Тихоненко Д.Г. Геологія з основами мінералогії

Подождите немного. Документ загружается.

120

Регіональний метаморфізм має місце майже завжди в рухомих зо-

нах земної кори — геосинклінальних ділянках.

Товща гірських порід, найчастіше осадового походження, внаслі-

док повільного опускання якої-небудь ділянки земної кори і піді-

ймання товщі осадів занурюється в глибокі надра Землі. Високі

тиск і температура призводять до корінних змін стану цих порід.

Ступінь метаморфізму їх на різних глибинах неоднаковий і безпо-

середньо залежить від змін тиску і температури. Температура в цій

зоні коливається від 300 – 400 до 900 – 1000 °С, а тиск — від 30 до

500 МПа.

Породи за ступенем їх перекристалізації на різних глибинах за

близьких значень тиску і температури поділяють на

метаморфічні

фації

. Розрізняють групи фацій регіонального і контактного мета-

морфізму.

За регіонального метаморфізму виділяють такі найважливіші

фації: зеленосланцеву, амфіболітову, гранулітову.

Зеленосланцева фація

належить до низького ступеня метамор-

фізму (

= 300...500 °C). Найхарактернішим представником порід

цієї фації є зелені сланці, які утворюються по базальтах та їхніх ту-

фах і містять у своєму складі хлорит, зелену рогову обманку, епідот,

тобто мінерали із зеленим відтінком.

Метаморфічні породи

амфіболітової фації

належать до середньо-

го ступеня метаморфізму (

= 500...650 °C). Характерними мінера-

лами цих порід є амфіболи, слюди (біотит, мусковіт), рідше гранати,

а породами — сланці, гнейси, амфіболіти.

Гранулітова фація

метаморфізму, яка названа за типовою поро-

дою — гранулітом і складається з кварцу, польових шпатів і грана-

ту, рідко піроксенів, характеризується високими значеннями тиску і

температур (

> 650

°C). Для цієї фації характерною породою є екло-

гіт — дуже щільна і важка порода, яка складається з гранату і піро-

ксену. Ці породи досить поширені в архейських і протерозойських

відкладах.

Регресивний (ретроградний) метаморфізм, або діафторез, вини-

кає в тому випадку, коли глибокометаморфізовані породи внаслідок

підіймання до поверхні піддаються дії більш низькотемпературних

процесів (наприклад, карбонізація і процес утворення мінералів,

які містять гідроксильні групи). Регресивний метаморфізм відбува-

ється за нижчих температур і тисків, ніж звичайний прогресивний.

За регресивного метаморфізму гірські породи і мінерали перетво-

рюються в умовах послідовного підвищення температури і тиску.

Ударний (імпактний) метаморфізм виникає під дією на гірські

породи потужної ударної хвилі, спричиненої падінням на землю ве-

ликих метеоритів, і супроводжується виділенням великої кількості

121

енергії. В разі утворення метеоритного кратера породи руйнуються,

переміщуються, плавляться і випаровуються.

3.6. КЛАСИФІКАЦІЯ ПРИРОДНИХ РЕЧОВИН

Кристали мінералів можуть формуватися різними шляхами: ви-

ростати з газової фази, виникати з рідин, випадати під час охоло-

дження гарячого розплаву і насиченого розчину в глибоких надрах і

під час випаровування цього розчину за найрізноманітніших обста-

вин, у тім числі і на поверхні Землі. Є багато систематик мінералів,

гірських порід, корисних копалин, які розглядають ці геологічні ті-

ла з різних позицій — загальногосподарських, промислових, будіве-

льних, загальногеологічних, кристалохімічних та генетичних. Най-

загальніша з них ділить усі речовини Землі на дві великі групи —

неорганічні

та

органічні

У геохімії поширена класифікація природних систем В. Гольд-

шмідта, згідно з якою ознакою геохімічної спорідненості хімічних

елементів — сумісних концентрацій у геологічних тілах — всі еле-

менти поділено на п’ять груп (табл. 3.5).

Таблиця 3.5.

