Яроцький В.Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції) (на укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

451

лише в недобросовісного набувача. Правило про неможливість

віндикації в добросовісного набувача поряд із грошима і цінних

паперів на пред’явника встановлено положеннями ст. 389 ЦК Укра-

їни. Крім того, ЦК України, визначаючи правові наслідки появи

фізичної особи, яка була оголошена померлою, теж встановлює

обмеження свободи вибору управоможеною особою допустимих

варіантів поведінки. Відповідно до положень ч. 2 ст. 48 ЦК України

в разі появи фізичної особи, яка була оголошена померлою, вона

має право вимагати від особи, яка володіє її майном, його повер-

нення, якщо воно збереглося і безоплатно перейшло до неї після

оголошення фізичної особи померлою, за винятком грошей та

цінних паперів на пред’явника. Вказані обмеження обумовлені

специфікою пред’явницьких цінних паперів, яка полягає в їх по

легшеній оборотоздатності (на зразок рухомих речей) і можливості

легкого вибуття із володіння власника. Саме ці їх властивості обу-

мовлюють у цих випадках застосування процедури відновлення

прав на цінні папери на пред’явника.

Слід також наголосити на такій інструментальній особливості

цінних паперів (і не тільки пред’явницьких), як відновлюваність

посвідчених ними майнових прав. Відновлюючи права на цінний

папір, суд чи інший юрисдикційний орган забезпечує управомо-

женій особі здійснення правових можливостей, що становлять

зміст посвідченого ними майнового права. Відновлення прав (сто-

совно документарних цінних паперів на пред’явника) є юрисдик-

ційним способом захисту, характерним тільки для досліджуваних

документів. Частина 5 ст. 269 ЦК України передбачає можливість

захисту порушеного права в разі, коли суд визнає поважними при-

чини пропуску строку позовної давності. Виходячи зі змісту цієї

норми, це правило означає можливість відновлення пропущених

строків позовної давності. Таке відновлення може мати місце і у

випадках їх пропуску суб’єктами емісійно-посвідчувальних від-

носин. Основні способи захисту порушених прав і законних інте-

ресів суб’єктів досліджуваних відносин встановлені ч. 2 ст. 16

ЦК України. Це: визнання права; визнання правочину недійсним;

припинення дій, що порушують право; відновлення положення,

що існувало до порушення права; примусове виконання обов’язку

в натурі; зміна правовідносин; припинення правовідносин; від-

шкодування збитків та інші способи компенсації матеріальної

452

шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання

незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади,

органу влади Автономної Республіки Крим чи органу місцевого

самоврядування. Можливість відновлення прав на втрачені цінні

папери, як видно, до вказаних загальних способів захисту цивіль-

них прав не віднесена. Тому його слід визнати спеціальним спо-

собом захисту прав суб’єктів досліджуваних відносин на докумен-

тарні цінні папери. Він характеризується особливостями, які зале-

жать від виду документа (пред’явницький, іменний чи ордерний).

Сама правова можливість і процедура відновлення прав на втрачені

цінні папери на пред’явника закріплені нормативно. Що стосуєть-

ся інших різновидів цінних паперів, то можливість відновлення

прав на них може бути передбачена умовами їхнього випуску і

навіть установчих документів (наприклад, статутом АТ стосовно

акцій). Процедура відновлення прав на втрачені цінні папери на

пред’явника та векселі передбачена главою 7 чинного ЦПК України

і називається визивним провадженням. У межах здійснення цієї

процедури суд може заборонити емітенту цінного папера на пред’яв-

ника, право на який оспорюється, здійснювати виконання за ним.

Ця заборона діє аж до вирішення судом питання про права заявника

(за умови подачі ним заяви в загальнопозовному порядку він набу-

ває процесуального становища позивача, а фактичний власник до-

кумента в разі його явки в суд з метою доказу своїх прав — відпові

дача) на оспорюваний цінний папір. Це дає змогу констатувати

встановлення законодавством про цінні папери унікального з по-

гляду використання тільки в межах їхнього правового режиму спо-

собу захисту порушених суб’єктивних цивільних прав.

