Яроцький В.Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції) (на укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

441

Правило щодо письмової форми іменних цінних паперів обумов-

лене необхідністю використання договору для легітимації право-

набувача при подальшому переведенні на нього посвідчених ними

майнових прав. З огляду на легітимаційно-посвідчувальне значен-

ня і оборотоздатність цінних паперів для договору їх купівлі-про-

дажу бажано установити законодавчу вимогу його укладення в

простій письмовій формі у всіх випадках.

Договір купівлі-продажу цінних паперів має оплатний характер,

оскільки зобов’язання по передачі цінних паперів завжди корес-

пондується зустрічному зобов’язанню по сплаті їх ціни, а тому є

взаємозобов’язуючим. Що стосується ціни договору купівлі-про-

дажу, то вона практично завжди визначається у змісті договору, а

для ряду правочинів (наприклад, укладених на фондовій біржі) є

і його істотною умовою. При її визначенні перш за все підляга-

ють врахуванню змістовно-інструментальні характеристики цін-

ного папера — тобто характер, зміст і обсяг посвідченого ними

майнового права. Враховувати слід «цінність» цінного папера, яка

полягає в «можливостях, що випливають з володіння відповідними

правами в даних конкретних, тобто індивідуальних умовах»

. При

цьому вартість окремо взятого цінного папера може залежати від

ряду чинників. На вартість цінних паперів впливає і економічна

ситуація на ринку, і платоспроможність емітента, й інші чинники

економічного і навіть політичного характеру. Одним із таких чин-

ників може бути також можливість довести сформований раніше

їх пакет до величини контрольного. Вартість необхідної кількості

цінних паперів, набуття прав на які дає змогу досягти вказаної

мети, як правило, буде значно вищою, ніж звичайно. Вартість

цінних паперів, що є предметом договору купівлі-продажу, засно-

вується на їх номінальній вартості або інших показниках (напри-

клад, біржових котируваннях). Однак вона може коливатися в разі

впливу якихось додаткових чинників. Якщо сторони передбачили

в договорі саму можливість і умови її перегляду, то ці цінові коли-

вання підлягають врахуванню. Це можуть бути показники фінан-

сово-господарської діяльності акціонерного товариства, зміна

біржових котирувань цінних паперів, зміна попиту і пропозиції на

них, політична або економічна кон’юнктура тощо. Спосіб оплати

Див.: Сергеев А. П. Объекты гражданских прав // Гражданское право: Учебник:

В 2 т. / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. – М.: ТЕИС, 1996. – Т. 1. – С. 204.

442

зазвичай обирається за згодою сторін. На практиці договори купівлі-

продажу цінних паперів, як правило, укладаються за умов поперед-

ньої оплати (ст. 693 ЦК України). Зокрема, такий спосіб часто вико-

ристовується при укладенні договорів купівлі-продажу корпоративних

цінних паперів, питома вага яких на фондовому ринку найвища. Опла-

та цінних паперів за договором купівлі-продажу повинна здійсню-

ватися відповідно до положень глави 74 ЦК України.

Вартість цінних паперів, що підлягають передачі за договором

купівлі-продажу, встановлюється його сторонами, але порядок її

визначення має особливості. Так, іноді вона може мати вигляд обу-

мовленої сторонами грошової суми. Ціна договору може визначатись

вартістю одного цінного папера чи цілого їх пакета (сукупності

цінних паперів єдиного випуску, емітованих одним емітентом). Крім

того, установлення ціни може здійснюватись на рівні біржових ко-

тирувань відповідних цінних паперів на тій чи іншій фондовій біржі

з її прив’язкою до рівня середньозважених цін на аналогічні папери

за певний період у місці виконання договору. На окремих фондових

біржах ціна може визначатись і «кроком» підвищення вартості (най-

меншою кратною величиною нової запропонованої їх вартості)

цінних паперів у ході біржових торгів.