Геохімічна класифікація елементів (

за Б. Мейсоном

)

Елементи

автофільні

(атмосфера)

гідрофільні

(гідросфера)

літофільні (зем-

на кора +

+ верхня мантія)

халькофільні

(нижня мантія)

сидерофільні

(ядро Землі)

N,O,C (у фо-

рмі СО

)

Н, Н

О (па-

ра)

Н і О (у фор-

мі Н

О)

С і О (у фор-

мі СО

і в

розчині)

Li,Na,K,Mg,

Ca, Ba,B,Al

Рідкісноземе-

льні (С), Si, Ti

Cu,Ag,Zn,

Hg, Ti

Pb,As,B

Fe,Co,Ni,

Pt,Au,Sn

—

Благородні

гази

(О), (N), луги,

Ca, Mg, гало-

гени, бор

P,O,Cr,H,

F,Cl,Br,I,Mn

S,Se,(Fe),

(Mo),(Cr)

C,P,(Pb),

(As)

Автофільні елементи — інертні, леткі, перебувають у газоподіб-

ному стані; гідрофільні — в рідкому (Н і О у формі Н

О; С і О — у

формі СО

) і в розчині; літофільні — накопичуються в період кон-

центрування розплаву, за моделлю це атоми, іони; халькофільні і

сидерофільні — мають велику щільність, є розплавленими сульфі-

дами або входять до складу мінералів.

Господарська систематика мінеральної сировини. Усі корисні ко-

палини М.І. Єрмаков поділив на чотири типи: I — метали; II — не-

метали; III — горючі копалини; IV — гідрогазомінеральна сирови-

на. Серед металів він виділив підтип — родовища елементів або

їхніх сполук, серед неметалів — родовища мінералів і гірських по-

рід, кристалів, аморфних і прихованокристалічних речовин. Вчений

122

літерою А позначив технічну сировину, коштовні камені та

п’єзооптичну сировину, літерою Б — кольорові камені, В — будіве-

льні матеріали і скляно-керамічну сировину, Г — тверде паливо

(хімічну сировину, каустобіоліти, гуміти, напівсапропелі і сапропе-

лі), Д — відходи (різні шлаки, цемент, бетон), Е — агрономічну си-

ровину (агроруди — добрива і меліоранти ґрунтів, корми для тва-

ринництва та птахівництва).

Систематика мінералів. До останнього часу найбільш пошире-

ною була класифікація мінералів, в основу якої покладено хімічний

склад аніонної частини сполуки. Під час складання цієї класифіка-

ції вчені виходили з того, що металоподібна частина сполуки міне-

ралів, яка зумовлює низку зовнішніх ознак (кристалічну форму, оп-

тичні властивості та ін.), дає змогу об’єднати мінерали в певні кла-

си. Вивченням особливостей кристалічної структури мінералів

встановлено чіткий зв’язок між їх будовою — структурою, хімічним

складом і фізичними властивостями (забарвлення, твердість, спай-

ність) і доведено, що морфологія (зовнішній вигляд) мінералів до-

помагає визначити їх генезис. Перебудова мінералогічної система-

тики і класифікації мінералів за О.Г. Берехтіним на кристалохіміч-

ній (структурній) основі відкриває великі перспективи для пізнання

і розуміння деяких процесів мінералоутворення.

Кристалохімічна класифікація. Силікатні сполуки земної кори

досить різнорідні. Серед них є головні породоутворювальні мінера-

ли і відносно рідкісні мінеральні види. Склад і кристалохімічна

структура силікатів здебільшого складніші, ніж інших мінералів.

Основним елементом кристалохімічної структури силікатів є силіці-

євокисневий радикал — тетраедр (табл. 3.6, рис. 3.11).

Таблиця 3.6.

