повітря, посадку або прийняття на борт будь-якого літально-

го апарату;

497

Модуль 13. Міжнародне морське право

д) підйом у повітря, посадку або прийняття на борт будь-якого військо-

вого устрою;

е) навантаження або розвантаження будь-якого товару або валюти, са-

джання або висадження будь-якої особи всупереч митним, фіскальним, іммі-

граційним або санітарним законам і правилам прибережної держави;

є) будь-який акт навмисного і серйозного забруднення всупереч діючій

Конвенції;

ж) будь-яку рибальську діяльність;

з) проведення дослідницької або гідрографічної діяльності;

и) будь-який акт, спрямований на створення перешкод функціонуванню

будь-яких систем зв’язку або будь-яких інших споруд або установок прибе-

режної держави;

і) будь-яку іншу діяльність, що не має прямого відношення до проходу.

Прибережна держава має право вжити заходи, аби не допустити прохід,

який не є мирним. Прибережна держава має право встановлювати в терито-

ріальному морі морські коридори для проходу судів або схеми руху. Із су ден,

що виконують мирний прохід, можуть бути стягнуті тільки збори за надання

конкретних послуг.

Відносно іноземних військових кораблів (суден) передбачений особли-

вий порядок здійснення ними мирного проходу у водах територіального

прибережної держави. Визначення військового корабля дано в ст. 29 Конвен-

ції 1982р. Під ним розуміється «судно, що належить до збройних сил якої-

небудь держави, що має зовнішні знаки, які відрізняють такі судна його на-

ціональності, що знаходиться під командуванням офіцера, що перебуває на

службі уряду данoї держави і прізвище якого занесене у відповідний список

військовий або еквівалентний йому документ, і яке має екіпаж, підпорядко-

ваний регулярній військовій дисципліні».

В Україні військові кораблі іноземних держав, а також підводні човни

здійснюють мирний прoхід у територіальному морі України в порядку, вста-

новленому Кабінетом Міністрів. При цьому підводні човни повинні плавати

тільки на поверхні і під своїм прапором. Невиконання даних правил надає

право компетентним органам України вимагати від порушника негайно по-

кинути територіальне море України. Дане положення закріплено в ст. 13 За-

кону України «Про державний кордон України».

Слід також мати на увазі, щo держава прапора відповідає за будь-яку

шкоду або збитки, завдані прибережній державі в результаті недотримання

військовим або іншим некомерційним судном правил прибережної держави

щодо плавання в територіальному морі або положень Конвенції 1982 р.

Проте зазначена Конвенція (ст. 24) встановлює й обов’язок прибережної

держави з організації судноплавства в її територіальному морі. Так, прибе-

режна держава не повинна перешкоджати мирному проходові іноземних су-

ден, воно повинна належним чином повідомляти про всі відомі їй небезпеки

для судноплавства в її територіальних водах.

Необхідно зазначити, що конкретні питання, пов’язані з юрисдикцією

прибережної держави у відношенні інoземних суден, що здійснюють право

мирного проходу, вирішуються в залежності від приналежності цих суден до

класу військових кораблів, а також державних суден, експлуатованих у не-

498

Міжнародне публічне право

комерційних цілях, або до класу торговельних суден. Стосовно військових

кораблів діє принцип імунітету, відповідно до якого вони вилучаються з-під

юрисдикції прибережної держави. У випадку недотримання ними законів і

правил прибережної держави під час мирного проходу через її територіальні

води, влади прибережної держави можуть вимагати, щоб цей корабель не-

гайно покинув її територіальне мoре. При цьому шкода і збитки, заподіяні

кораблем-порушником, покриваються державою його прапора.

На борту іноземного торговельного судна, що здійснює право мирного

проходу, діють кримінальна і цивільна юрисдикція держави прапора судна,

за винятком вилучень, встановлених у конвенційному порядку. У відповід-

ності зі ст. 27 Конвенції ООН з морського права, кримінальна юрисдикція

здійснюється прибережною державою стосовно злочину, вчиненого на борту

інoземного торгового судна під час проходу через територіальне море, якщо:

1) наслідки злочину поширюються на прибережну державу;

2) злочин порушує спокій у країні або добрий порядок у територіально-

му морі;

3) капітан судна, дипломатичний агент або консульська посадова особа

держави прапора судна звертаються до місцевої влади з проханням про на-

дання допомоги;

4) прийняті заходи необхідні для припинення незаконної торгівлі нарко-

тиками або психотропними речовинами.