Як один із способів забезпечення позову в цивільному процесі

широко використовується заборона відчуження майна (як рухомо-

го, так і нерухомого), реалізовуваного за допомогою акту арешту

й опису майна. Адресовану судом емітенту цінного папера на

пред’явника заборону здійснювати виконання за ним можна нази-

вати призупиненням здійснення цивільних прав і виконання обов’язків

і розглядати як унікальний забезпечувальний захід, що гарантує

реалізацію права на захист суб’єктивних цивільних прав, що ста-

новлять зміст досліджуваних відносин. Зазначений превентивний

захід відповідно до актів чинного законодавства України характер-

ний тільки для документарних цінних паперів. Виходячи з цього,

453

в чинному законодавстві України про цінні папери необхідно за-

кріпити можливість призупинення здійснення цивільних прав і

виконання обов’язків до окремого дозволу по спорах стосовно до-

кументарних цінних паперів усіх їх видових конструкцій. Закріп-

лення такого забезпечувального заходу в межах загального комп-

лексу нормативно визначених охоронно-правових засобів забезпе-

чить більш дієвий захист прав управоможених осіб і надасть цінним

паперам більший кредит довіри потенційних інвесторів. При цьому

як юридичну противагу для можливих зловживань слід на законо-

давчому рівні передбачити перелік підстав, що дають суду право

використовувати такий дієвий забезпечувальний засіб.

Відновлення майнових прав, посвідчених цінними паперами,

є характерним не тільки для пред’явницьких, але і для іменних та

ордерних документів. Відновлення прав на ці види цінних паперів

(а відтак і посвідчених ними майнових прав) відбувається за до-

помогою видачі їхніх дублікатів. У цьому разі немає необхідності

попередньої детальної законодавчої регламентації і здійснення на

практиці процедури відновлення прав на ці різновиди цінних папе-

рів. Легітимація управоможеної за ними особи, забезпечувана вказів-

кою її імені (найменування) в самому його тексті, виключає мож-

ливість третіх осіб скористатися документом з метою здійснення

посвідченого ним майнового права. Винятки становлять випадки

підробки імені власника цінного папера в його реквізитах або змісті

передавального розпорядження. Стосовно іменних акцій процедура

відновлення посвідчених ними майнових прав здійснюється шляхом

видачі їх дубліката. Вона спрощена фіксацією інформації про пер-

соналії кожного власника цінних паперів і їх загальної кількості в

системі реєстрів, що ведуться їх утримувачами.

Інформація щодо наявності в особи майнових прав, посвідче-

них бездокументарними цінними паперами, також може бути

втрачена і тому підлягає відновленню. Це може мати місце при

можливій технічній утраті зберігачем правової інформації, вира-

женої в облікових записах, що є підтвердженням факту володіння

депонентом відповідною кількістю бездокументарних цінних па-

перів. Важливо відрізняти процедури відновлення здійснених

зберігачем облікових записів, що мають суто технічний характер,

від таких, яким надається правове значення. Технічна можливість

відновлення облікового запису, інформація про який була втрачена

454

в результаті збою в системі збереження баз даних, помилки опе-

ратора і т. ін., враховуючи наявність дублюючих засобів, дає змогу

не застосовувати правову процедуру відновлення прав на бездо-

кументарні цінні папери. Технічні та юридичні засоби, визначені

правовим режимом бездокументарних цінних паперів, передбача-

ють багаторівневий облік і дублювання правової інформації, про

яку йде мова. Облік даних, які стосуються персоналій управомо-

жених осіб і кількості належних їм цінних паперів одного емітен-

та, ведеться окремо зберігачем і на рівні депозитарію, крім того,

на кожному з цих рівнів передбачені додаткові заходи забезпечен-

ня збереження правової інформації, зокрема її дублювання. Тому,

як правило, повна втрата відомостей про цінні папери відповідного

випуску і даних, що стосуються їх власників, практично виключена.

