Яроцький В.Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції) (на укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

411

чення, не засновані на їхніх безпосередніх відносинах, могло б

призвести до ризику настання таких несприятливих наслідків.

Кожен наступний після першого кредитор не завжди може довести

боржнику (а в разі суперечки — суду) законність первісного ви

никнення переданого йому права вимоги, оскільки він не був

присутній при встановленні зобов’язання. Отже, один з ризиків

власника цінного папера полягає в неможливості одержати вико-

нання за документом, придбаним на законних підставах, при від-

сутності можливості доказу законності заснованого на видачі до-

кумента права вимоги в момент його виникнення. А це може

спричинити підрив довіри до цінних паперів як надійного об’єкта-

інструмента забезпечення здійснення посвідчених ними майнових

прав з боку учасників цивільних правовідносин.

Правовим засобом зниження ризиків, що виникають у ході

реалізації прав кредиторів у боргових зобов’язаннях, є їхнє вста-

новлення за допомогою оформлення і видачі боргових цінних

паперів. Їх застосування як засобів оформлення грошового боргу

іноді більш привабливе як для боржника, так і для кредитора. Оформ-

лення відносин позики шляхом емісії боргового цінного папера іс-

тотно знижує для кредитора ризик невиконання зобов’язання і,

таким чином, сприяє зміцненню кредиту його довіри до боржника.

Це — з одного боку. А з другого — підвищує для потенційного

боржника ймовірність повернення позикових коштів, маючи на

увазі готовність кредитора брати участь у цих правовідносинах,

яка засновується на зниженні ступеня його ризику понести майнові

втрати. При установленні відносин позики за допомогою інших

боргових документів (договору в його «класичній» формі чи у

вигляді односторонньої боргової розписки, визнаної судовою

практикою документом, що має доказове значення в цих правовід-

носинах) кредитор несе такі цивільно-правові ризики. Це насам-

перед ризик вибору контрагента в плані невиконання чи неналеж-

ного виконання ним взятого на себе зобов’язання. При невиконан-

ні позичальником свого зобов’язання перед позикодавцем доб-

ровільно останній ризикує бути змушеним з метою захисту своїх

порушених майнових прав ініціювати судовий розгляд суперечки.

Завантаженість судів цивільними справами обіцяє тривалий судо-

вий розгляд, а найчастіше низька платоспроможність населення

не виключає ризику неможливості реального виконання рішення

412

суду, винесеного на користь позивача. Застосування для оформ-

лення боргових відносин векселів, згідно з положеннями Закону

України «Про обіг векселів в Україні» та іншими актами чинного

вексельного законодавства, дають змогу суттєво знизити ці ризики.

Визначений ними правовий режим векселя може не тільки всели-

ти в кредитора віру в найбільшу вірогідність добровільного вико-

нання вексельним боржником взятого ним на себе зобов’язання,

але й оптимізувати можливість забезпечення примусового повер-

нення вексельної суми. Зокрема, вчасно опротестований у вста-

новленому законом порядку вексель після здійснення виконавчого

напису нотаріуса є виконавчим документом (ст. 8 зазначеного За-

кону). Можливість відразу пред’явити опротестований вексель до

примусового виконання суттєво знижує для кредитора ризик втра-

ти вексельної суми, а також позбавляє необхідності ініціювання

судового розгляду спору і участі в цій громіздкій і досить тривалій

процедурі задоволення своїх позовних вимог.

Кредитор у емісійно-посвідчувальних правовідносинах зобов’я-

зального змісту, заснованих на емісії документарного цінного

папера (або первісний, якщо права за цінним папером не переда-

валися, або кожний з наступних, якщо передача мала місце) несе

ризик невиконання емітентом (боржником) обов’язків, що корес-

пондують посвідченим ними майновим правам. Цей ризик може

бути обумовлений тим, що через тісний правовий зв’язок і залеж-

ність між цінним папером та посвідченим ним майновим правом

викрадення, втрата чи знищення документа може призвести до

неможливості його презентації з метою реалізації відповідних

правоможностей. Тому ризик втрати документарного цінного па-

пера правоволодільцем у відповідних випадках може ускладнити,

а іноді й унеможливити виконання на його користь обов’язків

емітента. Цінні папери, з огляду на часткове поширення на них

правового режиму рухомих речей (згідно з положеннями ст. 178

ЦК України вони розглядаються як їх різновид), є юридично за-

мінними об’єктами цивільних прав. Особа, що втратила сертифікат

документарного цінного папера, за умови доведення своїх прав на

нього тим чи іншим способом, може просити емітента видати його

дублікат. Зокрема, це можливо при втраті сертифіката іменної

акції. Стосовно пред’явницьких документів особа, що втратила їх,

має право вдатися до передбаченої ЦПК України процедури від-

413

новлення прав на втрачені (документарні — В. Я.) цінні папери на

пред’явника та векселі.