Умова про строк виконання договору купівлі-продажу не ви-

значена законодавцем як обов’язкова. Тому сторони можуть і не

враховувати її при формуванні основних положень договору, однак,

як правило, цей строк обов’язково визначається. Це обумовлюєть-

ся, передусім, інструментальною правовою природою цінних па-

перів. Адже на їх цінність, а іноді і взагалі можливість визнання

об’єктом-інструментом посвідчення майнових прав, може впли-

нути банкрутство емітента, а також інші чинники. До того ж окремі

боргові цінні папери (наприклад, векселі), строк виконання зобо-

в’язання за якими минув, також можуть втрачати цінність. На

фондовій біржі строк або термін передачі цінних паперів за дого-

вором у всіх випадках має значення істотної умови. Доцільно

підкреслити, що на організованому ринку з урахуванням визначе-

них умовами договору строків передачі цінних паперів біржові

правочини поділяють на касові і строкові

Див.: Семенкова Е. В. Операции с ценными бумагами: Российская практика: Учеб-

ник. – М.: Инфра-М, 1997; Колтынюк Б. А. Рынок ценных бумаг: Учебник. – СПб.:

Издательство Михайлова В. А., 2001; Правовое регулирование банковской деятельности.

– М.: Юр ИнфоР, 1997. – 440 с.

443

Оплата цінних паперів за розглядуваним договором здійснюєть-

ся зазвичай грошима, але в разі зустрічної передачі іншого майна

правочин по їх відчуженню набуває значення договору міни. Крім

того, не виключена комбінована оплатність договору по відчужен-

ню цінних паперів — одна частина їх вартості оплачується гроши

ма, інша, за погодженням сторін, — відповідним майном еквіва

лентної вартості. На договорі міни буде ґрунтуватись як передача

одних цінних паперів взамін інших, так і їх обмін на інші види

майна. Вказаний договір може бути підставою для обміну окремих

цінних паперів однієї видової конструкції. Наприклад, обміну

підлягають корпоративні цінні папери (акції одного АТ обміню-

ються на акції іншого АТ).

Характеристика досліджуваної сфери була б неповною без

урахування ролі на ринку цінних паперів його професійних учас-

ників — торговців цінними паперами. Окремі договори, що опо

середковують участь у цивільних взагалі і досліджуваних відно-

синах зокрема інших осіб розглядали деякі правники

. Цікавою є

класифікація участі інших (третіх) осіб у зобов’язанні, запропо-

нована М. І. Брагінським і В. В. Вітрянським

, але вона підлягає

поширенню лише на договірні зобов’язання і є багатоступінчастою

(багаторівневою). Перший рівень утворюється за критерієм найме-

нування при участі в зобов’язанні, тому виокремлюються «особи, що

виступають від власного імені та від імені сторони в договорі»

. Дру-

гий рівень визначається особами, що беруть участь у договірних

відносинах від власного імені. Серед них виокремлені ті, участь яких

становить або, навпаки, не становить основну мету договору (тобто

договори на користь третьої особи й інші). Автори виокремлюють ще

й третіх осіб на активній і пасивній стороні зобов’язання

Див.: Анненков К. Система русского гражданского права: В 6 т. – СПб.: Тип. М. М. Ста-

сюлевича, 1898. – Т. 3; Бутовский А. Н. Договоры в пользу третьих лиц // Журнал минис-

терства юстиции. – 1910. – № 12. – С. 1–33; Казанцев Л. Учение о представи-

тельстве в гражданском праве. Понятие представительства. – Ярославль: Тип.

Г. В. Фальк, 1878. – Вып. 1.; Нерсесов Н. О. Понятие добровольного представительства

в гражданском праве // В кн.: Избр. труды по представительству и ценным бумагам в

гражданском праве; Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право: Общие

положения. – С. 290 та ін.; Сулейменов М. К. Третьи лица в гражданском праве // Со-

ветское государство и право. – 1978. – № 3. – С. 123–128; Кузнецова Л. Г., Шевченко Я. Н.

Гражданско-правовое положение несовершеннолетних. – М.: Юрид. лит., 1968.

Див.: Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право: Общие положе-

ния. – 681 с.

Там само. – С. 291.

Там само.

