Венгер В.В. Фінанси

Подождите немного. Документ загружается.

161

а рівномірно протягом бюджетного року в чітко встановлені

строки. Оскільки призначення податків полягає в забезпеченні

витрат держави, то терміни їх сплати мають бути погоджені з те-

рмінами фінансування видатків бюджету.

Стабільність надходжень визначається високим рівнем

гарантій того, що передбачені Законом про бюджет на поточ-

ний рік доходи будуть отримані в повному обсязі. Недоречно

встановлювати такі податки, які не дають необхідних гаран-

тій, адже тоді невизначеною стає уся фінансова діяльність

держави.

Рівномірність розподілу податків за територією необхідна

для забезпечення достатніми доходами всіх ланок бюджетної

системи. Без цього виникає потреба в значному перерозподілі

коштів між бюджетами, що зменшує рівень автономності кож-

ного бюджету, ступінь регіонального самоврядування і самофі-

нансування.

Отже, фіскальна функція податків створює об’єктивні перед-

умови для державного втручання в економічні процеси, що від-

буваються в суспільстві, тобто зумовлює розподільчо-регулюючу

функцію.

Розподільчо-регулювальні функція полягає в тому, що за до-

помогою податків відбувається перерозподіл вартості національ-

ного доходу між державою та її суб’єктами, і через елементи по-

датку (об’єкт, суб’єкт оподаткування, ставка податку, податкові

пільги тощо) держава в змозі регулювати вартісні пропорції тако-

го розподілу. Змінюючи пропорції функціонування ресурсів в

економіці, оподаткування суттєво впливає на процес виробницт-

ва, нагромадження капіталу, інвестування, платоспроможний по-

пит і пропозицію.

Контрольна функція полягає в тому, що податки є сигналіза-

тором якісних і кількісних пропорцій, які складаються в соціаль-

но-економічному житті суспільства в результаті розподілу і пере-

розподілу ВВП. Це створює можливості для використання

податків як засобів контролю.

Суспільне призначення податків виражається в єдності їх фу-

нкцій.

У цілому використання податків як фінансових регуляторів —

дуже складна справа. Тут не може бути головного і другорядно-

го — все головне. Іноді незначні деталі в оподаткуванні можуть

докорінно змінити сутність впливу податку: зробити його прямо

протилежним щодо передбачуваного.

162

8.2. ЕЛЕМЕНТИ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ

Справляння податків ґрунтується на виділенні таких

елементів системи оподаткування: суб’єкт і носій податку, об’єкт

і одиниця оподаткування, джерело сплати, податкова ставка і

квота. Між цими поняттями існує певне підпорядкування, яке

найпростіше можна проілюструвати, поставивши до них запи-

тання: суб’єкт → хто сплачує; об’єкт → що оподатковується;

одиниця → що обчислюється; джерело → з чого сплачується;

ставка → скільки сплачується; квота → яка частка доходу утри-

мується.

Суб’єкт оподаткування, або платник податків, — фізична чи

юридична особа, на яку законом покладено обов’язок платити

податок. Податкова робота розпочинається саме з встановлення

платників, адже податкова служба держави повинна чітко знати,

хто саме вносить той чи інший податок до бюджету, хто відпові-

дає за зобов’язання перед державою.

Носій податку — фізична чи юридична особа, що в кінцевому

підсумку здійснює витрати зі сплати податку.

Суб’єкт оподаткування, чи платник, не завжди є дійсним його

носієм, оскільки іноді податок перекладається на інших осіб, на-

приклад, щодо обкладення митом якого-небудь товару зрозуміло,

що воно буде перекладене на споживачів шляхом надбавки до

ціни. Оскільки основним споживачем у будь-якій країні є її на-

род, то саме громадяни скрізь були, є і завжди будуть основними

носіями, тобто реальними платниками податків.

Об’єкт оподаткування — явище, предмет чи процес, внаслі-

док наявності яких сплачується податок, тобто те, що обклада-

ється податком (дохід, майно тощо). Часто й сама назва податку

випливає з об’єкта, наприклад: поземельний, прибутковий та ін.

