Іванов Ю.Ф., Джужа О.М. Кримінологія

Подождите немного. Документ загружается.

виконавців досліджень, аналітиків для підготовки підсумкового

звіту);

- навчання спеціалістів досліджень (інтерв'юерів, спо-

стерігачів та ін.);

- розробка програми обробки даних.

7.2. Мета й завдання кримінологічного

дослідження

Як і при будь-якому дослідженні, при вивченні злочинності

важлива роль відводиться визначенню мети та завдань до-

слідження.

Мета визначає загальну орієнтацію дослідження. Криміно-

логічне дослідження проводиться, щоб отримати нові знання: про

рівень, структуру, динаміку, характер злочинності в регіоні за

визначений відрізок часу, про осіб, винних у вчиненні злочинів,

розробити наукові рекомендації щодо усунення чи нейтралізації

криміногенних факторів, підвищення ефективності запобігання

їй.

Завдання дослідження злочинності витікають з поставленої

мети. До них належать:

- вивчення кількісних і якісних показників злочинності

(рівень, структура, динаміка, характер, географія);

- вивчення причин й умов злочинності;

- дослідження тих обставин, які формують особу злочинця;

- дослідження системи заходів, що здійснюються право-

охоронними органами з метою встановлення ефективності їхньої

діяльності.

Наукове дослідження в кримінології виконує чотири

основних функції: описову, пояснювальну, прогностичну й

регулятивну.

1. Описова функція — це повна й об'єктивна фіксація харак-

теристик об'єктів дослідження та наявних між ними зв'язків і

відносин.

2. Пояснювальна функція — це теоретичний аналіз причиново-

наслідкових зв'язків, виявлення закономірностей виникнення,

розвитку й функціонування злочинності.

3. Прогностична функція - це наукове передбачення розвитку

явищ злочинності, визначення тенденцій і закономірностей її

розвитку в перспективі.

4. Регулятивна функція - полягає в розробці та реалізації

рекомендацій і пропозицій щодо вдосконалення практики

боротьби зі злочинністю на основі конкретного емпіричного

матеріалу, отриманого в процесі кримінологічного дослідження.

7.3. Об'єкти та суб'єкти кримінологічного

дослідження

Складовими елементами кримінологічного дослідження є

об'єкти та суб'єкти дослідження.

Об'єкти - це суспільні відносини об'єктивного характеру, що

існують поза та незалежно від людської свідомості. Найбільш

загальними об'єктами кримінологічних досліджень є такі:

- злочинність;

- причини й умови здійснення злочинів;

- особа злочинця;

- заходи, яких вживають державні органи та громадські

організації для запобігання злочинам.

Суб'єктами кримінологічного дослідження є конкретні

організації, установи чи конкретні особи, що вивчають зло-

чинність. До них належать:

- правоохоронні органи, суди, науково-дослідні інститути;

- творчі колективи та конкретні наукові працівники, а також

працівники навчальних закладів.

До вивчення злочинності можуть залучатися й інші відомства

та установи (приміром, представники контрольно-ревізійних

органів, державного технічного нагляду, фахівці інших галузей

знань).

7.4. Види кримінологічних досліджень

Кримінологічні дослідження заведено класифікувати зй

кількома підставами:

1) метою;

2) системою вибору одиниць сукупності;

3) методами;

4) принципом охоплення об'єктів вивчення;

5) масштабом;

6) видами злочинів, які вивчаються.

120

121

1. За метою (за цільовою спрямованістю) кримінологічні

дослідження поділяються на:

• теоретичні - спрямовані на розвиток кримінологічної теорії;

• прикладні - спрямовані на вдосконалення практики боротьби

зі злочинністю.

2. За системою вибору одиниць сукупності розрізняють

дослідження:

• суцільні - охоплюють вивчення всіх одиниць генеральної

сукупності (наприклад, всі злочини, здійснені на території

обслуговування);

• монографічні - спрямовані на поглиблене вивчення одного

виду злочинності чи явища, що пов'язане зі злочинністю;

• вибіркові — вивчають певну частину генеральної сукупності

(використовуються для економії сил і засобів, вибірка робиться за

допомогою спеціальних методів).

3. За методами (пізнавальним інструментарієм) ви

діляють дослідження:

• монодисциплінарні - проблема, що досліджується, належить

до предмета кримінології та вивчається за допомогою суто

кримінологічних засобів і методів;

• комплексні - використовують засоби й методи інших наук

(скажімо, психології, педагогіки тощо).

4. За принципом охоплення об'єктів вивчення криміно

логічні дослідження поділяють на:

• територіальні - злочинність вивчається на визначеній

території (район, місто, область, держава загалом);

• галузеві - злочинність вивчається у визначених галузях

народного господарства чи визначеного міністерства, відомства

(торгівля, побутове обслуговування, будівництво тощо).