444

Виходячи із цих загальнотеоретичних передумов, у емісійно-

посвідчувальних правовідносинах також можуть брати участь не

тільки безпосередні їхні учасники — управоможені і зобов’язані

особи, що набувають права й беруть на себе обов’язки відповідно,

але й інші суб’єкти. В одних випадках вони діють на користь тре-

тьої особи (наприклад, договір на користь третьої особи — ст. 636

ЦК України), в інших можуть діяти в чужих інтересах, але мають

і власну зацікавленість (комісія — ст. 1011, доручення — ст. 1000;

комерційне представництво — ст. 243, ч. 2 ст. 1004; управління

майном — ст. 1029 ЦК України). Деякі інші суб’єкти можуть і не

бути учасниками розглядуваних договірних відносин, але все ж

здійснювати відповідні юридично значущі дії. Це, наприклад,

батьки або інші законні представники неповнолітньої особи, а

також органи опіки і піклування, що дають згоду або дозвіл від-

повідно на укладення ним правочину стосовно цінних паперів

(ч. 4 ст. 32 ЦК України), адже очевидно, що він виходить за межі

дрібних побутових правочинів.

Важливу роль у забезпеченні участі цінних паперів у цивіль-

ному обороті відіграє договір управління майном. За цим догово-

ром одна сторона (установник управління) передає другій стороні

(управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сто-

рона зобов’язується за плату здійснювати від свого імені управ-

ління цим майном в інтересах установника управління або вказа-

ної ним особи (вигодонабувача). Про специфіку договірних відно-

син у сфері управління цінними паперами і можливість визнання

його предметом не всіх їх видів йшлося в цивілістичній літературі

На це слід зауважити, що ч. 1 ст. 1030 ЦК України визначає цінні

папери як предмет договору управління майном, не встановлюючи

певних обмежень. Однак найчастіше його предмет становлять

цінні папери масових емісій (акції, облігації, депозитні сертифіка-

ти, казначейські зобов’язання тощо), незалежно від форми їхнього

випуску та обігу. Цінні папери індивідуальних емісій, особливо із

незначними строками обігу (векселі, чеки, коносаменти, просте і

подвійне складські свідоцтва) дуже рідко передаються в управлін-

ня, але така можливість не виключена. Наприклад, беручи до

уваги строковість і жорсткі правила опротестування векселів, а

Див.: Анисимова Т. В. К вопросу о возможности доверительного управления ценны-

ми бумагами // Юрист. – 2001. – № 9. – С. 47–49; Анисимова Т. В. Доверительное управле-

ние на рынке ценных бумаг: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – Саратов, 2001.

445

також здійснення інших юридично значущих дій стосовно них,

вони можуть передаватись в управління особі, знання та досвід

якої передбачають можливість його ефективного здійснення. До

того ж, хоч вексель є цінним папером індивідуальних емісій, одна

юридична особа потенційно може випускати десятки або навіть

сотні векселів. Для здійснення необхідних юридично значущих дій

стосовно цих документів виникає потреба у створенні окремої

штатної одиниці або підрозділу. Як альтернатива вони можуть

передаватись в управління професійному учаснику ринку цінних

паперів.

Між договором управління майном і договорами доручення та

комісії є як певна подібність, так і відмінності

. Слід погодитися з

тим, що «насамперед договір довірчого управління майном оформ-

ляє здійснення управителем в інтересах власника чи вигодонабу-

вача як юридичних, так і фактичних дій. Тим самим дані відноси-

ни чітко розмежовуються з відносинами доручення і комісії, що

мають предметом лише здійснення визначених юридичних дій»

Управитель майном (пакетом цінних паперів масових емісій) завж-

ди виступає в цивільному обороті від власного імені. При цьому,

вчиняючи фактичні та юридичні дії, пов’язані з управлінням май-

ном, управитель зобов’язаний повідомляти осіб, з якими він вчиняє

правочини, про те, що він є управителем, а не власником майна

(ч. 2 ст. 1038 ЦК України). Управління цінними паперами, як пра-

вило, здійснюється на оплатних засадах. До цього можна додати,

що договір управління майном, предмет якого становлять дії щодо

цінних паперів, на відміну від договорів доручення і комісії, може

бути як реальним, так і консенсуальним договором. Звісно, в межах

цього дослідження немає можливості більш ґрунтовно дослідити

структуру договірних відносин, що виникають стосовно цінних

паперів. Однак наведені приклади договірного регулювання емісій-

но-посвідчувальних відносин ілюструють слушність міркувань

Н. С. Кузнєцової щодо того, що договір у всіх правових системах

є одним з основних елементів правопорядку, який юридично за-

Див.: Новиков А. А. Доверительное управление имуществом в гражданском законо-

дательстве, его становление и развитие: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – Саратов, 2001;

Ефимова Л. Г. Банковские сделки: Комментарий законодательства и арбитражной практи-

ки. – М.: Контракт, Инфра-М, 2000. – С. 309 та ін.; Михеева Л. Содержание договора до-

верительного управления имуществом // Хозяйство и право. – 1999. – № 7. – С. 75–80.