Разом з тим, припустимою є неможливість відновлення облікового

запису технічними засобами і виникнення суперечки з цього при-

воду, яка є предметом судового розгляду. У цих випадках слід від-

новлювати облікові записи, що були втрачені відповідним зберіга-

чем, на підставі інших не заборонених нормами цивільно-процесу-

ального законодавства доказів. Такими доказами можуть бути ос-

танні виписки з реєстру власників цінних паперів або інші докази

наявності прав на них. Наприклад, свідоцтво про право власності

на спадкове майно, рішення суду, за яким права на цінні папери

визнаються належними відповідній особі, тощо.

Окрему групу можливих порушень прав і законних інтересів

управоможених за цінними паперами осіб, становить визнання

недійсними правочинів, пов’язаних з передачею права власності

на цінні папери. Зокрема, прикладом таких правочинів є дії по

придбанню прав на цінні папери, здійснювані юридичними осо-

бами за умови, що вони не мали права їх вчиняти. Відповідно до

ч. 1 ст. 227 ЦК України, якщо правочин вчинений юридичною

особою без відповідної ліцензії, він може бути визнаний судом

недійсним. Це стосується, передусім, професійних учасників фон-

дового ринку, що повинні мати статус торговців цінними паперами.

Крім того, цінний папір може потрапити в цивільний оборот з по-

рушенням інших загальних вимог цивільного законодавства, дотри-

мання яких є необхідною умовою дійсності правочинів (ст. 204 ЦК).

Якщо правочин, вчинення якого було підставою виникнення прав,

посвідчених відповідним документом, визнають недійсним, то

455

права наступних добросовісних набувачів пред’явницьких цінних

паперів також будуть позбавлені необхідного правового титулу.

Однак закон виключає таку можливість установленням правил,

закріплених положеннями ст. 389 ЦК України. Відповідно до цієї

статті цінні папери на пред’явника не можуть бути витребувані від

добросовісного набувача. Зазначене правило також покликане

гарантувати суб’єктам цивільного права безперешкодне здійснен-

ня посвідчених ними майнових прав і тим самим забезпечити

підвищений кредит довіри до пред’явницьких документів. Вони

дорівнюються до грошей, що забезпечує твердість і непорушність

їх участі в цивільному і господарському обороті. Таким чином,

майнові права, посвідчені цінними паперами, виникають у добро-

совісних правонабувачів незалежно від прав попередніх правово-

лодільців. У цьому знаходить свій вияв така важлива інструмен-

тальна ознака цінних паперів, як автономність прав кожного з

наступних правоволодільців. Вона найбільш яскраво ілюструєть-

ся на прикладі пред’явницьких цінних паперів, однак підлягає

поширенню і на інші їх різновиди.

Виходячи з викладеного, можна зробити такі висновки. Інстру-

ментальна своєрідність цінних паперів обумовлює й особливості

захисту посвідчених ними майнових прав. Вони полягають у ор-

ганічному поєднанні можливих речово-правових, зобов’язальних

і таких унікальних для приватноправової сфери способів захисту

прав і законних інтересів суб’єктів емісійно-посвідчувальних пра-

вовідносин, як відновлення прав на них. Жодна з інших відомих

цивілістичних конструкцій не дозволяє в межах єдиних правовід-

носин поєднати речово-правові, зобов’язальні і спеціальні (віднов-

лення прав) способи захисту майнових прав. Унікальними для

приватноправової сфери правового регулювання засобами превен-

тивного блокування можливості порушення їх прав і законних

інтересів є механізм тимчасової заборони здійснення посвідчених

цінними паперами майнових прав, який може застосовуватися су-

дом у ході процедури визивного провадження. Використання в

межах досліджуваних охоронних емісійно-посвідчувальних пра-

вовідносин віндикаційного позову як речово-правового способу

захисту права власності на цінні папери дає змогу одночасно за-

хистити посвідчені ними майнові (зобов’язальні) права. Визначе-

ним унікальною інструментальною правовою природою цінних

456

паперів є і механізм відновлення прав на втрачені цінні папери на

пред’явника і векселі.