5. За масштабами кримінологічні дослідження поділя

ються на:

• республіканські;

• регіональні (економічні райони);

• місцеві (місто, мікрорайон, сільська рада, адміністративна

ділянка);

• об'єктові (підприємство, установа тощо).

6. За видами злочинності кримінологічні дослідження ви

вчають: первинну, рецидивну, міську, сільську, вуличну, побутову

злочинність, злочинність неповнолітніх, молоді, чоловічу, жіночу,

групову, організовану та професійну злочинність тощо.

7.5. Поняття кримінологічної інформації

Достовірність наукового дослідження в кримінології може

проявити себе тільки на основі збору, опрацювання, аналізу й

інтерпретації різноманітної інформації про рівень, структуру,

динаміку, характер і географію злочинності, криміногенний

контингент, криміногенні та аптикриміногенні фактори,

результати роботи державних органів і громадських організацій

щодо запобігання цим протиправним явищам у нашому

суспільстві.

Під кримінологічною інформацією розуміють сукупність

відомостей про злочинність, її причини й умови, про особу

злочинця, шляхи та заходи запобігання правопорушенням, про

діяльність правоохоронних органів та інших суб'єктів

профілактичної діяльності.

До кримінологічної інформації висувається низка вимог:

повнота, точність, достовірність, корисність, оптималь-ність,

своєчасність

Повнота інформації означає, що явище, яке вивчається,

повинно бути охарактеризоване з усіх боків у визначених про-

сторово-часових межах.

Точність характеризує ступінь деталізації інформації, адек-

ватне відображення її оригіналу.

Достовірність (репрезентативність) інформації -це об'єктивно

правильне відображення якогось явища, котре свідчить, що

злочинність виникає внаслідок дії як суб'єктивних, так і

об'єктивних причин.

Оптимальність інформації означає, що в ній міститься така

кількість відомостей, які дають можливість отримати правильне

уявлення про стан злочинності й пов'язані з нею явища,

розібратися в суті проблеми й прийняти раціональне рішення.

Зіставність (стабільність) інформації полягає в зборі

однотипних відомостей за єдиною програмою, що протягом

Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій у 2-х кн. /

Александров Ю. В., Гаврилишин А. П., Лихолоб В. Г. та ін. - Кн. 1.: Загальна

частина. - К.: Українська академія внутрішніх справ, 1996. - С. 35.

122 123

однакових періодів часу дає можливість їх класифікувати,

порівнювати, робити обґрунтовані висновки.

Своєчасність (оперативність) полягає у швидкому отриманні,

обробці та використанні відомостей для практичних рекомендацій.

Доступність кримінологічної інформації означає відкритість

її для суспільства, можливості публікації в засобах масової

інформації способів і видів вчинення злочинів з метою

запобігання таким ситуаціям у майбутньому.

7.6. Види кримінологічної інформації

У науковій юридичній літературі кримінологічну інформацію,

зазвичай, класифікують за правовим значенням і характером

змісту.

За правовим значенням інформація поділяється на офіційну та

неофіційну.

• Офіційною є інформація, що надається державними

ор ганами, громадськими організаціями й оформлена за встанов

леними правилами. Вона, у свою чергу, поділяється на:

- нормативно-правову (закони, кодекси, постанови, накази,

розпорядження);

- звітну (офіційна державна та відомча звітність);

- процесуальну (кримінальні справи, матеріали про відмову в

порушенні кримінальних справ);

- оперативно-службову (справи оперативних перевірок, до-

кументація з оперативно-розшукової роботи органів внутрішніх

справ);

- довідкову (картотеки, книги обліку подій, аналітичні довідки);

- методичну (огляди, методичні пропозиції);

- організаційно-службову (перспективні та поточні плани,

типові плани проведення операцій, схеми розстановки сил і за-

собів тощо).

• Неофіційна інформація - це свідчення, що надходять

від певних осіб і містять особисті погляди на кримінологічно

значущі питання.

Необхідно зазначити, що всі названі види інформації пере-

бувають у тісному зв'язку та доповнюють один одного, це необ-

хідно брати до уваги при дослідженнях.

За змістом розрізняють кримінологічну інформацію

статистичну, оперативну та допоміжну.

• Статистична інформація - це матеріали офіційної

державної статистики про стан злочинності, охорону громад-

ського порядку та результати роботи правоохоронних органів. У

встановлені терміни й за єдиною програмою вона направляється

до вищих органів і Державного комітету статистики України.