Суханов Е. А. Договор доверительного управления имуществом // Правовое регули-

рование банковской деятельности. – М.: ЮрИнфоР, 1997. – С. 87.

446

безпечує дійсність обмінних процесів з метою задоволення потреб

суспільства в цілому, окремих його громадян або їх об’єднань

Цінні папери, як і гроші, можуть бути об’єктом правовідносин,

що виникають у сфері надання фінансових послуг. Наприклад,

ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги і державне регулю-

вання ринків фінансових послуг» передбачає можливість здійс-

нення фінансових послуг по випуску платіжних документів (век-

селів і чеків), довірчого управління фінансовими активами (у тому

числі й у цінних паперах, номінованих в національній і іноземній

валютах) і їх залучення із зобов’язанням наступного їх повернен-

ня, кліринг (розрахунки у сфері обороту бездокументарних цінних

паперів) та інші фінансові операції.

Певну роль у механізмі правового регулювання досліджуваних

відносин відіграють і односторонні правочини, предметом яких є

юридично значущі дії стосовно цінних паперів, наприклад заповіт,

доручення, прийняття спадщини і відмова від неї. Зобов’язально-

забезпечувальний характер мають правочини по передачі цінних

паперів як завдатку (ч. 1 ст. 570 ЦК України). Односторонніми

актами саморегулювання, за рахунок яких забезпечуються конк-

ретизація порядку правового регулювання розглядуваних відносин

самими їх учасниками, є деякі правочини, які можуть укладатись

у сфері спадкування. Це, наприклад, заповіт (ст. 1233 ЦК України),

прийняття або відмова від прийняття спадщини, яку можуть ста-

новити і цінні папери (ст. 1268 ЦК України). Крім того, передача

цінних паперів у власність відказоодержувача може бути предме-

том заповідального відказу (ст. 1238 ЦК України). У сфері забез-

печення саморегулювання відносин представництва, яке полягає

у вчиненні правочинів, предметом яких є юридично значущі дії

стосовно цінних паперів, може застосовуватись довіреність (стат-

ті 244, 246 ЦК України). Враховуючи можливість укладення пра-

вочинів стосовно цінних паперів у межах здійснення підприємни-

цької діяльності, довіреністю (а також і договором) можуть визна

чатись повноваження комерційного представника — особи, яка є

професійним учасником фондового ринку.

Цінні папери можуть розглядатись як різновид майна, що ви-

користовується для забезпечення виконання зобов’язань. Зокрема,

Кузнецова Н. С. Подрядные договоры в инвестиционной деятельности в строи-

тельстве. – К.: Наукова думка, 1993. – С. 41.

447

цінні папери можуть бути предметом неустойки (ст. 549 ЦК Украї-

ни), поруки (ст. 553 ЦК України), завдатку (ст. 570 ЦК України)