Силіцієвокисневі радикали в структурах різних класів силіка-

тів (

спрощено за М.О.Тороповим і Л.М.Бурак

)

Відно-

шення

[Si, Al] : О

Радикал Структура Формула Мінерал

12 : 48 [SiO

]

Окремі тетраедри

(острови)

[SiO

] Форстерит

12 : 36 [SiO

] Ланцюжок Mg

(OH)

[Si

] Авгіт

12 : 33 [Si

] Стрічки Mg

[OHSi

]

Антофіліт

12 : 30 [Si

] Шари, листи Mg

[ (OH)

] Тальк

12 : 24 [SiO

] Каркас Si

= [SiO

]

Кварц

12 : 24 [(AlSi

] » K[AlSi

] Ортоклаз

12 : 24 [(AlSi

] » K[AlSi

] Лейцит

12 : 24 [(AlSi)O

] » Na

К[AlSiO

]

Нефелін

В усіх силікатах кожен іон силіцію сполучений із чотирма іонами

кисню, розташованими у вершинах тетраедра. Тетраедри можуть

з’єднуватись між собою тільки через кисневі вершини.

123

Способи сполучення

силицієвокисневих тет-

раедрів покладено в ос-

нову сучасної кристало-

хімічної класифікації

силікатів. Залежно від

характеру сполучення і

розміщення таких тетра-

едрів у кристалічній ґра-

тці силікату утворюються

різні типи структури

(рис. 3.12).

Поряд із подільним

конечним радикалом си-

лікатів виділяють ради-

кали нескінченні — лі-

Рис. 3.11. Угруповання з чотирьох іонів кисню з

іоном силіцію в центрі (

) та умовне зображення

силіцієвокисневого тетраедра (

)

Рис. 3.12. Типи кристалохімічної структури силікатів:

— окремі силіцієвокисневі тетраедри, сполучені з катіонами магнію і заліза (оли-

він);

— кільцеві угруповання силіцієвокисневих тетраедрів (берил);

в, г

— поодино-

кий і подвійний ланцюги;

— плоска сітка і тривимірний каркас силіцієвокисневих

тетраедрів

124

нійні, площинні або просторові сполучення силіцієвокисневих тет-

раедрів. З’єднання силицієвокисневих тетраедрів у безперервні

ланки дають ланцюгові силікати з радикалом [Si

]

4–

. У кожній

ланці залишаються вільними чотири валентності: біля двох атомів

кисню з кожного тетраедра — по дві вільні валентності.

Здвоєні ланцюги відповідають радикалу [Si

]

6–

й утворюють

стрічки або пояси. Спостерігаються вони у структурах амфіболів.

Стрічки, розміщені в одній площині, мають по три спільних атоми

кисню й утворюють нескінченний лист або шар із радикалом

[Si

]

4–

, типовим для мінералів шаруватої будови (слюди, каолініт,

тальк).

У разі безперервного тривимірного зчеплення силіцієвокисневих

тетраедрів у кристалічній структурі, коли кожен іон кисню одноча-

сно належить двом тетраедрам, зчеплення тетраедрів відбувається

через усі чотири вершини і дає каркасну будову (польові шпати,

кварц та ін.; див. рис. 3.12).

Кожен мінерал має певний хімічний склад, що передається хіміч-

ною формулою. Хімічна формула містить символи хімічних елемен-

тів, що входять до складу мінералу, таких як кисень (О), силіцій

(Si), алюміній (Al), залізо (Fe) та ін. (див. табл. 3.5). Загальноприй-

нятою є структурна формула будови мінералу. Наприклад, мінерал

галіт (NaCl) складається з атомів натрію і хлору, при цьому 23 ма-

сові частки натрію зв’язані з 35,5 масовими частками хлору. Інколи

формули складних мінералів записують у вигляді оксидів, які вхо-

дять у мінерал. Наприклад, структурна формула калієвого польово-

го шпату — К[АlSi

], або у вигляді оксидів — K

O•Аl

•6SiO

Цей мінерал складається з 64,8 % діоксиду силіцію (SiO

), 18,3 %

оксиду алюмінію (Аl

) і 16,9 % оксиду калію (K

O).

Кристалохімічні класифікації численні і принципово мало різ-

няться одна від одної. Тут використано класифікацію М.О. Торопо-

ва, яка враховує тип хімічної сполуки, структурні зв’язки речовин —

іонів, атомів тощо (табл. 3.7).

Розвиваючи сучасні уявлення про стан твердого тіла — криста-

лічний та аморфний, М.О. Торопов виділив три головні типи міне-

ралів.