Емітент несе ризик виконання зобов’язання на користь добро-

совісних набувачів цінних паперів на пред’явника, які потрапили

в цивільний оборот без врахування волі їх емітентів. Така ситуація

може виникнути в разі, коли належним чином оформлений емітен-

том цінний папір на пред’явника був у нього викрадений, ним

загублений тощо, а згодом отриманий на законних підставах доб-

росовісним набувачем. Якщо враховувати положення договірної

концепції виникнення прав на досліджувані об’єкти цивільних

прав, добросовісний набувач цінного папера на пред’явника не

може бути визнаний суб’єктом посвідчених ним майнових прав,

оскільки в момент його випуску в оборот (не санкціонованого

емітентом) не був дотриманий порядок узгодження волі сторін

даних правовідносин, характерний для договору. У цьому разі не

було також добровільної передачі цінного папера емітентом його

первісному набувачу. Чи можливо визнати наступних (після пер-

шого) добросовісних набувачів цінного папера незаконними його

володільцями, якщо документ спочатку був переданий у володіння

особі, що не має достатнього для набуття прав на нього обсягу

дієздатності? З точки зору загальних принципів цивільного права

(і відомого постулата римського права про те, що ніхто не може

передати більше прав, ніж має сам) така особа не може визнавати-

ся правоволодільцем за цінним папером. Наприклад, набувач прав

на цінний папір на момент установлення розглядуваних правовід-

носин був визнаний недієздатним і без відома опікуна придбав

цінні папери. У цьому разі правочин, внаслідок укладення і здій-

снення якого до нього перейшли посвідчені цінним папером май-

нові права, може бути визнаний нікчемним згідно з положеннями

ст. 226 ЦК України. Відповідно до положень зазначеної статті

такий правочин є нікчемним за загальним правилом, але може бути

визнаний судом дійсним на вимогу опікуна недієздатної особи за

умови, що він вчинений на її користь. Така інструментальна озна-

ка цінних паперів, як їх автономність, у цьому випадку зводить

нанівець ризик визнання добросовісних набувачів прав на них

незаконними правоволодільцями.

Таким чином, з точки зору функціонального призначення в

механізмі правового регулювання емісійно-посвідчувальних від-

414

носин цінні папери можуть розглядатися як особливий об’єкт-ін-

струмент, застосування якого забезпечує мінімізацію низки ризиків

(вірогідності настання певних небажаних наслідків). Більш того,

іноді вірогідність виникнення небажаних наслідків навіть унемож-

ливлюється за рахунок встановлення особливих нормативних

механізмів здійснення посвідчених цінними паперами майнових

прав. При цьому проблематика зниження або повного усунення

ризиків суб’єктів емісійно-посвідчувальних правовідносин у ході

здійснення належних їм майнових прав і виконання обов’язків не

вичерпується наведеними міркуваннями. З огляду на це цілком

слушною слід вважати пропозицію В. Г. Марчинського стосовно

розробки Положення «Про страхування ризиків від здійснення

довірчих операцій» у контексті забезпечення механізму обліку

довірчих операцій у реєстрі власників іменних цінних паперів

Прогнозування таких ризиків дає змогу не тільки уникнути мож-

ливих негативних наслідків їх настання, але і висловити пропози-

ції стосовно подальшого вдосконалення чинного законодавства

України про цінні папери.

Див.: Марчинський В. Г. Правовий статус довірчого товариства як суб’єкта ци-

вільно-правових відносин: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – К., 2003. – С. 19.

415

Цінні папери в механізмі

правопередачі

5.1. Цінні папери як об’єкт-інструмент

забезпечення оборотоздатності

посвідчених ними майнових прав

Правовий режим цінних паперів визначає особливий порядок

передачі прав на цінні папери і, як наслідок, зміни управоможених

суб’єктів емісійно-посвідчувальних відносин і забезпечення обо-

ротоздатності посвідчених ними майнових прав. У цьому аспекті

цінні папери постають як «певний “фондовий інструмент” (курсив

мій. —

В. Я.), за допомогою якого можна одержати доступ до

реальних цінностей чи забезпечити перехід (рух) цих цінностей

від одного суб’єкта до іншого»