або застави (ст. 572 ЦК України). Вони можуть також бути пред-

метом притримання (ст. 594 ЦК України). На такій можливості

використання цінних паперів наголошує Н. В. Южанін

Особливістю правочинів, що забезпечують участь цінних па-

перів у цивільному обороті, є певна їх залежність від форми ви-

пуску та обігу. Однак ключовою інструментальною характеристи-

кою, що впливає на можливість чи, навпаки, неможливість від-

повідних видових конструкцій цінних паперів бути об’єктом тих

чи інших договірних відносин, є зміст, обсяг, порядок здійснення

та інші властивості посвідчених ними майнових прав. Певну роль

відіграє також спосіб легітимації управоможеної особи і правова

мета, яку мають сторони, здійснюючи правочин, — оплатна чи

безоплатна передача права власності на цінні папери. Основним

різновидом правочинів, що забезпечують індивідуальне регулю-

вання відносин, що виникають у процесі участі цінних паперів (як

об’єктів цивільних прав) у цивільному обороті, є договори, спря-

мовані на передачу права власності на цінні папери. Правочинами,

предметом яких є передача цінних паперів у власність, постають

договори купівлі-продажу (ст. 655 ЦК України), міни (ст. 715 ЦК

України), дарування (ст. 717 ЦК України), пожертви (ст. 729 ЦК

України), ренти (ст. 731 ЦК України), довічного утримання (до-

гляду) (ст. 744 ЦК України) тощо. Все це ілюструє широту і уні-

версальність застосування договірних конструкцій як правового

засобу забезпечення участі цінних паперів у цивільному обороті.

Це свідчить про влучність запропонованого в літературі підходу

щодо визначення договору в одному із можливих аспектів аналізу

його правової природи як універсального юридичного засобу (еле-

менту) механізму правового регулювання

Див.: Южанин Н. В. Удержание как способ обеспечения исполнения обяза-

тельств: Дис... канд. юрид. наук: 12. 00. 03. – Рязань, 2001. – С. 93.

Див.: Сібільов М. М. Цивільно-правовий договір у механізмі правового регулю-

вання у сфері приватного права // Проблеми законності: Респ. міжвід. наук. зб. / Відп.

ред. В. Я. Тацій. – Вип. 58. – С. 53.

448

Цінні папери в механізмі захисту

посвідчених ними майнових

прав

6.1. Загальні засади захисту майнових

прав, посвідчених цінними паперами

Виникнення охоронних правовідносин можливе тоді, коли

механізм правореалізацїї внаслідок вольових дій суб’єктів відно-

син, що виникають при участі цінних паперів у цивільному обо-

роті, приведений у дію, але при його функціонуванні допущені

відступи від нормативних і піднормативних розпоряджень, тобто

мали місце правопорушення. Саме такі випадки порушення прав

і законних інтересів набувачів прав на цінні папери та інших упра-

воможених суб’єктів і є підставою виникнення охоронних емісій-

но-посвідчувальних правовідносин. При нормальному розвитку

регулятивних емісійно-посвідчувальних правовідносин потреба

в них відпадає.

Специфіка механізму захисту комплексу майнових прав, що

становлять зміст емісійно-посвідчувальних відносин, полягає в

комбінуванні речових і зобов’язальних способів забезпечення його

дієвості. Вказані особливості обумовлені співвідношенням абсо-

лютних і відносних елементів у межах єдиних емісійно-посвідчу-

вальних правовідносин і їх значенням у механізмах здійснення і

захисту цивільних прав. Проблема співвідношення речових і

зобов’язальних елементів у межах змістовно споріднених правовід-

носин була предметом розгляду в сучасній цивілістичній літературі

Тенденція нівелювання чіткої грані між речовими і зобов’язальними

(абсолютними і відносними відповідно) правовідносинами у сферах

здійснення і захисту майнових прав не є новою для цивілістики

Розглядаючи співвідношення речових і зобов’язальних прав у межах

однорідних правовідносин, Л. Г. Єфимова пише про два способи

проникнення елементів речових правовідносин у зобов’язальні:

Див.: Ефимова Л. Г. О соотношении вещных и обязательственных прав // Госу-

дарство и право. – 1998. – № 10. – С. 35–44.

Див.: Гамбаров Ю. С. Вещное право Особенная часть Гражданского права. – СПб.:

Студенч. касса взаимопомощи Санкт-петербургского политехн. ин-та, 1909. – С. 10.

449

по-перше, через використання в окремих випадках абсолютних

позовів для захисту зобов’язальних прав, а по-друге — через ка

тегорію так званих речових договорів, що дають змогу передавати

право власності безпосередньо, без виникнення зобов’язальних

правовідносин

. Стосовно цінних паперів співвідношення речових

і зобов’язальних елементів їх правової природи досить докладно

дослідив В. В. Посполітак

. Тенденція поєднання елементів речових

і зобов’язальних правовідносин, що є загальновизнаною, — це один

із способів розширення комплексу як регулятивних, так і захисних

правових засобів, що використовуються в механізмі правового ре-

гулювання емісійно-посвідчувальних відносин. Проникнення еле-

ментів речових (абсолютних) правовідносин у зобов’язальні (від-

носні) відносини, що виникають між емітентом і власником доку-

мента, дає змогу забезпечити їх абсолютний (проти всіх і кожного)

захист. У ході реалізації права власності на цінні папери підлягає

врахуванню комплекс положень щодо захисту права власності, за-

стосування яких не суперечить правовій природі і суті відносин між

суб’єктами розглядуваних правовідносин.