• До оперативної інформації належать відомості про по-

точний стан оперативної ситуації та вживані заходи для її оздо-

ровлення (щодобові оперативні зведення про скоєні злочини й

інші правопорушення, які в органах внутрішніх справ готують

чергові частини; цільові повідомлення до вищестоящих органів

внутрішніх справ про скоєння найбільш тяжких кримінальних

злочинів; відомості про стан правопорядку, що надходять до

державних установ).

• Під допоміжною кримінологічною інформацією

розуміємо відомості про соціально-економічну характеристику

об'єкта кримінологічного вивчення (регіон, галузь народного

господарства), які впливають на злочинність.

Згідно із запропонованою класифікацією, джерелами

кримінологічної інформації можуть бути:

- офіційна статистична звітність органів внутрішніх справ,

інших правоохоронних органів про стан боротьби зі злочинністю;

- кримінальні справи, матеріали про відмову в порушенні

кримінальної справи, адміністративне провадження;

-криміналістичні й інші обліки органів внутрішніх справ;

- різні службові документи, наявні в правоохоронних органах

з питань боротьби зі злочинністю та забезпечення громадського

порядку (аналітичні довідки, акти інспекторських перевірок);

- матеріали спеціально проведених кримінологічних і соціо-

логічних досліджень з проблем боротьби з правопорушеннями;

- плани соціально-економічного розвитку різних регіонів і

галузей народного господарства, комплексні плани профілактики

правопорушень у містах, районах, областях, інші організаційно-

правові документи;

-матеріали, що містять відомості про сили та засоби органів

внутрішніх справ, інших правоохоронних органів і громадських

організацій, котрі ведуть боротьбу зі злочинністю (ДНД, загони

допомоги міліції, товариські суди тощо);

-інформація з питань охорони правопорядку, що опублікована

в пресі, передана по радіо чи телебаченню;

124

125

-законодавчі й інші нормативно-правові акти;

-наукова література з правових, соціологічних, психологічних

і педагогічних проблем.

Наведений перелік інформації, безумовно, не є вичерпним.

Залежно від мети, характеру та обсягу дослідження необхідні

відомості можуть бути отримані й з інших джерел.

7.8. Програма кримінологічного дослідження

Програма кримінологічного дослідження - це науковий

документ, який містить схему логічно обгрунтованого переходу

від загальних теоретичних уявлень про досліджуване явище до

використання інструментарію та виконання дослідницьких

процедур (збирання, обробки й аналізу інформації).

Вона є стратегічним документом, який дає змогу дійти ви-

сновків щодо концептуальних засад, методики проведення,

спрогнозувати результативність дослідження.

У програмі визначається тема, мета та завдання дослідження;

дається його обґрунтування; формулюється гіпотеза, котру необ-

хідно перевірити; вказується характер і обсяг необхідної інфор-

мації до теми дослідження; описуються методи та наукові зна-

ряддя дослідження; визначаються форми подання висновків і

шляхи їх втілення; визначається склад дослідницької групи та

загальні терміни проведення дослідження.

7.9. Класифікація методів збору кримінологіч

ної інформації

Застосування сукупності методів зумовлює отримання до-

стовірної повної інформації та відповідно сприяє отриманню

обгрунтованих висновків, підвищенню ефективності й обгрунто-

ваності рекомендацій і пропозицій.

А. Зелінський пропонує всі методи поділяти за:

- обсягом;

- джерелами отримання інформації;

-способами обробки й аналізу кримінологічної інформації;

- дисциплінарною приналежністю

Зелінський А.Ф. Кримінологія: Навчальний посібник. - X.:

Рубікон, 2000. - С. 96.

За обсягом кримінологічне дослідження може бути: суціль-

ним, коли досліджується весь масив, так званої, генеральної

сукупності, чи вибірковим, коли дослідження охоплює тільки

певну частину генеральної сукупності.

За джерелами отримання інформації розрізняють: опиту-

вання, спостереження, вивчення документів, експеримент,

експертні оцінки, а також психологічні й економічні методи

збирання інформації.

За способами обробки й аналізу кримінологічної інформації

виокремлюють такі методи кримінологічного дослідження, як:

статистика, типізація (класифікація), системио-структурний

метод, математичне моделювання та загальнонаукові методи, що

застосовують для опису й аналізу фактів, обґрунтування

висновків і рекомендацій.

За дисциплінарною приналежністю (за початковим походжен-

ням) методи кримінології можуть бути: статистичними, соціо-

логічними, психологічними, математичними, кібернетичними й

економічними.

7.10. Метод анкетування

Опитування - метод збору соціальної інформації про до-

сліджуваний об'єкт підчас безпосереднього (інтерв'ю) чи опо-

середкованого (анкетування) соціально-психологічного

спілкування соціолога та респондента через реєстрацію відпо-

відей респондентів на сформульовані запитання.