Кисневі сполуки

— мінерали мають переважно іонні структури

й іноді іонно-ковалентні.

II.

Некисневі сполуки

— структурні зв’язки атомні, ковалентні,

металічні, особливо — галоїди з іонними структурами.

III.

Органічні

та

штучні сполуки

— структурні зв’язки відсутні.

Типи мінералів поділено на класи.

Кисневі сполуки включають сім класів: 1 — силікати; 2 — карбо-

нати; 3 — фосфати; 4 — вольфраміти; 5 — нітрати; 6 — сульфати;

7 — оксиди і гідроксиди.

125

Таблиця 3.7.

Кристалохімічна класифікація мінералів

(

за працею М.П. Толстого, 1991

)

Тип Клас Підклас Представник

Структурний

зв’язок

Самородні еле-

менти

мінерали з ме-

талічними і ко-

валентними

зв’язками

мінерали з ме-

талічними і

атомними

структурами

1. Самородні

елементи

— Алмаз, графіт,

сірка, платина,

золото, мідь

Металічний і

ковалентний

(структури

атомні і ме-

талічні)

Сульфіди та

близькі до них

сполуки

2. Сульфіди — Пірит, марка-

зит, халькопі-

рит, галеніт,

сфалерит, ар-

сенопірит, ау-

рипігмент,

реальгар, кі-

новар, моліб-

деніт

Ковалентний

(структури

атомні)

Галоїдні сполуки 3. Галоїди — Галіт, сильвін,

флюорит, кар-

наліт

Іонний

(структури

іонні)

Кисневі сполуки 4. Силікати 1. Острівні Оливін, граніт,

циркон, топаз,

дистен

2. Комплек-

сні

Епідот, мелиніт

Проміжний

іонно-кова-

лентний

3. Кільцеві Берил, турмалін

4. Ланцюгові Авгіт, тальк,

гіперстен, діо-

псид

5. Стрічкові Рогова обман-

ка, родоніт,

жадеїт, волас-

тоніт

6. Шаруваті

(листуваті

і шаруваті)

Слюда, каолі-

ніт, монтмори-

лоніт, галуазит,

вермикуліт

7. Каркасні Ортоклаз, мік-

роклін, лаб-

радор, анортит,

нефелін, лей-

цит, натроліт,

кварц

5. Карбонати Водні і без-

водні

Кальцит, ара-

гоніт, доломіт,

магнезит, ма-

лахіт, азурит,

смітсоніт

126

Закінчення табл. 3.7

Тип Клас Підклас Представник

Структурний

зв’язок

6. Фосфати Острівні Апатит, фос-

форит, вівіаніт

7. Вольфра-

міти

» Вольфраміт

8. Нітрати » Натрієва селі-

тра

9. Сульфати Водні і без-

водні

Гіпс, ангідрит,

барит, мірабі-

літ, целестин,

англезит, алу-

ніт

10. Оксиди і

гідроксиди

» Гематит, маг-

нетит, корунд,

піролюзит, ка-

ситерит, хро-

міт, шпинель,

халцедон, опал

Некисневі сполуки поділено на 3 класи: 1 — самородні елементи;

2 — сульфіди; 3 — галоїди.

Мінерали окремих класів і підкласів поширені в земній корі так, %:

каркасні силікати (польові шпати) — 58; острівні, ланцюгові і стріч-

кові силікати (амфіболи, піроксени, оливін) — 16,5; кварц — 12,5;

шаруваті силікати (слюди) — 3,5; оксиди, гідроксиди (гематит, маг-

нетит) — 3,5; кальцит — 1,5; глинисті мінерали — 1,0.

Отже, в основу сучасних класифікацій мінералів покладено в ос-

новному кристалохімічний принцип, тобто їх кристалічну будову і

хімічний склад. За хімічною класифікацією всі мінерали ділять на

6 класів: 1 — самородні елементи; 2 — сульфіди; 3 — оксиди і гідро-

ксиди; 4 — солі кисневмісних кислот (карбонати, фосфати, сульфа-

ти, нітрати, силікати та алюмосилікати); 5 — галоїди; 6 — вугле-

водневі сполуки.