Механізми відновлення посвідчених цінними паперами май-

нових прав, з огляду на змістовно-видові характеристики окре-

мих їх видових конструкцій, можуть визначатись на рівні ло-

кальних нормативних актів. Зокрема, акціонерне товариство

може передбачити у статуті або умовах випуску та обігу акцій

механізм відновлення прав на втрачені акціонером іменні доку-

менти шляхом видачі йому їх дубліката. Крім того, правові

режими окремих конструкцій цінних паперів і обумовлена ними

видова різноманітність посвідчених ними майнових прав ви-

значають можливість застосування додаткових засобів захисту

прав і законних інтересів суб’єктів емісійно-посвідчувальних

відносин у сфері їх випуску та обігу. Наприклад, відповідно до

ч. 3 ст. 21 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок»

Фондова біржа має право провадити діяльність з організації

торгівлі на фондовому ринку з моменту державної реєстрації і

отримання ліцензії Державної комісії з цінних паперів та фон-

дового ринку. О. О. Красавчиков з цього приводу зазначав, що

«своєрідну галузь актів державного контролю становлять по-

свідчувальні акти й акти реєстрації, здійснювані різними дер-

жавними органами…»

Одним із заходів захисту правоволодільців за цінними папера-

ми масових емісій (наприклад, інвестиційних сертифікатів або

ощадних (депозитних) сертифікатів) є скасування їх випуску, якщо

він був здійснений з грубими порушеннями емітентом вимог чин-

ного законодавства України. Скасування випуску цінних паперів

може ініціюватись однією особою, однак його наслідки стосують-

ся законних прав та інтересів цілої групи інвесторів на ринку

цінних паперів. Це визначає проблему співвідношення колектив-

них і приватних інтересів правоволодільців за цінними паперами.

Єдиним шляхом її вирішення є чітке дотримання вимог чинного

законодавства при вирішенні цього і аналогічних за значенням

питань. Скасування акта реєстрації випуску цінних паперів масо-

вих емісій є свідченням здійснення державного контролю в цій

Красавчиков О. А. Юридические факты в советском гражданском праве. –

С. 126–127.

457

найважливішій сфері суспільних відносин і водночас прикладом

привнесення в приватну сферу елементів публічності. Однак на-

слідки вказаного публічного акту мають приватноправовий харак-

тер — цінні папери відповідного випуску втрачають значення

об’єкта-інструмента посвідчення майнових прав. Окрім розгляну-

тої можливості, у сфері функціонування бездокументарних цінних

паперів недотримання низки спеціальних вимог у ході організа-

ційно-правового забезпечення формалізації посвідчених ними

майнових прав також може призвести до порушення прав і закон-

них інтересів суб’єктів емісійно-посвідчувальних депозитарних

правовідносин. Це, зокрема, можуть бути порушення правил від-

криття рахунків у цінних паперах, вади договорів, що опосередко-

вують обіг цінних паперів у Національній депозитарній системі,

наслідки неналежного оформлення глобального сертифіката на

випуск бездокументарних цінних паперів тощо. Продиктований

самою суттю соціально-правових зв’язків, що виникають у при

ватноправовій сфері, запропонований підхід до визначення харак-

теру і ступеня участі самих суб’єктів емісійно-посвідчувальних

відносин у їх регулюванні дає змогу наголосити на розширенні

можливостей захисту належних їм прав і законних інтересів на

випадок їх порушення. Розширення цих можливостей обумовле-

не специфікою формування характеру і обсягу посвідченого

цінним папером майнового права в односторонньо-управоможу-

ючому правочині, що укладається емітентом, а також значущість

інших правочинів у характерному для емісійно-посвідчувальних

відносин механізмі правовстановлення. Прикладом розширення

таких можливостей є процедура визнання недійсними не тільки

договорів, що забезпечують емісію і подальше функціонування

цінних паперів у цивільному обороті. Хоч як це парадоксально,

але й самі документарні цінні папери як багатофункціональна

конструкція, одним із виявів унікальності призначення якої в

механізмі правового регулювання емісійно-посвідчувальних

відносин є її значення форми односторонньо-управоможуючого

правочину (вираженням письмової форми якого є їх сертифікат),

за умови наявності невиконання обов’язкових нормативних вимог

щодо дотримання їх форми (і реквізитів) також можуть визнава-

тися недійсними.