Це другий за черговістю елемент оподаткування, адже визначив-

ши платника, необхідно встановити, що саме в нього оподаткову-

ється. Нормальна податкова робота можлива лише в разі чітко

визначеного об’єкта оподаткування. Об’єкт оподаткування має

бути стабільним, піддаватися чіткому обліку, безпосередньо сто-

суватися платника, відображати саме його вплив на даний об’єкт.

Існує два підходи до оцінювання об’єкта: кількісний і натура-

льний; грошовий.

Одиниця оподаткування — одиниця виміру об’єкта (з прибут-

кового податку — грошова одиниця країни, з земельного подат-

ку — гектар, акр і т. ін.). Різниця між масштабом і одиницею об-

163

кладання полягає в тому, що в масштабі одиниця береться як

принцип, а в одиниці обкладання — як міра.

Джерело сплати податку — дохід суб’єкта (прибуток, заробі-

тна плата, відсоток, рента), з якого сплачується податок. За де-

якими податками об’єкт і джерело збігаються. Таке оподаткуван-

ня досить справедливе, оскільки тільки дохід є джерелом сплати.

Крім того, в підприємства джерело сплати може розглядатися з

позицій віднесення того чи іншого податку на валові витрати або

собівартість продукції, отриманий прибуток чи цінову надбавку.

Загальним джерелом сплати є виручка від реалізації продукції

(робіт, товарів, послуг). Однак залежно від того, з якого її елеме-

нта сплачується податок, визначається його вплив на фінансові

інтереси підприємства.

База оподаткування — законодавчо закріплена частина дохо-

дів чи майна платника податків (за вирахуванням пільг), яка вра-

ховується при розрахунку суми податку, тобто сума, з якої стягу-

ється податок.

Ставка податку — розмір податку на одиницю обкладання;

якщо виражена у відсотках, то називається квота.

Встановлення ставок податку є найважливішою і найскладні-

шою проблемою оподаткування. Саме недосконалість ставок

може порушити як фіскальну значущість, так і регулювальну дію

того чи іншого податку. Встановлення ставок податку може ґру-

нтуватися на інтуїтивному методі, емпіричному методі й еконо-

міко-математичному моделюванні (рис. 8.3).

Залежно від побудови податків розрізняють тверді й часткові

ставки. Тверді ставки встановлюються в грошовому вираженні на

одиницю об’єкта. Часткові ставки виражають у визначених час-

тках об’єкта обкладання.

Часткові ставки є таких видів (рис. 8.4).

Пропорційні — діють в однаковому відсотковому відношенні

до об’єкта оподаткування без урахування диференціації його ве-

личини.

Прогресивні — при збільшенні об’єкта оподаткування збіль-

шується ставка податку. Якщо темпи зростання ставки податку

відповідають темпу зростання об’єкта оподаткування, то це прос-

та прогресія. Якщо темпи зростання ставки податку випереджу-

ють темпи зростання об’єкта оподаткування, то це складна про-

гресія (шкала ставок).

Регресивні — при збільшенні об’єкта оподаткування зменшу-

ється ставка податку.

164

Інтуїтивний Емпіричний

кономіко-

математичне

моделювання

Ґрунтується на

побажаннях і

передбаченнях

тих, хто розробляє

і затверджує

податкові ставки

Орієнтується здебільшого

на фіскальну функцію

податків. Полягає у

визначенні податкових

ставок на основі

існуючого досвіду

оподаткування з

урахуванням

забезпеченості видатків

держави і вплив кожного

податку на фінансові

ресурси платників

Ґрунтується на

розробці

математичної моделі,

яка враховує всі

інтереси держави та

платника і

визначальні фактори,

що діють у процесі

справляння того чи

іншого податку

Методи встановлення податкових ставок

Рис. 8.3. Методи встановлення податкових ставок

Єдині ставки, що не залежать від розміру

об’єкта оподаткування

Зменшення податкової ставки при

збільшенні об’єкта оподаткування

Передбачають зростання податкової ставки

при збільшенні об’єкта оподаткування

Класифікація податкових ставок

Прогресивні

Регресивні

Пропорційні

Рис. 8.4. Види податкових ставок

Загалом видно, що прогресивні податки — це податки, тягар

яких найбільше давить на осіб з великими доходами, регресивні

податки найбільш важко вдаряють по фізичних і юридичних осо-

бах з незначними доходами.