. Цей порядок залежить від форми

випуску цінних паперів і обумовленого їх видом способу легіти-

мації управоможеної за ними особи. Однак положення актів чин-

ного цивільного законодавства України не передбачають можли-

вості заміни зобов’язаної в досліджуваних правовідносинах осо-

би — їх емітента. У період обігу цінного папера емітент (навіть за

згодою кредитора — власника цінного папера і за наявності попе

редньої домовленості з новим боржником) не має права перевести

свій борг на іншу особу. Недопустимість зміни суб’єктного складу

розглядуваних правовідносин на стороні емітента в ході функціо-

нування в цивільному обороті як документарних, так і бездоку-

ментарних цінних паперів цілком зрозуміла. Адже у противному

разі не виключена ситуація, за якої той самий цінний папір може

бути об’єктом зобов’язального правовідношення, в якому беруть

участь дві зобов’язані особи, правове становище яких є спірним.

Теоретично цей висновок відповідає обстоюваному підходу, від-

повідно до якого дії, наслідком здійснення яких є оформлення

цінного папера, є односторонньо-управоможуючим правочином.

Стосовно документарних цінних паперів масових емісій такі мір-

кування додатково обґрунтовуються тим, що закріплення низки

відомостей щодо індивідуалізації емітента в самому тексті доку-

Рынок ценных бумаг и его финансовые институты / Под ред. проф. В. С. Торканов-

ского. – СПб.: АО «Комплект», 1994. – С. 9.

416

мента входить до складу виготовлених друкарським способом

(а отже незмінних не тільки юридично, а й технічно) обов’язкових

реквізитів. Відповідно до положень ч. 2 ст. 196 ЦК України доку-

мент, що не містить обов’язкових для досліджуваних об’єктів цивіль

них прав реквізитів (і передусім відомостей, що індивідуалізують

їх емітента, — вказівки імені стосовно фізичних або найменування

для юридичних осіб) і не відповідає встановленій для них формі, не

є цінним папером. Відсутність у цінному папері вказівки імені або

найменування їх емітента в усіх випадках тягне за собою немож-

ливість визнання документа цінним папером. У цінних паперах, що

випускаються в індивідуальному порядку (вексель, чек, коносамент,

складське свідоцтво та ін.) ім’я або найменування їх емітента не

подається в тексті документа друкарським способом, а частіше всьо-

го вказується їх емітентом шляхом заповнення цього реквізиту «від

руки». У цьому разі також діє загальне правило щодо обов’язковості

вказівки імені або найменування емітента в тексті документарного

цінного папера і заборони його заміни в період обігу цінних паперів

індивідуальних емісій.

Запропонований підхід до вирішення розглядуваної проблеми, на

нашу думку, має бути поширеним і на бездокументарні цінні папери.

Як об’єкт цивільних прав цінні папери всіх допустимих чинним за-

конодавством форм їх випуску (документарної і бездокументарної)

підпадають під дію єдиного правового режиму. Переведення боргу

емітентом у досліджуваних зобов’язальних правовідносинах здійс-

нюється шляхом оновлення даних щодо особи нового боржника у

здійсненому зберігачем обліковому записі. Ця дія не викликає склад-

нощів із погляду юридико-технічних прийомів її вчинення. Мож-

ливість поширення наведеного вище загального висновку на бездо-

кументарні цінні папери заснована на аналізі положень спеціального

законодавства, що регулюють відносини в зазначеній сфері. Зокрема,

однією із законодавчо встановлених особливостей цінних паперів

(як документарних, так і бездокументарних) є можливість їх кон-

вертації. Відповідно до п. 1.1 Положення про порядок ведення

реєстрів власників іменних цінних паперів

конвертацією є переве-

дення іменних цінних паперів одного виду або форми випуску в інший

вид або форму випуску. Стосовно документарної форми випуску

Бюлетень нормативних актів міністерств і відомств України. – 1996. – № 6. –

С. 103–133.

417

конвертація здійснюється шляхом їх знерухомлення. Згідно зі ст. 1

Закону України «Про національну депозитарну систему і особливості

електронного обігу цінних паперів в Україні» знерухомлення цінних

паперів — це переведення цінних паперів, випущених у документар

ній формі, в бездокументарну форму шляхом депонування їх сертифі-

катів у сховищах зберігачів цінних паперів. Знерухомлені цінні папе-

ри відповідно до положень зазначеного Закону згодом можуть знову

набувати документарної форми. Ця законодавчо закріплена мож-

ливість підлягає доктринальному термінологічному визначенню як

зворотна конвертація.