Але не підлягає обмеженню право прибережної держави приймати будь-

які заходи для арешту або розслідування на борту іноземного судна, що про-

ходить через територіальне море, після його виходу з внутрішніх морських

вод. Це право спрямоване на забезпечення можливості прибережної держави

заарештовувати і віддавати суду осіб, що несуть кримінальну відповідаль-

ність за злочини, вчинені під час перебування судна у внутрішніх водах такої

держави. При вчиненні злoчину на борту іноземного судна до входу в тери-

торіальне море і при проходженні цього судна без заходу у внутрішні мор-

ські води прибережна держава здійснювати втручання не повинна (п. 5 ст. 27

Конвенції ООН з морського права).

§ 4. Прилегла зона

Прилегла зона — це частина морського простору, що прилягає до те-

риторіального моря, в якій прибережна держава може здійснювати контр-

оль у визначених законом сферах. Вона не може поширюватися за межі 24

морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територі-

ального моря.

Історія виникнення таких зон починається ще з XVIII ст., коли ширина

територіального мoря у переважного числа держав не перевищувала 3 миль.

Саме тоді деякі держави в односторонньому порядку стали встановлювати

спеціальні зони за межами територіального моря, у яких вони претендува-

ли на здійснення юрисдикції у відношенні іноземних суден, головним чином

iз метою боротьби з контрабандою. Вперше 5-мильну митну зону оголосила

Велика Британія в 1736р. У 1799р. 12-мильна митна зона була встановлена

США, пізніше прилеглі зoни були встановлені Францією, Бельгією й іншими

країнами. Здебільшого вони були спрямовані на припинення контрабанди,

499

Модуль 13. Міжнародне морське право

але в деяких випадках вже оголошувалися фіскальні, санітарні й інші види

прилеглих зон. З розвитком та інтенсифікацією торговельного мореплавства

багато держав почали укладати двосторонні і багатосторонні договори про

прилеглу зону.

Відповідно до чинного міжнародного права прилеглу зону мож на ство-

рювати в цілях контролю, необхідного: а) для запо бігання порушень митних,

фіскальних, імміграційних або санітарних законів і правил прибережної дер-

жави в межах її території або територіального моря; б) для покарання за по-

рушення вищезгаданих законів і правил, скоєних в ме жах її території або те-

риторіального моря. Відповідні нор ми закріплені і в Конвенції про відкрите

море 1958 р. (ст. 24), і в Конвенції ООН з морського права 1982 р.

Варто зазначити те, що за своєю юридичною природою прилегла зона

— це частина відкритого моря, але зі спеціальним режимом. Тому обидві за-

значені конвенції містять положення про суто цільовий характер прилеглої

зони. Вона встановлюється тільки для запобігання прибережною державою

порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів і пра-

вил, тобто, у точно визначених цілях, і розширення цих цілей, виходячи зі

змісту положень конвенцій, неприпустимо. Отже, прилегла зона мoже бути

тільки чотирьох видів: митна; фіскальна; імміграційна; санітарна.

У прилеглій зоні військові судна прибережної держави або її спеціальні

судна, що здійснюють контроль у визначених законом сферах, мають право

за наявності підстав зупиняти іноземні невійськові судна, перевіряти доку-

менти й оглядати суднові приміщення, вживати заходи, передбачені законо-

давством прибережної держави.

За Конвенцією про територіальне море і прилеглу зону 1958 р. ширина

прилеглої зони не мoже перевищувати 12 морських миль від тих же вихід-

них ліній, від яких відміряється і територіальне море. Іншими словами, право

на прилеглу зону мають ті держави, територіальне море яких менше 12 миль.

Конвенція з морського права 1982 р. містить два положення, відмінних від

профільної Конвенції 1958 р.: 1) прилегла зона поширюється на відстань до 24

миль, що відраховуються від вихідних ліній; 2) у п. 1 ст.33 опущене посилання

на те, що прилегла зона є районом відкритого моря. Незважаючи на таке фак-

тичне її положення, остання зміна була пов’язана з розбіжностями на III Кон-

ференції ООН з морського права щодо статусу економічної зони, оскільки у

випадку встановлення такої зони, прилегла зона буде перекрита нею.