3.7. ХАРАКТЕРИСТИКА НАЙПОШИРЕНІШИХ

МІНЕРАЛІВ

3.7.1. Клас самородних елементів

У земній корі відомо близько 50 елементів, які перебувають у ві-

льному, або самородному, стані. Загальна їх маса становить менше

0,1 % маси земної кори.

127

За фізичним станом самородні елементи поділяють на три групи:

тверді (самородні метали і металоїди), рідкі і газоподібні. Більшість

із них тверді.

Найбільше значення в земній корі мають 22 елементи, з яких Pt,

Ir, Os, Rh, Rd трапляються тільки у вільному стані, а Fe, Ni, Au, Ag,

Hg, Cu, Pb, As, Sb, Bi, C, S можуть також утворювати сполуки із сір-

кою, киснем.

Найпоширеніші мінерали класу самородних елементів — сірка і

графіт.

Алмаз С. Назва мінералу походить від грецького слова άδόµας —

нездоланний, непереборний.

Хімічний склад

відповідає майже чистому вуглецю С. Відмін-

ність між алмазом і графітом зумовлена різною упаковкою атомів С

в кристалічній ґратці.

Фізичні властивості

Блиск ....................................................... алмазний

Твердість .................................................10

Спайність ................................................досконала

Злам.........................................................раковистий

Колір ........................................................різний: безбарвний, водно-прозорий,

жовтуватий, синюватий, зелений,

червоний, чорний

Риска........................................................відсутня

Прозорість ...............................................прозорий

Щільність ................................................3,5 г/см

Діагностичні ознаки

: алмазний блиск, висока твердість, нероз-

чинність у кислотах, лугах.

Різновиди

: алмази ювелірні і технічні.

Походження

магматичне. Алмази утворюються за високих тисків

і температур у так званих трубках вибуху.

Форми виділення

. В земній корі алмази залягають у вигляді

окремих кристалів в ультраоснóвних породах — кімберлітах. Утво-

рюють розсипи. Трапляються в метеоритах.

Корисні копалини

алмазів знайдено в Південній Африці, Брази-

лії, Індії, Австралії, Анголі, Росії та деяких інших країнах. В Украї-

ні — відносно рідкісний мінерал.

Застосовують

алмази як коштовний камінь у ювелірній справі,

як абразивний матеріал, в електронній промисловості.

Графіт С. Назва походить від грецького слова γράφω — пишу. За

хімічним складом рідко буває чистим; майже завжди містить деяку

кількість золи (20 – 30 % і більше) та домішки заліза.

Фізичні властивості

Блиск .......................................................металоподібний, металічний

Твердість .................................................1

Спайність ................................................досить досконала

Злам.........................................................рівний

Колір ........................................................залізно-чорний

Риска........................................................чорна

Прозорість ...............................................непрозорий

Щільність ................................................2,2 г/см

128

Діагностичні ознаки

: низька твердість, жирний на дотик, забру-

днює руки, папір, добрий провідник електричного струму, стійкий

проти дії кислот. Від молібденіту різниться рискою, в якого вона

блакитна.

Форми виділення

. У природі трапляється у вигляді тонколуску-

ватих агрегатів, рідше — жердинуватих, волокнистих і щільних

прихованокристалічних мас.

Походження

графіту переважно метаморфічне — результат ме-

таморфізму вугілля; в мармурах, гнейсах і кристалічних сланцях —

пов’язане з дисоціацією СаСО

; магматичне — в разі диференціації

магми. Може також утворюватись у пегматитових жилах.

Найголовніші родовища

графіту знаходяться в Шрі-Ланці, на

Мадагаскарі, в Австралії, Росії, США та деяких інших країнах.

Найбільші родовища графіту в Україні метаморфічного походження

знаходяться на Волині, Київщині, Криворіжжі, в Карпатах.

Застосовують

графіт у металургійній промисловості, як мастиль-

ний матеріал, з нього виготовляють електроди, олівці, фарби.