Можливість зміни даних про особу емітента-боржника як у

реєстрі, так і в тексті бланка цінних паперів для документарної

форми їх випуску в разі здійснення конвертації (наприклад, шляхом

знерухомлення документарних цінних паперів) згодом може при-

звести до недопустимих правових наслідків. Ці наслідки можуть

полягати в появі невідповідності даних про нового і початкового

емітентів бездокументарних цінних паперів. Це може відбутися,

коли зміниться такий реквізит цінних паперів, випущених у доку-

ментарній формі, як вказівка імені їхнього емітента, при зворотній

конвертації. У здійсненому зберігачем обліковому записі як емітент

цінних паперів буде значитися одна особа, а в сертифікатах доку-

ментарних цінних паперів, які раніше були депоновані і поверта-

ються в обіг, — інша. Таким чином, допустима чинним законодав-

ством зміна форми цінних паперів у період їх обігу в цьому випад-

ку може призвести до зміни їх змісту. Це недопустимо як з теоре-

тичної, так і з практичної точок зору, оскільки зміна змісту цінно-

го папера після його випуску в оборот і протягом всього часу його

функціонування в цивільному обороті як об’єкта цивільних прав

і в розглядуваному механізмі правового регулювання (як інстру-

мента, правового засобу) чинним законодавством не передбачена.

Цей висновок підтверджується також необхідністю забезпечення

максимального (враховуючи особливості регламентації відносин

у сфері випуску і обігу кожного окремого різновиду досліджуваних

об’єктів цивільних прав) ступеня уніфікації положень чинного

законодавства стосовно документарних і бездокументарних цінних

паперів, для яких встановлено єдиний правовий режим.

Проблему, пов’язану з досліджуваною, становить визначення

наслідків припинення юридичної особи (яка є емітентом цінних

418

паперів масових емісій) із правонаступництвом (тобто передачею

всього належного її майна, а також прав і обов’язків іншим юри-

дичним особам (ч. 1 ст. 104 ЦК України)). Майнові наслідки,

пов’язані з припиненням акціонерного товариства і подальшою

юридичною долею випущених ним акцій, досить повно і ґрунтов-

но проаналізовані в літературі

. Водночас проблема допустимості

переходу комплексу обов’язків, зумовлених статусом юридичної

особи-емітента цінних паперів масових емісій, до його правона-

ступників залишилася досі нерозв’язаною. Виходячи з аналізу

новел ЦК України (які стосуються як юридичних осіб, так і цінних

паперів), емітентами боргових цінних паперів масових емісій, як

правило, можуть бути підприємницькі товариства. Зокрема, гос

подарське товариство як різновид останніх може випустити боргові

цінні папери (наприклад, облігації), строк обігу яких на момент

його ліквідації (з правонаступництвом) ще не скінчився. Таким

чином, перехід статусу емітента до юридичних осіб, які визначені

як його правонаступники в разі припинення господарського това-

риства з правонаступництвом, є неприпустимим. Разом з тим,

майнові права та інтереси осіб, які інвестували грошові кошти у

випущені таким товариством боргові цінні папери, повинні бути

законодавчо забезпечені. При цьому недопустимість порушення

балансу майнових інтересів учасників цивільних правовідносин

вимагає зважених підходів до вирішення долі боргової частини

майна юридичних осіб, діяльність яких припиняється як із право-

наступництвом, так і без нього.

При припиненні юридичної особи без правонаступництва її

діяльність припиняється без переходу прав і обов’язків до інших

юридичних осіб, а доля майна, що перебуває на її балансі, вирі-

шується ліквідаційною комісією в установленому законом поряд-

ку. Законодавство чітко встановлює майнові наслідки припинення

шляхом ліквідації акціонерного товариства для акціонерів. Акціо-

нерне товариство є юридичною особою, яка практично з моменту

свого створення в обов’язковому порядку набуває статусу емітен-

та і зберігає його протягом усього періоду функціонування в ци-

вільному обороті випущених ним акцій. При ліквідації акціонер-

ного товариства така проблема не виникає — його акції підлягають

Див.: Спасібо-Фатєєва І. В. Цивільно-правові проблеми акціонерних правовід-

носин: Дис... д-ра юрид. наук: 12. 00. 03. – С. 294–306.

419

обов’язковому анулюванню. Анулюванню з виплатою їх номіналь-

ної вартості і відсотків їх власникам підлягають й інші випущені

юридичною особою, що ліквідується, боргові цінні папери, на-

приклад облігації. Отже, статус емітента і заснований на ньому

комплекс обов’язків не може бути об’єктом передачі при право-

наступництві. Водночас припинення юридичної особи-емітента в

усіх випадках тягне за собою припинення правовідносин, засно-

ваних на випуску як боргових, так і цінних паперів інших груп і

повинно приводити до дострокового виконання комплексу обо-

в’язків емітента перед правоволодільцями.