При порушенні прав і законних інтересів правоволодільця за

цінним папером він, як управоможена в абсолютному правовідно-

шенні (беручи до уваги фікцію права власності на документ) осо-

ба, може пред’явити віндикаційний (речовий) позов про захист

свого права на документ (а разом з ним і правоможностей, що

становлять його зміст) до будь-якого правопорушника. Абсолют-

ний захист прав власника цінного папера, з огляду на його тісний

правовий зв’язок з посвідченим ним майновим (зобов’язальним,

а відтак відносним) правом, поширюється і на останнє. З приводу

можливості застосування віндикації як способу захисту прав влас-

ників цінних паперів відомий дореволюційний російський цивіліст

Ю. С. Гамбаров писав: «Захист «безтілесної речі» за допомогою

абсолютних позовів — не більш як фікція речі для таких об’єктів

права»

. Застосуванням цієї законодавчої фікції досягається роз-

ширення комплексу правових засобів, що забезпечують не тільки

Ефимова Л. Г. О соотношении вещных и обязательственных прав // Государство

и право. – 1998. – № 10. – С. 37.

Посполітак В. В. Передача права власності на цінні папери та прав за цінними

паперами в Україні (цивільно-правовий аспект): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.03.

– С. 52–68.

Гамбаров Ю. С. Курс гражданского права: Общая Часть. – СПб.: Тип. М. М. Стасю-

левича, 1911. – Т. 1. – С. 37.

450

безперешкодне здійснення, але і захист прав і законних інтересів

учасників правовідносин, що виникають в одній з найбільш важли-

вих галузей цивільно-правового регулювання — сфері випуску і

обігу цінних паперів. Матеріально-речова форма належним чином

оформленого сертифіката документарного цінного папера дає змо-

гу трохи «завуалювати» фікцію речі, виходячи з фізичного існуван-

ня паперового документа як предмета зовнішнього матеріального

світу. Саме можливість установлення права власності на докумен-

тарний цінний папір обумовлює можливість його віндикації. Однак,

незважаючи на законодавче поширення режиму власності на бездо-

кументарні цінні папери, їх віндикація виключається у зв’язку

з втратою ними матеріально-речового субстрату.

Можливість використання речово-правових способів захисту

(зокрема, віндикації) порушених прав власників документарних

цінних паперів сприяє реалізації однієї з цілей впорядкування

відносин у сфері їх випуску та обігу. Ця мета полягає, передусім,

у забезпеченні підвищеної довіри з боку всіх учасників цивільно-

го обороту до цінних паперів як одного із найважливіших інстру-

ментів кредитно-фінансової сфери. Не всі речово-правові способи

захисту права власності підлягають застосуванню в межах охорон-

них правовідносин, що виникають у разі порушення прав і закон-

них інтересів управоможених за документарними цінними папе-

рами осіб. У цивілістичній літературі відсутні вказівки на мож-

ливість застосування в межах досліджуваних охоронних правовід-

носин негаторного позову (ст. 391 ЦК України). Це пов’язано на-

самперед з тим, що негаторний позов спрямований на захист

права власності від порушень, не пов’язаних із позбавленням во-

лодіння. Ці порушення можуть виникати лише стосовно речей як

об’єктів права власності. Однак на практиці відомі випадки пред’яв-

лення негаторного позову акціонерами, які не мали змоги здійсни-

ти посвідчені акціями майнові права (зокрема, право участі в за-

гальних зборах).

Механізм захисту прав і законних інтересів власників цінних

паперів у деяких випадках характеризується нормативним вста-

новленням певних меж розсуду в ході використання відповідних

засобів забезпечення його дієвості. Зокрема, межі розсуду власни-

ка цінних паперів на пред’явника, що вибули з його володіння, на

застосування їх віндикації обмежені можливістю їх витребування