458

6.2. Визнання недійсними правочинів,

укладених у сфері випуску та обігу

цінних паперів

Визнаючи дії по оформленню і видачі цінного папера односто-

ронньо-управоможуючим правочином, розглянемо проблему ви-

значення наслідків недотримання форми (і реквізитів) цього папера,

установлених положеннями законодавства про цінні папери порів-

няно із загальними положеннями ЦК України. У разі її недотриман-

ня виникає кілька проблем, вирішення яких має як теоретичне, так

і практичне значення. Звернімося до правових наслідків недотри-

мання форми правочину, що полягає у оформленні і видачі докумен-

тарного цінного папера, виходячи із загальних положень ЦК Украї-

ни. Відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК України, правовим наслідком не-

дотримання простої письмової форми будь-якого цивільно-право-

вого правочину є виключення з доказової бази, що підлягає враху-

ванню судом, який розглядає суперечку, свідчень свідків. Це означає

законодавче звуження кола припустимих законодавством доказів

факту укладення правочину. Недотримання простої письмової фор-

ми відповідно до положень актів чинного цивільного законодавства

України призводить до недійсності правочину тільки в разі, коли

такий наслідок прямо зазначений у законі.

В одному із значень сертифікат документарного цінного папе-

ра підлягає розгляду як форма односторонньо-управоможуючого

правочину, що вчиняється емітентом з дотриманням визначених

для його видової конструкції обов’язкових відомостей (реквізитів).

Аналогічної думки дотримується і Д. В. Мурзін, зауважуючи, що

«вказівка на оформлення бланка як на додаткову вимогу до форми

правочину дає підстави говорити про форму цінного папера як

кваліфіковану форму письмового правочину (курсив мій. — В. Я.)»

Тому питання про можливість поширення на дії емітента по оформ-

ленню сертифіката документарного цінного папера правових на-

слідків недотримання простої письмової форми правочину слід

вирішувати позитивно. Втім, у цьому випадку необхідно врахову-

вати усталений у загальній (інструментальній) теорії права і галу-

зевих науках підхід щодо визначення співвідношення загальних і

спеціальних норм права. Він полягає у використанні для регламен-

Мурзин Д. В. Ценные бумаги – бестелесные вещи. Правовые проблемы совре-

менной теории ценных бумаг. – С. 18.

459

тації відповідного кола суспільних відносин загальних норм права

тільки в разі відсутності спеціальних чи додатково до них (за умо-

ви відсутності їхньої колізійності). Виходячи з цього, при визначен-

ні наслідків ігнорування емітентом обов’язкових вимог щодо форми

реквізитів документарного цінного папера слід враховувати поло-

ження спеціальних норм права. Зокрема, ч. 2 ст. 196 ЦК України

встановлює, що документ, який не містить обов’язкових реквізитів

цінних паперів і не відповідає встановленій для них формі, не є

цінним папером. Інші більш змістовно виважені наслідки передба-

чають аналогічні положення ЦК Російської Федерації.