Сфера дії податку — сукупність носіїв податку, на яких у кі-

нцевому підсумку лягає його тягар.

Масштаб оподатковування — одиниця, яка береться в основу

виміру об’єкта оподаткування; у промисловому податку масшта-

бом може бути оборот підприємства чи його прибуток, його капі-

165

тал, кількість робітників і верстатів, величина приміщення, плата

за нього і т. ін.

Податковий оклад — сума податку, що сплачується суб’єктом

з одного об’єкта.

Податкові пільги — законодавчо закріплений перелік умов, за

наявності яких платник податку зменшує податкові зобов’язання

(податкова соціальна пільга, знижки, відрахування та ін.).

Податковий період — термін, протягом якого завершується

процес формування податкової бази, остаточно визначається

розмір податкового зобов’язання.

8.3. КЛАСИФІКАЦІЯ ПОДАТКІВ

Історія людства виробила різні форми й методи оподат-

кування. Кожний вид податків має свої специфічні риси й функціо-

нальне призначення та займає окреме місце в податковій системі.

Роль того чи іншого податку характеризується його належністю до

певної групи залежно від чинної класифікації податків. Класифіка-

ція дає можливість повніше висвітлити сутність і функції податків,

поліпшити їхню роль у податковій політиці держави, напрями й ха-

рактер впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Класифікація податків проводиться за кількома ознаками: за

формою оподаткування, за економічним змістом об’єкта оподат-

кування, залежно від рівня державних структур, які їх встанов-

люють, за способом стягнення (рис. 8.5). Однак найважливішим є

своєчасність і повнота сплати податків у бюджети різних рівнів.

Це стосується адміністрування податків.

За формою оподаткування всі податки поділяються на дві

групи: прямі й непрямі.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників і

сплачуються за рахунок їх доходів, а сума податку безпосередньо

залежить від розмірів об’єкта оподаткування. Прямі податки спри-

яють такому розподілу податкового тягаря, за якого більше платять

ті члени суспільства, які мають вищі доходи. Такий принцип опода-

ткування більшістю економістів світу визнається найсправедливі-

шим. Водночас форма прямого оподаткування потребує і складного

механізму стягнення податків, адже виникають проблеми обліку

об’єкта оподаткування й ухилення від сплати. Тому, незважаючи на

«справедливість» (у лапках не тому, що це сумнівно, а тому, що не

існує абсолютної справедливості) прямих податків, податкова сис-

тема не може обмежуватися тільки ними. Це був би однобокий під-

хід, який негативно впливає на будь-яку систему.

166

Окладні

За формою оподаткування

Непрямі

Земельний

Реальні

Домовий

Промисло-

вий

На грошо-

вий капі-

тал

Фіскальні

монополії

Акциз Мито

рямі

озкладні

агальнодержавні

Для окремих

товарів

Специ-

фічні

Вивіз-

не

Ввізне

Тран-

зитне

Універса-

льні

З продаж

(купівлі)

З обороту

На додану

вартість

За способом стягнення

За рівнем встановлення

ісцеві

Подушний

Особисті

Прибу-

тковий

Майновий

На спад-

щину і да-

рування

На

майно

На витра-

ти (спо-

живання)

На до-

ходи

За економічним змістом об’єкта

оподаткування

Рис. 8.5. Класифікація податків

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів та послуг і

сплачуються за рахунок цінової надбавки, а їхній розмір для

окремого платника прямо не залежить від його доходів.

Формально непрямі податки справляються по пропорційних

ставках. Кожний фактичний платник податку сплачує при купівлі

товару однакову суму податку, незалежно від отримуваного до-

167

ходу. Однак за своєю сутністю непрямі податки регресивні, оскі-

льки чим вищий дохід, тим менша частка цих податків у доході

споживача і, навпаки, чим нижчий дохід, тим більша частка цих

податків. У зв’язку з цим непрямі податки вважаються соціально

несправедливими, фіскальними.

Водночас непрямі податки мають істотні переваги:

— ці податки сплачує багато платників і широта оподаткуван-

ня сприяє зростанню доходів бюджету;

— простота сплати і регулярність надходження до бюджету;

— утримання і контроль сплати непрямих податків не потре-

бує розширення податкового апарату;

— вилучення податку на всіх етапах руху товарів сприяє рів-

номірному розподілу податкового тягаря між усіма суб’єктами

господарювання;

— застосування нульової ставки на експортні товари сприяє

збільшенню обсягу експорту та підвищенню конкурентоспромо-

жності вітчизняних товарів на світовому ринку.