Методи опитування поділяються, в свою чергу, на: анкету-

вання й інтерв'ювання.

Анкетування - це збирання кримінологічної інформації

письмовим заповненням заздалегідь розроблених анкет.

Відповідно, анкета - це тиражований, упорядкований за

формою та змістом набір запитань у формі опитувального листка

Анкетування має суттєву перевагу: опитування максимально

формалізується, й таким чином забезпечується висока порів

пильність відомостей та їх машинне опрацювання; анкетування

забирає часу менше, ніж інтерв'ю, не потребує залучення великої

кількості осіб, які його здійснюють, анкети можна роздавати через

представників адміністрації чи вислати поштою; витримується

вимога анонімності відповідей, що підвищує

126 127

їхню достовірність. Анкетування - найбільш поширений і

ефективний метод збору первинної інформації.

При розробці анкет необхідно дотримуватися таких правил:

• зміст запитань повинен відповідати темі та завданням до-

слідження;

• форма запитань має відповідати портретові передбачуваного

респондента;

• запитання повинні бути короткими, зрозумілими, до-

ступними для опитуваних;

• анкета має бути охайно оформленою;

• бажано її складати так, щоб вона надалі була придатною для

комп'ютерного опрацювання.

Запитання в анкеті слід розбивати на групи (смислові блоки),

забезпечуючи послідовність і логічність їх розміщення.

Наприклад, група запитань, які стосуються особи злочинця; група

запитань щодо злочину та покарання; група запитань про

причини й умови вчиненого злочину; група запитань про заходи,

вжиті для запобігання йому.

Анкета, що застосовується для збору кримінологічно значу-

щої інформації, складається з таких частин:

1) вступної - містить звернення до досліджуваного, де по-

яснюється мета дослідження та порядок заповнення бланка;

2) статусної- формулюються запитання, відповіді на які дають

уявлення про соціально-демографічну характеристику особи;

3) основної- це питання, що безпосередньо стосуються теми

дослідження;

4) заключної - надається можливість у вільній формі ви

словити свій погляд на будь-які питання, що стосуються

досліджуваної теми.

За структурою запитання анкети класифікують на:

• відкриті - це запитання, на які опитуваний може дати само-

стійну відповідь у вільній формі (не запропоновано жодних

варіантів відповідей, і респондент може висловлюватися на

власний розсуд);

• напівзакриті- дають можливість респондентові чи обрати

відповідь запропонованого набору варіантів відповідей, чи до-

повнити своїм варіантом відповіді (в переліку запропонованих

відповідей наявні позиції "інше" або "щось іще?");

• закриті - дають повний перелік варіантів відповідей, про-

попуючи обрати один (альтернативні) чи декілька з них

(неальтернативнї).

За формою виділяють:

• прямі запитання - дають змогу одержати інформацію без-

посередньо від респондента ("Чи задоволені Ви діяльністю

органів внутрішніх справ?");

• непрямі запитання використовують, коли від респондента

необхідно одержати критичну думку про людей, негативні явища

життя, пропонуючи на його розгляд уявну ситуацію, що не

вимагає самооцінки конкретно його рис і обставин його

діяльності.

Загалом анкетування має кілька різновидів:

- очне та заочне,

- суцільне й вибіркове,

- відкрите та анонімне.

Очне анкетування передбачає одержання анкети безпо-

середньо з рук соціолога. Цей вид анкетування найнадійніший,

гарантує добросовісне заповнення анкет, майже стовідсоткове їх

повернення, але багато в чому залежить і від уміння соціолога

встановити психологічний контакт з респондентами, створити

сприятливу атмосферу при опитуванні.

Заочне анкетування полягає в розсиланні анкет й отриманні на

них відповідей поштою. Воно дає змогу одночасно провести

опитування на великій території. Водночас заочне анкетування

має чимало недоліків: неповне повернення анкет, отримання

відповіді не від тих, кому надсилались анкети, групове запов-

нення, використання порад інших осіб.

При суцільному анкетуванні бланки заповнюють усі особи

визначеної категорії, а при вибірковому -тільки певна частина

таких осіб. Достовірність в останньому випадку досягається через

випадковий добір одиниць вибіркової сукупності та рівні

можливості для кожної одиниці генеральної сукупності увійти до

вибірки.

При відкритому анкетуванні респонденти вказують відомості

про свою особу (прізвище, імя, по-батькові, час і місце

народження, місце проживання, посаду), тож можливий елемент

нещирості. При анонімному анкетуванні особа респондента

залишається невідомою, що дає їй змогу бути більш щирою, а це

підвищує репрезентативність інформації про неї.

128

129