Сірка S. Назва походить від латинського слова sulfur, комерцій-

на назва — браймстоун. Це металоїд зі змінною валентністю (може

бути 2-, 4- і 6-валентною). В природі трапляється у вигляді сполук із

Fe, Cu, Zn, Pb, Mo, Al, Ca та іншими елементами. Елементарна сір-

ка іноді містить домішки As, Se, Te; може бути забруднена бітума-

ми, глинами, карбонатами.

Фізичні властивості

Блиск .......................................................скляний, жирний

Твердість .................................................1,5 – 2,0

Спайність ................................................досить недосконала або відсутня

Злам.........................................................нерівний до раковистого

Колір ........................................................чиста сірка — солом’яно- або

медово-жовта, жовтувато-бура;

домішки надають коричневого,

червонуватого, сірого і навіть чорного

забарвлення

Риска........................................................жовтувата або безбарвна

Прозорість ...............................................напівпрозора або просвічує в тонких

краях, непрозора

Щільність ................................................2,0 – 2,1 г/см

Діагностичні ознаки

: низька твердість, жовтий колір, легкоплав-

ка (112 °С). Горить блакитним полум’ям з утворенням різкого заду-

шливого сірчистого газу (SO

). Не проводить струм, тепло. У воді не

розчинна.

Форми виділення

. У природі трапляється у вигляді друз, суціль-

них кристалічних або натічних виділень, землистих мас, налетів,

псевдоморфоз по органічних рештках. Більше її у поверхневих го-

ризонтах земної кори, глибше трапляється у вигляді різних сполук,

частіше сульфідів.

129

Походження

сірки різноманітне:

1) осадове, біохімічне, як результат життєдіяльності сірчаних ба-

ктерій, здатних окиснювати сірководень із виділенням сірки у віль-

ному стані, яка заповнює внутрішні порожнини тіл бактерій;

2) відновлення сульфатів, в основному гіпсу CaSO

•2H

O, за уча-

стю органічних речовин:

CaSO

+ 2C = CaS + 2CO

;

CaS + O = CaO + S;

CaO + CO

= CaCO

;

3) у зоні окиснення сульфідів:

FeS

+ 2O

= FeSO

+ S;

4) під час вулканічних вивержень, коли сірка конденсується без-

посередньо з пари або виділяється з Н

S при окисненні в повітрі:

S + O = H

O + S.

У земній корі хімічно інертна.

Родовища

сірки відомі в Середній Азії, Поволжі, Дагестані, При-

дністров’ї, Уралі. В Україні в Передкарпатті (Роздольське, Неми-

ровське), Подорожнянське.

Народногосподарське значення

мінералу полягає в широкому

застосуванні його в хімічній промисловості для виробництва сірча-

ної кислоти, целюлозно-паперовій, гумовій, шкіряній, скляній, фар-

бовій, сірниковій, цементній промисловості, для виробництва вибу-

хових речовин.

У сільському господарстві різні сполуки і препарати сірки вико-

ристовують для захисту рослин у вигляді грудкової меленої сірки,

колоїдної сірки як фунгіцид та акарицид проти борошнисто розсія-

них грибів та павутинних кліщів. Грудкову сірку використовують

для знезараження теплиць, овоче- та плодосховищ сірчистим газом

(SO

), який утворюється під час горіння сірки. Застосовують її також

у складі різних сіркоорганічних отрутохімікатів, для хімічного кон-

сервування рослинних продуктів та кормів, як фармакологічні пре-

парати у ветеринарній практиці. Сірка — незамінний елемент жи-

влення рослин; рослини засвоюють її з ґрунту у вигляді сульфатів, а

листки — у вигляді SO

3.7.2. Клас сульфідів

До мінералів цього класу належать сірчисті сполуки металів. За

хімічним складом розрізняють прості сульфіди, в які входить один

метал (без урахування ізоморфних домішок) і так звані сульфосо-

лі — солі відповідних сульфокислот, наприклад Н

AsS

Найголовнішими є сполуки сірки з Ag, Pb, Hg, Cd, Fe, Co, Ni, Bi, Sb.

У земній корі налічують понад 200 видів сульфідів, що становить

близько 10 % числа усіх мінералів і 0,15 – 0,25 % маси земної кори.