З аналізу правових наслідків недотримання установленої фор-

ми і реквізитів у ході оформлення документарного цінного папера,

визначених положеннями ЦК Російської Федерації, випливає, що

сформульовані в ньому аналогічні вітчизняним положення ґрун-

туються на урахуванні значення його сертифіката як особливої

письмової форми правочину. Зокрема, п. 2 ст. 144 ЦК Російської

Федерації встановлює імперативне правило, відповідно до якого

відсутність обов’язкових реквізитів цінного папера

чи його невід-

повідність установленій для нього формі призводить до його нік-

чемності. Тлумачення положень вказаної редакції аналізованої

статті ЦК Російської Федерації, виходячи з буквального значення

сполучника «чи», уможливлює виокремлення в зазначеній нормі

двох самостійних підстав нікчемності цінного папера — його не

відповідність вимогам щодо форми сертифіката і неврахування

необхідних для його чинності реквізитів. Крім того, легальне за-

конодавче використання терміна «нікчемність» стосовно цінного

папера досить переконливо свідчить про законодавче визнання дій

по його оформленню правочином. Адже термін «нікчемний» з

моменту його введення в правовий вжиток і дотепер традиційно

використовується в цивілістиці для позначення однієї з груп не-

дійсних правочинів

. На неточність і суперечливість терміна «нік-

чемний правочин» звертав увагу М. М. Агарков, зазначаючи, що

Див.: Рабинович Н. В. Недействительность сделок и ее последствия. – Л.: Изд-во

Ленингр. ун-та, 1960. – С. 13;

Шахматов В. П. Составы противоправных сделок и

обусловленные ими последствия. – Томск: Изд-во Томского ун-та, 1967. – С. 147;

Ка-

линиченко Е. А. Недействительность сделок должника при несостоятельности (банк-

ротстве) в Великобритании, США, Германии, Франции, России // Актуальные проб-

лемы гражданского права / Под ред. В. В. Витрянского. – Вып. 5. – С. 333–334.

460

нікчемним буває волевиявлення, а не сам правочин

. Положення

актів російського цивільного законодавства слід визнати більш

послідовними при визначенні правових наслідків недотримання

форми чи реквізитів цінних паперів. Аналізована стаття ЦК Росій-

ської Федерації у названих двох випадках передбачає можливість

визнання недійсними юридично значущі дії по поширенню на

відповідну категорію майнових прав правового режиму цінного

папера. Оскільки дії, результатом яких є установлення виражених

у цінному папері прав, складаються з двох, хоча і взаємозалежних,

але все-таки певною мірою самостійних юридично значущих ак-

тів — його оформлення і емісії шляхом передачі першому набува

чу, слід зазначити наступне. За загальним правилом як нікчемний

(недійсний із самого моменту його укладення без необхідності

констатації цього факту судом) або оспорюваний (недійсність

якого підлягає встановленню судом) правочин може розглядатись

лише завершений і узгоджений з точки зору його змісту і форми

юридичний акт. Адже його незавершеність не може спричинити

юридично значущі наслідки, на настання яких були спрямовані дії

його учасників, а тому і немає потреби самим сторонам констату-

вати його нікчемність без звернення до суду або ініціювати його

визнання недійсним у судовому порядку для оспорюваних право-

чинів. Повна завершеність будь-якого правочину полягає в дотри-

манні суб’єктом (суб’єктами) здійснення всіх передбачених для

його чинності юридично значущих дій, що характеризують враху-

вання вимог законодавства щодо його форми. Адже тільки в цьому

випадку правочин (виходячи з його відповідності загальним

умовам чинності правочинів, визначених положеннями ст. 203

ЦК України) міг би вважатися дійсним і породжувати ті правові

наслідки, на виникнення, зміну чи припинення яких він був спря-

мований. Зокрема, договір не може бути визнаний недійсним на

стадії оферти, тому що процедура його укладення ще не доверше-

на і, можливо, він ніколи і не буде вважатися укладеним, наприклад

через неможливість остаточного погодження волі сторін договору.

Але укладення договору хоч і складається із двох взаємоузгодже-

них стадій — оферти і акцепту, є єдиним актом. Таким чином,

договір як правочин, що набуває чинності, як правило, внаслідок

Див.: Агарков М. М. Понятие сделки по советскому гражданскому праву // Из-

бранные труды по гражданскому праву: В 2 т. – М.: Юр ИнфоР, 2002. – Т. 2. – С. 359.