Прилеглу (санітарну) зoну встановили Аргентина, Венесуела, Індія;

митну — Сирія, фіскальну — Індія, Югославія, Сирія; імміграційну — Індія,

Португалія.

Українське закoнодавство не передбачає створення прилеглої зони.

Необхідно зауважити що, незважаючи на обмеження видів прилеглих зон у

Конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958 р., деякі прибережні

держави на практиці почали встановлювати інші види таких зон (наприклад,

зони безпеки, кримінальної і цивільної юрисдикції, нейтралітету, запобіган-

ня забруднення та ін.). У тих випадках, коли їхня ширина не перевищувала

разом із територіальним морем 12 морських миль, їхнє встановлення не ви-

кликало яких-небудь заперечень, тому що мова фактично йшла про макси-

мальне використання своїх прав прибережною державою. Після ж прийнят-

тя Конвенції з морського права 1982 р. це, безумoвно, є неправомірним.

500

Міжнародне публічне право

§ 5. Відкрите море

Відкрите море — це частини моря, які не входять ні у виключну (мор-

ську) економічну зону, ні в територіальне море або внутрішні води якої-

небудь держави, ні в архіпелажні води держави-архіпелагу.

Чинне міжнародне право, безумовно, визнає існування відкритого моря

як простору з особливим міжнародно-пра вовим режимом. Відповідно до ст.

1 Конвенції про відкрите море 1958 р. термін «відкрите море» охоплює «всі

частини моря, які не входять ні в територіальне море, ні у внутрішні води

будь-якої держави». У Конвенції ООН із морського права 1982р. відкритим

морем названі всі частини моря, «які не входять ні у виключну економічну

зону, ні в територіальне море або внутрішні води будь-якої держави, ні в ар-

хіпелажні води держави-архіпелагу» (ст. 86).

Для характеристики відкритого моря необхідно виділити два критерії,

що визначають його статус:

— географічний — який характеризує відкрите море як частину просто-

рів Світового океану, що не утворюють територію прибережної держави;

— політичний — полягає в тому, що відкрите море не знаходиться під

суверенітетом жодної з держав, усі держави мають право користуватися на

засадах рівності відкритим морем у мирних цілях (свобода мореплавання,

польотів наукових досліджень і т.д.).

Згідно зі ст. 87 Конвенції ООН з морського права 1982р. всі держави, у

тому числі й ті, що не мають виходу до моря, мають свободу відкритого моря,

що включають ряд свобод на певну діяльність у відкритому морі — право на:

а) свободу судноплавства;

б) свободу польотів;

в) свободу прокладати підводні кабелі і трубопроводи;

г) свободу рибальства;

д) свободу будувати штучні острови й інші установки, що допускаються

міжнародним правом;

є) свободу наукових досліджень.

Відкрите море резервується для мирних цілей. Ніяка держава, у відпо-

відності зі ст.89 Конвенції 1982 р., не може претендувати на підпорядкування

якоїсь частини відкритого моря своєму суверенітету.

Свобода судноплавства та свобода польотів над відкри тим морем є

найбільш повними в переліку свобод відкри того моря. Але, як і всі свободи

відкритого моря, їх нада ють із врахуванням обов’язків держав дотримувати-

ся пев них правил. Так, здійснення судноплавства має бути підпорядковане

Міжнародним правилам попередження зіткнень судів у морі. Польоти в по-

вітряному просторі над відкритим морем здійснюються відповідно до норм

міжна родного повітряного права.

Свобода прокладання підводних кабелів і трубопроводи виникла як

звичаєво-правова, держави активно користува лись нею із середини XIX ст. У

1884р. в Парижі була підпи сана перша багатостороння конвенція з охорони

підводних телеграфних кабелів. Під час кодифікації міжнародного морського

права свобода прокладання підводних кабелів і трубопроводів була закріпле-

на в ст. 26 Конвенції про відкри те море 1958р. і ст. 112–115 Конвенції ООН