Найхарактернішими прикладами непрямого оподаткування є

податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Історичний розвиток системи оподаткування призвів до по-

ступового розмивання чітких відмінностей між прямими та не-

прямими податками. Універсальні форми непрямих податків —

акцизів, при перенесені їх стягнення із сфери реалізації у сферу

виробництва мають багато ознак прямого оподаткування, насам-

перед чітко визначений об’єкт оподаткування — обсяг обороту

чи додану вартість. При цьому об’єкти оподаткування частково

збігаються: пряма форма — податок на прибуток і непряма фор-

ма — податок на додану вартість, частину якої становить той же

прибуток.

За економічним змістом об’єкта оподаткування податки

поділяються на три групи: на доходи, споживання і майно.

Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юриди-

чних осіб. Безпосередніми об’єктами оподаткування є заробітна

плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід під-

приємства.

Податки на споживання сплачуються не при отримані дохо-

дів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих

податків.

Податки на майно встановлюються щодо рухомого і нерухо-

мого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачу-

ються тільки один раз — при купівлі, податки на майно стягу-

ються постійно, доки майно перебуває у власності.

168

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють

податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади.

Їхнє стягнення є обов’язковим на всій території країни незалежно

від того, до якого бюджету (центрального чи місцевого) вони за-

раховуються. Відповідно до їхнього розподілу між ланками бю-

джетної системи загальнодержавні податки поділяються на три

групи: доходи центрального бюджету, доходи місцевих бюджетів

і доходи, що розподіляються в певних пропорціях між централь-

ним та місцевими бюджетами. Розподіл податків між ланками

бюджетної системи може бути сталим нормативним, насамперед

установленим законодавчими актами, а може відбуватися у фор-

мі бюджетного регулювання, коли відрахування до місцевих бю-

джетів здійснюється щорічними диференційованими норматива-

ми залежно від потреб того чи іншого місцевого бюджету.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади

та управління. Можливі різні варіанти встановлення місцевих

податків. По-перше, у вигляді надбавок до загальнодержавних

податків. Рівень надбавки визначають місцеві органи влади від-

повідно до встановлених обмежень. По-друге, введення місцевих

податків за переліком, що встановлюється вищими органами вла-

ди. Вибір податків здійснюється місцевими органами влади. По-

третє, можливе впровадження місцевих податків на розсуд місце-

вих органів влади без будь-яких обмежень з боку центральної

влади.

За способом стягнення розрізняють два види податків — роз-

кладні й окладні.

Розкладні податки спочатку встановлюються в загальній сумі

відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкла-

дають на окремі частини за територіальними одиницями, а на ни-

зовому рівні — між платниками. Це історично перша форма стя-

гнення податків.

Окладні податки передбачають встановлення спочатку ста-

вок, а відтак і розміру податку для кожного платника окремо. За-

гальна величина податку формується як сума платежів окремих

платників.

Розрізняють три способи утримання податків: біля джерела

отримання доходу, на підставі декларації, на підставі платіжного

повідомлення.

Перший спосіб — використовується у процесі стягнення по-

датків і зборів із заробітної плати і доходів громадян від здійс-

нення трудових обов’язків.

169

Другий спосіб — стягнення податків на підставі декларації

передбачає надання платникам даних про фактичні розміри

об’єкта оподаткування. При цьому існують значні можливості

для ухилення від сплати податків.

Стягнення податків на основі платіжного повідомлення здійс-

нюється лише у випадках, коли платник має сплатити суму нара-

хованих йому відповідними органами податків (наприклад, роз-

рахунок сум земельного податку в сільській місцевості здійсню-

ється фахівцями сільських Рад народних депутатів). В окремих

випадках платник надає цим органам декларацію про фактичні чи

прогнозовані розміри об’єкта оподаткування.

