С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 107
різними. Тому прохання уточнити значення дієслова (вказати деталі процесу чи дії)
допомагає людині краще усвідомити свій досвід. Для того, щоб досягти повноти, можна
поставити запитання: "Як саме?" . Наприклад:
− Він нехтує мною, - Реакція: "Як саме він нехтує вами?".
− Вони ігнорують мене. - Реакція: "Як саме вони це роблять?".
− Дружина покладається на мене. - Реакція: „Що це означає?", „Як саме вона на вас
покладається? ".
− Діти змушують мене їх карати. - Реакція: "Як саме діти змушують вас їх карати?".
− Вона мене не любить. - Реакція: „Як саме вона вас не любить? ".
2. Номіналізація. За законами мовлення слова (дієслова), що зазначають процеси,
можуть переходити в іменники. Таким чином процес застигає, стає подією або річчю
(наприклад, любити - любов, вирішувати - рішення, домовитись - домовленість, договір та
ін.). Коли це трапляється, губиться можливість перебувати в процесі, збіднюється вибір.
Важливо повернути плинність, зв'язок з динамічними процесами життя.
Трансформація номіналізації допомагає чіткіше роздивитись те, що зараз начебто вважається
закінченим, не контролюється, а насправді є підконтрольним, і здатним змінюватися.
Номіналізацію легко відрізнити від інших іменників за кількома ознаками. По-перше,
вдаючись до візуалізації: пропонують уявляти так званий „возик Перлза", в який можна або
не можна покласти те, що означив даний іменник. Наприклад, у возик можна покласти кавун,
поставити фікус, посадити кішку або приятеля, але не можна покласти туди невдачу,
соромливість, клятву або відчай. Отже, номіналізацїї - це не речі, місця чи люди, а скоріше
абстракції, які, можна сказати, реально не існують. Воші - фікція, ілюзії того, хто про них
розповідає. По-друге, можна диференціювати номіналізацію, коли додати визначення „той,
що продовжується". Наприклад, „проблема, яка продовжується", „сумніви, що
продовжуються", „стосунки, які можна або не можна продовжити" - все це номіналізації, а
ось кішку, приятеля, жирафу „продовжити" неможливо.
Щоб внести процесуальність, потрібно номіналізацію вжити в дієслівній формі і
зреагувати запитанням, наприклад:
- Мені не вистачає впевненості. - Реакція: „А в чому вам необхідно впевнитися?",
-У них я не отримав визнання. - Реакція: "Що б ви хотіли, щоб вони визнали? ". -Я
своїх рішень не змінюю. - Реакція: "А що змушує вас вирішувати саме так? "
-Мені потрібна допомога. - Реакція: "Як би ви хотіли, щоб вам допомагали ? ". 3.
Вказівка на можливість. Часто клієнт скаржиться на обмеження,
які створює проблема, хоча насправді створює їх собі сам. Це легко помітити, вслухавшись
в мовлення людини. В ньому раз по раз звучать слова: „можу/не можу", „зміг би/не зміг би
зробити", „вийде/не вийде" та ін. Зазвичай, коли йдеться про дефіцит можливостей, не
вистачає інформації про причини. Питання, що допомагає встановити необхідне, звучить
так: „Що заважає?". Як правило, воно спрямовує людину в минуле на пошуки переживань,
які сформували ці обмеження. Наприклад: -Я не можу це зробити. - Реакція: „ Що вас
зупиняє? ". — У мене нічого не вийде. - Реакція: „ Чому у вас може нічого не вийти? ". - Я
не можу йому сказати правду. - Реакція: „Що заважає вам це зробити? ". 4. Вказівка на
необхідність. Дуже часто на консультації рефреном звучить: „ я повинен", „необхідно",
„важливо", „потрібно" тощо. Подібні установки свідчать про відсутність вибору.
Спотворення виникає тому, що не вказано точних причин та їх результатів, пропущені дані
про наслідки. Працюючи з такими установками, консультант прагне вивести людину за
рамки, в які вона сама себе поставила. Це можна зробити за допомогою питання „Що
станеться, якщо...?". Воно змушує клієнта зазирнути в майбутнє і уявити собі можливі
наслідки. Для встановлення повної картини можна модифікувати це запитання в кількох
площинах: „Що буде (станеться), якщо ви зробите це?" „Що буде, якщо ви не зробите це?"
„Чого не буде, якщо ви зробите це?" „Чого не буде, якщо ви не зробите це?"