Законодавче закріплення визначеної черговості задоволення

вимог власників боргових цінних паперів масових емісій у разі

припинення юридичної особи, яка є їх емітентом, до моменту за-

кінчення строку їх обігу є додатковим засобом забезпечення непо-

рушності їх обороту. На сьогодні недостатнє поширення в Україні

випадків емісії юридичними особами популярних в інших країнах

боргових цінних паперів (зокрема, облігацій) саме й обумовлено

недовірою потенційних інвесторів до такої форми інвестування

вільних грошових коштів. Тому було б доцільним установити в

законодавстві про цінні папери обов’язок органів юридичної осо-

би-емітента боргових цінних паперів масових емісій забезпечува-

ти резервування частини майнових активів або резервних фондів

(при їх наявності), що є на його балансі, для забезпечення повер-

нення грошових коштів, отриманих внаслідок їх емісії. Такий

обов’язок юридичної особи-емітента не тільки слід установити в

законодавстві про цінні папери, а й законодавчо забезпечити по-

кладення контролю за його виконанням на Державну комісію з

цінних паперів та фондового ринку. Реалізація цієї пропозиції була

б достатньою гарантією повернення грошових коштів, вкладених

інвесторами в купівлю емітованих юридичними особами цінних

паперів масових емісій. А це, у свою чергу, значно підвищило б

рівень довіри інвесторів до розглядуваних об’єктів цивільних прав

і засобів забезпечення інвестування (а також фондових цінностей)

і, як наслідок, активізувало б діяльність інвесторів на ринку бор-

гових цінних паперів масових емісій, що позитивно позначилося б

на розвитку економіки України в цілому.

Ще однією невеликою проблемою, пов’язаною з аналізом пра-

вового становища юридичної особи-емітента, є визначення особ-

420

ливостей її ліквідації як підстави припинення зобов’язань, взятих

перед власниками емітованих нею цінних паперів. Виходити із

загального правила про припинення зобов’язання (ст. 609 ЦК Укра-

їни) в разі ліквідації юридичної особи, котра є емітентом цінних

паперів, слід з урахуванням таких міркувань. Правовий режим

цінних паперів характеризується використанням для регламентації

заснованих на їх оформленні і випуску в обіг відносин, норм

зобов’язального права в межах, обумовлених особливостями пра-

вової природи цінних паперів. Обов’язок емітента, що виникає у

зв’язку з випуском ним в обіг документарних цінних паперів, як

кореспондуючий майновому праву, що становить їх зміст, не може

розглядатися без урахування тісного правового зв’язку останнього

з документом. Тому при ліквідації юридичної особи-емітента всі

його обов’язки перед власниками документарних цінних паперів

підлягають припиненню з виконанням зобов’язання, що станови-

ло їх зміст. Виходячи з обґрунтованої М. М. Агарковим конститу-

тивності розглядуваних об’єктів цивільних прав, випущених у

документарній формі, в момент виконання вказаного зобов’язання

власники повинні не тільки пред’явити, але і передати емітенту

належні їм сертифікати документарних цінних паперів. Це дає

змогу визначити одночасність припинення як зобов’язальних, так

і речових правоможностей, які становлять зміст розглядуваних

правовідносин (якщо умоглядно розглядати їх окремо).

Важливою теоретичною і практичною проблемою є визначен-

ня допустимості участі в досліджуваних правовідносинах як емі-

тента двох і більше (як юридичних, так і фізичних) осіб. Особливо

актуальним є вирішення цієї проблеми з урахуванням зазначеної

у цивілістичній літературі тенденції появи «поміж самостійними

юридичними особами відносин субординації, підпорядкування...»

Загальне правило, встановлене ч. 2 ст. 510 ЦК України, передбачає

можливість участі в зобов’язанні на стороні боржника чи креди-

тора або однієї, або одночасно кількох осіб. Аналіз положень

чинного законодавства, що визначають особливості суб’єктного

складу досліджуваних правовідносин, уможливлює участь у них

на стороні емітента тільки однієї особи. Цей висновок ґрунтуєть-

Борисова В. І. Інститут юридичної особи в сучасному цивільному праві України /

Проблеми правового забезпечення економічної та соціальної політики в Україні: Ма-

теріали наук.-практ. конф. (м. Харків, 24–25 травня 2005 р.) / Відп. за випуск: Ю. М. Гро-

шевий, М. І. Панов. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2005. – С. 274–275.