У радянській науковій літературі термін „націоналізм” мав негативне
забарвлення і змістовно наближався до понять „шовінізм” та „ксенофобія”.
До супутніх характеристик націоналізму радянськими дослідниками, як
правило, відносилися „ідеї національної відокремленості і винятковості”,
„замкнутість”, „ідеї національної переваги”, „недовіра до інших націй” тощо
[177,Sс.S350; 356,Sс.S445; 357,Sс.S402].
В умовах ідейного розмаїття і, відповідно, ідейної дезорієнтації
внаслідок краху радянської світоглядної системи вищенаведені кліше, які
мали жорстко догматизований ідеологічний характер, було переосмислено,
відкрився доступ до досліджень і розробок іноземних, перш за все,
західноєвропейських, вчених та інтелектуалів, внаслідок чого термін
„націоналізм” поступово почав втрачати колишнє негативне забарвлення.
Значною мірою цьому сприяла і політична лібералізація, що розпочалася ще
в роки перебудови, хоча, як зазначає російська дослідниця В.SКоротєєва:
„Зрушення в бік ціннісно-нейтрального застосування поняття „націоналізм”
зовсім не усунуло оцінку самого явища націоналізму з тієї чи іншої
світоглядної позиції” [173,Sс.S187].
За доби перебудови починається період поступового
„облагороджування” націоналізму шляхом поєднання і ототожнення його з
патріотизмом з метою оформлення його як респектабельної і привабливої для
мас ідеології. Наприклад, О.SДугін зазначав, що: „Патріотизм – не притулок
для негідників, хоч він, дійсно, здатний обілити тих, хто, врешті-решт, до
нього звертається. Патріотизм – це соціальна, політична і культурна норма,
відхилення від якої є негативною ознакою і витоком реального соціального
екстремізму, нігілізму та субверсії” [115,Sс.S7].
Таке поєднання набуло різних форм, породивши цілісні синтетичні або
еклектичні світоглядні, політико-ідеологічні моделі і конструкції. Подібне
взаємопроникнення і поступове злиття автор пояснює, перш за все,
тотожними базовими цінностями („народ”, „вітчизна”, „нація” таSін.), різниця
між якими є досить умовною та психологічно складнофіксованою.