Наведена класифікація відображає в цілому всі основні істо-

ричні види податків. У системі прямого оподаткування види по-

датків виділяються за ознакою об’єкта оподаткування. При цьому

прямі податки поділяються на особисті й реальні. Відмінність

між ними полягає у співвідношенні платника й об’єкта оподатку-

вання. В особистих податках основним є платник, а в реальних —

об’єкт оподаткування.

Більш сучасною формою є особисті податки, з яких найбі-

льше поширені прибутковий та майновий. У прибутковому

оподаткуванні виділяють два напрями — податок на доходи

фізичних осіб і на прибуток підприємств (корпорацій). Анало-

гічно і податок на майно може встановлюватися стосовно і фі-

зичних, і юридичних осіб. Податок на спадщину і дарування

стягується з фізичних осіб і відчутного бюджетного значення

не має. Подушний податок, що встановлюється для громадян

незалежно від їх доходів і майна, зараз не використовується. З

реальних податків на сьогодні використовуються земельний і

податок на грошовий капітал, а промисловий і домовий є істо-

рично віджилими податками.

У системі непрямого оподаткування види податків характери-

зують різний взаємозв’язок податків з цінами. Фіскальні монопо-

лії засновуються на державному ціноутворенні на певні монопо-

льні товари (сіль, тютюн, сірники, алкогольні напої тощо).

Установлюючи ціну, держава фіксує і свій доход у ній. Загалом

це віджила форма, хоча в колишньому СРСР система доходів

бюджету ґрунтувалася насамперед на фіскальній монополії дер-

жави. Акцизи і мито являють собою надбавки до цін товарів, ро-

біт і послуг. Самі ціни встановлюються суб’єктами підприємни-

цької діяльності, а держава встановлює лише надбавку. Надбавки

до цін на внутрішньому ринку є акцизами, а до товарів, що пере-

тинають митний кордон країни, — митом.

170

Акцизи в сучасних умовах є основною формою непрямого

оподаткування. Вони поділяються на специфічні — встанов-

люються для окремих товарів, та універсальні — до всього

обороту. Спочатку були впроваджені специфічні акцизи, а по-

тім на основі розширення сфери акцизного оподаткування —

універсальні.

Універсальні акцизи пройшли три історичні етапи розвитку,

які відбились у їхніх видах. Перший етап розвитку почався із за-

стосування податку з продажу, який установлювався на кінцевій

стадії реалізації відносно товарних оборотів — податок з прода-

жу (купівлі). На другому етапі стали оподатковуватись як товар-

ні, так і нетоварні обороти на всіх стадіях руху вартості — пода-

ток з обороту. Було розширено коло платників за рахунок

багатостадійності оподаткування та встановлено кумулятивний

(накопичувальний) характер оподаткування — на кожній новій

стадії оподатковувався весь оборот, який включав і сплачений на

попередніх стадіях податок з обороту. Саме кумулятивність по-

датку була його основним недоліком. Тому на третьому етапі бу-

ла усунена ця кумулятивність і податок став сплачуватися не з

усього обороту, а тільки з того, що відображав внесок кожного

виробника у вартість товарів, робіт і послуг — податок на додану

вартість. Цей податок є однією з найуніверсальніших сучасних

форм оподаткування, оскільки дає змогу досить рівномірно роз-

поділити податковий тягар.

Мито на даний час не відіграє відчутної ролі в податковій

системі. Це пов’язано з розвитком світової торгівлі, обмежен-

ням різних бар’єрів, у тому числі митних. Існуючі на даний час

міжнародні домовленості передбачають або пільгове митне

оподаткування, або взагалі безмитну торгівлю. Основою уста-

новлення виду мита є напрям руху товарів, на підставі якого

розрізняють ввізне, вивізне і транзитне мито. Крім того, за

економічним змістом можна виділити статистичне, фіскальне,

протекціоністське, преференційне та зрівнювальне мито. Ста-

тистичне мито встановлюється з метою надійного обліку між-

народної торгівлі. В основі фіскального лежить необхідність

формування доходів бюджету. Протекціоністське встановлю-

ється на досить високому рівні митного обкладення з метою

захисту національного товаровиробника. Преференційне має,

навпаки, пільговий характер і порівняю невисокі ставки. Зрів-

нювальне мито встановлюється на такому рівні, щоб забезпе-

чити цінову рівновагу між товарами внутрішнього виробницт-

ва та імпортними.