централізації та знаходить певну формулу національної ідентичності, що
здатна консолідувати більшість суспільства, то радикальний націоналізм
також втрачає свою актуальність і знову маргіналізується. Окремі прояви
його є можливими і в рамках централізованої держави, але мобілізація
суспільства під егідою офіційного націоналізму знову позбавляє його
широкої соціальної бази і, таким чином, об'єктивно послаблює [135,Sс.S17
–
18].
Типологія, пропонована О.SЗоріним, певною мірою відображає основні
характерні риси націоналізму та притаманні йому ознаки.
Характерною ознакою етнонаціоналізму за твердженням низки вчених
(Ю.SЛаптєвої, В.SТопоркова, В.SТішкова, О.SКоровай, І.SЧорнобровкіна,
Ю.SРимаренка, Н.SБуянової тощо), є етнополітичний конфлікт, під яким
розуміється зіткнення інтересів етногруп та політичних еліт в процесі
реалізації вимоги політичного визнання, створення національної держави чи
зміни владних та політичних еліт.
Так, на думку О.SКоровай, з якою погоджується і дисертант,
особливість етнополітичного конфлікту полягає в тому, що він має
прихований період накопичення та розгортання міжетнічних суперечностей,
в процесі якого відбувається формування власне етнополітичного
потенціалу конфліктів, обумовленого усвідомленням національного статусу
із статусом інших національних спільностей і формуванням відповідного
ставлення до них. При розгляді причин виникнення етнополітичних
конфліктів основними, на думку О.SКоровай, є загальноцивілізаційні причини,
що породжуються об'єктивним розвитком людства [172,Sс.S17].
Як вважає О.SКоровай, при поясненні причин етнополітичних
конфліктів питання щодо влади, щодо прагнення елітних груп до панування,
щодо зв'язків влади з матеріальною винагородою у формі забезпечення
доступу до ресурсів і привілеїв є ключовими для розуміння причин зростання
етнічного націоналізму, етнічної мобілізації та конфліктності. Для
етнонаціоналізму, як зазначає вище згадана дослідниця, є характерним